18 жовтня 2026
(НПП "Білобережжя Святослава". ФОТО: nikvesti.com)
Національний природний парк "Білобережжя Святослава" - один із найцікавіших природних куточків Миколаївщини, де на порівняно невеликій території сусідять піщані степи, приморські луки, солоні озера, плавні та лісові насадження. Саме цьому заповідному краю присвячений черговий випуск рубрики "Дивовижний Південь".
Парк охоплює частину Кінбурнського півострова та прилеглі акваторії Дніпровсько-Бузького лиману, Чорного моря й Ягорлицької затоки. Його головна особливість – надзвичайне різноманіття природних середовищ. Тут представлені піщані степи, дюнні комплекси, приморські луки, солончаки, озера, водно-болотні угіддя та лісові ділянки. Таке поєднання створює умови для існування численних видів рослин і тварин, зокрема рідкісних.
Територія сучасного парку та прилеглі землі були заселені задовго до появи нинішніх населених пунктів. Упродовж століть Північне Причорномор’я було місцем взаємодії різних народів і культур. У степах регіону в різні часи жили кіммерійці, скіфи та сармати, а на чорноморському узбережжі з VII–VI століть до н. е. виникали давньогрецькі поселення, що ставали осередками торгівлі та культурних зв’язків із місцевим населенням.
За часів Русі гирло Дніпра було пов’язане з торговельним шляхом "із варягів у греки", який сполучав північ Європи з Візантією. Через ці води пролягали й маршрути походів руських князів до Константинополя. Наприкінці XV століття Кінбурнський півострів увійшов до володінь Кримського ханства, а згодом тут посилився вплив Османської імперії, яка спорудила Кінбурнську фортецю. У XVI–XVIII століттях ці землі та прилеглі лимани були також важливими для запорозьких козаків, які здійснювали морські походи й займалися рибальством у пониззі Дніпра.
Історичну назву "Білобережжя" пов’язують із піщаними косами в гирлі Дніпра, зокрема Кінбурнською. Походження назви зазвичай пояснюють характерним виглядом узбережжя з боку моря: світлі піски та дрібні мушлі створювали враження білого берега, що сяяв на сонці. Назва Білобережжя зустрічається в давньоруських писемних джерелах, хоча точні межі території, яку так називали, залишаються предметом історичних досліджень.
Друга частина назви парку пов’язана з київським князем Святославом Ігоровичем. За літописними свідченнями, узимку 971–972 років, повертаючись із походу на Балкани, князь із військом зупинився в Білобережжі, оскільки шлях через дніпровські пороги перекрили печеніги. Навесні 972 року Святослав продовжив шлях, але загинув у сутичці з печенігами поблизу порогів.
Багато століть потому ці землі набули природоохоронного значення. Необхідність захистити природні комплекси Кінбурнського півострова від надмірного господарського використання стала передумовою створення заповідних територій. Однією з основ майбутнього національного парку був регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса".
16 грудня 2009 року указом Президента України було створено Національний природний парк "Білобережжя Святослава". Після зміни меж у 2019 році його площа становить понад 35 тисяч гектарів, із яких близько 25 тисяч припадає на акваторії Дніпровсько-Бузького лиману, Ягорлицької затоки та прилеглої частини Чорного моря.
<picture>
Узбережжя нацпарку "Білобережжя Святослава". ФОТО: travels.in.ua
Серед найвідоміших природних об’єктів парку – Кінбурнська коса, про яку ми вже розповідали, та Покровська коса. Остання є вузькою піщаною смугою суходолу, що простягається вздовж мілководної Ягорлицької затоки й відокремлює її від відкритіших морських вод.
Покровська коса сформована переважно з піску та морського черепашника. Під дією хвиль і вітру її обриси поступово змінюються. Коса належить до природного комплексу водно-болотних угідь міжнародного значення "Ягорлицька затока" й має важливе значення для птахів, які гніздяться тут, зимують або зупиняються під час сезонних міграцій.
<picture>
Покровська коса. ФОТО: wownature.in.ua
Інший своєрідний піщаний ландшафт парку – Кучугури Сагайдачного. Це система піщаних пагорбів і дюнних гряд, які формуються під дією вітру. Їхній вигляд постійно змінюється: пісок переміщується, схили перебудовуються, а рослинність поступово закріплює окремі ділянки своєю кореневою системою. Такі ландшафти створюють особливі умови для рослин, пристосованих до нестачі вологи, рухомих пісків і значних коливань температури.
Однією з найцікавіших природних особливостей Кінбурнського півострова є Покровське орхідне поле, розташоване поблизу села Покровка серед приморських луків, між озерами Чернине та Черепашине.
<picture>
Орхідне поле. ФОТО: wownature.in.ua
За довоєнними описами, площа орхідного поля становила близько 63 гектарів. Його вважають одним із найбільших у Європі природних місцезростань диких орхідей. Тут траплялися п’ять видів зозулинців: розмальований, блощичний, болотний, салеповий і запашний. Ці рідкісні рослини охороняються в Україні.
Особливість цієї території – численні скупчення орхідей, які під час цвітіння вкривають окремі ділянки луків рожевими, бузковими й пурпуровими суцвіттями. Зазвичай цвітіння припадає на весну, особливо на кінець квітня та першу половину травня, хоча його строки залежать від погодних умов.
