26 лютого 2024 р. 07:46
Організація американських держав: за чим спостерігає Україна
13783
Фото: посольство України в США
Створенню будь-якої міжнародної організації передує певний стимул – ситуація або процес, який домінує у світі або його частині. З плином часу стимул зникає, а організація постає перед вибором: зникнути або пристосуватися до нових обставин. Щоправда, у випадку з міжнародними організаціями є ще й третій досить популярний шлях: просто залишити все, як є. Схоже, Організація американських держав належить до тих, що наразі крокують третім шляхом.
Загальна характеристика Організації американських держав
Перевороти та військові операції США проти країн американського континенту
Загальна характеристика Організації американських держав
Організація американських держав (далі – ОАД) – це міжнародна організація, яка з’явилася невдовзі після завершення Другої світової війни заради об’єднання країн Північної та Південної Америки. ОАД є форумом для політичних дискусій та аналізу, а також органом для прийняття рішень в інтересах держав Західної півкулі. Штаб-квартира організації знаходиться у Вашингтоні. Офіційними мовами ОАД є англійська, іспанська, португальська та французька.
Штаб-квартира ОАД у Вашингтоні. Фото: Вікіпедія
Попередником ОАД вважається Міжнародний союз американських республік, який був заснований у 1890 році на першій Міжнародній конференції американських держав. Власне ОАД було створено на дев’ятій конференції, яка відбулася у Боготі у 1948 році. 21 країна з Північної та Південної Америки підписала Статут нової організації. Цікаво, що серед засновників не було Канади, яка грала значну роль в організації-попередниці. На етапі розробки планів щодо створення ОАД США стали побоюватися, що через тісні стосунки з Канадою вплив у новій організації отримає Великобританія. Напередодні створення ОАД США змінили свою думку, однак Канада переорієнтувалася на Європу і не висловила бажання приєднатися до організації. Прийняття Канади до лав ОАД відбулося лише в 1990 році. Останніми до організації у 1991 році увійшли Беліз та Гайана.
Членство в ОАД
Членом ОАД може стати будь-яка незалежна країна Північної або Південної Америки, за яку проголосували 2/3 членів Генеральної асамблеї. Згідно зі Статутом, якщо демократичний уряд країни було повалено насильницьким шляхом, її членство може бути тимчасово припинене 2/3 голосів на Генеральній асамблеї. Тимчасове припинення членства означає, що представники держави не можуть брати участь у роботі органів організації, однак держава все ще повинна дотримуватися всіх підписаних у межах членства угод та правил. Нарешті, країна може подати звернення до Генерального секретаріату і через два роки після цього остаточно залишити організацію.
На офіційному сайті ОАД зазначено, що "Усі 35 незалежних країн Америк ратифікували Статут ОАД і належать до організації". Однак ця цифра потребує уточнення. На початку 1962 року країни-члени під впливом США проголосували за тимчасове припинення членства Куби. У резолюції ОАД було зазначено, що прихильність до марксизму-ленінізму є несумісною із міжамериканською системою. У 2009 році Генеральна асамблея прийняла рішення про зняття тимчасового припинення, однак Куба відмовилася поновити роботу в ОАД. При цьому Куба ніколи не залишала організацію через офіційну процедуру.
У 2009 році через державний переворот у Гондурасі членство країни було тимчасово припинено, однак у 2011 році відновлено після повернення до країни колишнього президента Мануеля Селайї.
Голосування за припинення членства Гондурасу. Фото: Вікіпедія
У 2017 році президент Венесуели Ніколас Мадуро взяв курс на вихід з ОАД. У наступному році у країні відбулися вибори, на яких президент пішов на новий термін. Проте результати виборів були сприйняті неоднозначно як у країні, так і у світі. Національна асамблея озвучила намір оголосити президентом Хауна Гуайдо. Президентство Гуайдо було визнане й Генеральною асамблеєю ОАД. Хуан Гуайдо попросив ОАД забути про процедуру виходу з організації, а Національна асамблея відправила до неї свого представника Густава Тарре. У жовтні 2022 року низка країн, яка симпатизувала Ніколасу Мадуро, висунула пропозицію щодо завершення представництва Тарре в ОАД, однак рішення не набрало 2/3 голосів. Наступні вибори у Венесуелі мають відбутися у 2024 році, причому ОАД та інші міжнародні організації вже засудили заборону основному кандидату від опозиції брати участь у виборах.
Хуан Гуайдо у січні 2019 року. Фото: Вікіпедія
У листопаді 2021 року президент Нікарагуа Даніель Ортега був учетверте обраний на свою посаду. Постійна рада ОАД шляхом голосування засудила вибори як такі, що відбулися із серйозними порушеннями процедури. У відповідь Нікарагуа запустила процес виходу з організації, який було успішно завершено у листопаді 2023 року.
Отже, якщо враховувати той факт, що Куба ніколи не запускала офіційну процедуру виходу з ОАД та формально є її членом, до складу організації наразі входить 34 країни.
