23 лютого 2024 р. 07:52
(Фото: Фейсбук/Одеські катакомби)
З XIX століття в Одесі поступово утвердився міф про підземне кримінальне місто. Частково його створили місцеві літератори, для яких катакомби стали натхненням для найзаплутаніших детективних історій. Та й сучасні майстри пера також використовують одеські катакомби в найфантастичніших та наймістичніших чи просто детективних сюжетах. Про цей бік медалі підземелля в публікації з циклу "Історія Одеси".
Поява такого міфу передовсім пов’язана з малою доступністю катакомб для обивателів. Насамперед треба знати місця, з яких можна потрапити до катакомб. І навіть якщо ви туди потрапите, не вміючи орієнтуватися, ви в найкращому випадку просто заблукаєте. Ваші телефони вам не допоможуть: під землею немає зв’язку. Друга небезпека – технічний стан окремих виробок. Періодично в неукріплених місцях відбуваються обвали. Вирушати на екскурсію до катакомб можна лише в супроводі досвідченого спелестолога. Тому одеські катакомби для багатьох одеситів залишаються одним із найзагадковіших місць.
Олександр Дерибас 1913 року так описував катакомби Одеси (переклад редакції): "Ці катакомби представляли найзручніший притулок для будь-якого бездомного люду і служили кублом для різних злочинних організацій. Їхні розгалуження були настільки великі, що поліція, що проникала в катакомби, запасалася провізією і свічками на кілька днів".
Осип Чижевич 1875 року так написав про катакомби: "…не менее известно, что мины эти служат притоном для воровства и укрывательства преступников… Полиция со своей стороны неоднократно посещала и посещает эти мины в случаях розыска укрывающихся преступников, но по неприведению в известность этих лабиринтов, не в состоянии уничтожить главный притон воровства и разврата".
З часів Порто-Франко в Одесі був популярний міф про контрабандистів, які "будували будинки по обидва боки межі Порто-Франко та через підземні ходи переносили контрабанду до міста". Звісно, контрабандисти в будь-якому портовому місті були за всіх часів. Одеса в цьому випадку не є винятком із цього правила. Якісь підземні ходи, мабуть, усе-таки були.
Наприклад, на Приморському бульварі такі ходи відомі (один з них веде до моря з палацу Лопухіних (зараз готель "Лондонська"). Однак такі ходи не мають стосунку до катакомб хоча б з тієї причини, що на Приморському бульварі їх немає, як немає й там, де проходили кордони Порто-Франко (за дуже рідкісним винятком).
Згідно з другим популярним міфом, катакомби використовували для викрадення та таємного перевезення українських дівчат морським шляхом в інші країни як рабинь або наложниць. Згідно з цим міфом, такий підземний хід був під "Шахським палацом" на початку вулиці Гоголя.
Згадував про греків-контрабандистів у своїх творах і Володимир Жаботинський (переклад редакції): У Красному провулку, поблизу Грецького базару, є будиночок шириною у два вікна, а над воротами мармурова дошка з написом: "Oikia Marazli, en tede synedrisen he Ethnike Hetairia 1821" – будинку, де відбувалися таємні "сходки національного товариства", яке, не сумніваюся, саме звільнило Елладу. Рушниці свої, що били на тридцять кроків без промаху, вони ховали в катакомбах, що й досі в'ються на десятки верст під мостовими Одеси; тепер входи засипані, давно ніхто в катакомбах не був, але сто років тому грек контрабандист гуляв ними впевнено, як Тезей лабіринтом, і без аріадніної нитки
Цікаво, що 2019 року мешканці будинку на вулиці Єврейській, в якому проживав Жаботинський, забили на сполох, побоюючись, що будинок може піти в катакомби. Приводом для таких побоювань стало обвалення склепіння підвалу у дворі будинку, який, за запевненнями місцевих мешканців, веде до катакомб. Цілком можливо, що під будинком справді є невелика локальна шахта. Проте криміналітет справді використовував катакомби у своїх цілях. До 70-х рр. XIX ст. деякі гірничі виробки на околицях Одеси поступово були заселені місцевим криміналітетом. Під час облав їх зловити було неможливо, адже лабіринти цих шахт можуть тягнутися на десятки кілометрів.
