"Війна для мене стала потужним фільтром оточення", - представниця мовного омбудсмана Ярослава Вітко-Присяжнюк

Десь між адмінпротоколами, порушенням мовного законодавства і сварками на цій темі, ми пропускаємо головне: українське - це наше. Тому і тягнутися до нього природно, а не вимушено. Представниця Уповноваженого із захисту державної мови на півдні України Ярослава Вітко-Присяжнюк розповіла журналістці Інтента про державну службу, життя дружини військового, веселощі із зовнішньою рекламою в регіоні та дитячі мрії.

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Чи очікували ви повномасштабного вторгнення в тому форматі, як воно відбулося?

У мене чоловік військовий і скільки я його знаю, стільки він мені розповідав, що буде повномасштабне вторгнення. Десь місяці за два до цього, коли ми з чоловіком і його побратими розмовляли, я всіляко заперечувала цю реальність. Казала йому: "Ти мені кожні пів року розказуєш, що там стягують війська до кордону що вже от-от. Я в це не вірю". І в останні дні мені здається, що підсвідомо я розуміла, але свідомо всіляко заперечувала.

Прокинулась тоді рано, як і всі власне, тільки не від звуків вибуху, а від того, що зателефонували чоловіку. Я почула, що він говорить з нашим спільним другом і думаю, що тому вже приснилося, 4-та ранку. Я взяла телефон і у мене у всіх чатах повно повідомлень. Я читаю цю новину про виступ путіна, розумію, що реально почалося. Поки в мене чоловік висів на телефоні з хлопцями, знайомими, побратимами я встала, вдягнулася, почистила зуби, у мене чоловік ще в піжамі ходить, каже: "Сонечко, а ти куди?". Відповідаю: "Я не знаю".

Потім прочитала повідомлення, що в Фонтанці висаджується російський десант, а там живуть свекри, о 6 ранку ми поїхали у Фонтанку на пляж, шукати той російський десант. Як зараз пам'ятаю, що це повідомлення тоді Цаплієнко запостив, ми приїхали і я телефоном зняла абсолютно пусте узбережжя. Тихо ще так було, а в чатах - паніка. Опублікувала у себе, що висадка десанту - неправда і поїхала займатися своїми справами. Десь о 9 ранку ми вже були на Канатній, 35. Тоді там зібралися, мені здається, більшість проактивних одеситів та волонтерів, тих хто мав бойовий досвід, був у добробатах. От я як заїхала туди, то виїжджали тільки спати.

Багато всього з того часу змінилося. Для багатьох ці перші дні війни травматичні, а я якась ненормальна. Тому що для мене трішечки ностальгічні спогади, відчуття єдності, коли ми всі були як один, всі забули про якісь свої образи, власні інтереси, переживання. Реально всі були та працювали воєдино, тому це просто неймовірні спогади та відчуття з цієї точки зору.

Військові навички надають відчуття спокою чи сили?

Мабуть, більше відчуття сили. Якось так склалось історично, що мене тягнуло постійно до зброї та бажання якось отримати ці навички. До повномасштабного вторгнення я доволі активно цікавилася і займалася спортивним снайпінгом. На початку 2022 року я брала участь у змаганнях, щонайменше раз на тиждень виїжджала на полігон.

Фото: Yaroslava Vitko-Prysyazhnyuk/facebook

Я вмію за себе постояти. Слава Богу, не довелося. Я зараз отримую запитання, типу, вмію, то чого ж не пішла. І мені завжди важко відповісти, тому що мене з одного боку такі докори сумління гризуть, з іншого боку - в мене чоловік військовий, якби в сім'ї вистачає.

З іншого боку в мене вмикається якийсь такий комплекс відмінниці, тому що я знаю дуже крутих снайперів і розумію, що я там і близько не стояла. А ще у мене вмикається злість, чому я молода жінка, яка в тилу приносить величезну кількість користі, робить багато чого, щоб цей тил тримався, маю гризти себе про те, що не йду на фронт. Коли вийти на вулицю, де сотні чоловіків абсолютно не хвилюючись, без докорів сумління розважаються в клубах, сидять в кафе, гуляють торговими центрами.

Як змінилася робота на фоні війни?

Конкурс на державну службу проходив якраз в лютому, я пройшла другий етап співбесіди й 25 лютого мала їхати до Києва, вже на остаточний етап - співбесіду з Уповноваженим. Я не поїхала. Як зараз пам'ятаю, стояла на Канатній 24-го числа, десь 11 година була, мені телефонував незнайомий номер і сказали: "Пані Ярослава, це вас турбують із секретаріату Уповноваженого, наша співбесіда переноситься". Я здогадалася.

Змінилося багато чого: спосіб життя, оточення. Завжди кажу, що війна для мене стала потужним фільтром оточення. По-перше, це суттєва зміна цінностей, а, по-друге, деякі люди, які тобі здавалися важливими, які можуть допомогти та підтримати виявилися не такими. Натомість величезна кількість людей з якими до повномасштабного спілкувався на рівні привіт стали практично родиною.

