06 жовтня 2026
Тренер "Чорноморця" Роман Григорчук розповідає, яким бачить футбол майбутнього, чому інтелект гравця стає важливішим за фізичні якості та чому без домінуючої гри важко говорити про великі перемоги. А ще в інтерв’ю тренер поділиться думками про нинішній "Чорноморець", тренерські принципи, титули й те, чому у футболі не можна зупинятися навіть після успіху.
Якщо б ви сьогодні як тренер оцінювали молодого Романа Григорчука-футболіста, то чого йому не вистачало, щоб вийти на більш високий рівень?
У кожного футболіста є сильні якості, є слабші. Є випадки, коли якихось характеристик футболісту недостатньо, і тоді він вже не може вважатися топгравцем. Футболіст найвищого рівня має володіти всіма необхідними характеристиками. Якщо про мене говорити, найсильніша якість була – це гра головою.
Ну, ви високим були гравцем…
Так, але при грі головою зріст має значення десяте. Щоб уміти грати головою, треба просто знати деталі. І, напевно, має бути якийсь талант до цього. Що ж стосується таких речей, як уміння взяти м’яч з уходом, з розворотом, обіграти один в один, це трохи відставало. Вже допрацювати не зможемо [сміється].
<picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента
Зараз би навчили?
Для початку ще з дитячого футболу має бути правильний відбір молодих футболістів. Трошки це звучить жорстко, але десь у дитинстві треба відсівати тих, які, наприклад, не володіють швидкісними характеристиками, десь рівень футбольного інтелекту відстає. Треба просто в таких випадках батькам пояснювати, що дуже важко буде дістатися до великого футболу і через те приймати рішення. Якщо люди амбітні й хочуть у житті досягти чогось найвищого, то для цього треба мати талант і певні характеристики, щоб це стало можливим.
Після матчу з "Шахтарем" ви сказали, що "Чорноморець" має проблеми в атаці. Роман Григорчук був кращим бомбардиром першої ліги. "Чорноморець" нещодавно з першої ліги перейшов у вищу. Чи взяли б ви зараз Григорчука-гравця до "Чорноморця"?
Ні, цього було б недостатньо. Я би взяв іншого нападника з трохи іншими характеристиками. Ідеально – це коли тренер має бачення футболу, має стиль, розуміє всі деталі цього стилю й конкретно підбирає футболістів під такий стиль гри. Але зрідка команди мають таку можливість. Ви же розумієте, що значить підібрати футболіста, який тобі найкраще підходить. Це дуже важкий процес і дуже велика ціна на таких футболістів. Другий шлях – це маємо групу футболістів і, використовуючи їхні найкращі якості, підбираємо стиль гри. Десь такий шлях у нас. При цьому важливо, щоб кожний футболіст розвивав свої сильні якості й підтягував потихеньку характеристики, які потрібні на більш високому рівні.
Відомо, що ви ще футболістом почали вести щоденники й готуватися до роботи тренером. А в який саме момент ви зрозуміли, що хочете стати тренером?
Коли я почав вести щоденники, я думав не так. Я просто хотів все аналізувати. Я хотів знаходити для себе самого кращі шляхи. Я часом розповідаю своїм футболістам, що займався різними видами спорту. Я грав у гандбол на досить непоганому рівні й займався легкою атлетикою. У мене були друзі легкоатлети високого рівня. І коли у футболістів була відпустка, я їздив разом із легкоатлетами на збори в Алушту. Коли приходила зима, ми самі купували путівки й тренувалися. І я з ними страшенно багато навчився. Я відчув, що таке справжній спорт. Я думаю, що багато футболістів і зараз не розуміють, що таке справжній спорт, і їм було б непогано відчути, який підхід до тренувань в індивідуальних видах спорту. І це багатьом би допомогло.
