Історія Війни за вухо Дженкінса: коли геополітика маскується під скандал

В історії людства було чимало курйозних конфліктів. Назва так званої Війни за вухо Дженкінса нібито недвозначно натякає, що цей конфлікт має не менш курйозну природу. Однак тут інтуїція нас може підвести. Курйозним у цьому конфлікті був лише привід, яким скористалася Британія для початку війни, але в основу ж протистояння були закладені серйозні геополітичні причини.

Утрехтський мир і торгівля у Карибському басейні

Стосунки ускладнюються

Британія відправляє флот

Пригоди Джорджа Ансона

Джорджія проти Флоріди

Війна без завершення

Висновки

Утрехтський мир і торгівля у Карибському басейні

Іспанія була однією з перших європейських країн, яка почала активно колонізовувати американський континент. Маючи колосальні території, Іспанія при цьому не володіла потужним торгівельним флотом. Тож трансатлантичну торгівлю забезпечували переважно Голландія, Франція та Англія (пізніше Великобританія). У XVIII столітті вплив Голландії на світову торгівлю почав зменшуватися, а Великобританії навпаки збільшуватися. Після завершення Війни за іспанський спадок у 1713 році було підписано Утрехтський мирний договір, в якому зокрема йшлося про передачу Францією Великобританії права на асьєнто. Сутність асьєнто полягала у наданні певній державі монопольного права на ввезення в іспанські колонії в Америці африканських рабів.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/bd/07/bd074d2822ffd229473286768aba0a54.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/6f/f9/6ff96fb10ce246a0c2aea477fc29cbb0.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Контракт на асьєнто для Великобританії. Зображення: Вікіпедія

Оскільки работоргівля приносила великі прибутки, здобуття права на асьєнто могло здаватися стратегічною перемогою Великобританії. Насправді вигоди були не настільки значними. Утрехтський договір дозволяв Великобританії упродовж 30 років щорічно відправляти до іспанських колоній 4 800 рабів. До того ж британці могли щороку надсилати до Америки обмежену кількість товарів. Перша проблема полягала в тому, що кораблі з Британії через війни та інші причини не завжди відправлялися у складну подорож. При цьому податок за право торгівлі треба було сплачувати Іспанії за будь-яких умов. Друга проблема полягала в тому, що кількість дозволених на ввезення рабів та товарів була відносно незначною. Тож британці швидко з’ясували, що працювати відповідно договору невигідно. З усвідомленням проблеми почалася злива контрабанди рабів та товарів на британських, а згодом і на голландських та французьких кораблях.Після цього головний біль почався в іспанців.

Стосунки ускладнюються

Намагаючись подолати контрабанду, Іспанія заснувала інститут гвардакостасів - найманих кораблів, які зобов’язувалися патрулювати узбережжя іспанських колоній і доглядати всі іноземні кораблі. Фактично Іспанія видала своїм капітанам каперську ліцензію. Іноді іспанські капітани конфісковували контрабанду, іноді просто грабували чесних іноземних капітанів.

Один із таких випадків стався у 1731 році, коли бриг британського капітана Роберта Дженкінса "Ребекка" був зупинений іспанським військовим кораблем на чолі з Хуаном Леоном Фандіньо. Відомо, що іспанці після догляду обвинуватили британців у контрабанді. Оскільки подібних випадків було чимало, британські капітани почали скаржитися у метрополію.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/0f/ab/0fabce66772e112b62fed3cd09d82b50.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/db/67/db6760b30b8359589ae4d08034dc9bf7.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Затримання брига "Ребекка" іспанцями. Зображення: pmc.ncbi.nlm.nih.gov

У 1732 році британці заснували у Північній Америці колонію Джорджія. Нова колонія викликала занепокоєння в іспанців, оскільки вона сусідила з іспанською Флоридою, яка мала стратегічне значення для зв’язку з метрополією. У 1735 році іспанці навіть атакували британське поселення на території Джорджії, що згодом змусило губернатора побудувати захисні споруди, утворити загін із колоністів та укласти дружні стосунки з місцевими французами та індіанцями.

