Ізмаїл: 7 цікавих фактів про місто

1. Назва

Ізмаїл стоїть на місці, де в IV—V сторіччях була грецька колонія Антиофілас. Дослідники новоісторичного періоду міста професори Мехмет Тютюнджі та Андрій Красножон зазначають, що перше "селище на переправі Ісмаїл" зафіксовано в архівних документах 1543 року, невдовзі було зруйноване. Друга спроба датована 1560 роком, проте його теж зруйнували. 

У місцевому історико-краєзнавчому музеї є точна копія указу султана Османської імперії Мурада III, що стосувався заснування Ізмаїла. Грамота від 14 листопада 1589 року про надання у власність Мехмеду Хабіші-азі земель у пониззі Дунаю. У документі міститься доручення третьому за ієрархією чиновнику османської Порти впорядкувати переправу "у місцевості "Ісмаїл Гедічі" та заснувати поблизу місто й пристань". За тодішніми традиціями місто було назване на честь засновника — Мехмедабад. 

Офіційним роком заснування міста вважається 1590. Смерть Хабіші-аги 1591 року призвела до того, що пов'язаний з його іменем топонім "Мехмедабад" не прижився.

Після Бухарестського мирного договору, 26 жовтня 1812 року Ізмаїл отримав статус міста і назву "Тучков" на честь коменданта фортець Бессарабії генерал-майора Сергія Тучкова. Назву Ізмаїл місту повернули 1856 року.

За даними історика В.О. Постернака, Ізмаїл як фортеця згадується у перепису від липня 1592 року. Згідно з ним Ізмаїл — невелика укріплена фортеця із військовим гарнізоном, 36 охоронцями та 53 кінними вершниками. Вперше російські війська взяли фортецю 1770 року, проте, втримати її вдалося лише 4 роки, після чого вона відійшла до османів, які одразу розпочали її додаткове укріплення. 

Взяття Ізмаїла 1790 року під командуванням генерала Олександра Суворова стало одним з поворотних моментів російсько-турецької війни 1787-1792 років та пришвидшило поразку Османської імперії. Бастіон "Кавальєр" було зруйновано. Війська росії  протрималися у фортеці до 1791 року, після чого фортеця знову була зайнята турками. Наступне повернення російських військ до фортеці сталося лише 1809 року.

Після поразки росії в Кримській війні 1853—1856 років за Паризьким мирним договором 1856 року місто разом із навколишніми територіями опинилося у складі Молдовського князівства, яке проголосили автономією в рамках Османської імперії, фортецю було роззброєно, мури підірвано. Наприкінці XIX сторіччя внаслідок розвитку далекобійної артилерії колишня фортеця остаточно втратила своє оборонне значення. 

У грудні 2022 року пам’ятник Суворову в Ізмаїлі демонтовано. 

Мала мечеть (тур. Küçük Camii) — колишня османська мечеть у місті Ізмаїлі, єдина частина турецької фортеці, що збереглася до наших днів. На даний час мечеть не діє як культова споруда. Вона є частиною Ізмаїльського військово-історичного музейного комплексу, і в ній розташована діорама "Штурм фортеці Ізмаїл". Мечеть є унікальним для України зразком середньовічної османської архітектури періоду її найвищого розквіту.

Мечеть збудована в XV–XVI столітті на території турецької фортеці. Під час штурму фортеці російськими військами 1790 року турки до останнього тримали оборону саме в мечеті. 

У XIX столітті було розібрано мінарет, галерею покрито похилим дахом. Під час реставрації 1971–1973 років відновили втрачені деталі та дах галереї. 9 травня 1973 у будівлі відкрили діораму "Штурм фортеці Ізмаїл".

<picture></picture>
Діорама. Зображення: Вікіпедія 

Ізмаїльський меморіальний парк-музей "Фортеця" - територія в Ізмаїлі, яка розташована на місці колишньої турецької військової споруди. До сьогодні збереглася лише мечеть та брами колишніх кладовищ. 

За однією з версій засновник одного з найчисельніших і найсильніших старообрядницьких толків, донський козак, з війська Кіндратія Булавіна, старовір Фотій Василів, прийняв у чернецтві ім'я Філіпа. Його послідовники відмовилися молитися за царя, відкинули ритуали офіційної православної релігії. "Філіпони" (похідні від них “піліпони”) через якийсь час і отримали найменування "липовани". 

Поступово ця релігійно-громадська єдність, як і сама назва "липовани", стала визначенням для досить строкатої маси старообрядців у Південно-Східній Європі. У середині XVIII століття в дельті Дунаю в непрохідних плавнях знайшли свій притулок козаки-старообрядці, а пізніше і Запорізькі козаки, яких переслідувала російська влада. Так виникло селище Липованське. Близько 1746 року селище було перейменовано на посад і названо Вилкове.

Поступово церковна і світська влада дійшли до того, що гоніння не продуктивні. Спогади місіонера-священика Феодосія Волове (переклад редакції): "Єдиновірство - молитовно-канонічна єдність старообрядців з Єдиною Святою Соборною та Апостольською Православною Церквою. В ім'я цього союзу старообрядці приймають канонічне священство, Православна Церква ж дозволяє їм утримувати старі обряди, книги та ікони старого письма”. 

2 жовтня 1896 року було освячено новий дерев'яний храм на кам'яному фундаменті, але вже 7 жовтня церква згоріла, внаслідок підпалу. Навесні 1897 року розпочалося будівництво нового храму за проєктом губернського архітектора Г. С. Лозинського. 16 листопада 1897 храм освятив єпископ Аккерманський Аркадій. Першим настоятелем був протоієрей Єлезвой.

У 1961 році храм був закритий владою і переданий школі № 5. У 1960-х роках учні розорили могилу Єлезвоя. Єлезвой був перепохований на міському кладовищі, пізніше знесеного.