"Коли відкриваю фото цих хлопців - у мене під горло ком": представниця уповноваженого зі зниклих безвісти

Оксана Харитонова - представниця Офісу уповноваженого зі зниклих безвісти в Одеській області, розповіла Інтенту про пошук військовослужбовців.

Читайте та дивіться в інтерв'ю про алгоритм дій для сімей, що шукають рідних, про комунікацію зі стороною агресора, про шкоду публікацій у соцмережах, про історії, які дарують надію, бо шукають кожного. 

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Станом на травень 2023 року безвісти зниклими вважаються понад 26 тисяч громадян України. І це, не враховуючи окуповані території. 

Алгоритм дій під час пошуку зниклого військовослужбовця

"Зниклий безвісти - не означає загиблий. Під час здачі ДНК у людей складається враження, що тест потрібен лише у випадку смерті. Насправді це пришвидшує ідентифікацію людини, наприклад, при втраті свідомості, перебуванні у лікарні чи контузії… Інформація про кожну людину зі статусом зниклого безвісти передається на ту (російську, - ред.) сторону як запит на військовополоненого. Розшук припиняється лише у випадку, коли родичі подають позов у суд та визнають зниклого загиблим", - розповідає пані Оксана.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Далі вона розповідає про те, що робити сім'ям у разі зникнення близьких.

У випадку зникнення військова частина надсилає сповіщення до територіального центру комплектування (ТЦК), який протягом семи днів повинен сповістити про це родичів. 

Є випадки, коли військовий пішов на завдання, у нього може розрядитися телефон або не бути зв’язку. Родичі починають панікувати. Тоді треба почекати, здебільшого до 10 днів. Якщо зв’язок не відновився, у поліції пишуть заяву про зниклого безвісти. Протягом доби справу вносять до Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого родичам обов’язково потрібно взяти витяг.

У поліції видають направлення на здачу ДНК-тесту, після чого пишуть звернення до Національного інформаційного бюро. Інформація передається до СБУ, Міжнародного комітету Червоного Хреста, уповноваженого зі зниклих безвісти, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до всіх можливих державних органів. 

Написати заяву у поліцію щодо зникнення людини може будь-хто, що є важливим, якщо людина не має родичів. Пані Оксана навела наступний приклад. До представниці омбудсмена зателефонували із запитом про зникнення друга, який понад три тижні не виходив на зв’язок. Вона зв’язалась із командиром, знайшли речі зниклого військовослужбовця для ДНК, а під час написання заяви з'ясувалося, що у хлопця є дядько. Він подав заяву і надалі комунікував з командиром. Ця історія мала щасливий кінець. 

Публікації у соцмережах про зниклих безвісти: як це шкодить

Не потрібно викладати у будь-які соціальні мережі інформацію про пошук військовослужбовця.

Оксана Харитонова розповідає: "Благаємо цього не робити, бо публікації зашкоджують. Ви написали, що зниклий — військовослужбовець, вказали, де він служить, тобто здали позиції. До інформації додали військову частину, номер телефону, виставили фото у формі. А якщо він потрапив у полон, а перед цим встиг перевдягнутись у цивільне? А якщо розвідка працювала на завдання і була у цивільному одязі? Потрапивши у полон у такому статусі, людина отримує зовсім інше ставлення та інші умови. Так ми тільки зашкодили та зробили гірше. Тому треба довіряти державним органам".

На звільнених територіях працюють пошукові групи, які шукають і поховання. Для цього потрібно попередньо розмінувати територію, знайти локації, зробити ДНК. Це потребує багато часу. Є волонтерські групи, які мають отримати погодження від Генерального штабу перебувати з представником поліції. Все частіше співпрацюють місцеві жителі, які бачили бої та можуть вказати на місця можливих поховань.

Кажуть, що держава нічого не робить та не шукає. Всіх шукають, але це не проходить так швидко".

Оксана Харитонова

"Ми розуміємо всю біду цієї невідомості. Нам кажуть, що хочуть знати, що він (зниклий, - ред.) загинув, щоб дали його тіло і можна було б поховати. Мати місце, куди можна буде прийти. Коли вже десь півтора року батьки та родичі не знають взагалі нічого, то це страшно. Невідомість — гірше, що може бути. Вони вже навіть приймають факт загибелі, тільки б щось повернули, аби провести поховання", — ділиться співрозмовниця. 

Реакції людей відрізняються. Є випадки, коли заяву подають лише заради виплат. Це щомісячна заробітна плата військовослужбовця до того часу, поки він не знайдеться чи поки не зміниться статус: загиблий або полонений.

Комунікація з Міжнародним комітетом Червоного Хреста

Пані Оксана розповідає, що під час зустрічей з потерпілими представники Червоного Хреста не давали жодних чітких відповідей. На запитання, чи дають полоненим ліки та одяг, відповідали: "Якщо українська сторона передасть".

Є випадки, коли наші військові у полоні не хочуть ділитися контактами з представниками організації чи писати листи рідним через недовіру.

"Кажуть, що зараз Червоний Хрест почав працювати, але все ж він нейтральний. Каже, що Україна і росія — однакові сторони. Для них немає країни-агресора, ми однакові, є полонені в обох сторін. Немає пріоритету", — зазначає Оксана. 

Проте контакти представника обов’язково надаються і необхідна комунікація ведеться.

Історії пошуку та знайдених

У вересні минулого року до регіонального управління звернулася жінка з Миколаєва. Її чоловік — офіцер зник на Металургійному комбінаті імені Ілліча, що в Маріуполі. Пізніше він прислав лист із полону, і якраз на Різдво його поміняли. Чоловік пройшов реабілітацію і повернувся на фронт, а його дружина — психологиня, бере участь у проєктах для ВПО.

"Також був цікавий випадок на Новий рік. 31 січня подзвонила жінка з молодим голосом, плаче у слухавку, бо четвертий день немає зв’язку з чоловіком. Вона назвала його рік народження - геть молоді вони. Я кажу їй почекати трошки, кілька днів, і він з’явиться, скоріш за все. О шостій вечора вона мені знову телефонує: "Знайшовся". Все, як я і казала: розрядився телефон. А вона вже така щаслива і з легкою душею зустрічала Новий рік. Таких історій багато", — згадує Оксана. 

Робила запит і сестра двох братів. Один 1999 року народження, інший - 2002-го. Обоє служать у 28 ОМБр. У жовтні один зникає під Херсоном, у листопаді — інший під Бахмутом. Одного вже знайшли, він в полоні, написав листа з росії. Зараз чекають, коли його обміняють. 

"Пошуки триватимуть багато років, але я маю надію, що в нас скоро буде Перемога. Мій чоловік також воює, і я дуже його чекаю, щодня переживаю і так само сиджу на телефоні, коли немає зв’язку. І це страшно казати йому, щоб знав мій номер телефону на пам’ять", — ділиться Оксана Харитонова. 

Додамо, що з 24 лютого 2022 року правоохоронці зафіксували понад 101 тисячу фактів щодо безвісти зниклих. І більшість з них розшукали. І, як додає представниця уповноваженого, наразі є багато військовополонених, яких обміняли, є повернуті тіла - і це теж важливо. 

Марія Литянська