Своєю чергою британці були незадоволені укладанням Родинного пакту між Людовіком XV та Філіпом V, яке, на їхню думку, могло означати, що Франція хоче посісти місце Великобританії як основного торгівельного партнера Іспанії. Необхідно підкреслити, що британці вважали торгівельні відносини з Іспанією вкрай важливими та вигідними.

У 1738 році відбулося чергове загострення у діяльності гвардакостасів, що на свою користь вирішила використати Торі (політична партія в Англії та у Великій Британії, що представляла інтереси аристократії, - ред.). Віги (партія в Англії, попередниця ліберальної партії, - ред.) знаходилися при владі з 1721 року, тож торі хотіли нарешті змінити ситуацію, зігравши на бездіяльності супротивників у питанні захисту прав британців. 

На засідання Палати громад прийшов той самий капітан Роберт Дженкінс, організувавши маленьке шоу. За його словами, іспанці не тільки звинуватили його у контрабанді, але й почали всіляко принижувати. Коли, як стверджував Дженкінс, він намагався пручатися, йому відрізали вухо. На доказ він показав парламентарям шматок плоті. Відрізаючи вухо, іспанський офіцер нібито сказав Дженкінсу, що відріже вухо й англійському королю, якщо він буде впійманий на контрабанді. Загалом історики сумніваються, що Дженкінс втратив вухо саме так, як він розповідав, і що він взагалі демонстрував своє вухо.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/34/14/3414d83045130a43f6df58f1794fb136.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/14/55/14554bf60f55c4a437070e6e752f2fb8.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
<span>Британська карикатура, на якій Роберт Дженкінс відрізане вухо. Зображення: pmc.ncbi.nlm.nih.gov</span>

Ситуація між Іспанією та Британією вийшла на межу конфлікту. Сторони зробили спробу конструктивного вирішення, однак не змогли домовитися. Тож у 1739 році почалася Війна за вухо Дженкінса.

Британія відправляє флот

Війна за вухо Дженкінса велася переважно у регіоні Карибського басейну. План британців полягав у тому, щоб завдати максимальної шкоди іспанським колоніям у регіоні та порушити комунікацію з Європою. Британці вирішили одночасно атакувати іспанські колонії в Америці двома ескадрами. При цьому одна з них під керівництвом віцеадмірал Едварда Вернона мала атакувати з боку Карибського моря, а інша під командуванням комодора Джорджа Ансона мала оминути мис Горн і зайти з боку Тихого океану.

Першим регіону дістався Едвард Вернон. Спочатку він вирішив атакувати Портобело, з якого щорічно в Європу відправлявся навантажений скарбами так званий "срібний флот". Маючи у розпорядженні шість лінійних кораблів, віцеадмірал почав бомбардувати укріплення навколо міста. Іспанці терпіли упродовж доби, а потім вирішили здати місто. Тут на Вернона чекало розчарування: "срібний флот" вже відплив до Європи. Провівши у Портобело кілька тижнів, британці зруйнували фортифікаційні та портові споруди та відступили.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/46/78/467869293bce06356fe61f119ab2be1f.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/51/8a/518a6e2f4b9433d9c226e266f6a2b2ea.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Британські кораблі обстрілюють Портобело. Зображення: Вікіпедія

Наступною ціллю Вернона мала стати Картахена - значний центр іспанської торгівлі з населенням близько 10 тисяч осіб. Британський віцеадмірал привів до стін міста потужну ескадру, в якій було, за різними джерелами, від 120 до 186 кораблів та від 20 до 27 тисяч особового складу. Цікаво, що у складі британських військ були 1 тисяча рабів з Ямайки та до 4 тисяч рекрутів з колонії Вірджинія, серед яких був і брат Джорджа Вашингтона Лоуренс.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/18/17/1817e491af3584ab19ac4c7e0d60ac9a.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/7d/5f/7d5f9abe462943138a040105aef883d7.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Іспанський форт Сан Феліпе у Картахені у 2005 році. Фото: Вікіпедія

