Шлях волонтера: 6 тонн корму та порятунок тварин у небезпечних умовах

Вже майже два роки херсонка Маргарита Жижко дбає про безпритульних тварин прифронтового міста. Зараз дівчина живе в Одесі, проте відстань для неї не перешкода. Аби забезпечити тварин кормом вона збирає кошти, закуповує необхідне та вирушає до рідного Херсона, щоб разом з іншими волонтерами поповнити годівнички й нагодувати голодних чотирилапих. За цей час в загальній сумі їй вдалось зібрати понад 335 тисяч гривень, а це майже 6 тонн вологого та сухого корму. 

Не хотіла вірити, що Херсон окупують

Початок повномасштабного вторгнення Маргарита зустріла в Одесі й одразу ж вирішила їхати додому. Коли більшість виїздили з Херсона якомога далі від війни, вона повернулась, повернулась до близьких та всього дорогого серцю, що ворог ось-ось міг забрати. Розуміла всі ризики, проте не зупинялась. Дівчина розповідає, було моторошно, але їхала: "Виїжджаючи з Одеси, проїжджаючи Миколаїв я бачила, як будуються оборонні споруди, ставляться блокпости, але на в'їзді в Херсон, побачила повну темряву. Темряву і нехарактерну відсутність працівників поліції на постійному посту при вʼїзді в місто. Тоді не знала, що буде далі. Мабуть, не хотіла вірити в те, що Херсон окупують. А вже 1 березня росіяни зайшли в місто. Так я і сотні тисяч містян опинились в окупації.

В місті разом з рідними Маргарита перебувала до 5 квітня 2022 року, а далі довелось наважитись на виїзд. Жити в окупації означало не мати жодного права, бути в постійній напрузі та щохвилини ризикувати потрапити на підвали. До того ж Херсон був єдиним містом, в якому не відкрили жодного гуманітарного чи зеленого коридорів, що в рази ускладнювало ситуацію.

"Ми довго вагались виїздити чи ні. Люди самі знаходили шляхи виїзду, їхали на свій страх і ризик, та на жаль, багато колон були розстріляні. Кожен день ми моніторили місцеві чати, де ті, хто виїхав розповідав якою дорогою, що перевіряють, пускають чи ні, але все одно впевненості, що тебе випустять не було. Чи не розстріляють, чи не потрапиш ти під бій артилерії", – ділиться дівчина.

Попри вагання та небезпеку вирішили випробувати долю, поїхали через Снігурівку. Виїхали 6 квітня о 5:30 ранку колоною від, нині розбитого окупантами, ТРЦ "Фабрика". Маргарита зазначає, дорога була важка фізично, але ще більше – морально: "Ми не знали чи випустять нас і, чи доїдемо живі, росіяни прикривались цивільними колонами задля того, щоб прогнати свою техніку. Вони знали,  ЗСУ не битимуть по цивільнім. Цього дня нас тому і не пустили, тримали близько 6 годин просто посеред степу колону з майже тисячі машин, з дітьми, лежачими хворими. А в цей час обстрілювали сусідній Миколаїв. Ми пройшли 7 ворожих блокпостів, на яких нас змушували роздягатись, шукали патріотичні татуювання, перевіряли телефони, речі, документи. Водночас розповідали нам, що не дозволять обзивати їх окупантами, бо вони тут, щоб врятувати нас".

11 листопада – найщасливіший день в житті 

День визволення Херсона Маргарита вважає чи не найщасливішим у своєму житті. Нарешті її нескорене місто могло дихати вільно. Та на цьому випробування не скінчились. Невдовзі ворог почав нещадно обстрілювати з лівого берега. 

"Зайшовши в стрічку новин, я плакала від щастя, бо памʼятаю кожен день, кожен мітинг в окупованому Херсоні, і як херсонці героїчно чинили спротив окупантам, демонструючи, що їх тут не чекали. За все це ворог дотепер мститься Херсону цілодобовими обстрілами", – каже Маргарита.

Через постійні обстріли приїхати до Херсона дівчина наважилась тільки на початку квітня 2023 року. Говорить, їздила всіма дорогими серцю вулицями, плакала і дивилась на своє поранене місто, за яким так довго сумувала.

Херсон зараз. Фото надала співрозмовниця

Голодні, зневодненні та покинуті

Коли Маргарита вперше після звільнення приїхала до Херсона, з собою мала невеликий запас корму. Адже вона змалку любить тварин, тож куди б не йшла, завжди бере гостинці на випадок зустрічі з ними. Так робила й в окупації біля свого будинку. Не помилилась і цього разу. Їдучи вулицями міста, каже, була шокована кількістю, а головне - станом тварин: "Їх були сотні - голодні, зневодненні та покинуті. Серце розривалось. Тому повернувшись в Одесу, довго думала чим і як можу допомогти. Тоді й прийняла рішення відкрити збір".

Мета першого збору Маргарити - 15 тисяч гривень, що на той час, за словами дівчини,  здавалось нереальним. Адже першочергово коштами допомагали захисникам та постраждалим внаслідок війни українцям. Проте, вже за декілька днів в банці  назбиралась зовсім неочікувана сума - 44 тисячі гривень. Це змотивувало та додало впевненості. Загалом за час волонтерства херсонці вдалось зібрати та зробити не мало.