Ви тренували в багатьох командах, але почну я з неприємного моменту. Ваш період роботи в "Нефтчі" завершився після дев’яти матчів і без жодної перемоги. Ви самі потім цей період називали жахливим. При цьому ви казали, що все було зроблено правильно. То що все-таки було головною причиною невдачі?
Мені би зараз треба було повторити те, що ви вже сказали. Я не можу сказати, що були допущені якісь помилки…
Ну якась же є причина?
Причин, як правило, декілька, коли команда не виграє. Тут якраз той випадок, коли декілька причин. Одна з них – неймовірно поганий збіг обставин. З того десятка ігор, які ми зіграли, 4-5 ми точно мали вигравати.
<picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента
Але нам не вдалося досягти того домінуючого футболу, який хотілося бачити. Коли є домінуючий футбол, він регулярно дає більше шансів на успіх. Команда домінує, постійно грає в атаці, потужно пресингує, повертає собі швидко м’яч. Є потрібні виконавці. Тоді більше шансів вигравати частіше. Коли такої гри не досягнуто, то не те щоб шанси 50 на 50, але значно більше залежить від гарного збігу обставин. Коли команда вміє домінувати й просто знищувати суперника своєю атакою, пресингом потужним, тоді, звичайно, менший процент необхідності в якомусь везінні. Ти розумієш, що давиш суперника протягом всієї гри, і в тебе є виконавці. Наприклад, нападник може щось придумати, якщо гра не йде. В іншій грі нападник пресингує, відбирає м’яч і забиває. Напевно, тих складових, які я перерахував, на той момент у нас було недостатньо.
Відома ваша цитата, що особливо в тактичному плані на вас вплинули Гвардіола й Бенітес. Можете сказати, що саме ви взяли у Гвардіоли, а що в Бенітеса?
Я думаю, що тут десь два тренери вирвані з контексту. Можна було б назвати ще декількох тренерів. Але я не можу навести вам приклад тренера, який би для мене був ідеальний. Щось я взяв у тих двох, яких ви назвали. Тут треба розуміти, як у мене відбувається робочий процес. Мені найцікавіше, коли я щось роблю і потім шукаю ці речі у тренерів на найвищому рівні. Оцей процес найцікавіший. Просто щось копіювати було б величезною помилкою. Я ніколи так не роблю і молодим тренерам категорично не раджу. Тільки самому з розумінням кожної деталі, яку ти робиш. Якщо ти запозичив ідею й не розумієш деталей, це може навіть шкодити тобі й команді.
На мій дилетантський погляд, ці два тренери дуже люблять контроль на полі та приділяють велику увагу деталям. Мені здається, що у вашому тренерському стилі це теж є. Ви би з цим погодилися чи ні?
Я можу сказати про те, як я це бачу. Я, звичайно, вірю тільки в футбол домінуючий. Я сам грав у різний футбол. Я й титули вигравав, граючи в інший футбол – більш прагматичний. За чемпіонат ми могли виграти 8-10 ігор з рахунком 1:0. Ясно, що тут не йде мова про домінуючий футбол, де ти граєш на чужій половині поля. Такий футбол теж має місце, звичайно, і з ним можна досягти результатів. Але зараз я можу сказати, що моя віра тільки в домінуючий футбол.
У футбол треба грати на чужій половині поля, але це легко сказати. Щоб грати на чужій половині поля, треба мати певну філософію. І сформувати таку філософію у футболістів дуже непросто. Найкраще – це взяти молодих футболістів 15-16 років і з ними формувати ідеальний стиль. Бачу тільки такий шлях. Все одно ж не буде можливості зібрати найкращих футболістів. Тож беремо молодих і формуємо філософію й стиль.
Футболіст має сильно вірити в те, що він робить. Щоб вірити, він повинен мати страшенну силу. Футболіст має бути сильний фізично, витривалий, вибуховий, володіти швидкістю 36 кілометрів на годину. У нього має бути футбольне мислення, щоб у долі секунди приймати правильні рішення.