Боронити місто виступило від 3 до 6 тисяч захисників, значна частина з яких не були кадровими військовими. На чолі захисників міста стояв адмірал Блас де Лесо, який вже на той момент мав легендарний статус. Він брав участь у багатьох битвах, в яких втратив ногу, око та руку. Через своє каліцтво він мав прізвисько Півлюдини.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/f1/1b/f11b849e9913012add2821b1125c09f9.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/6b/d0/6bd00775e0c5f6f62f11ebc8447568d8.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Портрет Бласа де Лесо у Морському музеї Мадрида. Зображення: Вікіпедія

Облога Картахени почалася для британців успішно. Вони знищили іспанську батарею та захопили два форти, внаслідок чого британський флот зміг вийти на рейд. У цей момент Вернон відчув наближення перемоги та відправив у метрополію звістку про захоплення міста. У Лондоні звістка була сприйнята з тріумфом. Щобільше, миттєво на честь перемоги були випущені пам’ятні медалі з написом: "Гордість Іспанії принижена. Вернон".

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/c0/37/c03752fa33d8e4641dc7aa87a9ed499a.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/7f/c5/7fc5b40d3e6ba5fcc64d0461a93e183e.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Пам’ятна медаль на честь захоплення Картахени, якого не відбулося. Зображення: Вікіпедія

Щоправда, не все було для британців безхмарно. Вони вже втратили чимало людей убитими та пораненими. Проте найбільшою проблемою стали епідемії жовтої гарячки та малярії, які почали косити армію. Ще однією ключовою проблемою стали непорозуміння між Верноном та командиром наземних сил генерал-майором Томасом Вентвортом. Віцеадмірал чомусь відмовлявся надавати підтримку з кораблів, при цьому вимагаючи від Вентворта якнайшвидше піти у вирішальний наступ. Наслідком "вирішального наступу" стали значні втрати британців, що фактично поставило хрест наамбіціях щодо захоплення Картахени. 

Пригоди Джорджа Ансона

Як ми згадували вище, комодор Джордж Ансон мав підтримати штурм Картахени, відкривши "другий фронт" з боку Тихого океану. В ескадрі Ансона було шість бойових кораблів та два судна постачання. Внаслідок шторму біля мису Горн Ансон втратив два бойові кораблі, біля узбережжя Чилі розбився третій. Через хвороби та інші складнощі переходу було втрачено більшу частину особового складу залишків ескадри. На той момент штурм Картахени вже завершився. Було очевидним, що атакувати велике місто на кшталт Ліми не вийде, тож британці успішно атакували маленьке містечко Пайта на території сучасної Перу.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/73/33/7333ee3c8b38f9ab6344ffc1a98501e0.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/23/80/2380e118bd0b1bee5a921ba65a479045.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Британська ескадра атакує Пайту. Зображення: Вікіпедія

Поступово з усієї ескадри залишився тільки флагман "Центуріон". Розуміючи, що його експедиція буде розцінена як фіаско, Ансон почав полювання на іспанські кораблі. Зокрема, він вирішив захопити галеон, який зі значними скарбами періодично прямував з Акапулько до Філіппін. Причаївшись біля Філіппін, Ансону вдалося захопити зненацька та відрізати від узбережжя іспанський галеон "Ковадонга". Внаслідок 90-хвилинного бою іспанці здалися, а Ансон захопив 34,5 тонни срібла.

Тепер ескадра могла повернутися до Британії. Подорож тривала чотири роки. Виявилося, що експедиція обернулася навколо світу. З приблизно 1900 членів експедиції, які у 1740 році відпливли з Британії, на борту "Центуріона" повернулося лише 188.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/d4/7a/d47af5929eff22db8217b00f32dc28db.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/89/d0/89d0ca95ebd0bcb9e764f55adf7ccd1a.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Навколосвітня подорож Джорджа Ансона. Мапа: Вікіпедія

Джорджія проти Флориди

Одним із театрів бойових дій став кордон між британською Джорджією та іспанською Флоридою, на якому виникали зіткнення ще до початку війни. У 1740 році британці з Джорджії атакували місто Сент-Огастін у Флориді, але захисники встояли. Тоді британці взяли місто в облогу, при цьому блокаду узбережжя мав забезпечити флот. Однак морська блокада Сент-Огастіна провалилася, що змусило британців зрештою зняти облогу.

