Святки: новорічні обряди та традиції в Україні

В Україні тривають так звані "святки" – зимовий святковий цикл.

Вже більшість українців відзначатимуть Різдво та супутні свята за новоюліанським календарем. Плутанина з датами поступово зникає, але питання "коли саме йти колядувати, а коли щедрувати?" залишається актуальним. Етнографи та представники церкви нагадують: усі дати змістилися на 13 днів назад. Тепер Щедрий вечір збігається зі світським Новим роком, а посівати йдуть у перший день січня.

Про новорічні традиції в Україні читайте в матеріалі Інтента.

Як виникли зимові святки

Коли приходить зима, випадає перший сніг та наступають морози, ми неодмінно починаємо чекати та готуватися до Новорічних та Різдвяних свят: заздалегідь готуємо подарунки, продумуємо, як і з ким будемо святкувати.

А свят зимою й справді чимало. І кожне має свої звичаї та обряди. Деякі з'явилися ще в прадавні часи, інші – трохи пізніше, під впливом християнства.

Народна традиція святкування в Україні тісно пов'язана з циклом важливих господарських справ, оскільки основою життя староукраїнського суспільства були польові роботи. Господарська діяльність мала календарну періодичність.

Церква мала свій окремий календар, оформлювала найважливіші події життя людини. Окрім того, до запровадження християнства в Україні-Русі вже існувала багата й своєрідна культура.

Накладання церковних традицій та народних, їх досить-таки органічне та своєрідне злиття, вилились у неповторні й самобутні звичаї, традиції, обряди, тобто втілені в рухи й слова світовідчуття, світосприймання та взаємини між людиною та природою, між людиною і людиною, які дійшли до наших часів.

<picture></picture>
ФОТО: !FEST

Українські вечорниці

У зимові вечори в Україні дівчата влаштовували так звані вечорниці. На спільну трапезу парубки мали право приходити без запрошень. За столом годилося розміщуватися парами. За вечерею молодь веселилася, співала пісень.

Вечорниці – це щось на зразок сучасних клубів, дискотек, можливо, їхній "прототип". Там молодь знайомилася, зближувалася, а невдовзі й одружувалася. До того ж якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, а якщо ж засиджувалися до третіх півнів – досвітки.

Вечорниці тривають аж до початку Великого посту.

Дівчата вибирали оселю для проведення вечорниць. Вдалим варіантом вважалася оселя вдови, "солдатки", або – це вже в крайньому випадку – бездітного подружжя.

Господиню всі прибулі величали паніматкою. Вона слідкувала за дотриманням традицій й народного звичаєвого права під час вечорниць – тримала лад. З цього приводу була колись і приповідка: "Паніматка – як сова, а очі – шулічині".

<picture></picture>І.Рєпін. Вечорниці, 1881. ЗОБРАЖЕННЯ: Вікіпедія
 

Приміщення надавалося не безкоштовно, а за плату. Тільки грішми платили рідко, частіше – хлібом або борошном, пшоном, ткани­ною тощо. "Гроші, – говорили колись наші селяни, – тільки шинкар бере!".

Відвідували вечорниці тільки неодружені молоді люди. Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рі­дним братам чи сестрам не годиться – намагалися ходити до різних осель.

Першими сходилися дівчата, а слідом за ними – хлопці. Якщо вечорниці припали на будні дні, то й займатися дівчатам слід було буденними справами, наприклад шити, виши­вати тощо. У хлопців "обов'язки" значно легші та цікавіші: співати пісні, розповідати різноманітні історії, казки, танцювати, залицятися – загалом, якнайстаранніше заважати дівчатам працювати.

Загалом найкращі жарти, народні байки, пісні, танці, перекази, легенди, жартівливі оповідання, приповідки, прислів'я, загадки та інші види народної творчості народжувалися саме на вечорницях та досвітках.

Крім звичайних вечорниць, була колись ще "складчина" і збиралася лише чотири рази на рік: на третій день Різдвяних свят, Великдень, перед Пелипівкою і Великим постом. Назва походить від того, що дівчата і хлопці "складались" і влаштовували спільну забаву з вечерею, музикою і танцями. Дівчата готували вечерю, а для цього вони зносили до паніматки, хто що мав: одна муки на вареники, інша сиру, ще інша масла – всього, чого треба. Хлопці теж складалися, але вже не продуктами, а грішми. На ті гроші вони купували вина або горілки, а також солодощів для дівчат: цукерки, медяники, марципани. Іноді наймали музикантів.

Коли приходила пора сісти за стіл, кожна дівка сідала зі своїм парубком. Не сідали тільки старша дівка – отаманша і старший парубок – отаман. Отаман брав у пляшку і чарку, а отаманша – частування, щоб піднести по черзі гостям. Як все поїли і попили, старша дівка казала: "Не гнівайтесь, люди добрі, якщо комусь недогода була, бо чим хата багата, тим і рада!". Всі виходили з-за столу, дякували отаманші й отаману, ще трохи танцювали та й розходилися хто куди.