Існування орхідного поля пов’язане з особливостями ґрунтового покриву та водного режиму приморських луків. Важливу роль у житті цих рослин відіграють і мікроскопічні ґрунтові гриби. Насіння орхідей надзвичайно дрібне й майже не має запасів поживних речовин, тому для його проростання потрібна взаємодія з певними грибами. Це одна з причин, чому збереження природних умов має таке велике значення для відтворення диких орхідей.
Не менш важливою складовою природного комплексу парку є водно-болотні угіддя. Серед них вирізняються Бієнкові плавні – система мілководь, проток, очеретяних заростей і заболочених ділянок. На відміну від сухих піщаних кучугур, тут переважають вологі ґрунти й густа прибережна рослинність.
<picture>
Бієнкові плавні. ФОТО: thumb.wikimedia.org
Очеретяні зарості слугують укриттям для птахів, а мілководдя створюють сприятливі умови для розмноження риб. Зокрема, Бієнкові плавні відомі як важливе природне нерестовище сазана.
Озерні комплекси Білобережжя також різноманітні. Водойми відрізняються походженням, глибиною, солоністю та рослинністю берегів. Одні містять прісну або слабкосолону воду, інші мають високу концентрацію солей через інтенсивне випаровування й обмежений водообмін із морем.
<picture>
Озеро в Бієнкових плавнях. ФОТО: А. Шебалдіна
Особливе місце серед них посідає озеро Солонець-Тузли, розташоване між селами Тузли та Рибаківка Миколаївської області. Це солоне озеро лиманного типу, частина якого входить до складу НПП "Білобережжя Святослава". У 1984 році тут було створено гідрологічний заказник місцевого значення "Солоне озеро". Природоохоронна цінність цієї території пов’язана з її водно-болотними угіддями, мінералізованими грязями та значенням для птахів.
<picture>
Озеро Солонець-Тузли. ФОТО: www.belosvyat.com.ua
Солонець-Тузли вирізняється мінливим водним режимом. У спекотні й посушливі періоди вода інтенсивно випаровується, її рівень знижується, а на оголеному дні та берегах утворюються сольові відклади. За певних умов вода й сіль набувають рожевого або навіть червонуватого відтінку. Таке забарвлення пов’язане, зокрема, з мікроводорістю Dunaliella salina та дрібними рачками роду Artemia, які живуть у водоймах із високою солоністю.
На засолених берегах озера ростуть рослини, пристосовані до надлишку солей у ґрунті. Серед них – солонець трав’янистий, який має соковиті членисті стебла й здатний витримувати високу концентрацію солей.
У минулому солевидобування було одним із видів господарської діяльності в цьому районі. Водойма також відома покладами мінералізованих мулових грязей, які становлять інтерес для бальнеологічних досліджень.
Різноманіття природних умов парку відображається в багатстві його рослинного світу. У піщаних степах ростуть посухостійкі види, зокрема чебрець дніпровський і жовтозілля дніпровське. Для приморських ділянок характерні рослини, пристосовані до сильних вітрів і засолених ґрунтів.
На окремих ділянках півострова трапляються дубові насадження та соснові ліси, частина яких має штучне походження. У плавнях і на заболочених територіях поширені очерет та інші вологолюбні рослини. Рослинний покрив відіграє важливу роль у закріпленні пісків, захисті ґрунтів від ерозії та створенні середовища для багатьох тварин.
Особливе значення територія парку має для птахів, які гніздяться тут, зимують або зупиняються під час сезонних міграцій. У плавнях і на мілководдях спостерігали сірих, рудих і жовтих чапель, пеліканів, а на приморських ділянках – різні види куликів і качок.
<picture>
Рожеві пелікани та гаги на узбережжі нацпарку. ФОТО: С. Рижков
Степові й лісові ділянки є середовищем існування зайців, лисиць та дрібних гризунів. На відкритих піщаних просторах мешкають плазуни, зокрема гадюка степова.
<picture>
Лисиця звичайна на території парку. ФОТО: С. Рижков
Серед рідкісних представників місцевої фауни – дибка степова, один із найбільших коників України. Ця хижа комаха вирізняється незвичайним способом розмноження: її самки здатні давати потомство без запліднення. Дибка степова занесена до Червоної книги України.
Із 2022 року територія НПП "Білобережжя Святослава" перебуває під російською окупацією та зазнає тяжких наслідків бойових дій. Особливо великої шкоди природним комплексам завдали численні пожежі. За оприлюдненими оцінками, станом на літо 2024 року вогнем було охоплено близько 96% сухопутної території парку. Постраждали лісові насадження, степова рослинність і місця існування багатьох видів тварин.
Серйозну загрозу для довкілля та майбутнього відновлення парку становлять мінування території, нерозірвані боєприпаси, пошкодження ґрунтового покриву військовою технікою та можливе забруднення ґрунтів і водойм паливно-мастильними матеріалами. Остаточно оцінити масштаби екологічних збитків поки неможливо. Через окупацію та небезпеку бойових дій науковці не мають змоги проводити повноцінні польові дослідження й змушені значною мірою покладатися на супутникові знімки та інші дистанційні методи спостереження.
Відновлення природних комплексів Білобережжя після завершення бойових дій потребуватиме тривалих досліджень, розмінування та природоохоронних заходів. Лише після безпечного доступу до території можна буде повною мірою визначити, яких змін зазнали її екосистеми та які заходи потрібні для їхнього збереження.
Юлія Сичова