"З квітня 2023 року по липень 2024 мені вдалось назбирати саме на допомогу тваринам - 334 тисячі 984 гривні, це майже 6 тонн сухого та вологого корму разом. Цим кормом наповнювали годівнички по місту або ж передавали людям, які також годують тварин в окремих мікрорайонах", – підсумовує волонтерка.

Маргарита Жижко з допомогою для тварин в Херсоні. Фото надане співрозмовницею 

Кошти дівчина збирає виключно в соціальних мережах. На своїх сторінках у Фейсбуці, Інстаграмі та Тіктоці вона щоразу показує свої поїздки зі звітами, аби люди розуміли, що їх кошти були використані суто за призначенням. Говорить, дуже завдячує подругам, які  завжди допомагають, відкриваючи допоміжні банки для збору, влаштовують благодійні розіграші, незалежно від місця перебування. Кожен хоче докласти зусиль для порятунку найменш захищених жителів Херсона.

Маргарита Жижко. Фото надала співрозмовниця

Як тільки збір закривається, Маргарита одразу ж вирушає до свого міста. Зазвичай це проміжок у 3-4 місяці. На жаль, зазначає волонтерка, частіше не виходить, тому, що збори дуже уповільнились. Останній візит був наприкінці літа. Тоді, за словами дівчини, ситуація в Херсоні була важкою, а зараз ще гірша. Адже тепер дрони літають без упину над кожним районом міста, ворог скидає вибухівки просто на людей, автівки, будинки, громадські місця. А якщо ж за будь-якими елементами одягу окупанти розпізнають волонтера, військового або ж просто людей, які допомагають іншим – це без сумніву першочергова ціль.

“Минулі візити я завжди їздила в бронежилеті. В наступну поїздку ще не прийняла рішення, чи надягати його, чи ні. Розумію що в ньому – я одразу ціль для окупантів. Страшно щоразу, але заспокоює й тримає виключно бажання допомагати та рятувати тих, хто залежить від нас та те, що мене там чекають люди. Сміливі, прекрасні, чуттєві та незламні люди, з якими ми повністю розділяємо цей шлях допомоги”, – розповідає Маргарита. 

Дуже цінно знати, що в тебе є однодумці

За словами Маргарити, на жаль, місцева влада Херсона не сприяє в допомозі безпритульним тваринам та людям, які ними опікуються. Це було проблемою і до війни. І хоча минулого року Херсонська МВА почала роботу над створенням відповідної програми поводжень із тваринами в місті, ситуація лишається важкою. Тож поки єдині, хто дбає про них та допомагає вижити у тих надскладних прифронтових умовах – небайдужі люди та волонтери. І таких, наголошує наша співрозмовниця, на щастя багато. Тому, як тільки на її заклики в соціальних мережах хтось відгукується, завжди розчулюється, радіє й одразу намагається допомогти. 

“Колись мене попросили допомогти з кормом, люди, які забрали з території однієї херсонської лікарні багатьох тварин. Вони прийшли просто з тачкою, подякували, так з кормом пішки і йшли додому, через половину Таврійського мікрорайону. Такі моменти розчулюють до сліз. Не дивлячись на всі жахи життя в місті, вони зберігають в собі людяність і мають сили допомагати тваринам. На таких людях все і тримається”, – говорить волонтерка. 

Коли ці люди консолідують свої зусилля, їм під силу багато. Маргарита згадує, як вдалось врятувати тварин 6 червня, після підриву Каховської ГЕС. Тоді дівчина з іншими небайдужими херсонцями виїхала на евакуацію тварин біля Антонівського мосту. В той момент їх не зупинила ані велика вода, яка стрімко наближалась, ані два прильоти поруч. Тоді шанс на життя отримали собаки та кішка з новонародженими кошенятами. Того ж вечора їх відвезли до Одеси, де пізніше знайшли нових господарів. 

На радість, ділиться дівчина, коло її однодумців продовжує збільшуватися. Зокрема, за цей час вона познайомилась з багатьма місцевими волонтерами. Одні з них встановлюють годівнички для безпритульних тварин, тому з ними Маргарита вже довгий час співпрацює. Інші ж звертаються до дівчини за допомогою в соціальних мережах, а хтось просто пізнає її на херсонських вулицях і приєднується.

"Кожен раз додаються нові небайдужі люди, які щоденно годують тварин, витрачаючи на це власні кошти. Вони потребують допомоги та підтримки, тому ніколи не відмовляю, бо знаю, що вони чесні. Єдине за що можу сказати дякую цій війні – це за людей, які зʼявились в моєму житті. Дуже цінно знати, що в тебе є однодумці", – розповідає херсонка. 

Маргарита довгий час не визнавала себе волонтером. Каже, просто допомагала за покликом серця, бо по-іншому не може і не хоче.  З дитинства вона завжди мріяла про відкриття власного притулку для тварин. Нинішня ситуація в Херсоні тільки переконує в його необхідності. На превеликий жаль, здійснити цю мрію в реаліях прифронтового міста дуже складно, але волонтерка вірить, що колись все ж реалізує задумане. А поки продовжує робити те, що в її силах на цьому етапі, адже має велику кількість людей, які підтримують і допомагають, без яких, каже, збирати такі суми та рятувати стількох тварин було б просто неможливим. Зараз триває шостий збір Маргарити, аби забезпечити чотирилапих кормом в зимовий холодний період. Тож кожен може долучитись до доброї справи.

Анна Шаповал