Ірина Бірюкова: "Що станеться, коли вимкнуть світло і не буде інтернету?"

Удари по друкарнях та знищені склади видавців поставили український книжковий ринок у жорстку реальність. Про те, як поповнювати фонди в час кризи книговидання, навіщо оцифровувати раритети XIX століття, чи загрожує бібліотекам штучний інтелект та чому 5,5 мільйонів примірників Одеської національної наукової бібліотеки фізично неможливо зібрати й евакувати, - розмова з генеральною директоркою книгозбірні Іриною Бірюковою.

Що сьогодні має пропонувати бібліотека, аби залишатися привабливою для людей, які мають цілодобовий доступ до інтернету?

Ми вже давно кажемо не про "читачів", а про користувачів та відвідувачів. Вони приходять по книжки, на лекції, зустрічі з філософами чи поетичні вечори під ліхтариками у нашому дворику. Бібліотека має бути живим поліфункціональним простором без бар’єрів – ані фізичних, ані психологічних. Кожен може прийти з хорошою ідеєю й реалізувати її в нас. В еру цифрового середовища головний виклик для бібліотекаря – це достовірність інформації. Ми маємо бути інструментом, який допомагає знайти істину: це медіаграмотність, розрізнення фейків, медіагігієна. Звісно, бібліотекар не може знати все – від глибин творчості Шевченка до найновіших способів використання штучного інтелекту. Але ми – точка поєднання зв'язків і знань. Ми знаходимо профільних експертів і залучаємо їх, аби наша спільнота отримувала перевірені, достовірні знання.

Чи повинна сучасна бібліотека конкурувати з інтернетом та штучним інтелектом?

Інтернет – це лише інструмент. Це все одно, що 50 років тому ми конкурували б із газетами. Справжній виклик для нас – це викривлена інформаційна поведінка. Зараз вважається простішим запитати щось у штучного інтелекту й отримати готове формулювання. Але ми застерігаємо: джерела даних можуть бути скомпрометовані. Людина повинна вміти сама шукати інформацію, інтерпретувати її, аналізувати. Не просто брати готову відповідь, яку згенерував AI, а вмикати власну логіку.

Я боюся не того, що бібліотеки зникнуть, якщо всі почнуть користуватися “чатом”. Мене лякає інше: що станеться, коли вимкнуть світло і не буде інтернету? Чи не втратять люди здатність самостійно здобувати знання, перевіряти їх і взагалі спілкуватися? Коли ти бачиш у мережі сотні згенерованих, клонованих текстів від живих людей, це лякає. Це нова мода, яка, маю надію, мине, коли суспільство зрозуміє: у цьому немає жодної цінності, якщо людина не доклалася в результат власним інтелектом.

Ви щодня чуєте тезу: "Книга вмирає, молодь більше не читає". Хто є вашим основним читачем сьогодні?

Якщо брати роботу з фондами – це науковці. Наша колекція формувалася безперервно майже 200 років, від самого заснування у 1829-му, і не зупинялася навіть під час Другої світової війни, не зупиняється й нині. Оскільки ОННБ має статус отримувача обов'язкового примірника усіх видань, що виходять в Україні, її фонди є найбільш універсальними за галузями знань та зберігаються довічно. На практиці це означає, наприклад, що дослідник може не знайти потрібну працю в університетській бібліотеці профільного вишу, якщо йтиметься про складне інтердисциплінарне дослідження або ж  значну хронологічну глибину досліджуваних джерел, але у нас вона, скоріш за все, знайдеться.

Щодо подій – тут аудиторія суттєво молодша. Це фахівці з вищою освітою, студентство. Щороку ми проводимо понад 200 заходів. Звісно, таку велику кількість подій підготувати силами лише бібліотечної команди неможливо: допомагають партнери та активісти.

Показовим у цьому плані є, наприклад, проєкт "Велика Одеська Бібліоніч", який ми готуємо у співпраці з одеськими бібліотеками, театрами, музеями тощо. Завдяки цій співпраці народжується яскрава, насичена програма, яка приваблює молодь.