ОАД на світовій мапі. Інфографіка: Вікіпедія
Структура ОАД
Генеральна асамблея (далі – ГА) – це головний орган ОАД, який складається з делегатів усіх країн-членів. ГА збирається щорічно. Орган визначає політику організації та план дій, структуру та функції інших органів, просуває стосунки з міжнародними організаціями тощо.
Постійна рада (далі – ПР) складається з постійних представників кожної держави, що призначаються урядами і виконують обов’язки у ранзі посла. ПР уважно стежить за збереженням дружніх відносин між країнами-членами, для чого надає допомогу в організації обговорень. Між сесіями ГА орган ухвалює поточні рішення, які дозволяють Генеральному секретаріату виконувати свої функції. Також орган виконує рішення ГА.
Генеральний секретаріат (далі – ГС) – це основний орган, який відповідає за адміністративні питання. На чолі органу стоїть Генеральний секретар, який обирається на 5-річний термін та може бути один раз переобраний. У 2015 році на посаду було обрано уругвайського юриста та політика Луїса Альмагро.
Генеральний секретар ОАД Луїс Альмагро. Фото: Вікіпедія
Діяльність ОАД
У 2016 році ОАД та уряд Гондурасу уклали угоду, згідно з якою у країні почала працювати місія з боротьби з корупцією та безкарністю. Місія розслідує справи, пов’язані з корупційними мережами, а також зосереджує увагу на зміцненні та реформуванні інституцій, які б запобігали цим проблемам.
Місія Беліз – Гватемала має цивільний миротворчий характер. Вона надає технічну і політичну допомогу у вирішенні територіальних розбіжностей між країнами та сприяє перемовинам.
У Колумбії десятиліттями тривало збройне протистояння. Завдання місії у країні – надання консультацій у процесі демобілізації та реінтеграції незаконних збройних формувань, а також підтримка мирних зусиль, що докладаються колумбійськими інституціями та громадами.
Одним із важливих напрямів роботи ОАД є моніторинг виборів у країнах-членах. Починаючи з 1962 року, ОАД запустила понад 240 електоральних дослідницьких місій у 27 країнах континенту. Місії поступово розширювали свою методологію, що дозволило аналізувати різні аспекти виборчого процесу: гендерну рівність у політичних кампаніях, системи політичного фінансування, доступ до ЗМІ, участь корінних народів. Організація здійснює з країнами-членами технічну співпрацю, яка полягає в запуску проєктів, що сприяють модернізації та покращенню якості послуг електоральних органів.
ОАД докладає зусиль до просування американської культури та розвитку туризму, заради чого створюються різноманітні проєкти. Зокрема, проєкт "Розширення соціально-економічного потенціалу культурної спадщини в Карибському басейні" зосереджений на довгостроковому плануванні збереження спадщини, а також на залученні населення Карибського регіону до цієї ініціативи у найближчі десятиліття.
Значна увага приділяється в ОАД боротьбі з тероризмом. Серед ініціатив організації варто назвати: створення міжамериканської контртерористичної мережі, до якої увійшли 20 країн; проведення регулярних тренувань з кібербезпеки; розробка 18 національних стратегій із кібербезпеки для країн Південної Америки та Карибського басейну; розробка 4 національних стратегій із туристичної безпеки; створення національних та регіональних курсів та семінарів з морської та портової безпеки; надання безпекової підтримки 10 країнам-членам при організації великих подій.
Перевороти та військові операції США проти країн американського континенту
Під час Холодної війни США провели цілу низку операцій на території країн Північної та Південної Америки.
У 1944 році у Гватемалі відбулася революція, після чого країна почала проводити незалежну від США політику. На початку 1950-х Гватемала прийняла рішення націоналізувати землі сільськогосподарського призначення, виплативши іноземним компаніям компенсацію. У відповідь США розпочали проти Гватемали інформаційну війну. У березні 1954 року на десятій Міжнародній конференції американських держав під тиском США було прийнято "Декларацію солідарності про збереження політичної цілісності американських держав в умовах втручання міжнародного комунізму", спрямовану проти уряду Гватемали. У 1954 році зусиллями ЦРУ у Гватемалі було проведено успішний переворот, через який до влади прийшов проамериканський диктатор Карлос Армас.
Після перемоги Кубинської революції США робили неодноразові спроби вбити лідера країни Фіделя Кастро. У 1961 році уряд США організував вторгнення на узбережжя Куби у затоці Свиней, однак спроба перевороту була відбита. У 1961 році президент Джон Кеннеді затвердив операцію Мангуст, яка передбачала низку терористичних атак проти цивільних на Кубі.
У 1970 році вибори в Чилі виграв Сальвадор Альєнде, який тримався соціалістичних позицій. Нова влада почала націоналізацію земель та підприємств, внаслідок чого постраждав бізнес США, який вклав значний капітал у чилійську мідноплавильну промисловість. У відповідь США почали тиснути на чилійську економіку з різних боків, що невдовзі призвело до її падіння. Рішення про повалення Альєнде було прийняте президентом США Річардом Ніксоном одразу після виборів у Чилі. У 1973 році владу у країні захопив генерал Аугусто Піночет, який почав масові репресії.