Коли починався Великий піст, вечорниці припинялися – гріх. Влітку вечорниць не було, їх заміняла "вулиця".

Святки

Коляда: 24–25 грудня

Першими естафету приймають колядники. За новим стилем, Різдво Христове припадає на 25 грудня. Колядувати починають у Святвечір, ввечері 24 грудня, щойно на небі з'явиться перша зірка. Продовжується обряд протягом усього дня 25 грудня. Головна мета — принести звістку про народження Христа.

Щедрівки та Маланка: вечір 31 грудня

Найбільший зсув у свідомості українців відбувся саме з цим святом. Раніше ми щедрували на "Старий Новий рік" (13 січня), але тепер Щедрий вечір (свято Маланки) припадає на 31 грудня. У переддень Нового року, ввечері 31 грудня.

Уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії. Вечір перед Новим роком має й третю назву – Щедра Кутя. Бо ж, на відміну від постового Святвечора, його стіл дуже багатий – м'ясний. Господині готують купу смачних страв: холодець, ковбасу, печеню, пироги й кутю та інші. У дореволюційному селі немало було таких сімей, що цілий рік недоїдали, але для новорічного столу припасали все потрібне.

Народні повір'я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви – можна просити в Бога про найпотаємніше.

Цього вечора виконують "Щедрика", бажають господарям достатку та "щедрого вечора". Часто водять "Козу" — театралізоване дійство з переодяганням у фольклорних персонажів. Оскільки 31 грудня — це ще й світське свято, щедрівки стають ідеальним доповненням до новорічного столу. Щедрують переважно дівчата та змішані гурти дітей. Бо Меланка вважалася жіночим святом, а Василь – чоловічим.

<picture></picture>
Щедрик. ЗОБРАЖЕННЯ: Прикарпатська інформаційна корпорація

Традиційно наші предки відзначали Новий рік навесні з першою весняною появою "молодика" – молодого Місяця. Тому обряди і пісні цього свята нагадують про весну. З приходом християнства офіційний Новий рік почав мандрувати – спочатку на вересень, потім на січень, а з ним мандрувало і свято. В результаті Новий рік зупинився на 1 січня, а Щедрий вечір приходиться на 31 грудня.

Щедрівників, як і колядників, теж заведено обдаровувати солодощами та грошима.

Ніч проти Нового року наповнена магічними діями, чарами. Все це – намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

Для цього вечора господарі спішили розрахуватися з усіма боргами, помиритися з тим, з ким сварилися. Існувало повір'я, що на Щедрий вечір не можна було лаятися, щоб тихо і спокійно жилося весь рік.

Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. У жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли "забрати достаток із господарства, де брали позичку". Якщо вже була конче потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.

Посівання та свято Василя: ранок 1 січня

Завершує основний цикл зимових вітань обряд посівання, який тепер припадає на ранок 1 січня (свято Василя Великого).

Святий Василь Великий був богословом і вважався покровителем землеробів. Саме від цього походить головний обряд цього свята – засівати оселі. Зерно є символом нового життя, тому, заходячи в хату, її обсипають зерном. Посипаючи збіжжям хату, щедрувальники "засівали" її добром і достатком. Засівають хлопці, бо дівчатам цього робити не можна. При цьому примовляють: "Сієм, сієм, засіваєм, з Новим роком вас вітаєм! Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця!".

Зерно, яким посівають, символізує життя та багатство, тому його не можна вимітати до заходу сонця. Посівальника припрошували хоч на кілька хвилин присісти: "Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та старости, бо ж маємо дорослу дівку!". Посівати прийнято до полудня.

За народними віруваннями, першим у Новий рік до хати має увійти чоловік (полазник), щоб принести удачу. Тому посівати ходять виключно хлопчики та чоловіки. Дівчатам брати участь у цьому обряді не прийнято. Так і повелося, що зранку хлопчики до 14 років засівають власну оселю житом-пшеницею (символами родючості й добробуту), а потім біжать посівати до сусідів, вітаючи їх "із Новим роком, з Василем!". Господарі ж у свою чергу обдаровують посівальників пирогами, горіхами, цукерками й дрібними грошима.

Зерно після посівальника збирають і віддають курям – "щоб добре неслися".

Неродючі дерева "страшать": стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Після такого "страшення" дерево перев'язували перевеслом. Іноді дерево злегка надрубували.

Водохреща. 6 січня – Святе Богоявлення

На згадку про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан свято Богоявлення в народі називають Водохреща, або Йордан. Це одне з 12 найбільших християнських свят різдвяно-новорічного циклу.

Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді, а свято називають Богоявлення. Своїм водохрещенням у Йордані Спаситель започаткував Таїнство водохрещення – одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується для життя в Христі. 

Наші предки цього дня вшановували богиню річок Дану. Вважалося, що вода цього дня стає чарівною, нею умивалися дівчата, щоб бути вродливими, нею лікували хвороби і захищалися від нечистої сили.

