П’ять Богів Северинівки

Нещодавно Інтент публікував матеріал з історії Іллінки та Августівки — населених пунктів у мальовничому межиріччі. Сьогодні ми продовжуємо досліджувати цю загадкову територію та вирушаємо далі Старобалтською дорогою до села Северинівка.

Северинівка на карті Одещини — це не просто географічна точка, а місце, де літературний міф Олександра Козачинського переплітається з багатошаровою історією нашого краю. За добре відомими кадрами культового "Зеленого фургона" ховається реальне життя одеського села, яке століттями формувало свій унікальний характер, що виходить далеко за межі кінематографічних декорацій.

Северинівка Потоцьких: дорога, маєток і храми

Старобалтська дорога, яка в XIX столітті з’єднувала Одесу та Балту, була справжньою "артерією" півдня України. Цікаво, що вздовж неї, наче намисто, вишикувалися маєтки вихідців із Польщі, кожен з яких формував неповторне обличчя степового краю. Северинівка, закладена графом Северином Потоцьким, стала одним із ключових вузлів цієї мережі, де європейські традиції управління зустрічалися з мальовничою та багатою природою українського степу.

Северин Потоцький отримав землі між Куяльником та Хаджибеєм наприкінці XVIII століття. Вже у 1800 році розпочалося будівництво культових споруд, що назавжди змінило архітектурний вигляд цього поселення. Першим, у 1800 році, звели римо-католицький костел Святого Северина. Наступного року його освятив єпископ М. Сераковський.

<picture></picture>
Костел Святого Северина. ФОТО: Дмитро Жданов

Того ж 1800 року почали будувати й православний храм — церкву Іоанна Богослова. Цікаво, що всі джерела вказують на 1800 рік як початок будівництва, проте дата його завершення різниться: на охоронній табличці вказано 1806 рік, у праці "Історико-хронологічні описи церков єпархії Херсонської та Таврійської" — 1805 рік, а в документах Херсонської духовної консисторії — 1803 рік. Храм, зведений із вапняку на яєчному розчині, має форму корабля. У 1806 році в церкві відслужив першу службу священник Федір Духновський. У 2012 році біля церкви був встановлений пам’ятник Северину Потоцькому.

<picture></picture>
Церква Іоанна Богослова. ФОТО: Дмитро Жданов

Була в Северинівці й синагога. На жаль, не збереглися ані відомості про її будівництво, ані сама споруда — вона давно канула в Лету. Проте надгробки з єврейського цвинтаря люди й досі знаходять на своїх городах, а декілька з них уже багато років зберігаються в огорожі церкви Іоанна Богослова.

<picture></picture>
Єврейські надгробки на подвір'ї церкви Іоанна Богослова. ФОТО: Дмитро Жданов

Як би там не було, а населений пункт розвивається дуже швидко, і вже в 1806 році селище стає містечком. Ще за часів козацтва вздовж Северинівки проходив важливий торгівельний шлях, який започаткували чумаки. А в XIX столітті цей шлях перетворився на Старобалтську дорогу, про яку ми писали в матеріалі про Іллінку.

Наприкінці свого життя граф, сенатор, дійсний таємний радник Северин Осипович Потоцький вирішує оселитися у своєму маєтку в Северинівці. Там він і жив до кінця своїх днів. На жаль, маєток Потоцького не зберігся. На його місці сьогодні розташована школа.

Похований Северин Потоцький на цвинтарі біля костелу. Збереглися свідчення про те, що колись на могилі Потоцького в Северинівці стояла невеличка каплиця, в якій постійно горіла свічка. Проте наразі каплиці немає, а точне місце поховання графа втрачено.

Близько 15 років тому краєзнавча група ODESA INCOGNITA виявила на цьому цвинтарі старовинний склеп. Після обвалу склепіння внутрішній простір споруди став видимим крізь пролом. Цілком імовірно, що саме цей склеп і є втраченою могилою графа Потоцького.

<picture></picture>
Імовірний склеп графа Потоцького. ФОТО: Дмитро Жданов

Цікаво, що на цвинтарі було багато кам’яних хрестів, проте сьогодні майже всі вони повалені. Як розповідають місцеві жителі, на початку радянської окупації северинівці навмисно повалили хрести, щоб їх не було видно з дороги. А ті, які не вдалося повалити, закривали стогами сіна — таким чином мешканці намагалися врятувати важливу частину історії села.

<picture></picture>
Кам'яний хрест зі старого кладовища. ФОТО: Дмитро Жданов

Схожа ситуація була й із церквою: радянські чиновники ухвалили рішення про її руйнацію. Проте вночі перед приїздом спеціальної бригади, яка мала підірвати храм, голова сільради наказав заповнити його зерном, перетворивши будівлю на зерносховище. Завдяки цьому церква дійшла до наших днів неушкодженою.