<picture></picture>
Акція "Велика одеська Бібліоніч" в Одеській національній науковій бібліотеці. ФОТО: ОННБ

Аби привернути увагу наймолодших, створюємо особливі приводи. Наприклад, у грудні у нас стартують родинні екскурсії зі Сніговою королевою. Дітей проводять старовинними залами, знайомлять із рідкісними книжками, а потім вони разом малюють гігантську 10-метрову розмальовку. Часто ми долучаємо до проведення таких заходів старших членів родин, адже читацька поведінка формується в родині, не з примусу, а через власне захоплення.

<picture></picture>
Проєкт "Від Миколая до Різдва". ФОТО: ОННБ

Чи змінився запит відвідувачів на тематику літератури після початку повномасштабного вторгнення?

Запит на літературу з історії та культури України серед дорослих відвідувачів зріс у рази. Суспільство шукає відповіді: хто ми є, де наше коріння, чому це відбувається? Коли людям роками накидали радянську чи російську візію історії, зараз виникає природне прагнення дізнатися правду. Перевідкрити для себе постать Мазепи, зрозуміти значення битви під Полтавою, дізнатися історію топонімів чи людей, на честь яких зараз перейменовують вулиці.

<picture></picture>
Мовно-літературна вітальня "Дивослово". ФОТО: ОННБ

Бібліотека в цьому процесі стає безпечним  і надійним простором для пізнання та дискусій. Погодьтеся, такі обговорення можуть бути значно результативнішими, адже не всі дискусії можна провести на вулиці чи в тролейбусі – для глибокої розмови потрібна культура діалогу. Ми надаємо книжки й різноманітні документи для вивчення, створюємо простір для спокійних осмислених дискусій, залучаємо до них фахових істориків.

За яких умов ви розглядали б сценарій фізичної релокації найцінніших колекцій? Адже 5,5 мільйонів примірників перенести складно.

Релокувати таку величезну кількість документів і забезпечити їм належні умови зберігання – це практично неможлива історія. І справа навіть не у складній логістиці, а у відсутності безпечної кінцевої точки. Книжки вимагають особливого температурно-вологісного режиму, належної вентиляції та дотримання санітарних норм. Будівля нашої бібліотеки зведена у 1907 році архітектором Федором Нестурхом. На той момент вона була найсучаснішою бібліотечною спорудою і нині залишається функціональним простором для належного зберігання документів різних типів і форматів. У ній усе продумано так, щоб фонди "дихали" у контрольованих санітарно-гігієнічних умовах. Створити під землею нове сховище відповідного масштабу з потрібними умовами – колосальний виклик, не кажучи вже про те, що під час ракетних обстрілів стало зрозуміло: під час війни абсолютно безпечних місць немає.

Тому нашим головним фокусом стала масштабна цифровізація. На початку 2022 року, коли ми не могли приймати читачів фізично, наші сканери працювали без вихідних у кілька змін. Більш того, за ці роки значно зміцнився наш технопарк: завдяки Міністерству культури України та партнерам з Генерального консульства Греції в Одесі, ЮНЕСКО, ганзейському місту Бремен, БФ Museum for Change, ALIPH Foundation, БФ Хвиля 91 та іншим благодійникам на службі у бібліотекарів з’явилися нові сканери, професійний цифровий фотоапарат, комп'ютери, ноутбуки, зарядні станції. Найбільшою задачею для нас став грантовий проєкт, в результаті якого за підтримки Британської бібліотеки та Університету Осло ми здійснимо оцифрування та удоступнимо понад 92 тисяч сторінок рідкісної періодики XIX століття, в тому числі формату А1. Усе, що ми оцифровуємо й удоступнюємо в цифровій бібліотеці  "Скарби України", згодом стане частиною глобального проєкту Національної електронної бібліотеки України, який нині розбудовується під егідою Мінкульту та ЮНЕСКО.