Маючи футболістів із такими характеристиками, можна говорити про домінуючий футбол. Якщо ні, домінуючий футбол не буде реалізований. Це надто серйозна річ – у такий футбол грають одиниці у світі. Такий період був у "Манчестер Сіті", зараз у "ПСЖ", можливо, ще "Баварію" сюди включити. Ви подумайте, які гравці створюють такий футбол. Кожен із них коштує 200 мільйонів. Але тільки за цим майбутнє футболу. Далі футбол будуть розвивати і в ньому вигравати (може, трохи некоректно так казати) футболісти-роботи чи машини, але майже так. Якщо асоціативно, то це буде робот або машина, страшенно розумний робот.
Ви вигравали чемпіонат у трьох країнах, грали в єврокубках. Поза сумнівом, це дуже успішна тренерська кар’єра. Як ви самі пояснюєте, чому в вашій кар’єрі так і не відбувся перехід в один із провідних європейських чемпіонатів?
У житті має все гарно скластися. Не хочеться бути нескромним, але думаю, що я до цього готовий. Вийшло так, як вийшло, не хочу ні про що жалкувати. При цьому я пишаюся, бо за життя маю більше десяти титулів.
Думаю, що найперша оцінка для тренера – це навіть не стиль і футбол, а саме титули. Це медаль, кубок, суперкубок, успіхи в єврокубках. Звісно, я би хотів більше титулів і також у топчемпіонатах або навіть ближче до топ. Є такі моменти, коли ти зі своєю командою з не самої футбольної країни перемагаєш топкоманду Англії, топкоманду Франції. Це події на все життя. Це надає впевненості, але треба чітко розуміти: те, що ти виграв учора, це добре, потім дітям і онукам розповіси, але завтра треба виграти знову.
Якщо ти виграв учора, а сьогодні ні, одразу ти стаєш "дуже слабким" в оцінках людей. Люди навіть чекають. Коли Гвардіола останнім часом у "МанСіті" не вигравав… Тих людей, які до нього так ставилися, я би навіть не хотів бачити. Скільки розмов було щодо Моурінью. Хрест поставили на людині. Коли я працював в ЛНЗ, в інтерв’ю якраз зайшла мова про Моурінью. Він тоді якраз пішов працювати в Туреччині – вже не в топчемпіонат. І я тоді сказав: "Побачите, де він далі буде працювати". І зараз маємо такий приклад. Але скільки людина отримала критики, скільки негативу. Хто ці люди, які сміють критикувати Гвардіолу? Ви мені скажіть, хто вони! Неймовірно, але таке життя. З цим мусимо жити.
Тренерську роботу зі сторони оцінювати неймовірно важко. Журналіст і вболівальник просто не знають внутрішню кухню. На які зовнішні ознаки варто звертати увагу, щоб об’єктивніше розуміти роботу тренера?
Треба чітко розуміти, в який футбол команда грає. Це зараз не стосується "Чорноморця", ми в процесі. Коли в команди вже сформований стиль, треба розуміти, які основні деталі гри, за рахунок чого вона виграє. Ті, хто бачить ці речі, може зрозуміти. Скажімо, в "Манчестер Сіті" були взаємодії, за допомогою яких вони вигравали. І вболівальник може побачити, що цих елементів сьогодні в матчі немає. Тоді можна сказати, що цей футболіст сьогодні не допрацював. А, можливо, суперник дуже добре підготувався й не дозволив це зробити. Але найкраще розуміння все одно буде в людей усередині.
Існує така теорія, що тренер має працювати в одній команді не більше чотирьох років. За цей час він нібито видихається в плані ідей, гравці потроху звикають і втомлюються. У переважній більшості команд ви були тренером чотири роки або менше. Вірите в цю теорію?
