Дивовижний Південь: маяки Одещини - вогні … — публікація

Маяки Північно-Західного Причорномор’я відіграють критично важливу роль у безпечному мореплавстві та функціонуванні морських торговельних шляхів, а також є істотним складником геополітичної інфраструктури України.

Одеський регіон, маючи розгалужену лінію узбережжя, лимани та складні для навігації акваторії, історично потребував надійної системи світлооптичної орієнтації. Дослідження інженерних особливостей, історичного контексту та сучасного стану маяків Одещини допомагає глибше зрозуміти еволюцію навігаційних технологій та зберегти унікальні об'єкти індустріальної спадщини.

Саме про маяки Одещини піде мова в черговому матеріалі рубрики "Дивовижний Південь".

Воронцовський маяк – символ Одеського порту

Найвідомішим навігаційним об'єктом регіону є Воронцовський маяк, розташований на краю Рейдового молу в Одеському порту. Воронцовський маяк неодноразово перебудовували, а зміни його конструкції відображали розвиток навігаційних технологій у XIX–XX століттях.

<picture></picture>
Воронцовський маяк. ФОТО: hydro.gov.ua

Коли Одеський порт почав стрімко розростатися, кораблям знадобився орієнтир безпосередньо біля входу в гавань. У 1845 році на кінці Карантинного молу звели першу портову вежу. Це була досить проста 9-метрова дерев’яна конструкція у формі восьмигранника. Удень на вежі вивішували жовтий прапор, а вночі доглядачі за допомогою лебідки піднімали на мачту два масляні ліхтарі. Маяк проіснував менше ніж 10 років – у 1854 році він був знищений під час Кримської війни.

У 1863 році на молу змонтували витончену конусоподібну вежу заввишки 17 метрів. У вересні 1941 року під час оборони Одеси радянські війська підірвали навігаційну споруду, щоб німецькі загарбники не змогли використовувати її як орієнтир для бомбардування порту.

Зараз Воронцовський маяк – це біла кругла вежа заввишки 26 метрів, виготовлена з чавунних тюбінгів, що була встановлена у 1954 році замість зруйнованого під час Другої світової війни попередника.
З навігаційного погляду Воронцовський маяк є переднім маяком створу, що веде судна з моря на акваторію Одеського порту. Дальність видимості його вогню становить 15 морських миль. Разом із заднім Одеським створним маяком він утворює створну лінію, яка допомагає суднам витримувати безпечний курс під час заходу в порт.

Одеський створний маяк

Задній маяк створу Одеського порту розташований у самому центрі міста – на даху будинку №5 на вулиці Преображенській, неподалік від бульвару Жванецького. Це колишній прибутковий будинок Лілії Бродської, зведений у 1881 році за проєктом архітектора Демосфена Мазирова.

<picture></picture>
Одеський створний маяк. ФОТО: dumskaya.net

Маяк має вигляд невеликої вежі з червоним навігаційним вогнем і вирізняється незвичним розташуванням – на даху міського будинку. Разом із Воронцовським маяком він утворює створ, за яким судна витримують необхідний курс під час заходу до Одеського порту. Висота вогню маяка над рівнем моря становить 54,9 метра.

За правильного курсу вогні переднього і заднього маяків візуально розташовуються на одній вертикальній лінії – один над одним. Відхилення від цієї лінії вказує судноводієві на необхідність скоригувати курс. Саме за таким принципом діють створні навігаційні знаки, що позначають безпечний напрямок руху суден.

Одеський маяк (Великофонтанський)

Перший одеський маяк був встановлений на плато мису Великий фонтан у 1827 році. Маяк будувався одночасно з церковними спорудами на гроші Свято-Успенського монастиря з 1814 року.

<picture></picture>
Одеський маяк (Великофонтанський). ФОТО: hydro.gov.ua

Велика ділянка землі під будівництво монастиря і маяка була подарована монастирю молдавським дворянином Теутулом. Щедрий дар був продиктований особливими обставинами: землевласник мимоволі став винуватцем загибелі людей, які прямували на кораблі в Одесу. Вони помилково прийняли розведені на березі гостями Теутула багаття за вогні маяка й розбилися об прибережні скелі.

Будівництвом маяка керував інженер Юст Валентинович Гаюї. Висота башти від основи до вентилятора ліхтаря становила 92 фути (близько 28 м), а висота вогню над рівнем моря – 59 м. Дальність видимості вогню сягала 19,5 морської милі. Згодом маяк обладнали паровою сиреною системи Сан-Галлі, яка подавала звукові сигнали під час туману.

Через зсувні процеси на узбережжі маяк із часом довелося перенести далі від урвища. У 1901 році на тому самому плато, але на безпечнішій відстані від його краю, встановили новий маяк. Стара споруда ще деякий час залишалася на місці й була розібрана у 1920-х роках.

