Війна через собаку, якого не було

Петрицький інцидент або Війна бродячого собаки – коротке збройне протистояння між Грецією та Болгарією у 1925 році, яке сталося через ескалацію прикордонного зіткнення. Як завжди у таких випадках, зіткнення можна було або проігнорувати, або використати як casus belli. Спробуємо розібратися, чому в цьому випадку було обрано другий варіант розвитку подій.

Балканський пороховий льох

Чи можна в усьому звинувачувати собаку?

Ліга Націй поспішає на допомогу

Висновки

Балканський пороховий льох

Упродовж кількох століть на Балканах домінувала Османська імперія, якій вдалося поневолити чимало народів. У ХІХ столітті імперія почала слабшати, що далося взнаки у низці поразок у військових конфліктах. Греція здобула незалежність від османів через визвольну війну у 1820-х роках, іншим балканським народам довелося чекати довше. Частина Болгарії отримала адміністративну автономію у складі Османської імперії після завершення російсько-турецької війни 1877-78 років. Новостворене князівство Болгарія виявилося доволі амбітним. Анексувавши Східну Румелію (автономна область у складі колишньої Османської імперії, на півдні сучасної Болгарії; створена на Берлінському конгресі 1878 року, - ред.) невдовзі після отримання автономії, князівство стало ініціатором Сербсько-болгарської війни. Незалежність від Османської імперії Болгарія отримала у 1908 році, однак ще до цього відбулася боротьба з Грецією та Сербією за Македонію. Македонія на початку XX століття все ще належала Османській імперії, яка продовжувала повільно деградувати. Греки вважали область історичною частиною своєї країни, болгари та серби намагалися отримати вихід до Егейського моря. На боці Болгарії за звільнення території билася Внутрішня македонська революційна організація (далі – ВМРО).

Слід зазначити, що напруга у стосунках між болгарами та греками почала виявлятися ще з другої половини ХІХ століття. На захопленій османами території Балкан населення було змішаним за етнічним складом, що призводило до непорозумінь між національними меншинами. Додатковий тиск створювало релігійне питання: османи змушували національні меншини належати до тієї церкви, яка домінувала у певному регіоні. Священники навіть примушували віруючих міняти імена та прізвища з грецьких на слов’янські та зі слов’янських на грецькі.

У 1912-13 роках відбулися дві Балканські війни. У першій Болгарія, Греція, Сербія та Чорногорія виступили єдиним фронтом проти Османської імперії, щоб звільнити Європу від турків. Союзники здобули перемогу, однак не були задоволені результатом розподілу османських територій. Цікаво, що у другій Балканській війні коаліція союзників розвалилася: турки приєдналися до Греції, Сербії, Румунії та Чорногорії у боротьбі проти болгар. Оскільки Болгарія зазнала поразки, вона хотіла реваншу. Через це у Першій світовій війні країна виступила на боці Австро-Угорщини та Німеччини, однак знову зазнала поразки та за Неїським мирним договором втратила десяту частину території. Внаслідок усіх конфліктів Болгарія лишилася без Західної Фракії, частини Македонії та виходу до Егейського моря. Оскільки значну частину населення втрачених територій складали болгари, Болгарія продовжувала висувати свої претензії. Зокрема, дислоковані на території країни ВМРО та Внутрішня фракійська революційна організація (ВФРО) проводили операції на території Греції та Югославії. Базою ВМРО було розташоване на території болгарської Македонії місто Петрич. Оскільки політика примирення болгарського прем’єр-міністра Олександра Стамболійського з Югославією не влаштовувала ВМРО, організація захопила та вбила політика. Отже, на момент Петрицького інциденту відносини між Болгарією та Грецією лишалися напруженими.

Мапа Болгарії після підписання Неїського мирного договору у 1919 році. Мапа: Вікіпедія

Чи можна в усьому звинувачувати собаку?

Петрицький інцидент розпочався 19 жовтня 1925 року із прикордонного зіткнення. Особливість таких зіткнень полягає в тому, що ніхто не може точно сказати, що саме трапилося і хто розпочав першим. Немає консенсусу навіть щодо того, хто перетнув чий кордон. У найбільш екзотичній версії стверджується, що грецький прикордонник загубив свого собаку, який перебіг на болгарський бік кордону. Перетнувши кордон у пошуках тварини, грек був застрелений болгарськими прикордонниками. Заради саспенсу деякі автори вказують, що собаку так і не було знайдено. Імовірно, пес-провокатор до сьогодні бігає на греко-болгарському кордоні… Саме завдяки цій версії конфлікт отримав свою другу назву – Війна бродячого собаки.