Щось у цьому є, але не більше, ніж на 10%. У тренера має бути прагнення до вдосконалення, бажання прогресувати, щось модернізовувати. І тоді чотири роки може бути замало. Якщо багато ідей у голові, я не думаю, що це може набриднути. Є страшенна жага чогось добитися. А коли добився, в тебе вже з’являються нові ідеї, і ти хочеш працювати далі. Розумієш, що треба футболістів додати більш високого рівня. Цей процес збуджує у творчому сенсі. Можу погодитися тільки на 10%.
А як самому тренеру зрозуміти, що потрібно міняти команду?
Треба бачити, як іде процес. От я сиджу на теорії й дивлюся в очі футболістів. І я розумію, наскільки їм цікаво. Іноді можу в процесі щось поміняти. Якщо взяти довший період, то буде схоже. Іноді ти приходиш у нову команду і бачиш людей, які не хочуть вчитися (у мене такі були). Або не можуть. Можливо, недостатньо інтелекту. Ти розумієш, що тут шанси маленькі. Або минає якийсь час і видно, що щось притупилося.
Футбол – це гра. І навіть якщо ти добре знаєш тактику, все знаєш і в атаці, і в обороні, все одно має бути жага і пристрасть. Коли футболісти багато вміють, вони мають отримати задоволення не тільки від футболу, але й від тієї переваги, яку вони мають над суперником. Коли ти цього добиваєшся, це страшенна радість, це успіх для тренера. А коли цього немає, є сенс думати про якісь зміни. Це не означає, що тренер поганий чи всі гравці погані. Не можуть бути всі гравці погані або тільки тренер поганий. Значить, і там, і там є якісь недопрацювання. Є упущення перш за все творчі, креативні. Коли люди цим живуть і прагнуть вдосконалення, таке не відбудеться. Якщо вже відбувається, то настав момент щось поміняти.
Що для вас робить тренера великим?
Тренера великим роблять перш за все титули. Зізнаюсь, що є тренери, які вигравали Лігу чемпіонів, але я не можу їх назвати великими. Все-таки Лігу чемпіонів виграти випадково не можна. Це дуже важко, має все скластися неймовірно. Через це не можна сказати, що хтось виграв випадково. Він зробив багато. Можливо, щось знає, чого ти не знаєш. Ми бачимо, що йому сильно пощастило, але він заслужив це везіння. І якщо він виграв Лігу чемпіонів, це топтренер. Але великий тренер – це трошки інше. Це система, яка працює. Де би такий тренер не був, він здобуває титули.
Вищий ступінь тренерського мистецтва – це коли тренер виграє й показує футбол, на який треба рівнятися. Цей футбол найкраще відповідає своєму часу й епосі. Бо футбол буде залежати й від того, як розвивається суспільство. Сучасний футбол не може бути таким, як 20 років тому. Той футбол би зараз різав око. Вже було б зрозуміло, що там багато не вистачає. І вже через 2-3 роки ми побачимо, що сьогоднішнє не підійде.
Ви неодноразово згадували такого тренера, як Алекс Фергюсон. Тут, здається, питань щодо величі немає. Є інший тренер з АПЛ, який присвятив багато часу одному клубу, але якраз титулів йому бракує. Я про Арсена Венгера. Чи можна Арсена Венгера назвати великим тренером?
Звичайно, це є дуже потужна фігура. Він тримав клуб на високому рівні довгий час. І його підхід – це було сильно. Але ми все одно не можемо ставити Венгера в один ряд із тренерами, які виграли 20 титулів. Бо виграти титул – це страшенно важко. У будь-якій країні, на будь-якому рівні, з будь-якою командою.
Ми можемо взяти до прикладу того ж Сімеоне. Він теж вже величезний термін працює. Його всі люблять у Мадриді, він постійно продовжує контракт. Але вони не так багато виграли. Щось є, але не так багато, як Гвардіола: виграв у Німеччині, в Іспанії, в Англії – про що тут можна говорити? Це не може бути випадково. Людина просто йде й виграє чотири чемпіонства поспіль. Виграти одне чемпіонство непросто. Але виграти вдруге поспіль – втричі важче.
