16 червня 2024 р. 17:17
(Репродукція А. Волков "Сцена у суді. Зображення: otkritka-reprodukzija)
Минуле століття від свого зародження ознаменувалося загостренням суперечностей у загальному економічному та соціально-політичному розвитку. Російсько-японська війна, революція 1905-1907 років, Перша світова війна призвели до суттєвих потрясінь у житті багатьох людей. Природною реакцією на ці події стали жорстокість та агресія. Стани та вчинки людей у вихорі історичних подій стали характеризувати причини та умови вчинення різноманітних неймовірних злочинів. Саме тому цією публікацією хочемо висвітлити резонансні вбивства на Одещині початку XX століття.
1904 рік. Імперія дому Романових вступає у війну з Японією за контроль над Маньчжурією, Кореєю та Жовтим морем. Наш регіон хоч і знаходився дуже далеко від театру воєнних дій, проте зовсім осторонь від боротьби за домінування на Далекому Сході не залишився. Вже за місяць після початку війни, судовий слідчий Одеського повіту розпочав діло про "смерть громадянки Японії, представниці прекрасної статі, що мала розважати гостей в одному із громадських закладів". Про цей гучний випадок газета "Одесские Новости" дізналася безпосередньо від поліції та якомога швидко поспішила розкрити широкому загалу всі обставини цієї трагічної події.
Зображення: Вікіпедія
Вбивство відбулось таким чином. У селі Яськи діти домовласника Буравчука, скориставшись відсутністю батьків у квартирі, скликали однолітків, дітей сусідів, і почали грати у війну росіян з японцями. Серед маленьких воїнів була дочка одного із сусідів, семирічна Марта Цвідерська. Цю дівчинку воюючі сторони розмістили в суміжну кімнату, що мала зображати кондитерську, причому сама Цвідерська повинна була виконувати роль гейші, яка буде пригощати майбутніх переможців військових баталій солодощами, коли вони вступлять до Токіо. Діти, розділившись на два протиборчі табори, озброїлися чим попало і приступили до військових дій. Під час атаки з боку "російських військ" їх ватажок, семирічний син домовласника, Леонід Буравчук згадав, що в шафі знаходиться батьківська рушниця. Не підозрюючи, що вона була зарядженою, він скомандував "на штурм" та з криком "ура" кинувся вперед і дорогою спустив курок. Пролунав гучний постріл, за яким почувся несамовитий крик "гейші", що знаходилася в "кондитерській". Увійшовши в кімнату, діти знайшли Марту розкинутою в калюжі крові на підлозі, яка не виявляла жодних ознак життя, заряд потрапив їй у груди та вбив наповал.
Чим закінчилася кримінальна справа не відомо. А ось перемога Японії у війні підірвала авторитет російської монархії у середині країни та стала однією із причин революції 1905-1907 років.
Початок революції вилився у масові виступи. "Кривава неділя" 1905 року сколихнула хвилю страйків. Внаслідок зіткнення революційних та патріотичних демонстрацій почалися єврейські погроми. Крім того, зросла кількість грабежів, нападів на військових, поліцейських і посадових осіб, а також інших тяжких злочинів. Одним із таких стало вбивство особи з вищого дворянства своєї сім’ї. Справа була настільки резонансною, що її висвітлювали у пресі шість років.
Фото: landbouwleven.be
2 жовтня 1906 року, увечері в Одесі поширилася чутка про те, що граф К. К. Сцибор-Мархоцький, який живе у власному маєтку за три версти від станції "Вигода" пострілами з рушниці застрелив свою дружину Олену Олексіївну і дочок – Євгенію та Августу.
К. К. Сцибор-Мархоцький, який раніше служив прокурором, давно вже вийшов у відставку і присвятив себе господарській діяльності. Сімейне життя графа склалося дуже невдало, між ним та його дружиною часто відбувалися сварки на ґрунті ревнощів. Розказували, що спочатку він загорівся почуттями до своєї дальньої родички 16-річної гімназистки Світлани Інгістової, через яку мав намір розлучитися з дружиною. Проте невдовзі старий Карл полюбив служанку Ганну Петкову. Дружина його, дізнавшись про цей зв’язок, влаштовувала скандали, що врешті-решт закінчилися трагедією.
Слід вказати, що останнім часом граф К. К. Сцибор-Мархоцький був вкрай недовірливим, його стала переслідувати думка, що його хочуть отруїти. Одного разу він приїхав до свого маєтку дуже нервовий та наполіг на тому, щоб родина переїхала до Одеси. Графиня погодилася на це і почала готуватися в дорогу. А, коли вже все було готове до від’їзду, граф раптом став звинувачувати дружину в тому, що, бажаючи його позбутися, вона отруїла його, підсипавши отруту в їжу. Ці звинувачення зустріла сміхом вся родина. Тим не менше від’їзд був відкладений.
Поступово становище сім’ї стало нестерпним, граф не давав спокою своєю прискіпливістю та підозрілістю. В понеділок вранці граф вирушив на полювання. До обіду граф повернувся і пішов на кухню. Тут він застав графиню, що готувала салат, дочку Євгенію, яка допомагала матері і двох служниць. Графиня зустріла чоловіка докорами, в наслідок чого обличчя графа раптом спотворилося. Він весь затремтів і, випроставшись, зняв з плеча двоствольну рушницю. Перш, ніж присутні встигли схаменутися, граф вистрілив в дружину. Коли Євгенія намагалася підхопити матір, граф вистрілив вдруге. Донька, не видавши жодного звуку, впала на підлогу. Обидві служниці встигли вибігти надвір.