Менше пощастило костелу — він став складом, втратив вежу, а оригінальний дах замінили на банальний односхилий, як у будь-якого зубожілого сараю. Зараз костел перетворився на жалюгідні руїни, що загрожують обвалитися на необережного відвідувача.

Богова гора: лікарня, ліс і каменярні

Після смерті Северина Потоцького землі його перейшли у спадщину до сина Лева Севериновича Потоцького. Після смерті Лева Потоцького землі успадкувала донька. Але вона жила в Польщі, тому маєток у 1866 році було продано румунському князю Єфруссі.

У другій половині XIX століття на землях маєтку було споруджено два лікувальні корпуси, які стоять на мальовничому схилі, іменованому місцевими жителями Боговою горою. Насправді це лише схил річкової долини, проте за місцевими масштабами він сприймається як справжня гора.

Довгий час Северинівська лікарня виконувала ще й функції туберкульозного диспансеру. Один із лікувальних корпусів стоїть із наглухо зачиненими дверима, інший – прийшов у непридатність вже багато років тому. Цікаво, що тривалий час серед краєзнавців була поширена хибна думка про збережений маєток графа Потоцького. Та й зараз під час екскурсій лікарню видають за графський будинок.

<picture></picture>
Лікарню в Северинівці часто плутають із графським маєтком. ФОТО: Дмитро Жданов

На горі росте ліс, у якому є декілька джерел. А з височини відкривається панорама на Северинівку та колишнє річище Великого Куяльника. Цей ліс — залишки успішної економічної діяльності в маєтку, адже свого часу тут вирощували деревину на продаж. А ще в середині XIX століття поблизу Северинівки видобували сіль, що приносило додатковий дохід власникам маєтку.

<picture></picture>
Урочище "Верхній ліс". ФОТО: Дмитро Жданов

Також на плато поблизу Северинівки збереглися залишки каменярень, у яких колись видобували вапняк. Зараз, з міркувань безпеки, вони закриті, оскільки стали аварійними й можуть обвалитися будь-якої миті. Проте свого часу я обстежував ці об’єкти — вони населені вуханями австрійськими (кажанами), які досить поширені в цих місцях.

<picture></picture>
Катакомби Северинівки. ФОТО: Дмитро Жданов 

П’ять джерел Богової гори

Залишається розповісти про "богів" Северинівки. Як вже було зазначено, в околицях Северинівки було декілька джерел (якщо точно – їх було 5). І кожне з них має в назві слово "Бог": "Перший Бог", "Другий Бог"… Найбільш відомим є "Третій Бог", розташований у досить мальовничому закутку великого плато.

<picture></picture>
Джерело "Третій Бог", 2025 рік. Води вже немає. ФОТО: Дмитро Жданов

Раніше це місце було важливою частиною села – майже всі свята проводилися тут. Сюди приїжджали з різних куточків країни, бо джерело "Третій Бог" було дуже відомим культовим об’єктом. На жаль, минулого року води в джерелі вже не було…

Чому ж ці місця назвали саме "Божими"? Про походження джерел місцеві жителі розповідають дві легенди, які дуже схожі між собою. Складається враження, що одна з них є лише доповненням або прикрашеною версією іншої.

За коротшою версією, одному з мешканців наснився віщий сон, у якому він побачив джерело на горі. Прокинувшись, чоловік вирушив на вказане місце, але спочатку нічого не знайшов. Проте, згідно з іншими переказами, завдяки осяянню чи внутрішньому голосу, він таки віднайшов шлях воді. Вона виявилася надзвичайно чистою та прісною — справжній скарб для степової Северинівки, де питна вода часто була солоною й малопридатною для вживання.

Друга версія сягає часів, коли річка Великий Куяльник була судноплавною і по ній ходили турецькі галери. За переказами, одна з них, навантажена золотом, затонула. Минули роки, річка обміліла, а галеру замулило. Багато авантюристів — як приїжджих, так і місцевих — безуспішно намагалися відшукати цей вантаж. Згодом одному з жителів наснився віщий сон, у якому Матір Божа вказала шлях до затонулого судна. Чоловік прокинувся і, прямуючи за видінням, вирушив на пошуки. Хоча саму галеру він не знайшов, проте відкрив кілька ключів джерельної води. Він таки віднайшов своє золото, адже в наших степах, особливо у XIX столітті, чиста вода була багатством. З того часу гору, де б’ють ці джерела, почали називати Божою, а самі ключі — Божими або "Богами". 

Дмитро Жданов