Зберігся досить цікавий документ, опублікований 1875 року, – "Записка о каменоломных и дождевых минах в г. Одессе и его окрестностях, составленная по распоряжению технического строительного отделения Одесской Городской Управы, техником Н. Дунин-Барковским". Автор рекомендує міській владі знищити виходи відпрацьованих катакомб на денну поверхню на околицях міста для поліпшення криміногенної ситуації в місті.
Ось як описує катакомби (міни) Дунін-Барковський: "Мины эти имеют такую особенность, что многие колодцы соединены с собою беспрерывною цепью рукавов и вместе с тем имеют открытые выходы, так что можно спуститься в эти мины или колодцем, или же открытым ходом, и путешествуя по оному в разных направлениях 1-4 версты можно опять где-нибудь выйти на поверхность земли, или открытым входом в балку, или даже домашним погребом какого-либо обывателя Балковской окрестности… …они, по-видимому, служат бесплатным ночлежным приютом многим из ночных промышленников, как равно и складом для приобретенных без торгу товаров. Там виднеются следы не только людского пребывания, но даже домашних животных: как-то лошадей и рогатого скота".
Міська влада прислухалася до поради Дуніна-Барковського, і входи в катакомби в межах міста справді стали замуровувати або підривати. Однак від подальшої співпраці з відомим техніком відмовилися. На той час вже існували суворі правила експлуатації гірничих виробок у межах міста. А Дунін-Барковський показав у своєму звіті, що багато знатних одеситів (зокрема й членів Одеської міської думи, яка приймала звіт) злісно порушували ці правила.
Цікаво, що Дунін-Барковський став персонажем сучасного оповідання Є. Гуфа. У ньому краєзнавчі матеріали тісно переплітаються з художньою вигадкою. Головним героєм тієї частини оповідання, яка відбувається в XIX ст., є реальний технік Дунін-Барковський, який 1874 року взявся скласти першу карту одеських катакомб.
Згідно із сюжетом оповідання, прізвисько "пан самогубець" Дунін-Барковський дістав за те, що зголосився обстежити одеські катакомби та скласти їхню карту. "Не забудьте поставити вінок біля входу, коли він полізе в Малофонтанську міну", – каже одеський міський голова своєму підлеглому.
Дунін-Барковський усе ж таки поліз у катакомби й впорався з дорученою йому роботою, однак у своїх звітах він звинуватив багатьох членів міської думи в порушеннях, пов’язаних із видобутком вапняку для будівництва. В результаті міська дума не заплатила інженеру за пошукові роботи та "втратила" всі його матеріали, а самому техніку зрештою довелося виїхати з Одеси. Важко сказати, де закінчується авторська вигадка й починаються реальні факти, проте карту катакомб, складених Дуніним-Барковським, так і не знайшли, хоча в Одеській національній бібліотеці й зберігається його записка, датована 1875 роком.
Читайте також:
Коли саме зник план, створений Дуніним-Барковським, невідомо, але тут ми підійшли до ще одного міфу, цього разу про відсутність докладних карт катакомб. Насправді збереглись окремі схеми, створені ще в XIX ст. Однак, вони були дуже уривчасті та вкрай неточні. Тому наприкінці 1920-х почалося систематичне картування одеських підземель, яке перервалося під час Другої світової війни. Систематичні дослідження катакомб відновилися в 60-х, коли виник клуб "Пошук". Члени клубу вже кілька десятиліть працюють над створенням кадастру підземель Одеси та Одеської області. Ця робота триває і сьогодні. Отже, карти (точніше схеми) одеських катакомб усе ж таки існують, але нехай краще вони залишаються таємницею для інших.
Цікавий опис катакомб можна надибати у виданні "Учебная книжка "Одесса" Доротеї Атлас, яка була видана в Одесі 1916 року. Доротея Атлас стверджувала, що в катакомбах "…жили разбойники и контрабандисты. Сюда приносили они свою добычу. Здесь же совершались преступления, о которых еще и теперь вспоминают старожилы".
У газеті "Вечерние Известия" за 1927 рік представлено інтерв’ю з відомим істориком Одеси Олександром Дерибасом, в якому він згадує контрабандистів у катакомбах: "Після скасування порто-франко цими катакомбами стали широко користуватися одеські контрабандисти, які для своїх цілей продовжували розкопки, з’єднуючи одну підземну галерею з іншою. Контрабандисти за допомогою підкуплених чиновників митниці вночі перевозили в катакомби отриманий вантаж, спорожняли його, заповнювали посуд відповідною вагою піску, глини та каменю і цей вантаж повертали назад як невикуплений. Імовірно, існував спеціальний підземний хід до митниці".
