Генуезці, татари та молдавани: торгівля Буджака в середньовіччі

Після захоплення у 1242 році дністровсько-дунайських земель Золотою Ордою торгівельна система Галицько-Волинської Русі була зруйнована. Золота Орда намагалася відродити торгівельні зв’язки. Цим бажанням скористалися торговці з Генуї, які бачили в Північному Причорномор’ї базу постачання худоби, збіжжя та рабів до Візантії, Єгипту, італійських міст.

Перша спроба італійців закріпитися в чорноморських портах фіксується 1169 роком. Однак візантійці швидко витіснили небажаних конкурентів. Тому лише у 1266 році Генуя домовилася з ханом Мангу щодо заснування торгівельного поселення в Криму, яке пізніше стало Кафою.

<picture></picture>
Портолан Чорного моря, складений Дієго Хомем. Зображення: ВІкіпедія

Вже у 1290-х роках генуезці закріпилися в дністровському регіоні. У нотаріальному акті в місті Кафа згадується виділення кредиту у 800 срібних монет (аспрів) для купівлі товарів в Мальвокастро (Монкастро), що був розташований на місці сучасного Білгород-Дністровська. Саме місто на навігаційній морській карті 1321 року позначено, як татарське з тамгою (символом влади) Улуса Джучі. Купували насамперед пшеницю з Поділля, яка була не гіршою, ніж пшениця з Кафи, але дешевшою.

<picture></picture>
Портолан Вісконте 1321 рік. baitsar.blogspot.com

Перебування генуезців у Придунав’ї також підтверджується портоланом кінця XIII століття "Il Compaso di Navigare". З усіх зазначених у портолані портів ґрунтовно охарактеризована Вічіна на Нижньому Дунаї. В одному з актів 1298 року згадується генуезький консул у Вічіно – Монтано Ембріако. 

Поступово на ряду з Монкастро та Вічіно в італійській торгівлі зростала роль Лікостомо (сучасна Кілія). Ймовірно, Лікостомо стала на якийсь час військовим гарантом стабільної торгівлі генуезців на Дунаї.

<picture></picture>
Татарський торговий шлях. Зображення: islam.in.ua

Іншим фактором розквіту торгівлі стало поступово її перетворення з Татарського шляху на Молдавський шлях.

У 1360-1370-х роках придунайсько-дністровські землі потрапили під владу Молдавського князівства. У краї поширилося молдавське селянське право, яке закріпило за селянами статус землевласників, вільних від бояр. У степовій смузі молдавани досить мирно співіснували з татарами. Фактично місцеві народи розмежували господарську спеціалізацію: молдавани та слов’яни займалися землеробством, зокрема вирощуванням пшениці, виноробством; татари спеціалізувалися на перегінному скотарстві та вирощуванні проса; генуезці, євреї, вірмени займалися торгівлею.

Золота Орда активно підтримувала залучення європейських та молдавських купців для подолання монополії італійців. У 1379 році хан Мухамед надав право торгувати в орді купцям Львова, а у 1380 році Кракова.

1387 року було підписано ряд важливих угод, що сприяли розвитку торгівлі. 26 вересня уклалася угода про залежність Молдавії від Польщі, що дозволило львівськім та краківськім купцям залучитися до постачання худоби татарам у чорноморському степу. 

Того ж року генуезькі купці заклали торгівельний договір з болгарським князем Януком. Передбачалося встановлення торгівельного шляху між Кафою, дунайським портом Кілія і болгарською Варною. Причому вартість ввізного та вивізного мита не повинна була перевищувати 1%. Золото, коштовності взагалі звільнялися від оподаткування. Мито не змінювалося навіть у роки неврожаїв, коли вартість зерна значно зростала. За порушення цієї домовленості був чітко приписаний штраф у 100 тисяч срібних монет.

Зростання торгівлі сприяло зменшенню податкових перешкод. У 1391 році купці Кракова та Львова були звільнені від сплати мита з молдавської торгівлі. У 1402 році вірменські купці Львова отримали монопольне право на торгівлю з Молдовою, а у 1408-1409 роках купці Галичини, Кракова та Трансільванії отримали торгівельні пільги від молдавського господаря Олександра Доброго. 

Подібна щедрість пояснювалася величезними надприбутками Молдавії від торгівлі. Ще 1388 року, коли Молдавський шлях не набув розмаху, Господар (князь) Молдови Петро I Мушат надав кредит Володиславу II Ягайло розміром 3000 фризьких карбованців (близько 538,5 кілограмів срібла). Цей кредит Польща виплачувала декілька десятиріч.

Для Молдавії ця сума не була астрономічною. Продаж худоби, зерна Молдавським шляхом щорічно приносив понад 1000 фризьких карбованців сріблом. Навіть після занепаду цього транзитного шляху у 1450-х роках Молдавія з населенням у 180 тисяч осіб отримувала до 50 тисяч дукатів золотом. 