<picture></picture>
Водохреща в Одесі. ФОТО: Інтент / Наталя Довбиш

Святкувати Водохреща починають напередодні. 5 січня всі віруючі люди дотримуються суворого посту – нічого не їдять. Сідати вечеряти можна, коли зійде вечірня зоря. Цей день також зветься Голодна кутя. На стіл ставлять кутю, узвар і декілька пісних страв: смажену рибу, гречані млинці, вареники з капустою. Після вечері діти "проганяли кутю", стукаючи ложками чи макогоном по столу, по дверях, по воротах. Коли "кутю проженуть", батько присмалював дітям чуби – "щоб вовка не боялися".

А ще на подвір'ї спалювали Дідуха, примовляючи:

Іди, кутя, із покуття,
А узвар – на базар,
А Дідух – на теплий дух,
Щоб нам скинути кожух!

Разом із кутею та димом від спаленого Дідуха відлітали і душі предків, які гостювали в хаті на Святки, тому прогнати кутю і спалити Дідуха потрібно було обов'язково, щоб предки не забулися відлетіти і не залишилися у нашому світі. Попіл зі згорілого Дідуха зазвичай розкидали по городу – на добрий урожай.

Уранці на Водохреща відбувається церковна служба, а потім хресний хід до річки чи ставка, де священик святить воду в ополонці. Ополонку часто вирубують у формі хреста і льодовий хрест ставлять поруч – цей звичай зберігся ще з дохристиянських часів, коли хрест символізував Сонце. На березі річки біля льодового хреста відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння. Священник святить воду в ополонці, занурюючи туди хрест під спів хору. З цього часу вода вважалася освяченою. Освячену воду набирають додому, бо вона зберігає свої властивості протягом усього року. Сміливці купаються в ополонках. Кажуть, що хрещенська вода творить дива, тож застудитися в цей святий день неможливо. Навпаки, вода дарує здоров'я на весь рік.

<picture></picture>
Водохреща в Одесі. ФОТО: Інтент / Наталя Довбиш

Святковий обід на Йордан починається саме з освяченої води. Хрещенська вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Священники акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.

Свяченою водою господар дому окропляв всіх, хто є присутнім в оселі, примовляючи: "Дай нам, Боже, і на той рік діждати!". Далі окропляв господу – все, що в домі й навколо дому, а також худобу, окрім свиней та курей. За господарем-батьком ходив хтось із дітей – хлопчик чи дівчинка. Яке місце батько покропив водою, на тому місці, вслід за ним, дитина писала крейдою хрест. В хаті хрести писалися на дверях, вікнах, на столі, скрині, на посуді – скрізь.  Після цих магічних дій родина сідала за стіл. Залишки вечері віддавали свійським тваринам. Кутю, яка залишалася після вечері, виносили курям – "щоб добре плодилися".

По вечері всі члени сім'ї клали використані ложки в одну тарілку, а поверх них клали хліб – на добрий урожай.

На Богоявлення закінчували колядувати і влаштовували "розколяду" або "розщедрування" чи "розмеланки" – святкові вечорниці всіх колядників, де вони згадували, як святкували, грали, танцювали. Застілля організовували на гроші, що залишились від колядування.

На Богоявлення зазвичай приходять найлютіші морози. Їх так і називають – хрещенські. Опісля ж морози вже не страшні. Тому кажуть "Тріщи не тріщи – минуло Водохреща".

Перший понеділок після Водохреща – святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви.

Стрітення. 2 лютого – Стрітення Господнє

Це одне з 12 найбільших християнських свят, яке завершує Різдвяний цикл. В народі додають – стрітення зими з весною. Та насправді свято зовсім про інше. 2 лютого Ісус Христос у віці сорока днів від народження був принесений батьками до Єрусалимського храму, де відбулась дивовижна зустріч праведного старця Симеона з Немовлятком Ісусом Христом. За традицією, у церкві на Стрітення святять "стрітенську воду" і "громичну свічку", яку зберігають удома і запалюють під час грози, аби уберегтись від блискавок, від пожеж, від війни.

В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громичну" свічку – "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив". "Страсну" свічку намагалися принести додому запаленою і викоптити сажею хрест на дверях – "щоб лиха нечисть хату минала". Громнична свічка – це дороговказ, її запалювали також під час пологів, щоб показати новій людині дорогу, і вкладали померлим до рук з тією ж метою.

Культ вогню – неодмінна ознака свята. Хлопці розпалювали багаття, закликаючи таким чином весну, а дівчата співали перші веснянки. А ще на Стрітення починали писати писанки. Це дуже давня традиція, пов'язана з ритуалом весняного пробудження природи.

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. Її вважали цілющою водою. Нею натирали хворі місця і вірили, що допоможе, вірили й у те, що вона допомагає проти "лихого ока" та інших злих чар. Не тільки людей можна лікувати цією водою, але й худобу, птицю, бджіл. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну "першу" неділю – першу на молодий місяць. Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і примовляв: "Боже, тебе збережи!".

Володимир Шкаєв