"У Чорному морі мають базуватися військово-морські групи під егідою НАТО або ООН чи ЄС", - Андрій Клименко

В Одесі 20 липня відбулася дискусія "Трансформація українського Півдня під впливом війни", яку організували Одеська обласна організація ВГО "Комітет виборців України" та "Національна платформа стійкості та згуртованості Надчорномор'я: трансформація регіону під час війни". Учасники та учасниці обговорювали місце українського Півдня в умовах повномасштабної війни з російськими окупантами. Модератором дискусії виступив голова Одеської обласної організації ВГО "Комітет виборців України" Анатолій Бойко. Інтент пропонує вашій увазі найцікавіші виступи, після Євгена Глібовицького слово передаємо Андрію Клименко. 

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Я рідко згадую те, що насправді є економічним експертом, і все своє життя у Криму, до 2014 року, ми займалися програмами та стратегією регіонального розвитку, досить успішно. І в цьому сенсі звик завжди в нашій методології найбільш чітко вимальовувати початкові умови. Вважаю, що зараз нам усім при такому стратегуванні потрібно приділяти цьому велику увагу. Зараз сформулюю свій варіант початкових умов і дещо продовжу думки та професійні натяки Євгена Глібовицького.

Саме ця звичка в мене викликає внутрішній дисонанс, коли в нас занадто починають проєктувати відновлення, якісь гроші та астрономічні суми. Нам треба зрозуміти, де ми та що буде.

По-перше, ніхто у світі зараз не спрогнозує, коли закінчиться війна, я виключаю одразу ситуацію чорного лебедя (для рф – Ред.): прилетить - добре, не прилетить - ну що поробиш. Будемо вважати, що не прилетить, бо є оцінки, розмови про смертельні  хвороби російських лідерів, якісь заколоти та так далі. Таке виносимо за дужки.

Усі розуміють, що війна не закінчиться з виходом на кордони 1991 року. Кінець війни - це мирна угода з росією. До цього Україна не стане членом НАТО. Туреччина до закінчення війни, якщо нам не вдасться змінити її політику і перетягнути з сьогоднішньої позиції на свій бік, не відкриє Босфор для військових кораблів країн НАТО, ну і росії теж.

По-друге, треба виходити з того, що росія витримує довго і навіть дуже довго. Ми з вами є свідками того, як найкращі світові економісти, найкрутіші міжнародні організації, фінансові інституції, а за ними та політики найвищого рангу драматично помилилися у прогнозуванні впливу санкцій на економіку росії. Вона витримала, пристосувалося і переорієнтувалася на глобальний Схід.

Ми (портал BlackSeaNews – Ред.) займаючись моніторингом морського експорту нафти бачимо це щодня, починаючи з квітня минулого року. Чорне море в цьому сенсі стає величезним, все більшим джерелом прибутків росії для продовження війни. Уже починаючи з березня, рекордні 5 млн тонн сирої нафти щомісяця експортуються з Чорного моря і рекордні 4 млн тонн російського дизпалива. На початку війни - це було 3,5 мільйона тонн, а зараз - 5, дизпаливо було 2,4 млн, а тепер - 4. Тобто не вірити, коли Блумберги кажуть про зменшення. Немає там зменшення, на жаль, як і зниження доходу росії від цього експорту. Ціни нормальні, обсяги ростуть - просто вони значну частину цих коштів акумулюють на закордонних рахунках і розраховуються з Китаєм, Індією та іншими країнами.

У них за перше півріччя цього року морська перевалка зерна, порівняно з минулим роком, зросла у 2,2 рази. Вантажообіг портів Чорного моря зростає, Порт Кавказ - у 2,2 рази, Ростов - на 40% за півріччя, Новоросійський - на 12%. Тобто для них Чорне море зараз - територія військових дій, яку вони використовують і для заробляння грошей.

Знімок з екрана blackseanews.net

Ми побачили таке цікаве явище у світовій політиці та економіці, що навіть при такому абсолютно фантастичному обсягу санкцій (у нашій базі, яку ми з 2014 року ведемо на сайті blackviews - понад 7 тисяч - це тільки юридичні особи) і при всьому цьому бачимо, що воєнна економічна ізоляція такої величезної за обсягами держави як росія, в глобальній економіці виглядає неможливою. Тобто вони поновили все і перевищують зараз показники імпорту в порівнянні з 2021 роком. Я маю на увазі те, що потрібно для війни: товари подвійного призначення, техніка, обладнання, мікрочіпи й таке інше.

