"Ми зростали під знаком великої заборони", - гурт "Хамерман знищує віруси" про мораль, шароварщину та роль митця

"Хамерман знищує віруси" – український музичний гурт, заснований 1996 року у місті Суми. З оригінального складу гурту залишилось двоє музикантів, що зараз і складають гурт — Володимир Пахолюк (вокал, тексти) та Альберт (Олег) Цукренко (вокал, музика). Як формулюють музиканти, вони - гурт поза жанрами та суспільною мораллю, бо як і здоровий глузд - це явища, які не мають визначень. Вони вчать жити просто, скинути кайдани обмежень і бути людьми щасливими та вільними та на своєму шляху.

<span class="ratio ratio-4x3"></span>

Ви розповідали, що якщо немає ідей для костюма, то йдете на ринок, були на Привозі?

А.Ц. Так. У нас був костюм морських мін, який випередив час у 2015 році. Ми купували кавун, вичищали середину, фарбували у чорний колір, одягали на голову і стирчали пофарбовані сосиски. Тож виглядало, як морська міна. Пророки. Пам’ятаю, що важко було знайти кавун.

В.П. Загалом українські ринки погані. Там завжди є те, що тобі не потрібно. Цим український сегмент реальності відрізняється від загальнолюдського. Нам завжди дають якусь фігню, а ми на неї погоджуємося. Нещодавно YouTube мені підкинув свіже інтерв’ю Бориса Гребенщикова, а я взяв його і подивився. Вони там сидять в Монреалі та якийсь дуже непідготовлений чувак питає його російською мовою, ставить абсолютно безглузді питання. А Гребенщиков йому російською і відповідає. Якось ніяк воно. А дівчина моя каже, що коли йдеш на інтерв’ю, то треба сказати щось важливе.

Так завжди було, що нам замість пудингу пропонують оцю двоголову курку і ми погоджуємось, а потім думаємо, ну чому ж так. Мабуть, буде легше, якщо ми просто усвідомимо що на наш буттєвий статус ні на що не вплине, нам не треба нікуди бігти, ми вже є - і цього ніхто не забере. Може нам буде трішки легше усвідомити, що робити вибір одразу - погані правила. Може його й не треба робити взагалі?

Чи є Одеса одним із тих міст, де займаються "захистом суспільної моралі"?

А.Ц. Десь у 2018 році ми виступали в Одеському художньому музеї, нас запросив покійний Олександр Ройтбурд. Це була провокація, якщо чесно. Бо я його питав: "Ти точно хочеш, аби ми приїхали?", - він наполягав. Це було якраз у розпалі боротьби з регіоналами. То після нашого виступу ці регіонали почали яро захищати суспільну мораль, так само як свободівці на Франківщині.

Виступ в Одесі. Фото: Думська

В.П. Суспільна мораль - це те, чого не існує насправді. Може ми власне для того і з’явилися в цьому світі, щоб просто сказати, що вас дурять. Тож перестаньте страждати через те, що нібито порушуєте якусь суспільну мораль, бо її немає. Живіть просто, насолоджуйтеся життям, будьте людьми, але звичайно, тут треба спочатку обговорити, що це означає. Дорослі люди можуть скинути оці кайдани.

А.Ц. Суспільна мораль існує тільки як політична технологія для консолідації електорату.

Яку головну трансформацію пройшов колектив "Хамерман знищує віруси" за майже 30 років існування?

В.П. Це дуже класне питання, до якого я не підготовлений, власне, як і до цього життя. Нас дуже швидко закинуло сюди, де ми не знали правил, фізики процесу, суспільної моралі - витратили багато часу. Власне я витратив багато часу на те, щоб просто зрозуміти в якому морі плаваю. Зараз навчився більш ефективно витрачати час. Це стосується навіть підготовки до костюмів. Якщо на початку нашої кар’єри я не знав, що з цим робити, то зараз - ринок і за пів години готово. Звичайно, треба аби склалися карти та місяць правильно світив. Але в нас було дуже багато історій, як ми приходили з нулем ідей, витрачали дві години на вивчення культурної ситуації. Класно, коли перед тобою відчуття безпорадності та здається, що нічого не придумаєш, а якось ситуація перевертається і ти отримуєш геніальний витвір мистецтва.

Які теми заборонені для творчості у ХЗВ та чому?

А.Ц. Я не торкаюся кантрі в музиці, а всього іншого торкаюсь. Мені здається у нас не так багато тем, щоб вийшла така ситуація, де Вова виписався і шукає про що ще написати та розмірковувати заборонено воно чи ні.