<picture></picture>
Процес оцифровки в Одеській національній науковій бібліотеці. ФОТО: ОННБ

Громадянське суспільство та міжнародні донори зробили колосальний внесок. Як бачите, кожен з цих жестів підтримки посилює спільний результат та надає сили продовжувати нашу роботу.

Чи є ризик, що ви оцифруєте лише те, що цікаво широкій аудиторії, а наукові колекції залишаться поза увагою?

Ні, це виключено. Ми маємо довгостроковий план цифрування, який щороку актуалізуємо. У відділах бібліотеки працюють фахівці – історики, філологи, документознавці,  - які тримають стратегічну лінію й розуміють, що знадобиться державі й науці не лише сьогодні, а й через роки.

Окремий пріоритет – захист історичної правди. Погодьтеся, в умовах цифрового світу будь-який паперовий документ можна оцифрувати й підробити у фотошопі: змінити назву ділянки, лінію кордону або ж спотворити топонім. Коли ж документ оцифрований і зафіксований нашою інституцією, ми виступаємо як своєрідні нотаріуси: ми гарантуємо його автентичність і достовірність змісту.

Окрім того, цифровізація дозволяє не лише подбати про збереження інформації, але й  удоступнити раритети. Наприклад, презентуючи виставку про культуру приготування борщу (внесену до спадщини ЮНЕСКО), ми не могли б везти на фестиваль оригінал старовинної книги рецептів. Проте ми її оцифрували, зробили листівки з QR-кодом і роздавали відвідувачам. Людина сканує і спокійно читає вдома першоджерело. Або ж  завдяки співпраці з Генеральним консульством Греції ми оцифрували унікальну колекцію книжок грецькою мовою, виданих в Одесі у XIX–XX століттях. Нині ця колекція поповнюється та є доступною в нашій цифровій бібліотеці.

<picture></picture>
Виставка про культуру приготування борщу. ФОТО: ОННБ

Останні місяці стали дуже важкими для українського книговидання через російські удари по друкарнях та складах. Як це позначається на поповненні фондів?

За аналітикою Української видавничої асоціації, весь книжковий ринок України за річним оборотом – це приблизно 7–8 мільярдів гривень, що співставно з бюджетом одного великого супермаркету. Дійсно, книжковий бізнес в Україні – це не про надприбутки, це про цінності. Втрата накладів і здорожчання паперу неминуче призведуть до зростання цін, а видавці просто не зможуть ризикувати й видавати нішеві проєкти чи молодих авторів, інвестувати в інновації тощо. І це не просто проблема бізнесу, це удар по нашій інформаційній безпеці.

<picture></picture>
Бібліотека працює під час брекаутів. ФОТО: ОННБ

Як допомогти книжковій екосистемі вистояти? По-перше, через фінансування закупівлі книжок до бібліотек  втілити своєрідне розподілене зберігання: не тримати мільйонні наклади на складах у прифронтових містах, а якнайшвидше відправляти їх у бібліотечну мережу. В Україні майже 12 тисяч публічних бібліотек, вони можуть стати надійним сховищем. По-друге, це ініціативи самих громадян: купити книжку для підтримки видавництва й передати її до найближчої бібліотеки або замість квітів на 1 вересня принести придбану книжкову новинку до шкільної бібліотеки.

Книжка в бібліотеці – це найвигідніша інвестиція громади. Вона не припадає пилом на чиїйсь приватній полиці після одного прочитання, вона постійно обертається. І вкрай бажано, щоб нові книжки потрапляли в бібліотеки якомога швидше, адже якщо людина прагне швидше познайомитися з бестселером, це можна порівняти з голодом. І як голодну людину, її не можна попросити "прийти через місяць", їжа потрібна зараз! Якщо не дати якісну книжку вчасно, людина втратить азарт, заповнить цей час токсичним контентом у соцмережах, який не дає підняти голову й побачити зорі.

Чи є в бібліотеки механізми чи державна підтримка, які дозволяють закуповувати нову літературу в таких умовах?