У нотатках журналіста Григорія Захарова, який супроводжував в 1929 році експедіції Тімофія Гріцая в катакомбах теж не обійшлося й без міфу про контрабандистів (переклад редакції): "Турки користувалися цими підземними ходами як притулком і для приховування контрабанди. Згодом у катакомбах орудували морські пірати та відомі бандити-контрабандисти Маразлі, Родоконакі, Попандопуло".
22 серпня 1929 року в газеті "Вечерние Известия" була опублікована чергова замітка про експедицію Гріцая до катакомб. На цей раз під готелем "Лондонська". Підземний хід під цим готелем справді є ще з часів, коли цей будинок належав Лопухіним (20-ті рр. XIX ст.). Але сам опис підземель, який подано в цій замітці, дуже незвичний: "У катакомбах є десятки ходів та виходів, що ведуть у різні частини міста. Багато з цих ходів та люків механізовані. Вони закриваються та відкриваються за допомогою особливих механізмів". Далі йде опис спуску в катакомби під "Лондонською" (переклад редакції): "Тут насамперед впала в очі стіна, в яку було зроблено отвір глибиною в півтори сажені. По обидва боки отвору стирчали якісь важелі. Повернувши один з них, ми побачили внизу, біля самої підошви, що одночасно відчиняються з одного боку і двері, що закриваються з іншого боку... Між цими важелями якраз посередині стіни, знайшли великий замаскований люк". Далі Захаров стверджує, що цей люк веде до ресторану готелю. У цій катакомбі було знайдено велику карту магнітного схилення іноземною мовою та шкіряну сумку старого грецького зразка для патронів, а також ящик шампанського.
Таємничі механізми під готелем "Лондонська". Ілюстрація газети "Вечерние Известия" за 1929 рік
Знайдений в катакомбах ящик шампанського. Ілюстрація газети № Вечерние Известия" за 1929 рік
У статті Б. Фліта про катакомби, опублікованій у газеті "Вечерние Известия" за лютий 1929 року, список одеських контрабандистів був довшим: Раллі, Маразлі, Родоконакі, Анатра, Петрококіно, Маврокордато. Там же згадано таку історію: "Лет 60 тому назад провалилась мостовая у дома № 2 по Театральному переулку, около Приморского бульвара. Через открывшееся отверстие видна была большого размера комната, прекрасно убранная коврами, мебелью. Там же стояла телега. Это убежище было соединено с другими домами богача контрабандиста Ралли".
Що цікаво, у "Трудах Одесского статистического комитета" за 1865 рік було опубліковано список відомих на той час мін, у якому було 255 пунктів. У ньому було прізвище Попандопуло. Та й прізвище Маразлі неодноразово згадано у зв’язку з контрабандою. Ще за життя Григорія Маразлі злі язики в Одесі казали, що свої статки родина Маразлі нажила саме контрабандою.
Нещодавно я почув цікаву історію від одного з будівельників, які працювали в будинку Маразлі (зараз медичне училище) на Пушкінській років 20 тому. Він мені повідав, що під час проведення ремонтних робіт будівельники зміцнювали одне із дзеркал у холі. Випадково натиснувши на таємний важіль, вони відчинили двері, які ховалися за дзеркалом. Двері вели у підземелля. На цьому історія обривається: співробітник медичного училища, який спостерігав за цими роботами, попросив повернути дзеркало на місце та закріпити його. Тому ми не знаємо, що ховалося за цими дверима: звичайний льох чи щось цікавіше. Таємниці будинку Маразлі досі не розгадані чи не спростовані – обирайте, яке формулювання ви приймете.
Існує цікава легенда про морських піратів, які ховали награбоване в катакомбах. Уперше про це написав журналіст Григорій Захаров в одній з одеських газет 1929 року (переклад редакції): "У катакомбах, що мають безпосередні виходи до морського берега, ховалися колись морські пірати, вони звозили все награбоване добро в ці катакомби та ділили його між собою". Згодом ця легенда трансформувалася на більш яскраву історію. Згідно з новою версією, колись катакомби в Аркадії були розташовані так, що з моря можна було зайти в них човном. Цим і користувалися одеські пірати, щоб ховати награбоване.
