Герої не вмирають: Олег Шмарко

Боєць 123-ї бригади Олег Іванович Шмарко за позивним "Ворон" загинув 23 червня 2023 року біля острову Великий Потьомкін на Херсонщині. В той день солдат разом із розвідниками виконував бойове завдання. Під час повернення їхній човен потрапив на річкову міну.

Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників "Герої не вмирають".

Про життя та службу Олега Шмарка розповіли дружина Алла Олександрівна та побратим Василь Романюк на псевдо "Херсон".

"Ми познайомились, коли ще були студентами, - згадує Алла Шмарко. – Я знала, що Олег народився біля міста Очаків на Миколаївщині і багато разів виходив із батьком на човні в море по рибу. Вміння вправлятися на воді потім дуже допомагало чоловіку під час бойових дій.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Олег був підприємцем: займався ремонтом автівок і продажем товарів для них. Все починалось із невеличкого магазину. А потім у тому бізнесі ставало все більше обладнання та послуг. Та й взагалі всі знали, що він може полагодити будь-яку техніку.

І ще Олег любив велоспорт та брав участь у змаганнях.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Наша донька народилася у 2003 році. Маргарита, як і батько, багато уваги приділяла спорту. Спочатку – стрибкам у воду, а потім – кікбоксінгу. У цьому виді єдиноборств вона отримала звання майстра спорту. Донька така ж цілеспрямована, як і батько. І для неї також дуже важлива справедливість.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег із колегами на СТО швидко завершив ремонт всіх автівок, щоб повернути їх власникам. А потім намагався потрапити до тероборони. Спочатку його не брали, бо він не проходив навіть строкової служби. Обидва його батьки мали інвалідність, але й це його не зупиняло. Чоловік був дуже рішучим.

Олег намагався хоча б чимось допомогти, передати теробороні бінокль або патронташ. 27 лютого його таки прийняли до лав Збройних сил, і майже одразу ТрО прийшлося захищати Миколаїв від російської навали. Підрозділ Олега відправили на захист Широкобальського мосту – важливого об’єкта, який з’єднує Корабельний район міста з іншими частинами. Олег запам’ятав, як на його підрозділ, озброєний лише автоматами, йшли в атаку танки противника. Але ніхто не відступив.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Восени 2022 року Олег вступив до зведеного штурмового батальйону, сформованого з бійців 123-ї та 59-ї бригад. Як оператор протитанкового ракетного комплексу (ПТРК) він брав участь у звільненні правобережної Херсонщини та обласного центру. Чоловік умів організувати та вмотивувати людей навкруги себе, тому що й сам він був дуже вмотивований.

Наша армія почала займати острови на Дніпрі, і тут дуже стали в нагоді вміння Олега керувати човнами та орієнтуватися на місцевості. Він із дитинства збирав і ремонтував човнові мотори, дуже добре на них знався. Міг полагодити мотор навіть на воді. Він першим у своєму підрозділі провів кілька евакуацій.

Чоловік навіть розробив власний алгоритм евакуації поранених з островів у херсонських плавнях і навчав цьому побратимів. Сили спеціальних операцій залучали Олега до виконання складних завдань.

<picture></picture>
ФОТО надане співрозмовниками

Коли відбувся підрив Каховської дамби, Олег рятував людей та розвозив продукти на островах та в самому Херсоні.

Улюбленою книгою Олега був історичний роман "Маруся" Василя Шкляра, він часто повторював фразу: "Мужність там, де любов". Цей напис викарбуваний на його могилі".

"Ми були разом у зведеній штурмовій роті, - згадує побратим Василь Романюк. – Він у нас був драйвером, тобто завозив бійців по воді на позиції, і потім вивозив назад. Я знаю, що з човнами він із дитинства знайомий.

Олег завжди був такий позитивний. Ніколи ні від чого не відмовлявся, від жодних завдань. Він завжди хотів щось робити, ніколи не хотів відсиджуватися, хотів приносити користь. І він сам хотів піти до штурмової роти.

ССО залучали його до ротацій. Він, можна сказати, на тому причалі й жив. У нього постійно була робота.

Коли наш командир взводу виїжджав, то він Олега завжди залишав за старшого. З нього міг би бути толковий офіцер. І людяний – він завжди прислухався до людей.

Олег тоді пішов з нашими розвідниками, треба було провести штурм ворожих позицій. А на зворотному шляху вони потрапили на ту злощасну річну мину.

Олег справжній герой, бо служив з першого дня добровольцем. У всьому допомагав побратимам. Завдяки таким, як він, армія тоді й змогла зберегти країну".

Антон Терехов