Ми заслужили війну, бо хотіли жити рівно, - Володимир Уманенко

"Я хочу жити нерівно. Навіть не нерівно, а асиметрично. Бо життя це взагалі асиметрична штука  дуже парадоксальна. І коли ми хочемо жити рівно... Ми хотіли оце жити рівно 30 років і з нами сталась війна. Ми її заслужили, я вважаю, всі разом. Таке відношення до себе зі сторони там сусідів, тому що ми дозволили це, тому що не то, що ми розслабилися, а тому, що ми хотіли жити рівно, спокійненько сидіть кожен у своєму вишневому садочку і наминать якісь е дієтичні галушки. От і донаминалися. В принципі, це випробування, але я просто не то що знаю, ну відчуваю і знаю, ну, по-своєму, що ми на піку, навіть на виході, а ми раніше всіх, я не знаю, як у світі, але в Європі точному перші, хто виходить з цієї кризи, яка зараз відбувається в світі".

  "Музичко неправий. Я його не то що знаю, не знаю, неважливо. Він, м'яко скажучи, неправий. Все. Я я не хочу навіть коментувати не то що коментувати, я міг би сказати, що я не хочу розмовляти про людину, яка ну я не знаю, чи вона гімно чи з неї це полізло. Він просто неправий. І він має вибачитись і в принципі вибачатись досить довго, тому що він не знав того, про кого він говорив. А це не тому, що це моя там близька людина, мій колега, мій кум. Ну, навіть за це можна. Вот просто неправий".

"Після початку повномасштабного вторгнення вулиця стала єдиним майданчиком для мистецтва, тому що всі музеї, галереї і все інше було закрито. Ну, розуміємо, да? В березні 2022 року десь тиждень, перший тиждень я зрозумів цей чудовий обвал, що в ті, хто взяв автомат, взяв автомат, а хто у кого залишився пензель, почав малювати. Я зразу хотів це робити на Дерибасівський, як публічно найбільш публічному місту місці, але на третій день Деребасівська вже була в їжаках і дротя, ну, взагалі перекрита. І тоді я ходив по місту і шукав, де це можна зробити, де у кого щось відкрите. Мені хотілось якогось девізу якогось, ну, не заклику, саме девізу. І оце поняття воля або смерть, я просто ні-ні, подождить, це неправильна штука. Я не хочу мати такий вибір. Це якийсь, такий конкурент, ну, не ну конюнктурний вибір. І я виставив питання воля, заперечення, не смерть. І саме по тому я зрозумів, я вже тоді відчував і потім я побачив, що в принципі ми на волю витягнули життя".

"Труханова не варто було вибирати взагалі, і так довго чекати, щоб його вигнати. І мені дивно, чому він досі не поніс те, що має понести, як адміністратор і взагалі, можливо, і людина. А Ліптуга, не дуже був класним керівником управління. І це теж було неправильне, як на мою думку.  Я не кажу, я не знаю, хто такий Лисак. взагалі я його досі не бачу. в нас в музеї не бачив в себе на виставках. Я з ним не знайомий і для мене це не дуже правильна позиція, тому що він нова людина в місті і він має знати в місті, якщо не кожного, то в принципі тих, хто ну кого має знати. Я б якби був би на його місці, я просто б ходив би по місту і знайомився з містом і з людьми. Ну, ну це так робиться".