Схожа легенда побутує й про дренажну систему на 8-й станції Фонтану. Сам тунель мав по обидва боки якісь "кімнати" невідомого призначення. Звичайна інженерна споруда XIX ст. в XX ст. стала легендою. На той час місцеві жителі вже забули про її справжнє призначення. Тому й з’явилася легенда, і знову про піратів, які використовували цю споруду як схованку. Звісно ж, жодних піратів там не було, але призначення "кімнат" у дренажному тунелі досі невідоме.
Повертаючись до опису "добре обставленої кімнати в катакомбах" з нарису, опублік ованого у "Вечерних Известиях", можна згадати й свідчення про дивні кімнати в катакомбах, які записала 1916 Доротея Атлас (переклад редакції): "Нарешті дійшли до місця, звідки на всі боки розходилися довгі підземні ходи. Тут відвідувачі катакомб побачили залу. Стеля її нагадувала різнокольорові сталактити, стіни були викладені мармуром. Неподалік була чудова мармурова кімната з величезною мармуровою ванною посередині та довгі мармурові лавки по стінах".
До 70-х рр. XIX ст. на околицях міста зберігалося безліч входів у катакомби, які цілком могли слугувати кублом для організованої банди зловмисників. На початку 70-х більшість входів у катакомби в місті було підірвано або засипано з метою боротьби зі злочинністю. Це зайвий раз підтверджує кримінальні історії катакомб.
До речі, у катакомбі Кантакузена декілька років тому дослідники знайшли справжнісіньку злодійську схованку. Географічне розташування катакомби від центру міста та порту було зручне для її використання криміналітетом.
Злодійська схованка (експозиція музею "Катакомба Кантакузена"). Фото з архіву автора
Одеські катакомби надихнули цілу низку літераторів XIX ст., котрі створили серію гостросюжетних творів, дії яких відбуваються в "підземному місті". Це і знаменитий роман одеського поліцмейстера Антонова "Одесские каткомбы" (головному ватажку банди Антонов у своєму романі дав вигадане ім’я граф Брендостеллі або Зікандор), і повість "Подземная Одесса 25 лет назад" О. Іванова, що описує в "печерних будинках" навіть фортепіано. Ось як автор передає свої враження від побаченого схрону крадіїв у каменоломні (переклад редакції): "Стіни та склепіння імпровізованої зали оббиті були перськими та оксамитовими килимами. Колони обставлені були дзеркалами та канделябрами, на виступах стояло кілька столових бронзових годинників, на полицях красувалися бронзові чорнильниці, срібні стаканчики та глеки, різного роду преспап'є. У кутах висіла маса шуб, пальто, фраків та жіночих ротонд та мантилій, чоловічі та жіночі черевики лежали стосами".
Також Іванов наводить діалог із мешканцем підземного міста Сашком Косим, який попереджає (переклад редакції: "Тут під камінням двадцять фунтів пороху підкладено, сказав Сашко. Гноти проведено далеко. Якщо "руда" підійде близько сюди, то залишиться тут навіки". Крім цього, в оповіданні йдеться й про школу крадіїв з манекенами, обвішаними дзвіночками для тренування спритності майбутніх злодіїв.
Київські кіношники також поширювали відомий міф, знявши в кінці 20-х рр. XX ст. в одеських катакомбах фільм про контрабандистів. Під час зйомок вони зробили цікавий опис катакомб Одеси (на жаль, поки що не вдалось встановити назву самого фільму). Ось фрагмент з цього опису: "Вхід до катакомби обкладений популярним одеським вапняком. Чорний отвір навіває безліч споминків про стару Одесу. Про ці колишні сховища завзятих контрабандистів, що полишили тут сліди своєї "роботи". Про притулки напівпіратських суден. Головніша частина колишньої аристократії й вела своє походження од тих напівпіратів. Згодом ці вигідні (деякі по 5-6 км завдовжки) сховища не раз використовували злочинці.
Та найцікавіше, що десятиріччя перед світовою війною катакомби були об’єктом найбезглуздішого романтизування. Найбільше – романтизування з боку населення. Місцевого переважно, й молодого, особливо. Найхимерніші чутки ходили про таємничі катакомби, про величезні скарби, про сліди кривавих подій в недосліджених іще закутках, печерах, люках, нішах, гротах, катакомбах".