Санжійський маяк – "маяк-втікач"

Розташований у селі Санжійка, маяк є унікальним об'єктом через специфіку геоморфологічних процесів узбережжя. Ця ділянка характеризується активними зсувними процесами та абразією берегової лінії.

<picture></picture>
Санжійський маяк. ФОТО: scontent-iev1-1.xx.fbcdn.net

Через постійний наступ моря на сушу історичну будівлю маяка, зведену в радянський період, у 2010 році довелося демонтувати та перенести на декілька десятків метрів вглиб суходолу. Нова вежа має оригінальну архітектурну форму – восьмикутну призму із сучасним світлодіодним обладнанням. Санжійський маяк забезпечує безпечний прохід суден у районі, де зустрічаються дві потужні підводні течії, що створює додаткові ризики для судноводіїв.

Дністровсько-Цареградський маяк

Дністровсько-Цареградський маяк, розташований у селищі Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, є одним із найстаріших маяків України. Його назва пов’язана з давнім морським шляхом від Дністра до Цареграда – так у середньовічних руських джерелах називали Константинополь. Морське сполучення в цьому напрямку існувало ще з античних часів: на західному березі Дністровського лиману, на території сучасного Білгорода-Дністровського, розташовувалася давньогрецька Тіра, а на Босфорі – Візантій, який у IV столітті став Константинополем.

<picture></picture>
Дністровсько-Цареградський маяк. ФОТО: hydro.gov.ua

Перший стаціонарний навігаційний знак для позначення Цареградського гирла встановили в 1827 році. Він мав два постійні білі вогні, розташовані на висоті 52 фути (майже 16 м) над рівнем моря. Джерелом світла слугували маякові світильники на суріпковій олії, а дальність видимості вогнів становила 4–5 морських миль.

21 вересня 1851 року Дністровсько-Цареградський навігаційний знак офіційно набув статусу маяка. Його очолив лоцмейстер, а до складу команди увійшли шість матросів. Водночас рослинну олію замінили на петролеум – продукт переробки нафти – та перейшли на ґнотове освітлення. Завдяки цьому дальність видимості вогню збільшилася до 7 морських миль.

У 1884 році маяк реконструювали: дерев’яну щоглу замінили 16-метровою вежею з ліхтарним приміщенням і лінзою Френеля. Після модернізації дальність видимості вогню зросла до 10 морських миль.

У 1900 році на місці попередньої споруди встановили металеву конструкцію французької фірми Ейфеля та обертальну установку. Завдяки цьому дальність видимості вогню збільшилася до 14 морських миль.

У серпні 1944 року башту маяка було підірвано під час відступу німецьких військ, однак уже наприкінці 1945 року маяк відновив роботу. Подальша модернізація тривала впродовж другої половини ХХ століття, а в 1989 році тут звели нову металеву башту заввишки 32 метри. Нині Дністровсько-Цареградський маяк забезпечує навігацію суден у районі Цареградського гирла, що сполучає Дністровський лиман із Чорним морем.

Маяк Будаки – сторож Будацької коси

Маяк Будаки (інша назва – Курортний) розташований на урвистому березі південніше Будацького лиману на околиці села Курортне. Об'єкт належить до категорії найстаріших навігаційних знаків Північного Причорномор'я, дозволяючи безпечні дальні підходи до Аккерманського портового вузла.

<picture></picture>
Маяк Будаки. ФОТО: outofoffice.com.ua

Офіційні згадки про функціонування Будацького навігаційного знаку в морських лоціях датуються 1851 роком. Споруда неодноразово зазнавала перебудов через специфіку місцевих ґрунтів і кліматичні навантаження. У 1960 році замість тимчасових дерев’яних щитів на вершині вежі змонтували металеву конструкцію з новими оптичними приладами.

У 1986 році маяк зазнав масштабної капітальної реконструкції. Вежу зміцнили, а світлооптичний комплекс повністю перевели на автоматичний режим роботи, завдяки чому дальність видимості світлового сигналу сягнула 17 морських миль. Маяк височіє над рівнем моря на значній висоті за рахунок природного берегового плато, що дозволяє йому ефективно маркувати низинну Будацьку косу від навігаційних помилок екіпажів транзитних суден.

Григорівський маяк

Григорівський маяк розташований за 3,8 морської милі від мису Дофінівського. Він гарантує безпечне плавання суден на підходах до морських портів Одеса і Південний, а також у напрямку Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу.

<picture></picture>
Григорівський маяк. ФОТО: thumb.wikimedia.org

У 1955 році тут установили світний навігаційний знак. У 1972 році його реконструювали: за типовим проєктом звели нову башту, на вершині якої в металевому каркасі закріпили дерев’яний щит видимості у формі циліндра зі зрізаним конусом під ним.