Вертаючись до Венгера, я би розділив топ і трошки нижче. Але без таких фігур навіть футбол би розвивався не так, як слід. Ми маємо цінувати таких людей і вивчати, що вони роблять. За внеском у світовий футбол Венгер рівноцінний з тим же Моурінью.
Моурінью стає чемпіоном Англії – через 7 місяців його команда йде 16-ою. Дель Боске виграє чемпіонат світу й Європи – і не виходить із групи на наступному чемпіонаті світу. Льов стає чемпіоном світу – через 4 роки Німеччина в групі остання. Як пояснити ці провали?
Можна почати з того, що я вже сказав: наскільки складно виграти після виграшу. Якщо є виграш, а потім явний провал, - для тренера це великий мінус. Це ми точно можемо говорити, що щось втрачено. Я був у подібних ситуаціях – на своєму рівні. Я розумію, що після чемпіонства мені треба себе самого перебрати по кісточках і зробити себе оновленого. Ніби все добре – виграли чемпіонство. Але в жодному разі не можна робити те, що ти робив минулого року. Цього буде точно замало. Треба дуже багато змін, щоб виграти наступний чемпіонат.
Мабуть, можемо сказати, що цим тренерам не вистачило змін – ось причина.
Я ще додам. Навіть по ходу сезону є моменти, коли команда проводить один, два, три матчі – все йде прекрасно. Важко сказати, коли саме, але я ці моменти відчуваю: треба робити різкі зміни. Бо вчитися й прогресувати добре, коли ти виграєш. Як тільки ти програв, вже вчитися набагато складніше. Коли ти виграєш, є віра в те, що ти робиш, є позитив. Є прислів’я: коли все йде добре, не треба нічого міняти. Це погане прислів’я. Для футболу це не те. Потрібні періодичні стреси. Сприйняття притупляється, а в футболі потрібна постійна гострота сприйняття.
Як тренеру відрізнити дві такі ситуації. З одного боку, можливо, футболісти погано виконують якусь правильну ідею. А може бути, що сама ідея вже застаріла. От як тренеру це побачити?
Це вже залежить від майстерності тренера. Тренер повинен чітко уявляти футбол, який він хоче бачити, з усіма деталями. Якщо тренер говорить: "Я вам тут показую, а ви не можете", то що це за розмова? Тренер знає, хто в складі команди. Він повинен для цих людей щось придумати, щоб вони були щасливі в цьому футболі, вірили в нього. Я футболістам постійно пропоную, як би я це бачив. І ми маємо це або прийняти, або якось скоригувати деталі. Ми спілкуємося й обираємо найкраще. Футболісти мають чітко розуміти, що ми хочемо зробити.
Можна сказати, що футболіст має бути розумною людиною?
Обов’язково. У процесі тренерської роботи я для себе виділяв три речі, без яких футбол неможливий. Я виділяю атлетизм, швидкість. Я у швидкість дуже вірю. Якщо швидкості нема, я не бачу такого гравця у футболі. І далі інтелект. Я атлетизм і швидкість ставив вище. Але останнім часом я розумію, що на перше місце треба ставити інтелект. Якщо ти хочеш створити розумний футбол, а в людини нема інтелекту, - це просто неможливо. Навіть якщо він біжить, навіть якщо страшенний атлет, без достатнього рівня інтелекту без шансів. Тоді треба міняти, спрощувати футбол.
Зараз не зовсім вдалий час говорити про проблеми українського футболу. Вочевидь, війна все руйнує. Але збірна існує з початку 90-х. Мабуть, нашу збірну можна назвати стабільним європейським середняком. При цьому в нас регулярно є футболісти, які грають в елітних чемпіонатах. Що ми робимо не так?