Лише обіг османсько-польської торгівлі кінця XV століття, коли Молдавський шлях остаточно занепав, складав 200 тисяч дукатів золотом, з яких 20 тисяч дукатів отримувала Молдова митом та вартістю охорони товарів.

Юридично розмежування впливу держав на Молдавський шлях відбулося у місті Любовна в березні 1412 року. Польський король Владислав II Ягайло та угорський король Сигізмунд поділили сфери впливу: Ясси, Білгород або Монкастро з дністровським транзитом пшениці відходив до сфери інтересів Польщі. Дунайська гілка (Кілія, Вічіно, Берладь), що забезпечувала транзит товарів на Балкани, контролювалася Угорщиною.

Завдяки цьому договору сформувалися основні торгівельні шляхи: 

• Саратський торг – звідти переганяли буджацьку худобу за Дунай; 
• Валашський торг – привіз тканин, предметів розкоші із Візантії, Валахії, Болгарії, експорт хутра, збіжжя, зброї, татарських полонених до Європи; 
• Кілійський торг – постачання землеробської продукції, риби, воску, меду Дунаєм до Угорщини, країн Західної Європи; 
• "Via tartarica" або Татарський шлях - поєднував Монкастро з улусом Джучі та волзькими татарами. 

Всі ці торгівельні центри входили до так званого молдавського торгівельного шляху, через який галицькі, польські, литовські купці здійснювали міжнародну торгівлю з Візантією та Болгарією. За генуезькими відомостями, через Судак до Монкастро привозили перець, імбир, гвоздику, корицю, рис, цукор, бавовну, лимони, які незабаром відправляли до Львова, Кракова, Буди, Сучави, Дубровника, Генуї, Венеції. 

З Європи до Кілії та Монкастро привозили зброю, взуття, предмети розкоші, вино, які потім експортували до Криму, Кавказу. Свідченням цих зв’язків є велика кількість знайденої іранської та середньоазіатської кераміки, китайського порцеляну, зокрема в Монкастро.

Торгівельні шляхи були безпечними, добре організованими, митні збори доволі низькими, коливалися від 3% до 5% залежно від ситуації. Свідченням безпеки шляху від нападів татар є спогади мандрівника Амброджо Контанарі 1473 року: "Щоб переправитися через Дунай завширшки з милю, татари порубали для нас дерева, зробили з них плоти, на які зверху поклали спорядження та товари". Справді вартість податку з воза товарів була невеликою: з 7,5 грошей у Львові до 12 грошей – у Молдові (менше вартості 100 овець у Львові), але безпека транзиту була стабільною.

<picture></picture>
Караван у Молдові.  Зображення: Вікіпедія

У 1408 році молдавські та львівські купці купували за 10 грошей 100 овець у Львові, а продавали татарам в Кілії та Монкастро за 60 грошей.

Великий прибуток продовжувала приносити работоргівля. У 1379 році Генуя та султан Єгипту Хаджи II уклали договір на постачання рабів для гвардії мамлюків саме з чорноморського степу (татар, русинів та половців). У 1431 році султан Єгипту Барсбай домовився з італійцями про купівлю рабів безпосередньо в їх чорноморських факторіях, зокрема в Кафі. Не дивно, що лише в 1440 році звідти до Єгипту завезли 2000 рабів.

Щорічно продавали в Монкастро до 2000 рабів (валахів та русинів). За відомостями 1438 року понад 30 суден з рабами прибули до Константинополя. З 1367 по 1429 рік вартість рабів виросла втричі - з 23 до 80 дукатів. Відбулася певна спеціалізація рабів. Єгиптяни купували сильних хлопців для військової справи, греки надавали переваги освіченим полоненим, італійців цікавили землероби.

За часи молдавського панування (друга половина XIV – середина XV століття) дунайсько-дністровське межиріччя стало економічним центром південно-західного Причорномор’я і потужним вузлом транзитної торгівлі між Європою та Азією. 

Буджацькі порти створювали серйозну конкуренцію османам, які намагалися захопити їх і включити Молдавський шлях до своєї економічної системи. З 1420-х роках Османська держава намагалася відвоювати Буджак у Молдавського князівства. У 1484 роках Османська Порта остаточно здобула дунайські міста Кілію та Білгород. 

Під час бойових дій їх торгівельне значення було повністю зруйновано. Зокрема, після захоплення османами Білгорода понад 4 тисячі мешканців було віддано у примусову власність султана (девширме), ще 3 тисячі селян з навколишніх сіл захопили яничари та татари, а саме місто перейменували в Ак-Кермен (Аккерман). 

Андрій Шевченко