У 1983 і 1986 роках на навігаційному знаку замінили світлооптичні прилади. У результаті дальність видимості вогню зросла до 18 морських миль, після чого об’єкт було класифіковано як маяк. У 1997 році Григорівський маяк капітально відремонтували та оснастили новим обладнанням. Нині він працює в автоматичному режимі й має резервний вогонь.

Лузанівський маяк

Лузанівський маяк – один із наймолодших маяків Одещини. У 1972 році за 3 кабельтови від мису Північний Одеський за типовим проєктом зі збірних залізобетонних елементів спорудили башту світного навігаційного знака, який спочатку мав назву "Одеський Північний". У верхній частині башти на металевому каркасі встановили дерев’яний щит видимості у формі циліндра.

<picture></picture>
Лузанівський маяк. ФОТО: photos.wikimapia.org

У 1979 році башту обладнали новим світлооптичним приладом, завдяки якому дальність видимості вогню зросла приблизно до 16 морських миль. Після цього навігаційний знак отримав статус маяка і назву "Лузанівський". У 1999 році маяк капітально відремонтували.

Нині Лузанівський маяк працює в автоматичному режимі та обладнаний резервним вогнем. Він забезпечує навігацію на підходах до морських портів Одеса та Південний. Висота башти від основи становить лише 10 метрів, водночас висота вогню над рівнем моря сягає 56 метрів, а дальність його видимості – 16 морських миль.

Це далеко не всі засоби навігаційного обладнання Одещини. Частина з них розташована в дельті Дунаю, зокрема вогонь Кілійського гирла та створні знаки каналу Бистре; на Дністровському лимані діє Овідіопольський маяк. Окреме місце посідає маяк на острові Зміїний. Іншим навігаційним об’єктам регіону – зокрема Чорноморському маяку та маяку Шагани – були присвячені попередні випуски рубрики "Дивовижний Південь".

<picture></picture>
Чорноморський маяк. ФОТО: chernomorsk.com.ua

Цікаві факти

Маяк відрізняється від звичайного світного навігаційного знаку насамперед своїм призначенням, конструкцією та характеристиками вогню. Важливим показником є дальність видимості вогню, яка у морських маяків зазвичай значно перевищує дальність дії невеликих навігаційних знаків. Під час класифікації та оснащення маяків також враховують їхню помітність, надійність і автономність роботи, можливість резервування основних систем. Окремі маяки додатково обладнують засобами звукової сигналізації для умов обмеженої видимості, зокрема наутофонами.
У другій половині 1860-х років Одеський маяк на мисі Великий Фонтан обладнали електричним освітленням – одним із перших у світовій маяковій практиці. Випробування нового обладнання проводили у 1867 році, а 14 травня 1868 року маяк перейшов на регулярне електричне освітлення. Джерелом світла слугувала дугова лампа Фуко з коксовими стрижнями.
Санжійський маяк спорудили на ділянці узбережжя, що здавна вважалася складною для судноплавства. У краєзнавчих описах це пов’язують з особливостями місцевих морських течій, які могли відхиляти судна від курсу. Ще до появи стаціонарного маяка мореплавців попереджали про небезпеку за допомогою сигналів із берега: вдень на дерев’яній вежі вивішували морські прапори, а вночі – ліхтарі.
Кожен маяковий вогонь має визначену світлову характеристику – колір, характер світіння, кількість і послідовність проблисків та їхній період. Саме за цими ознаками судноводії можуть відрізняти один навігаційний вогонь від іншого. Наприклад, маяк може подавати два проблиски протягом установленого періоду або один проблиск через певний проміжок часу. Характеристики маякових вогнів зазначають на морських навігаційних картах і в спеціальних переліках вогнів та маяків. Зіставляючи спостережуваний сигнал із цими даними та місцеположенням судна, судноводій може визначити, який саме маяк він бачить і де перебуває відносно берега.
Овідіопольський маяк має незвичне розташування: з певних ракурсів здається, ніби його башта стоїть просто серед відкритої місцевості, на відстані від берега Дністровського лиману. Завдяки підвищеному розташуванню вогонь маяка добре помітний з акваторії лиману.
За умов обмеженої видимості одеські маяки подавали не лише світлові, а й звукові сигнали. На Одеському маяку на Великому Фонтані спочатку діяла парова сирена, яку згодом замінив потужний наутофон. Наутофоном був обладнаний і Воронцовський маяк. Під час густого туману його низький гучний сигнал допомагав мореплавцям орієнтуватися тоді, коли маяковий вогонь було важко або неможливо побачити. Характерний гул був добре знайомий і мешканцям прибережної частини Одеси.

Юлія Сичова

Дивовижний Південь: маяки Одещини - вогні на краю моря