Вважаю, що Україна має потенціал трошки більший. Можливо, не трошки. І може розраховувати на кращі результати. Я ще в молодіжному футболі бачу якусь недооцінку самих себе. Я не розумію, чому ми маємо говорити про Голландію або Швецію як про щось страшенно велике. Чому в нас потенціал менший, ніж у Голландії чи Бельгії? Чи навіть у Німеччини? У нас величезна країна. Чому нам за щастя зіграти внічию з французами? Треба, щоб діти, молоді футболісти, тренери по-іншому себе оцінювали. Щоб дитина думала: "Ну і що там Англія? Я українець! Я маю їх обіграти".
Тобто мова про психологію…
Це навіть трошки інше, скоріше ментальність. Я живу у футбольній країні. Так, зараз у нас війна. Але ми все одно граємо в футбол. Ростуть молоді футболісти, є команди добротного рівня. А якщо війни нема, в нас у три рази більше населення й такі ж самі таланти. Ви вдумайтесь: війна почалася, у нас сотні молодих футболістів поїхали й підписали контракти в топклубах. Українців підписують у "Барселоні", в "Реалі" є українці. Молоді хлопці. Тож ці люди десь є. Важливо, як батьки й тренери спілкуються з дитиною і формують її розуміння, хто вона є в футболі. Чому ми вже в тому віці радіємо якійсь нічиї? Я українець, я сильний, і моя країна сильна.
Ви часто говорите про комбінаційний, домінуючий, агресивний футбол. Ви й під час роботи в ЛНЗ про це казали, й під час роботи з "Чорноморцем" 2010-14 років. Чим ваш підхід до цього "Чорноморця" буде відрізнятися?
Команда, яку ми зібрали перед війною у 22-му році, була просто шикарна. Ми її швидко зібрали, і якось все пішло гарно. Ми підібрали ігровий стиль. Також була добра команда, коли в нас грали Брагару, Путря, Салюк, Бойчук, Кузик, Штогрін. Ми грали в серйозний футбол. Там були різні причини, які заважали на якомусь етапі.
<picture>
ФОТО: пресслужба "Чорноморця"
Я наводжу ці приклади, щоб ми розуміли, як би нам хотілося. Коли ми зараз виходили в вищу лігу, то вже підбирали футбол під наявних футболістів, використовуючи їхні характеристики. Тут іншого шляху не було, чистий прагматизм. Про красу футболу взагалі мова не йшла. Ми просто йшли на результат.
Зараз минуло шість турів, але, смішно сказати, ще рано щось говорити предметно. Сталося міжсезоння, але ми з запізненням укомплектувалися. Ще немає награного складу. У мене завжди в голові є основний склад – 14-15 гравців. Зараз такого немає. Хтось прийшов непідготовлений абсолютно, хтось довго не грав, щоб бути в тонусі. Багато молодих футболістів, які до нас прийшли в оренду, у своїх командах не грали. У нас на них одразу звалився тягар. Вища ліга – це не так просто.
Але для мене важливо, що я бачу в нас потенціал з нинішніми футболістами. Вони гарно працюють, стараються. Ми маємо потенціал грати краще. До якого ступеню – важко сказати. Колись ми з "Чорноморцем" вийшли у вищу лігу, і першу частину чемпіонату я просто розумів, що ми не того рівня. Ми взяли всіх молодих хлопців, з якими пройшли у вищу лігу, і сподівалися, що вони схопляться за цю можливість. Але не все так просто. Зараз ми розуміємо, що будемо краще на 100%. Наскільки? Дай Бог, набагато.
А є речі, які вже працюють?