Ну і сподіватися на розвал росії, на мою думку, передчасно. Можливо на її дезінтеграцію якусь дійсно треба працювати, поки вербально, як це роблять і в тому числі очільники держави.

І фактично, я от переходжу до такого висновку. Україна включно з Чорним морем вже стала і перетворюється все більше на таку своєрідну фронтирну державу, хоча я не дуже полюбляю цей термін. Скажімо так, Україна перетворюється на величезну територію постійної тривалої конфронтації між західною цивілізацією і російським варварством. Тому місія України на якийсь невизначений час - це держава-воїн, яка воює, стримує орду, навалу російських варварів від цивілізованого світу.

Звичайно, ми маємо розуміти - економіка України вже не така і скоріше за все ніколи не буде такою, як була. Тому що Східна Лівобережна Україна, її економічний сектор - переважно втрачено. Так, йде релокація на Правобережну Україну, до Західної України. Але ми звикли сприймати, що Східна Лівобережна Україна - це важка промисловість. Це вже не так. Я не думаю, що є сенс ставити наші старі пріоритети, наприклад, туризм, якого не буде. Розвивати наші міста традиційно, як туристичні, з точки зору безпеки виглядає досить дивно. Так само як і розвиток шельфу.

Отже, можна сказати попередньо про такий набір ідей. Звичайно, що країни Чорного моря, наші найближчі сусіди втягуються в цю фронтирну зону, хотіли б вони цього чи ні. Особливо такі наші друзі, як Польща та країни Балтії. Румунія дуже не хоче, але вони все більш розуміють, що не подітися. Тому мають існувати в Чорному морі постійно військово-морські групи - це наша ідея, ми її просуваємо з колегами, морськими експертами вже 2-3 роки, ще до повномасштабного вторгнення.

У Чорному морі мають базуватися військово-морські групи або під егідою НАТО або ООН чи Європейського Союзу, або це має бути просто ініціатива Туреччини, Румунії та України. Для того, щоб забезпечувати в Чорному морі свободу судноплавства і захист від мінної небезпеки. Треба захищати газові платформи, і при цьому не тільки українські та румунські, які там функціонують, а й турецькі. Пам'ятаєте, що Ердоган там особисто запалював факел за кілька днів до президентських виборів. Крім того, підводний нафтопровід на 300 км вони вже проклали на своє Чорноморське узбережжя.

Звичайно, що має бути якесь НАТО чи не НАТО, але НАТО досі дуже боїться росії. Має бути якесь спільне Чорноморське військово-морське командування, треба прикривати всю економічну діяльність у західній частині Чорного моря, прикривати її з повітря: протиракетна та протиповітряна оборона  проти оцих варварів, які можуть будь-що там робити зараз.

Звичайно, що без деокупації Криму про все це можна забути. Бо нічого не буде і все продовжуватиметься в такому ж вигляді, як зараз. Декілька місяців тому ми збирались з кримськими експертами, я з подивом побачив, що наші декілька друзів мріють, що ось Крим знову буде туристичним центром. Цього не буде. Крим має бути військовою базою, яка стримує та прикриває весь південний захід України від ракетної повітряної морської загрози. У перспективі Крим має бути міжнародною військово-морською базою сил стримування росії.

Ми маємо просувати такий історичний та дуже потужний аналог: у 1856 році після Першої Кримської війни, за умовами мирної угоди, росія була позбавлена на декілька десятків років права мати військово-морський флот на Чорному морі. Я впевнений, що про це треба говорити, хай мають при такому завершенні війни, катери берегової оборони, морських прикордонників і все.

У післявоєнному розвитку Півдня України, Причорномор'я, Надчорномор'я є ключова роль Туреччини. Вчора на експертному форумі кримської платформи говорили, що ті наші експерти, які займаються Туреччиною, мають працювати над тим, щоб країна замислилась: а в чому полягає її історична роль у XXI столітті. Оці початкові умови формують таку рамку, де дуже важко про рожевих слоників та мрії говорити. Я впевнений, що треба бути реалістами і завдавати отаку рамку.

Ігор Льов