Так чи інакше, під час зіткнення були вбиті грецькі капітан та вартовий. Болгарія попросила вибачення і запропонувала створити комісію з болгарських та грецьких офіцерів для проведення розслідування. Однак греки не були налаштовані на мирне розв’язання інциденту. Грецький диктатор Теодорос Пангалос вирішив використати подію на свою користь. По-перше, напередодні виборів він хотів продемонструвати грекам свою рішучість. По-друге, інцидент "дозволяв" атакувати базу ВМРО у Петричі. Грецький уряд висунув болгарам ультиматум, в якому були вимоги покарати винних, принести офіційні вибачення та сплатити 2 мільйони французьких франків родинам загиблих. Ультиматум треба було виконати упродовж 48 годин, що виглядало принизливо.

Грецький диктатор Теодорос Пангалос. Фото: Вікіпедія

Тим часом на грецько-болгарському кордоні у місці зіткнення було неспокійно. Болгарським прикордонникам було віддано наказ припинити стрілянину і спробувати вступити у перемовини. Однак грецькі прикордонники продовжували стрілянину. 20 жовтня над прикордонною територією низько літав грецький аероплан. Імовірно, він проводив розвідку, проте болгари його не атакували. 21 жовтня стало відомо, що неподалік від кордону розташовуються регулярні грецькі війська. 22 жовтня шоста грецька дивізія перейшла болгарський кордон і захопила низку селищ. Далі грецькі військові стали рухатися на Петрич, однак тут зустріли супротив болгарських прикордонників та бійців ВМРО. Військовий міністр Болгарії Іван Вилков відправив у зону конфлікту підкріплення.

Болгарські солдати біля міста Петрич. Фото: rua.gr

Ліга Націй поспішає на допомогу

Болгарський уряд прийняв рішення вирішувати конфлікт у дипломатичному полі. До Ліги Націй було направлено меморандум із проханням зупинити грецький наступ. Греки дали зрозуміти, що не претендують на болгарську територію, однак вимагають компенсації. Утім, ситуацію було вирішено на користь Болгарії. Ліга Націй постановила припинити вогонь, вивести грецькі війська та зобов’язала Грецію як країну-агресора виплатити болгарам компенсацію у 45 тисяч фунтів стерлінгів. Греки виконали всі вимоги. При цьому Греція вказала на подвійні стандарти щодо впливових і невпливових країн у роботі Ліги Націй. Зокрема, у 1923 році під час конфлікту між Грецією та Італією Ліга Націй стала на бік останньої, яка раніше захопила острів Корфу.

Грецькі війська залишили територію Болгарії 29 жовтня. Відступаючи, вони забирали худобу місцевих болгарських селян та вивозили врожай. Втрати сторін сильно різняться залежно від національності джерела інформації. Скажімо, болгари говорять про 120 загиблих греків. Самі греки обмежують свої втрати п’ятьма бійцями. Болгарські втрати склали від 20 до 50 осіб, включаючи мирних жителів.

Завершення інциденту вдарило по авторитету грецького диктатора Теодороса Пангалоса. У серпні 1926 року у Греції відбувся переворот, і Пангалос потрапив за ґрати.

Висновки

Вочевидь, Війна бродячого собаки була абсолютно безглуздою примхою грецького диктатора. Якби країни реагували на кожну провокацію на кордонах з боку сучасної росії, світ давно б опинився у стані Третьої світової війни. Оскільки війна не мала реальних причин, Греція не могла розраховувати на підтримку з боку світової спільноти. На це можна заперечити, що багато війн відбуваються без резолюції світової спільноти. Однак у таких випадках або країни-агресори є дуже авторитетними та потужними, або світ не цікавить регіон, у якому відбувається конфлікт. Греції не пощастило ані з першим, ані з другим. До цього молода Ліга Націй мала практично безкоштовну можливість продемонструвати свій авторитет за рахунок слабкої країни. Підкреслимо, що це був один із небагатьох випадків, коли міжнародній організації вдалося зробити щось корисне. Неспроможність у майбутньому хоч якось вплинути на зародження та розгортання Другої світової війни призведе до закономірного припинення її діяльності.

Починаючи з останньої чверті ХІХ століття, Балкани стали одним із вибухонебезпечніших регіонів світу. Цьому сприяло чимало факторів, зокрема, національна та релігійна неоднорідність, яка примхливо поєднувалася у межах територіальних кордонів, історичні претензії та образи, які було неможливо забути. Війна бродячого собаки стала не першим і не останнім конфліктом у регіоні. Друга світова та подальша Холодна війна тільки загострили наявні сперечання. Апогеєм же стали Югославські війни кінця XX століття.

Війна бродячого собаки стала гарним прикладом для диктаторів майбутнього: щоб розпочати війну, її треба обґрунтувати в очах світової спільноти. Можна спровокувати протилежну сторону на активні дії, можна залякати та змусити віддати потрібне без боротьби, можна організувати гібридний конфлікт за принципами "нас там немає" та "не все так однозначно", можна навіть захопити слабку країну за три дні. Щоправда, іноді методички підводять диктаторів навіть у XXI столітті. А за помилки, як відомо, завжди доводиться платити.

Олег Пархітько