Ваш чоловік воює з 2014 року, яке ваше життя зараз?

Рідше бачимось, на жаль. До повномасштабного він був бійцем добровольчого батальйону і там ротації відповідно не такі забиті. Але якось доводиться жити, вчитися по-новому. З одного боку в тебе є флешбеки від того, що переживала у 2018 році, коли місяць чи півтора сиділа сама з телефоном в руках, чекала на повідомлення. А з іншого боку зараз. Якби сумно це не звучало, але звикається жити в постійних переживаннях, постійному очікуванні.

До 24 лютого, на той момент, бувши ще дівчиною військового, я себе радше почувала як біла ворона. Лишаєш всі переживання при собі, тому що неважливо хвилюєшся чи ні, є твій ритм життя, якісь очікування від тебе інших людей.

Після 24 лютого багато людей говорили про те, що вони в паніці та не знають як бути, куди подітися - я була спокійна, як удав.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Зараз, коли розумієш що я не одна така жінка військових, що нас багато, є певні ком'юніті. Я сама вже третій чи четвертий місяць долучилася до проєкту Veterans HUB, де є групи дівчат, які чекають. Тобто це групи підтримки для дружин військовослужбовців. Це не групова психотерапія, або ще щось, а просто коло однодумців.

Яка мова вашого дитинства?

Це був суржик. Я родом із Кіровоградської області, якщо апелювати до мовлення, то там щось на кшталт того, як на півночі Одещини спілкуються. Більш наближений до української мови все ж таки, але з додаванням російських слів. Звісно це дуже цікаве явище. Коли людина чисто теоретично може спілкуватися гарною літературною мовою, тому що я відмінниця, олімпіади, всілякі виступи. Я спокійно могла спілкуватись літературною мовою, але все одно у своєму середовищі, чомусь спілкуєшся таким добрим звичним суржиком.

Якось ніяково на форточку сказати кватирка, або татові краватку поправити, тому що серед повсякденного все ж таки галстук був. Тому я можливо також свого часу проходила якийсь психологічний бар'єр, до якого часто апелюю, про те що людям дуже важко почати говорити українською мовою. Але я зазвичай апелювала до російськомовних, які починають українською говорити, проте з тим самим по суті стикаються люди, які в побуті послуговувалися суржиком, як я.

Чому вирішили переїхати саме до Одеси?

Звісно, що я подавала документи до Кіровоградського педагогічного університету, але в мене в пріоритеті був Одеський національний університет імені Мечникова, філологічний факультет. Я дуже хотіла вступити саме до цього університету, але як запасний варіант подавала документи ще до Кіровоградського.

Скажу відверто, я подавалася крім української мови та літератури ще на видавничу справу і редагування. І взагалі я хотіла вступати на філологічний факультет з такою дитячою мрією, що я колись стану письменницею. Чомусь мені хотілося писати, тому логічно, що треба вчитися на журналіста.

Питанням української мови в Одесі я займалася задовго до мовного закону. Ще у 2016 році започатковувала проєкт "Одеса україномовна". І я так відверто кажучи нікому ще про це не розповідала, але ще тільки при обговореннях мовного закону, коли зайшла мова за Уповноваженого і людей на місцях, у далекому 2018 році я собі думала, що було б класно стати цією людиною.

Крім проєкту "Одеса україномовна", була така громадська організація "Всеукраїнська громадська організація Рух захисту української мови" і я тут була регіональним представником.

Чи потрібно захищати українську мову? Потрібно. Ми керуємося Законом України Про забезпечення функціонування української мови як державної, а власне, якщо апелювати до історії створення самого закону, то він створювався, не щоб побороти наслідки тривалого лінгвоциду, який створювала російська імперія та російська федерація для українців, для того, щоб повернути українську мову у сферу публічного вжитку на належному рівні, де власне має знаходитися державна мова.

Я не хочу вглиблюватися, як там часто на уроках української мови чи історії розказують про роки пригноблення та образ, вбивства української мови, щоб апелювати до емоцій чи почуттів. Я просто в контексті того, що лінгвоцид був, бо Україна була колонією російської імперії - це факт.

Лінгвоцид - не якесь оригінальне явище, що притаманне тільки для української мови та України. Вже за часів незалежності мовне питання, так зване, - була штучно створена дефініція російської федерації, яка активно використовувалася і в гібридній війні. Спочатку - це був елемент культурної колонізації, а далі вже активне використання в гібридній війні. Щоб хоч якось повернути українську мову на належний рівень, то потрібен був закон, як наслідок зараз потрібен Уповноважений і його секретаріат, щоб контролювати виконання цього закону.

Як реагують підприємці та депутати на попередження щодо порушення мовного законодавства?

Не дуже коректно ставити підприємців і держслужбовців в один ряд. Тому що чиновники - це публічна посада, вони є обличчям держави. Тож якщо десь якийсь чиновник порушує мовне законодавство на це всі масово звертають увагу та говорять. Для самого держслужбовця - це все ж таки удар по іміджу.