Ми отримуємо книжки за програмою обов'язкового примірника, але видавці, мінімізуючи витрати на логістику, часто відправляють їх акумульованими партіями наприкінці року. А ми б хотіли мати їх одразу, коли книга на слуху. Наприклад, коли виходить рейтинг "35 найзнаковіших книжок Незалежності" або автор отримує Шевченківську, Нобелівську чи іншу вагому премію, читач хоче цю книжку зараз, а не наприкінці року, коли вона нарешті потрапить до бібліотеки. Хотілося б, щоб механізми  закупівель для бібліотек працювали значно оперативніше, від цього виграли би усі.

Які партнерські та ґрантові проєкти останніх років ви вважаєте найбільш успішними для бібліотеки?

За часи повномасштабного вторгнення ми залучили допомоги на понад 20 мільйонів гривень. Левова частка з цього – допомога технікою, обладнанням, матеріалами. Ми завжди пам'ятатимемо тих, хто підставив плече першим у 2022-му: ГО Museum for Change за кошти ALIPH Foundation допомогли придбати пакувальні матеріали для збереження фондів, засоби пожежного захисту тощо і продовжували цю підтримку надалі.

Значну підтримку ми отримали від чеських партнерів. За сприяння благодійного фонду родини Комарек, Української бібліотечної асоціації та Національної бібліотеки України ім. Я. Мудрого з Національної бібліотеки Чехії надійшла мобільна станція порятунку та реставрації фондів – спеціальний металевий контейнер з комплексом матеріалів та обладнання для реставрації й консервації пошкоджених документів, а вже на базі цього обладнання за підтримки ALIPH Foundation відбулися фахові навчання бібліотекарів-реставраторів.

<picture></picture>
Мобільна станція порятунку та реставрації фондів. ФОТО: ОННБ

Що ви зараз читаєте для душі, не по роботі?

Нещодавно прочитала "1000 осеней Якоба де Зута", отримавши величезне задоволення від фірмового елегантного стилю Девіда Мітчелла. З авторок мені дуже імпонує канадійка Маргарет Етвуд, неймовірно мудра людина з глибоким передбаченням процесів розвитку суспільства. До речі, пропоную звернути увагу не тільки на широко відому “Оповідь служниці”, але й на актуальну сьогодні, з огляду на касовий успіх фільму “Одисей”, повість "Пенелопіада", де історію героїчних подорожей героя висвітлено крізь оптику жіночої перспективи. А з українських письменників дуже люблю тексти Мирослава Дочинця. Переконана, що це автор нобелівського рівня, і слідкую за його творчим поступом.

<picture></picture>
Ірина Бірюкова. ФОТО: ОННБ

Яке рішення від початку повномасштабної війни було для вас найважчим?

У мене не було ситуації, коли доводилося робити найважчий вибір. Мабуть, тому, що жоден із обраних мною варіантів не вимагав іти на компроміс із совістю чи відмовлятися від розуміння того, де і ким я маю бути. З найбільш складним для кожної родини вибором, "їхати чи залишатися", теж не виникло проблем. Я знала, що я на своєму місці, і моя родина мене в цьому підтримала.

Найважче – не особисті рішення, а відповідальність за людей чи за ситуацію, наслідки якої можуть бути неповоротними. Пам'ятаю, як 6 червня цього року в нашій головній залі зібралася величезна кількість людей на відкриття книжкового форуму “Українська книга на Одещині”. І саме в цей момент лунає тривога, є загроза ракетного удару. Ти стоїш перед вибором, розумієш невблаганність таймінгу всього триденного потоку подій і знаєш: крім тебе, ніхто не скаже "ми починаємо" або "йдемо в укриття". В такий момент тільки ти несеш відповідальність за безпеку кожної людини в залі. Оце відчуття, коли треба прийняти рішення тут і зараз під загрозою обстрілу, – це, мабуть, і є найважче.

Ната Чернецька