У 1742 році настала черга іспанців атакувати Джорджію. Однак у битвах біля Галлі-Холл-Крік та Кривавого болота перемогу святкували британці, що змусило іспанців відступити. Британці наступного року зробили ще одну спробу атакувати Сент-Огастін, однак не мали особливих досягнень.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/39/c6/39c65e3a6f301882a9a7455974b154a9.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/7a/8a/7a8a37e38678ff3c573d8d8d52fc4006.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Пам’ятник у Джорджії на честь битви біля Кривавого болота. Фото: Вікіпедія

Війна без завершення

Кожна війна завершується підписанням мирної угоди, однак з Війною за вухо Дженкінса вийшло трохи інакше. Річ у тому, що Війна за вухо Дженкінса органічно вписалася у Війну за австрійський спадок, яка охопила Європу та тривала з 1740 по 1748 рік. Оскільки основні сили були потрібні в Європі, війна в Карибському басейні фактично завершилася.

Дипломатичне врегулювання Війни за вухо Дженкінса також відбулося у межах мирних угод після завершення Війни за австрійський спадок. Великобританія та Іспанія зберегли у Карибському басейні статус-кво, який існував до початку бойових дій. 

Питання про асьєнто навіть не було згадано у договорі. Це питання було остаточно врегульоване Мадридським договором 1750 року, за яким Британія відмовилася від своїх претензій на асьєнто в обмін на виплату 100 тисяч фунтів стерлінгів. Стосунки між Британією та Іспанією на деякий час навіть покращилися, однак вже за часів Семирічної війни їм знову довелося воювати.

Висновки

Попри свою назву, Війна за вухо Дженкінса не була курйозним непорозумінням між Великобританією та Іспанією. Навпаки, це була досить типова для XVII-XVIII століть війна між колоніальними імперіями за перерозподіл сфер впливу. Недарма в іспанських джерелах конфлікт має назву Війна за асьєнто, що досить промовисто вказує на тогочасне значення міжнародної торгівлі. 

Звісно, війна могла і не розпочатися у 1739 році, оскільки casus belli був фактично висмоктаний із пальця. Тоді протистояння просто розпочалося б через рік у межах Війни за австрійський спадок, адже суперечності та взаємне невдоволення між країнами невпинно зростали.

У ході війни Великобританія продемонструвала своє домінування на просторах світового океану, однак при цьому не змогла його матеріалізувати у конкретні територіальні досягнення. 

Цьому можна навести кілька причин. По-перше, морське домінування над іншими державами не означало контроль над океанською стихією, яка у XVIII столітті була цілком спроможна підкинути неприємні сюрпризи. 

По-друге, територіальні здобутки відбуваються на суші, а тут якраз жодної переваги над іспанцями у британців не було. Іспанці мали дисципліновану професійну європейську армію, яка ще не встигла забути про славетні традиції минулих століть. 

По-третє, велике значення під час вирішальних боїв мають полководці. У битві за Картахену помилки та непорозуміння між британськими офіцерами були уміло використані адміралом Бласом де Лесо, який на одній нозі навічно увійшов в історію Іспанії та Колумбії.

Можна сказати, що Війна за вухо Дженкінса чітко продемонструвала наявні геополітичні тренди. Великобританія у XVIII столітті поступово набирала силу, претендуючи на роль першого номера у світі. Натомість Іспанія знаходилася на схилі колишньої могутності. У XVIII столітті вона ще буде спроможна підтримувати статус колоніальної супердержави, однак Наполеонівські війни початку наступного століття стали першим цвяхом у труну іспанських колоніальних амбіцій. 

Олег Пархітько