Бомбардування президентського палацу в Чилі 1973 рік. Фото: Вікіпедія
З середини 1980-х років стосунки між США та Панамою почали погіршуватися. США стали економічно та інформаційно тиснути на центральноамериканську країну. У 1988 році Управління з боротьби з наркотиками Міністерства юстиції США обвинуватило де-факто лідера Панами Мануеля Нор’єгу у торгівлі наркотиками та інших злочинах. У 1989 році армія США вторглася в Панаму, заарештувала Мануеля Нор’єгу, що згодом призвело до зміни влади в країні.
ОАД та Україна
Україна є спостерігачем при ОАД з травня 1994 року. Представники України на постійній основі беруть участь у роботі ГА, ПР та інших органів організації. Україна є стороною низки договорів з ОАД. Представником України при організації є посол України у США. В останні роки Україна робить внески до бюджету ОАД на здійснення проєктів з просування демократії в регіоні та боротьби з наслідками пандемії.
У відповідь на російське вторгнення в Україну ОАД у квітні 2022 року позбавила росію статусу постійного спостерігача при організації. За таке рішення проголосували 25 країн, однак його не підтримали, зокрема, Аргентина, Бразилія та Мексика.
У червні 2023 року на ГА ОАД 22 країни підтримали заяву щодо необхідності виведення російських військ з України.
Висновки
ОАД була утворена у той час, коли Друга світова війна вже завершилася, а початок Холодної війни був усім цілком очевидним. Причому на той момент очікування «гарячої» Третьої світової були досить поширені у світі. Тож однією з причин утворення ОАД можна вважати необхідність згуртованості країн Західної півкулі перед наступом комунізму. Рушійною силою утворення ОАД стали США, авторитет яких після завершення війни був захмарним. Окрім Канади, решта країн Західної півкулі на той момент належали до "третього світу". Однак саме через вплив США Канада потрапила до ОАД значно пізніше – лише наприкінці Холодної війни. Фактично ОАД стала для США додатковим інструментом політичного тиску. Скажімо, за допомогою ОАД можна було накласти на певну країну торговельне ембарго, тимчасово припинити її членство або засудити її внутрішню політику. При цьому за необхідності швидкого вирішення певного конфлікту силовим шляхом резолюція ОАД, що досить зручно, була не потрібна. Не є цілью демонізувати США, адже за часів Холодної війни СРСР діяв симетричними методами, однак сам факт використання демократичних механізмів ОАД з маніпулятивною метою відзначити варто.
Завершення Холодної війни цілком могло б стати часом припинення роботи ОАД, адже найвизначнішим епізодом у житті організації за цей період можна вважати тимчасове припинення членства Куби напередодні Карибської кризи. Утім, об’єднання усіх країн Західної півкулі могло бути корисним для обговорення спільних важливих питань, тож існування організації продовжилося. При цьому слід відзначити, що монолітність ОАД поступово було втрачено. Спочатку ця монолітність досягалася за рахунок беззаперечного авторитету США, однак у другій половині Холодної війни думка північноамериканської країни вже не сприймалася як істина під час голосувань. Країни-члени мали можливість неодноразово переконатися в тому, що їхня думка щодо конфліктів та вирішення ключових питань не завжди має значення. На межі століть низка країн "третього світу" почала виходити з тіні. Зокрема, це можна сказати про Аргентину, Бразилію, Венесуелу та Мексику.
Одночасно США неодноразово підкреслювали, хто в однополярному світі є панівною силою. До старих образ минулого століття додавалися нові, тож значна частина колишніх країн "третього світу" почала шукати інший вектор сили. В останні десять років посилився авторитет міжнародних організацій, в яких ключові позиції займають Китай, росія та арабські країни. Венесуела входить до ОПЕК, Мексика – до ОПЕК+, Бразилія – до БРІКС, в яку не увійшла, але була запрошена Аргентина. Можна стверджувати, що ці організації займають антагоністичну по відношенню до США геополітичну позицію. Також варто підкреслити, що стосунки США з низкою ключових країн Західної півкулі є далекими від дружніх.
ОАД залишається дуже зручним форумом для обговорення ключових питань, на якому можна зустріти представників майже усіх країн Західної півкулі. Однак на цьому форумі зустрічаються країни з досить різними інтересами, які не хочуть більше визнавати незаперечність авторитету США й агресивно реагують на втручання у внутрішні справи. Не захотіла повернутися до роботи в ОАД Куба, завершила процедуру виходу з організації Нікарагуа і майже вийшла Венесуела. Вочевидь, необхідність членства в ОАД наразі є під питанням. Незрозумілим також є вектор розвитку організації на фоні відсутності гучних спільних проєктів.
Олег Пархітько
