25 жовтня 2026
(Гола Пристань. ФОТО: most.ks.ua)
На південних просторах України, там, де річка Конка стає частиною дельти Дніпра, розташоване невелике мальовниче та колись затишне місто – Гола Пристань. Воно гармонійно поєднує в собі козацьку історію, унікальний рекреаційний потенціал та славу "кавунової столиці" України. З цим унікальним місцем Інтент знайомить своїх читачів у постійній рубриці "Дивовижний Південь".
Знаходиться місто в Скадовському районі Херсонщини за 18 кілометрів від обласного центру. Навколо нього розкинулася заповідна мережа дніпровських плавнів. Вона поєднує різноманітні природні ландшафти: численні дельтові острови, дніпровські піски (кучугури), сухі степові ділянки, а також озера, болота та солончаки.
Історія Голої Пристані налічує понад 300 років, хоча археологічні знахідки (курганні поховання доби бронзи та скіфо-сарматські поселення) свідчать про давнє освоєння цих земель людиною.
Традиційною датою заснування Голої Пристані вважається 1709 рік. На початку XVIII століття на річці Конці виник приплав під назвою "Голий Перевіз". Його створили українські козаки, які в той час освоювали дельту Дніпра. Облаштована ними переправа згодом стала одним із осередків розвитку поселення.
У другій половині XVIII століття на розвиток поселення вплинули значні політичні зміни. За підсумками російсько-турецької війни 1768–1774 років, що завершилася укладенням Кючук-Кайнарджійського мирного договору, російська імперія отримала вихід до Чорного моря та частину південних українських земель між Дніпром і Південним Бугом. Водночас Кримське ханство було проголошено незалежним від Османської імперії, що створило передумови для його подальшої анексії росією. У 1775 році було ліквідовано Запорозьку Січ. На тлі цих історичних змін до поселення почали прибувати нові жителі, зокрема втікачі з інших регіонів України. У письмових історичних джерелах Гола Пристань уперше згадується 1786 року.
То чому ж пристань "гола"? Вважається, що означення "гола" в назві поселення безпосередньо відображало особливості місцевого ландшафту: лівий берег річки у цій місцевості являв собою масив сипучих пісків (частину Олешківських пісків) із мінімальним рослинним покривом. Дерев і чагарників тут майже не було.
У 1868 році на зміну старому дерев'яному причалу збудували земську торгову пристань зі складськими приміщеннями. Нова інфраструктура сприяла розвитку річкової торгівлі та перетворенню поселення на важливий торговельний осередок регіону. Наприкінці XIX століття тут було відкрито каботажну морехідну школу для підготовки фахівців річкового та прибережного морського судноплавства.
Ще однією цікавою сторінкою історії Голої Пристані стали перші досліди радіозв'язку. У 1902 році між Херсоном і Голою Пристанню обладнали одну з перших на території сучасної України експериментальних цивільних радіотелеграфних ліній. Проєкт розробив інженер-електрик Е. О. Бухгейм, головний механік Одеського поштово-телеграфного округу. Для передавання повідомлень використовували обладнання бездротового телеграфу системи Попова – Дюкрете.
Наприкінці 1902 року монтаж обох станцій завершили, однак випробування виявили низку технічних проблем. На початку 1903 року вдалося здійснити пробну передачу повідомлень із Херсона до Голої Пристані, проте налагодити надійний двосторонній зв'язок так і не вдалося. Попри це, експеримент став однією з ранніх спроб застосування бездротового телеграфу для цивільних потреб на українських землях.
У XX столітті Гола Пристань пережила низку складних історичних подій. Упродовж 1918–1920 років, під час Української революції та воєнних дій, влада в поселенні неодноразово змінювалася. У 1923 році Гола Пристань стала районним центром. Місцеві жителі постраждали від Голодомору 1932–1933 років і сталінських репресій. Під час Другої світової війни, з 13 вересня 1941 до 3 листопада 1943 року, населений пункт перебував під нацистською окупацією.
У повоєнні десятиліття Гола Пристань розвивалася як районний господарський і курортний центр. У 1958 році вона отримала статус міста. Важливими напрямами місцевої економіки залишалися сільське господарство, рибальство, річкові перевезення та санаторно-курортна діяльність.
Після відновлення незалежності України місто продовжило розвивати свій рекреаційний потенціал. Голу Пристань включили до переліку населених пунктів, віднесених до курортних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року та оновленого у 1997 році.
У межах міста розташовані два озера, що мають природоохоронний статус, - Боброве та Соляне.
Боброве озеро – ландшафтний заказник місцевого значення, розташований на околиці міста. Озеро є частиною природного комплексу дельти Дніпра. Урочище "Боброве озеро" вирізняється різноманіттям рослинного і тваринного світу. Серед його представників є види, занесені до природоохоронних списків України.