Щодо підприємців, то зараз всі сфери обслуговування бачать, що питання порушення мовного законодавства радикально сприймається українським суспільством, тому здебільшого намагаються виправитись після зауважень. Дуже поодинокі моменти, коли виникають якісь конфліктні чи скандальні ситуації.

Здебільшого всі сприймають трішечки болісно, говорять про те, що виправляться. Але є приклади відвертого загравання з електоратом на цій темі. Яскравий приклад - харківський міський голова Ігор Тєріхов, тому що в нього там вже декілька складених адмінпротоколів. Він судиться, після цього робив гучні політичні заяви про те, що з "харьковчанами общается на харьковском языке". У мене теж були прецеденти, але доволі дріб'язкові.

Фото: ІНтент/Наталя Довбиш

Приходив депутат міської ради та розповідав, що у нього брат воює і російської говорить, а я от його викликала за те, що він на сесії не державної говорив. В мене перше запитання: "Окей, він воює, його в окопі закон не зобов'язує державною послуговуватися. А ти знаходишся в тилу та ще маєш якесь там моральне право апелювати до тих, хто зараз сидить в окопі, вказувати на те, що вони якось так роблять?".

Якщо це сторінка у соціальній мережі якогось інтернет-магазину або закладу, який надає послуги які завгодно, а також люди, які називають себе блогерами чи інфлюенсерами - це трішечки різні речі. Магазини здійснюють обслуговування споживачів і вони зобов'язані вести свої соціальні мережі державною мовою. Звісно ж як і офіційні представництва державних комунальних установ, влади, органів місцевого самоврядування - тут навіть без обговорень, теж прописано в законі, що повинно відбуватися державною мовою.

Зараз доволі важко навіть знайти якусь там сторінку в соцмережах, щоб бізнес вівся не державною мовою. Моя подруга нещодавно шукала манікюрний салон через Instagram, ніби знайшла, а в них сторінка російською та ще й пошта Mail.ru. То вона не пішла до них.

В Одесі демонтують зовнішню рекламу та вивіски недержавною мовою, а хто контролює область і як це відбувається?

Ця робота масово почала проводитись не так давно. У нас була дуже довга процедура листування з місцевими радами. Десь у листопаді минулого року, ми писали повторний лист на Одеську міську раду стосовно мови вивісок та зовнішньої реклами. Нас тоді запевнили в Одеській міській раді, що відповідно до чинного законодавства і це справді так і є, Департамент реклами немає права втручатися в зміст і форму цієї реклами. Також вони завіряли нас, що не надано дозвільних документів на ці конструкції, якщо вони виконані не державною мовою.

Останнім часом я багато комунікую з нашим Управлінням реклами стосовно цього, гадаю ви теж помітили, що вони займаються демонтажем незаконно встановлених вивісок. Одразу хочу зауважити, що вони там демонтують не з огляду на мову, а звертають увагу на наявність дозволу на розміщення цієї рекламної конструкції.

Одного разу прийшло звернення стосовно однієї зі стоматологічних клінік в Одесі. Ми якраз сиділи в Управлінні реклами, спілкувалися. Я їм показала, вони перевірили дозвіл і він все ж був. Але на візуалізації слово стоматологія було написано українською, а по факту - російською. Це порушення і може стати підставою для демонтажу.

Вам подобається вчитися?

Я мало того, що вступила до аспірантури, цього семестру я ще вступила до магістратури. У мене стійке переконання, що навчатися потрібно постійно. Вступ до аспірантури для мене - не бажання отримувати якісь нові знання, я розумію, що мовним питанням вже скільки років займаюся й у мене є величезна кількість публічних виступів, лекцій, роздумів публічних на тих самих ефірах інтерв'ю. Тобто маю якийсь багаж знань і це потрібно просто оформити у щось цілісне.

Що ви порадили б почитати чи подивитися?

Буду відвертою, для мене останнім часом особливо почитати чи подивитися - втеча від реальності, тому що наші буденні дні наскільки перенасичені всілякою гидотою. Робота, війна, чоловік на фронті, вічні переживання і для мене книжка або серіал - це така втеча в якусь паралельну реальність. Там, де все класно і я ні про що не думаю. Останнім часом залипла на детективах, але в мене це з періодичністю. Мені хочеться то якихось трилерів чи детективів, то якісь - рожеві соплі у форматі жіночих романів, або якесь фентезі. Намагаюся відстежувати новинки сучасної української літератури, тому що дуже її люблю. Нещодавно виокремила, що є два хобі: читати книжки та купувати їх, ставити собі в шафу і казати, що я це прочитаю. Останнім часом доволі легку дурню читаю.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Що вам подобається в українській мові?

Мені найбільше подобається, що українська - вона наша і показує, що ми українці. Мова - це один із факторів, якщо проаналізувати те наскільки ми виросли, підтягнулися і сформувались після 2014 року. Мені здається, що будь-яка мова красива для носія, якщо вона є рідною. Насправді в мене є велика кількість знайомих, які тільки починають знайомитись з українською, їм справді подобається говорити українською про свої почуття, тому що такі гарні слова.

Для мене українська перш за все - це моє і це мене відрізняє від інших.

Марія Литянська