В.П. У кожного артиста є свої теми. Я думаю, що у мене їх кілька - дві. Звичайно, що подолання смерті та пошук цих механізмів, а потім - гендерна асиметрія в мові та суспільстві - та так само пошук інструментів подолання цього. Що стосується заборони, то є певний список артистів, які на цій хвилі ставали популярними. Як типу Обрі Бердслі, якщо ми беремо кінець 19 сторіччя. Мені здається, що після того, як нас перекрутило 20 сторіччя, говорити про це не зовсім актуально. Ми всі зростали під знаком великої заборони, маю на увазі, звіт, який нам дав психоаналіз і навпаки - сексуальна революція 60-х. Вона ніби перед нами відкрила шлях, який привів до імпотенції. Це якась постійна фігня та пастки - не наш шлях.

Дякую всім людям, які долучилися до процесу створення різних пігулок, які дають нам змогу знову відчувати життя, навіть, коли воно скукожиться, як морський коник і каже: "Залиш мене".

Як сприймати критику?

В.П. Критика має бути цікавою. Це такий самий перфоманс, як те, що роблять люди, які цю критику викликають. Якщо критик має достатньо яєць, таланту, хисту, щоб зробити це предметом мистецтва - най буде. У Івано-Франківському кейсі було просто політичне кострубате замовлення. Вони до нас просто не дотягнули.

Виступ в Івано-Франківську. Фото: Україна молода

А.Ц. Час від часу в коментах запалюється щось, але це знову з боку суспільної моралі - тупо. Хотілося б почитати щось таке, але що нам можуть пред’явити? Ми працюємо поза жанрами та жанрових канонів до нас не прикладеш. Дуже давно не було такого, щоб можна було почитати в цьому контексті.

В.П. Люди, які закидують нам це голодупство і лайку не витримують якихось богословських диспутів - вони не тримаються там. Їм здається, що вони зайняли безпрограшну позицію, а ти кажеш, що це фігня і розмова припиняється.

Ви розбиваєте стереотипи про серйозних та сімейних людей, "а що люди скажуть?"

А.Ц. Я не думаю про те, що люди скажуть. Коли моя дружина працювала у дитячому садочку, то її викликала директорка до себе і спитала: "А ваш чоловік стриптизер?". Вони десь побачили якісь публікації й мені так приємно стало. У нас виявляється така країна, де людина з моєю фігурою може працювати стриптизером. І ніхто цьому не дивується - класно. Я не знаю, як у Вови, у мене уже давно життя сімейне. Всі все знають та немає що приховувати. Ще коли працював лікарем на початку 2000-з років трошки приховував. Був молодий та сором’язливий, а зараз - мене знають як Хамермана.

В.П. Я постійно за старою доброю традицією нікому не кажу про те, що я в Хамерманах, але всі все знають. Мені все одно, що скажуть люди. Хочеться, щоб вони казали щось цікаве. Ставлення до мене, а що мені з ним? Така ситуація, ніби людина приходить до якогось оракула і він каже щось, що може визначити долю або шлях. То можна якось використати для себе. А якщо тобі кажуть якусь фігню, то нащо ви витрачаєте мій час?

Фото: Хамерман Знищує Віруси/Facebook 

Де межа між українською естрадою та шароварщиною?

А.Ц. Низький естетичний рівень та кон'юнктура. Ти одразу бачиш, де якийсь класний естрадний продукт.

В.П. Є така річ, я в дитинстві дуже багато слухав "Маяк", "Промінь" - власне тоді радіо було більш прогресивне за телевізор. А в нас нічого крім телєка і радіо не було. Навіть порножурналів нормальних - ніяких, не було. Тому ми такі й виросли. Я тому ось цю естетику дуже класно знаю.

Буває ще такий пункт, коли людина хоче зробити щось класне, але в неї не вистачає таланту і вона вже стає навшпиньки, підкладає якісь класні книжки, типу Ніцше, Біблію собі під ноги, а все одно не може дотягнутися. Але коли воно стало трендом і люди захотіли на цьому проїхатися, стає огидно.

Яке ставлення стосовно апелювання до воєнної тематики у сучасні творчості?

В.П. Наше головне досягнення, що ми живемо в умовно вільному суспільстві. І люди вільні робити, що завгодно. Але от ситуація з Чорнобаївкою показала, що бажання людей вчепитися за тренд іноді з культурної та естетичної точки не виправдовується. Вони не дають собі ради подумати власне над меседжами. Махають обгорткою, за якою нічого немає і ти береш, хочеш її відкрити та насолодитися, а немає чим. У нас немає просто рецепту, як робити продукт, який стосується війни та рефлексії з цього приводу. Хтось каже, що треба взагалі зараз мовчати, має пройти певний час. Я не знаю, у мене немає рецепта. Але думаю, що має бути певне відчуття краси та артистична позиція. Митець має відігравати роль призми, через яку можна побачити те, що без нього неможливо. Я не знаю. Послухав власне багато і ми написали "Чорнобаївку", але ніби влучили. Я слухав нашу молодь, яка просто не втрималася. Треба трішки думати про людей, які знаходяться по той бік.