Так. Я хлопцям нещодавно казав: ми діємо в обороні так, що я дуже задоволений. Це може для когось зі сторони виглядати смішно, бо ми пропустили два абсолютно легкі м’ячі з "Шахтарем". А далі нам зі стандарту забиває воротар. Захиснику треба було просто підскочити у своїй зоні. Але я кажу, що в цілому рівень є. У нас багато тактичних варіантів протидіяти супернику. Мені є, з чим порівнювати. За останній час із деякими командами – там рівень оборони був на порядок нижчий. Що з цього, якщо такі прості моменти і втрата концентрації? Якась помилка, щось забув – і це перекреслює все добре, що було? Але, не дивлячись на ці помилки, я можу говорити, що в нас є щось серйозне. Ці помилки легше виправити, ніж налагодити саму організацію гри в обороні.
Що стосується атаки, тут у нас поки що рівень низький. Тут треба в цілому працювати над виконавчою майстерністю, кожному футболісту треба. У нас є перемога над "Кривбасом" - як її досягнуто? В обороні просто прекрасно. В атаці моментів небагато, але було виконання. Фарасєєнко взяв і виконав. З "Шахтарем" ніби смішно говорити. Ми пропустили легкі м’ячі, ще вони могли забити. Але з "Шахтарем" у нас було більше гольових нагод, ніж у кожній іншій грі. Тобто трохи більший рівень майстерності гравців атаки – і гра на 3-4 забиті м’ячі. Я не кажу, що ми б виграли. Може, ми б ще пропустили.
Над чим із ігрових елементів ви плануєте працювати найближчим часом?
Зараз підтягуємо дії біля своїх воріт, зокрема при стандартних положеннях. А по атаці ми працюємо день і ніч – і теоретично, і на полі. Дуже важко вигравати матчі, якщо атака на такому рівні.
Якщо не дивитися на рахунок і результат, який із перших матчів сезону більше за все схожий на той "Чорноморець", який ви хочете побачити?
Не можу сказати, що якоюсь грою я задоволений комплексно. У кожній з ігор нам не вистачало виконавчої майстерності в атаці. Я розумію, що з цим треба жити, терпіти і працювати. На тренуваннях бачу те саме. Ми мусимо додати в цій фазі гри. Можна щось виграти в футболі за рахунок оборони, контратаки. Але так можна виграти кілька матчів. Виграти титули на контратаках майже неможливо. Але таким футболом плюс-мінус будуть всі задоволені: граєш в обороні, багато не пропускаєш, контратаки, десь щось міг забити. Це такий футбол, коли ти обманюєш і себе, і всіх навколо. До титулу і єврокубків це навіть не близько.
Тож ми маємо собі ставити завдання: ми хочемо вміти грати в футбол. Треба прагнути в такий футбол грати, щоб не обманювати всіх навколо. Треба робити кроки в напрямку серйозного футболу – наскільки нам вистачить наших характеристик. Ми маємо потенціал, додати точно можемо. Коли на голому місці починається процес навчання, воно йде швидко. А потім вже починаються серйозні речі – і все йде дуже нешвидко. Далі по крупинках. Ту ж атаку маємо збирати по крупинках. Тут треба додати індивідуально, щоб футболісти брали м’яч і загострювали. Нападник на полі має взяти й щось зробити. Обіграти, пройти, вдарити, обстукатись, зробити нагоду для партнера.
Плюс інший аспект. Ви бачите футбол у топкомандах, у "Реалі". Там люди не грають у якісь зарозумілі взаємодії, це займає другорядне місце. Зараз команда створює для цих зірок середовище на полі, зручні ситуації. Вони тактично вибудовують гру, щоб віддати м’яч Вінісіусу. Він обігрує й забиває або прострілює й забиває хтось інший. Мбаппе – так само. Підлаштовують, щоб він мав час і простір. Навіщо Мбаппе й Вінісіусу думати про якусь взаємодію в трійках або четвірках? Він бере м’яч і забиває гол. Це футбол вищого рівня. Коли нема таких зірок, ми маємо йти іншим шляхом. Треба вчити гравця обігрувати й забивати. А далі треба налагоджувати взаємодії, щоб ми могли проатакувати групою.