<picture>
Боброве озеро. ФОТО: thumb.wikimedia.org
Соляне озеро – реліктова водойма на південному сході міста, що утворилася на місці давнього русла Дніпра й відома лікувальними властивостями ропи та грязей. За даними, опублікованими до затоплення 2023 року, довжина озера становила близько 750 м, ширина – 600 м, а глибина коливалася від 0,42 до 1,2 м. Водойма характеризувалася високою мінералізацією води. Озеро та прилеглі природні комплекси входять до гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Озеро Соляне" площею 120 га, створеного у 2016 році.
<picture>
Соляне озеро. ФОТО: thumb.wikimedia.org
Саме природні лікувальні ресурси Соляного озера стали основою для створення санаторію "Гопри", який протягом понад 130 років був однією з візитівок Голої Пристані. Оздоровниця відіграла важливу роль у становленні міста як курорту та його економічному розвитку.
<picture>
Санаторій "Гопри". ФОТО: vsesanatorii.com
Історія санаторію бере початок у 1889 році, коли на березі Соляного озера відкрили невелику грязелікарню. Спочатку лікувальний заклад мав лише кілька ліжок, однак поступово розширювався. У 1914 році тут сформувався бальнеологічний курорт, який згодом перетворився на відомий санаторій "Гопри".
Згодом санаторій став цілорічним лікувально-оздоровчим комплексом. Його інфраструктура включала водогрязелікарню, фізіотерапевтичний корпус, діагностичну лабораторію, критий басейн із підігрітою ропою. Важливою складовою санаторію був лікувально-курортний парк площею понад 10 гектарів, який створював сприятливі умови для відпочинку та оздоровлення.
Основу лікувальної бази санаторію становили ропа та сульфідно-мулові грязі Соляного озера.
Ропа має хлоридно-натрієвий склад і містить сполуки йоду, брому, бору та інші мікроелементи. Її мінералізація змінюється залежно від сезону та інтенсивності випаровування. У літні місяці під впливом сонячного тепла концентрація солей зростає, що може спричиняти їхню природну кристалізацію на дні водойми.
Сульфідно-мулові грязі (пелоїди) – донні відкладення озера з високим рівнем мінералізації. Вони мають тонкодисперсну структуру, колір від сірого до чорного та характерний запах сірководню. Завдяки низькій теплопровідності й високій теплоємності грязі здатні тривалий час утримувати тепло під час лікувальних процедур. До їхнього складу входять сполуки заліза, кремнію, комплекс мікро- й макроелементів, а також біологічно активні органічні речовини.
Природні ресурси Соляного озера використовували для проведення бальнеологічних і грязелікувальних процедур. Лікувальний профіль санаторію охоплював захворювання опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, гінекологічні та урологічні захворювання, а також хвороби шкіри.
Розвиток Голої Пристані завжди залежав від особливостей місцевої землі. Навколо міста розкинулися нижньодніпровські піски. Ці бідні, але легкі й теплі піщані ґрунти виявилися сприятливими для вирощування кавунів та динь. Із середини XX століття Голопристанський район став одним із провідних центрів баштанництва України. У найкращі роки кавунами тут засівали великі площі. Крім відомих сортів, активно вирощували й місцеві сорти та гібриди, створені селекціонерами Інституту південного овочівництва і баштанництва.
Гола Пристань була одним із центрів відвантаження баштанної продукції на півдні. Оскільки автомобільні перевезення збільшували вартість товару, а кавуни під час транспортування могли пошкоджуватися, використання річкового транспорту мало важливе економічне значення.
<picture>
Вид на Голу Пристань з річки Конка. ФОТО: thumb.wikimedia.org
У 2017 році компанія "Нібулон" відновила традицію перевезення кавунів баржами з Голої Пристані до Київщини. Від причалу місцевого перевантажувального термінала вирушило судно з 250 тоннами кавунів, яке річкою Конкою вийшло у Дніпро й приблизно за чотири з половиною доби дісталося Переяслава-Хмельницького. Звідти продукцію автомобільним транспортом доставили до київських супермаркетів. У 2018 році цим маршрутом перевезли вже 500 тонн баштанних, зокрема й дині. Річкові перевезення дозволяли зменшувати навантаження на автомобільні дороги, а використання спеціальних контейнерів – знижувати ризик пошкодження плодів.
Баштанництво стало не лише важливою галуззю місцевого господарства, а й невіддільною частиною культурної самобутності Голої Пристані.
На початку 2000-х років Гола Пристань зробила ставку на подієвий туризм і здобула популярність як фестивальне місто Херсонщини. Головною сценою для свят стала оновлена міська набережна завдовжки понад кілометр.
<picture>
Набережна Голої Пристані. ФОТО: thumb.wikimedia.org
Тут традиційно проводили два масштабні фестивалі.