Фото: Хамерман Знищує Віруси/Facebook 

Чому зараз українці повертаються до української естради 1980-х років?

А.Ц. Насправді, це почалося ще до війни. І вони (Гіга, Бобул, Зібров) стали мемами ще задовго до цього. Є кілька артистів того часу, у них смішна зачіска та дебільний костюм. Хтось, як Бобул цього не розуміє та сприймає серйозно, хтось, як Зібров - шарить і на цій постіронії катається. Це ж персонажі української епохи деградації, переважно 1980-х років, а тим більше 1990-х. Це такий веселий крінж, коли смішно, а молоді це прикольно - такі чувачки з минулого. Водночас молодь відкриває собі класну музику 1960-1970-х років. Вона стильна, артисти виглядали класно і звучали також. Я не думаю, що у популярності Гіги, Бобула та Зіброва є серйозний інтерес до минулого. Це більше кріндж, прикол, мемчик.

Як зростати та жити у Сумах за 30 кілометрів від росії?

А.Ц. Я не відчував цей процес зросійщення, бо я в цьому середовищі народився. Я був зросійщеним з народження. Батьки розмовляли суржиком, а бабуся - українською. А я розмовляв російською, бо в городе говорят на русском. Це все дуже просто. Потім, коли прийшло усвідомлення, у мене особисто, у 2014 році. Хоча є друг, який у 2004 році, сумський письменник перейшов на українську. Це виглядало як дивацтво, навіть для нас. Дивно та важко, всі друзі розмовляли російською. Я думаю, що для нього це було серйозне випробування - розмовляти тоді в Сумах українською. Ми вже заскочили в останній вагон.

В.П. Я нікуди не застрибував, українську вивчив в першому класі, в мене була дуже гарна вчителька. Для мене ніколи принципової різниці не було. Контекст був російськомовний. Коли ми випускали перший альбом, суржик був для нас, ніби нашивка в Єльському університеті. У нас був проєкт англійською, але ми забули про нього. Я до цього питання ставлюся простіше. Мені головне, щоб були класно сформульовані меседжі, хоч мовою дохлих кроликів мені видай. А якщо там погано, то навіть класно сформульовано українською - не катить. Зараз в публічному просторі, якщо ми б балакали російською - це був би кріндж.

Якою ж тоді має бути українізація: лагідною чи так не працює?

А.Ц. Має бути всяка, бо у людей різний темперамент і сприймають різні аргументи. На комусь пресинг може спрацювати, когось - відштовхнути. Для когось лагідний приклад людини, яка є авторитетом - може спрацювати. Я за те, щоб була різна. Сам я лагідний, нікого не пресую. Сам перейшов не під пресингом, але бачу, як жорсткі наїзди прочищають голову артистам, наприклад.

В.П. Іноді треба вдаватися до якихось серйозних і надзвичайних дій. Наприклад, як французи після Другої світової війни зробили безпрецедентну ревізію контенту у ЗМІ. Так вони зберегли власне франкофонську культуру, бо якби цих обмежень не було, то невідому чи з’явився Джо Дассен. Я завжди за здоровий глуз, але що це таке? Цей здоровий глузд найкраще спрацьовує, коли є певні запобіжники та людина рухається як корова на забої. Але коли воно саме по полю у білих капцях, то… Треба бути талановитою людиною, щоб одразу не натворити фігні.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Яке місце України в Європі?

В.П. Україна буде трендсетером, коли ми повернемо собі нашу середньовічну славу. Коли ми згадаємо, що взялися не через москву, а що у нас є і Трипілля, скіфи, грецька колонізація, Розстріляне Відродження. Власне, у нас тут дуже велике коріння та культурний бекграунд. Зараз ми бачимо, як Європа трішечки починає просідати, бо буває, як людина заходить у холодну воду, то у неї все стискається. От Європа зараз стоїть по горло у холодній воді, вона не може приймати рішення, які будуть впливати на майбутнє континенту. Трішечки наступила імпотенція. Треба, щоб хтось з цієї європейської зали встав і ляснув по столу, щоб його всі почули. Ось цим суб’єктом будуть українці.

А.Ц. Думаю, що нормально буде, коли ми будемо як чехи, німці, словаки - європейська нація, яку інші сприймають як націю, а не частину росії чи постраждалих. Ми переможемо, пройде якийсь час, дізнаємося один про одного трохи більше - це програма мінімум. А те, що сказав Вова - програма максимум.

Марія Литянська