Окрему групу міфів присвячено викраденим дівчатам в Одесі, які перебували в катакомбах до переправлення їх за кордон. Саме йому присвячено вже згадуваний мною роман Антонова "Одесские катакомбы". Але чи є якісь офіційні докази історій про викрадених жінок?
У своїй останній книзі "В катакомбах Одессы" Валерій Юдін наводить посилання на наказ одеської поліції від 8 серпня 1872 року №214 "Про вжиття заходів щодо запобігання обманним шлюбам" як підтвердження міфів про переправлення жінок із Одеси до гарему. Однак прямі документальні підтвердження подібного факту авторові книги невідомі. Скорше за все поодинокі випадки бували, але чи мало це явище масовий характер? Зазначу лише, що цей документ добре узгоджується із сюжетом роману поліцмейстера Антонова. Що цікаво, про приховання дівчат в Одесі та переправлення їх морем в інші країни писав Жуль Верн (!) у своєму романі "Упертий Керабан".
Доротея Атлас у своїй книзі згадує випадок зі священником, якого попросили сповідати жінку, котра вмирала. Поки священника везли на сповідь, йому зав’язали очі, а пов’язку зняли вже в катакомбах. Зрештою він побачив "прекрасну, яскраво освітлену кімнату без вікон; посередині стояв стіл, підготовлений до чаю. У сусідній, пишно обставленій кімнаті на ліжку лежала хвора".
У статті Д. Маллорі, опублікованій 1929 року в журналі "Огонёк" також є згадка про викрадення жінок (переклад редакції): "На місці нинішнього найкращого готелю на Одеському бульварі стояв готель для приїжджих іноземних купців. Сюди заманювали гарних жінок, які потім зникали безслідно в катакомбах. Готель був з'єднаний підземними ходами з морем".
Що цікаво, ідеться тут явно про будівлю, що раніше належала князям Лопухіним. Після Лопухіних будівля перейшла Жану-Батисту Каруті, який відкрив тут свій готель "Лондонська", що славився своїм рестораном. І саме з цим періодом життя вдома були пов’язані чутки про викрадення дівчат.
До речі, чому француз назвав свій готель "Лондонська", досі залишається загадкою. Невідомо, хто саме почав поширювати чутки про викрадення в турецькі гареми жінок, які заходили до "Лондонського", можливо, конкуренти щасливого підприємця. У матеріалах для географії та статистики Херсонської губернії, складених 1863 року полковником А. Шмідтом, підземний хід з будинку князя Лопухіна згадано в контексті доброустрію території, що примикає до знаменитих сходів на Приморському бульварі (переклад редакції): "З будинку найсвітлішого князя Лопухіна навіть було зроблено підземний хід на одну з терас і перед виходом було влаштовано невелику колонаду, яку й тепер можна бачити".
І таке пояснення підземного ходу я вважаю більш обґрунтованим, ніж легенди про контрабанду чи викрадених жінок. Підземний хід із гротом під палацом Наришкіних (нині Одеський художній музей) скорше за все теж виконував "прогулянкову" функцію, аж ніяк не дотичну до контрабанди.
Дмитро Жданов
20 грудня 2024 р.
В центрі Одеси демонтували дорожній знак із колоніальною назвою21 грудня 2024 р.
Ікона та порятунок Одеси, нові принципи вимкнень електрики та раптові смерті: важливе за тиждень19 грудня 2024 р.
Сенат Чехії ухвалив історичне рішення щодо кримських татар20 грудня 2024 р.
Деколонізація чи втрата ідентичності: The Economist написав про Одесу17 грудня 2024 р.
Тетраподи в "Тузловських лиманах" викопали й відтягли трохи далі21 грудня 2024 р.
Учасники акції "Гроші на ЗСУ" в Одесі пройшли Дерибасівською16 грудня 2024 р.
Кіпер розповів, як Агафангел рятував Одесу від десанту й не тільки21 грудня 2024 р.
Telegram-канали Півдня найбільше порушують стандарти в умовах війни18 грудня 2024 р.
Російські окупанти викрали "Пейзаж Парижа" з херсонського музею15 грудня 2024 р.
Татари та ногайці: як Османська імперія змінювала етнічний склад Буджака