"Купальські зорі" (початок липня). Етносвято збирало тисячі гостей. Набережна перетворювалася на ярмарок народних майстрів, а завершувалося все виступами музичних колективів та нічними купальськими обрядами на річці Конка з пусканням вінків і спалюванням опудал.
<picture>
Фестиваль "Купальські зорі". ФОТО: cdn4.suspilne.media
"Український кавун – солодке диво" (серпень). Головне гастрономічне свято регіону в розпал збору врожаю. Центральною подією було зважування кавунів-велетнів на головній сцені. Деякі з них важили понад 30 кілограмів. На фестивалі демонстрували незвичайні різновиди кавунів, зокрема безнасінні та жовтом'якушеві, а майстри дивували художнім різьбленням на плодах. Гостей пригощали місцевими делікатесами: солоними кавунами та нардеком – густим кавуновим медом.
<picture>
Фестиваль "Український кавун - солодке диво". ФОТО: procherk.info
У 2008 році на міській набережній Голої Пристані, поблизу альтанки, встановили пам'ятник кавуну. Яскраво розфарбована бетонна скульптура заввишки 1,75 м і завширшки 1,20 м зображує велетенський смугастий кавун із відрізаною скибкою. Відкриття пам'ятника приурочили до шостого фестивалю "Український кавун – солодке диво".
<picture>
Пам'ятник кавуну в Голій Пристані. ФОТО: kavun.city
Згодом набережну прикрасили ще дві скульптури, присвячені баштанним культурам. У 2013 році тут з'явився пам'ятник дині, виконаний у яскравому, дещо мультиплікаційному стилі, а в 2015-му – кумедний гарбуз із вусами та бровами. Разом вони утворили своєрідний баштанний ансамбль, який став однією з окрас міської набережної.
Повномасштабне російське вторгнення у 2022 році перервало розвиток Голої Пристані як курортного, економічного та туристичного центру. Уже в перші дні війни місто опинилося відрізаним від підконтрольної Україні території. 28 березня 2022 року російські війська встановили безпосередній окупаційний контроль над містом, перекривши в'їзди та виїзди.
Після звільнення правобережжя Херсонщини та обласного центру в листопаді 2022 року Гола Пристань стала прифронтовим містом. російські військові використовували цивільну інфраструктуру, зокрема територію санаторію "Гопри", для розміщення своїх підрозділів. Близькість до району активних бойових дій створювала постійну загрозу для жителів і міської забудови.
<picture>
Наслідки російської агресії. КОЛАЖ: Інна Юрченко
Найважчим ударом по місту стало руйнування греблі Каховської ГЕС у ніч на 6 червня 2023 року. Наявні докази та результати розслідувань вказують на підрив греблі зсередини, коли споруда перебувала під контролем російських військ. Через розташування Голої Пристані на низинному лівобережжі дельти Дніпра місто зазнало катастрофічного затоплення. За оцінкою місцевої військової адміністрації, під водою опинилося близько 85% його території. Було затоплено житлові квартали, приватні будинки, набережну та об'єкти міської інфраструктури. Подекуди вода досягала дахів одноповерхових будівель.
Евакуація цивільного населення відбувалася в надзвичайно складних умовах. За свідченнями місцевої влади та жителів, окупаційна адміністрація не забезпечила належної допомоги постраждалим. Люди рятувалися на дахах будинків, потерпали від нестачі питної води, їжі та медикаментів. Місцеві волонтери на власних човнах намагалися евакуювати мешканців із затоплених кварталів. Точна кількість загиблих у Голій Пристані залишається невідомою через обмежений доступ до окупованої території.
Катастрофічна повінь завдала шкоди й природним комплексам міста. Зокрема, було зафіксовано опріснення Соляного озера, відомого своїми лікувальними ресурсами. Це поставило під загрозу подальше використання водойми для бальнеологічних потреб. Повноцінна оцінка екологічних наслідків затоплення та стану лікувальних грязей потребуватиме спеціальних досліджень після відновлення доступу до території.
Станом на жовтень 2026 року Гола Пристань продовжує перебувати під російською окупацією. Значна частина жителів залишила місто, а ті, хто залишився, живуть в умовах серйозних гуманітарних обмежень. За повідомленням Голопристанської міської військової адміністрації від 20 жовтня 2026 року, у місті понад дев'ять місяців немає стабільного електропостачання, а газопостачання відсутнє вже понад п'ятнадцять місяців. Через перебої з електрикою не працюють водогони, тому люди змушені користуватися ручними помпами, готувати їжу на відкритому вогні або вуличних печах.
Місто, яке колись приваблювало відпочивальників цілющими озерами, фестивалями та баштанними традиціями, нині переживає один із найтяжчих періодів своєї історії.
Юлія Сичова