Після кількох матчів ви сказали, що задоволені кількістю моментів. Єдине що в тих моментах гравці приймали дещо не ті рішення. Мені здається, що футбол – це взагалі гра в прийняття рішень на кожній ділянці поля. То наскільки прийняття правильних рішень взагалі можна натренувати?
Натренувати можна. В обороні є механізм, ти його вивчаєш, ним користуєшся. Коли вивчив, дуже просто. Ти знаєш різні варіанти, як суперник діє, і використовуєш відповідні шаблони.
Атака – це трошки інша ситуація. Звичайно, ми маємо різні шляхи до чужих воріт, якусь геометрію атак. Але на цьому шляху ти кожний раз маєш нову перешкоду. Суперник реагує по-різному. У тебе є напрямок, і на цьому шляху має працювати твоя майстерність. Ми йдемо таким шляхом. Є дорога до чужих воріт, далі ми повинні мати декілька варіантів, щоб футболісту не треба було приймати рішення з чистого листа. Ми спрощуємо завдання, він вибирає з двох-трьох. Так ми прагматично намагаємося покращити гру в атаці. Але все одно: чим ти ближче до чужих воріт, заготовки все менше й менше тобі допомагають.
Дивіться повну версію інтерв'ю на YouTube-каналі Інтента
Ви завжди багато уваги приділяти початку атаки від своїх воріт. Наскільки зараз вас влаштовує вихід "Чорноморця" з-під високого пресингу?
У попередньому складі "Чорноморця" ми це робили набагато краще. Ми для цього використовували Брагару. На початку атаки він просто король. Він починав атаку під час будь-якого пресингу. Зараз ми маємо кілька варіантів виходу, але намагаємося не створювати нервові ситуації. Початок атаки під пресингом: або ти вмієш, або не пробуєш. Звісно, почати атаку треба вміти, інакше важко грати в футбол. Але потрібний певний рівень майстерності й сильна психіка. Можна як приклад навести Салюка. Те, що він помилявся, це все пройде. Але в нього філософія для початку атаки одна з кращих у нашому чемпіонаті.
У нас зараз є кілька захисників, які можуть почати атаку дуже потужно й неприємно для суперника. Ми над цим працюємо і йдемо таким шляхом, щоб зменшити ризики і не дай Бог не пропустити гол. Інакше такий футбол страшенно всіх дратує. Це чудово, коли атака починається від своїх воріт. Але коли ти пробуєш і не вмієш, часом це дуже смішно виглядає. Якщо не вмієш, треба діяти трохи прагматичніше. Проте ми це потроху підтягуємо. Розуміємо, що без цього ми нічого не виграємо.
У вас є оцей посил, що атаку треба починати від своїх воріт. Але не все, як ви кажете, виходить. Як ви зараз налаштовуєте своїх гравців щодо виходу в атаку?
Ми вивчаємо суперника й домовляємося. Чим суперник агресивніший у пресингу, тим ми вибираємо простіші шляхи. Але ми в жодному разі не відмовляємося від початку атаки від воріт. Це буде неправильно. Я мушу їм говорити, що без цього футболу нема. Не можна вибивати м’ячі кудись там у боротьбу. Добре, якщо в тебе нападники все зверху виграють і люди вміють підбирати – це теж нормально. Але зараз говоримо про той футбол, якого хочемо досягти ми.
Наскільки сьогоднішній "Чорноморець" або "Чорноморець" на певну перспективу спроможний диктувати супернику свою гру?
Раніше ми це робили дуже потужно. Ми просто грали на чужій половині поля 65-70 відсотків часу. Причому недостатньо просто грати на чужій половині – треба вміти пресингувати при втраті м’яча. Інакше тебе будуть ловити на контратаках. Зараз ми над цим працюємо. Знову ж таки, це головна складова того футболу, якого ми хотіли би досягти.
Олег Пархітько