На постріли з квартири прибігли інші дочки графа Лідія та Августа. Остання, побачивши розпростерті на підлозі тіла матері і сестри та графа, що стояв біля них, з жахом кинулася бігти в напрямку до огорожі будинку. Батько, швидко зарядивши двостволку, кинувся з кухні вистрілив у Августу. Августа, як підкошена, впала недалеко від огорожі. Потім пролунали ще три постріли, і настала тиша. Цим скористалася старша дочка графа Лідія, яка, непомітно підкравшись до батька, встигла обеззброїти його в той момент, коли він направив на себе дуло рушниці.
Тим часом поранена графиня піднялася, але, тільки-но зробивши кілька кроків, впала непритомно. Коли, нарешті, графа відвели до хати, люди поспішили до нещасних. Графиня та обидві її дочки виявляли слабкі ознаки життя. Жахливе враження справляла Євгенія, гарна, життєрадісна дівчина, яку дуже любив граф. Вона лежала посеред кухні, а її чарівне обличчя було залите кров’ю. Люди дбайливо перенесли її та матір у спальню і поклали на ліжко. Туди незабаром перенесли і Августу. Графиня виявилася пораненою в живіт, Євгенії заряд потрапив у голову і груди, а Августі в груди і лівий бік. Коли до маєтку доставили лікаря, йому лише оставалося констатувати їх смерть.
З прибуттям судової влади граф К. К. Сцибор-Мархоцький вражав всіх своєю холоднокровністю та стверджував, що нічого не пам’ятає. На допиті він підкреслював головним чином ту обставину, що діти завжди приймали бік матері. Він дорікав і домашнім, що на нього не накинулися ззаду і не обеззброїли. Після закінчення слідства за розпорядженням прокурора графа залишено на волі під заставу у 5000 рублів, до внесення яких він повинен перебувати під домашнім арештом.
У квітні 1909 року після чергового розгляду справи окружний суд засудив графа К. К. Сцибор-Мархоцького із ув’язненням до виправних арештантських відділень на 3,5 року з позбавленням усіх прав. У 1911 році справа слухалася повторно, але термін ув’язнення залишився той самий.
На цей час в країні почався спад революційної боротьби. Влада поступово взяла ситуацію під контроль. Поступово інтерес суспільства до цієї справи втіх через нове шокуюче потрясіння.
Загострення відносин між провідними країнами Європи призвело до одного із найбільш широкомасштабних збройних конфліктів, що вибухнув 1914 року та вилився у світову війну. Загострення економічних проблем зумовило зростання напруженості у суспільстві. Наростання соціальних труднощів та погіршення матеріального становища основної маси населення спричинили різке зростання злочинності.
Зображення: inbusiness.kz
Найбільш резонансним і гучним стало "кошмарне" та "звіряче вбивство" членів однієї родини села Троїцького, що сколихнуло громадськість як Одеського повіту, так і за його межами на початку березня 1915 року. Газети в різних куточках багатьох губерній повідомляли про жахливий факт: "зарубано сім’ю селянина Кожухаря, що складалася з 8 осіб".
Влада, яка прибула на місце злочину, встановила таку картину. На підлозі, закривавлений, лежав без ознак життя глава сім’ї – Степан Кожухар. На ліжках були жорстоко зарубані сокирами його дружина Марія, невістка Степанида та діти Дарина, Андрій та 6-місячна Наталія. Хлопчик Микита, мабуть, прокинувся і хотів бігти, але отримав удар і впав біля стіни. Кімната, в якій спала вбита родина, являла собою криваву бійню. Усі, хто бачили трупи, приходили в здригання. На шиї вбитого голови родини Кожухаря були сліди задушення, скриня та ящики шафи були перериті. Стало ясно, що вбивство скоєно з метою пограбування.
Жодних слідів у домі та у дворі вбивці не залишили. Вночі, коли було скоєно злочин, йшов дощ, на світанку був мороз, і всі сліди виявилися замитими. На допомогу волосному старшині, уряднику та приставу з Маяк прийшло все населення села. Як з’ясувало оперативне слідство, вбивці викрали 1000 рублів. На перші сліди злочинців вказали собаки-шукачі. Обвинувачених виявилося четверо: Тулубцов, Золотницький, Герус та Федорів. Під час допиту останні двоє зізналися у злочині.
Була заарештована банда розбійників у кількості 8 осіб, яка довго оперувала в Одесі, Катеринославі, Чернігівській губернії та інших місцях на півдні. Ними було скоєно багато пограбувань та вбивств. Ватажок зграї Федорів був сім разів засуджений, тричі під різними іменами. До села Троїцьке банда прибула, за наведенням місцевого жителя Тулубцова для пограбування волосної каси. Дізнавшись, що в касу багато грошей надійде пізніше, банда вирішила за наведенням того ж Тулубцова пограбувати Кожухаря, який мав векселі Тулубцова.
Військово-окружний суд, закінчивши слухання справи при відчинених дверях, визнав усіх обвинувачених винними та засудив до страти через повішення.
Жорсткий злочин, що скоївся через гроші, лише підкреслив тяжке економічне становище населення років війни. Все більше зростало невдоволення війною, насамперед її неймовірно великими людськими жертвами та безперспективністю. Поодинокі вбивства стали першими ластівками великої кількості злочинів, що захлиснули наш край у 1917-1921 роках. Нехтування людським життям лише стимулювало кримінальне насильство, яке стало дрібною часткою терору, який поглинув Одещину у першій чверті XX століття.
Євген Забіянов