Футбольна війна із зовсім не футбольними наслідками

У 1969 році між Сальвадором та Гондурасом відбулася війна, яка увійшла в історію під назвою "футбольна". Як завжди у подібних ситуаціях, футбол став лише ширмою, за якою ховалися складні політико-економічні причини. До того ж двом військовим диктатурам завжди знайдеться шлях до реалізації войовничого потенціалу, якщо вони знаходяться поруч.

Що треба знати про країни Центральної Америки

Як сусідили Гондурас із Сальвадором

Причини напруженості

Напруга зростає

Від футболу до ненависті один крок

Шестиденна війна

Наслідки війни

Чи став Сальвадор чемпіоном світу з футболу

Висновки

Що треба знати про країни Центральної Америки

Починаючи з епохи конкістадорів, майбутні країни Центральної Америки входили до іспанської імперії. У перші десятиліття ХІХ століття іспанські колонії обох Америк розпочали боротьбу за незалежність. Для Центральної Америки ця боротьба завершилася успіхом у 1821 році. Деякий час звільнена територія намагалася функціонувати як цілісне державне утворення, однак невдовзі поділилася на окремі країни. З того часу Центральна Америка стає одним із найнестабільніших регіонів світу, в якому на постійній основі відбуваються революції, перевороти та громадянські війни, що іноді заради різноманіття перемежаються війнами між сусідніми країнами. Нестабільність країн регіону має наслідком слабку економіку та бідність населення.

Іспанські колонії в Америці наприкінці XVIII століття. Зображення: Вікіпедія

У середині ХІХ століття в економіку країн Центральної Америки відбувається вливання американського та британського капіталу. Поступово американський капітал бере гору на цьому ринку. Американський бізнес у першу чергу цікавить сільське господарство, заради якого створюється транспортна інфраструктура. На початку XX століття американські компанії беруть економіку деяких країн під повний контроль. Експлуатація компаніями місцевого населення призводить до регулярних повстань, які систематично придушуються.
Центральна Америка – сільськогосподарський регіон, орієнтований на експорт продукції. Серед експортних культур можна виділити банани, каву, цукрову тростину та бавовну. Натомість промисловість розвинена слабко, домінують невеликі фабрики з виробництва повсякденної продукції. Для регіону загалом є характерним невисокий рівень життя та високий рівень злочинності.   

Як сусідили Гондурас із Сальвадором

Гондурас та Сальвадор на мапі розташовані поруч. Одразу привертає увагу те, що Гондурас є значно більшим за територією. Сальвадор узагалі є найменшою за площею країною Центральної Америки, при цьому щільність населення у країні найвища у регіоні. Перенаселеність Сальвадору зіграло в цієї історії важливу роль.

Країни Центральної Америки на мапі регіону. Зображення: Вікіпедія

Стосунки між двома країнами пережили різні етапи, однак на межі 50-60-х років XX століття їх можна було назвати конструктивними. Обидві країни намагалися проводити реформи, хоч регулярні перевороти заважали поступальному руху. Великі американські компанії продовжували вливати у регіон значні інвестиції, що стимулювало економіку. Зворотний бік медалі полягав в тому, що економіка та навіть зовнішня політика слабких країн підпадає при цьому під контроль США. Американські компанії також були власниками значної частини земель у регіоні. Прогресивним кроком стало підписання у 1960 році Гватемалою, Гондурасом, Нікарагуа та Сальвадором угоди про створення Центральноамериканського спільного ринку (далі – ЦСР). Трохи пізніше до угоди приєдналася Коста-Рика. Метою угоди було прибрати торговельно-митні обмеження та скоординувати економічну політику країн. Отже, ситуація є далекою від ідеалу, однак між країнами існують діалог та економічна співпраця.

Перенаселеність Сальвадору призводила до того, що селянам не вистачало земельних ділянок. Тож у першій половині XX століття сальвадорці стали переселятися до сусіднього Гондурасу, в якому навпаки було багато вільної землі. Гондурас та американські компанії довгий час не заперечували проти подібного розвитку подій, оскільки країні бракувало робочих рук. До того ж сальвадорці погоджувалися працювати за меншу плату, ніж місцеві. Потік переселенців ширився, і наприкінці 60-х років у Гондурасі проживало 300 тисяч сальвадорців, тобто понад 10% населення країни. Істотна частина переселенців мала нелегальний статус, хоч певний відсоток встиг отримати громадянство Гондурасу.

Причини напруженості

На межі десятиліть економіки Сальвадору та Гондурасу вважалися у регіоні провідними, однак у 60-ті роки ситуація в останньому істотно погіршилася. Гондурас мав заборгованість перед усіма підписантами ЦСР, при цьому найбільшим кредитором був саме Сальвадор. Для стабілізації економіки влада Гондурасу ввела податки на товари масового споживання, що створило значний тиск на бідні верстви населення.

У 60-ті роки сальвадорці складали істотну частину мешканців Гондурасу. Деякі з переселенців добре влаштувалися на новій землі й навіть відкрили свій маленький бізнес. Особливо популярним видом бізнесу стали взуттєві майстерні. Успішність частини іммігрантів створювала психологічну напругу серед гондурасців, добробут яких неухильно погіршувався. Ускладнювало ситуацію те, що серед сальвадорців було чимало нелегалів. Серед місцевих поширювалася думка, що причиною негараздів гондурасців є іммігранти. Упродовж 60-х між представниками двох народів відбулося кілька локальних зіткнень, включаючи вбивство громадянина Сальвадору у 1961 році.

Напруга зростає

У 1963 році внаслідок військового перевороту до влади у Гондурасі прийшов полковник Освальдо Арельяно. Вочевидь, він був далеко не найкращим керівником країни. Окрім економічних проблем, за президентства Арельяно почалися утиски демократичних організацій, були заборонені майже всі політичні партії та введено цензуру на пресу. У вересні 1968 року країна пережила тяжку кризу – робітники, дрібні торговці, ремісники та студенти вийшли на страйк. Уряд оголосив у країні стан облоги та кинув сили поліції та армії придушувати страйк.

Ще до узурпації влади Арельяно у 1962 році у Гондурасі було прийнято Закон про земельну реформу. Чинності цей закон набув лише у 1967 році. У законі йшлося про те, що землею мають володіти виключно корінні гондурасці. Тобто фактично права на землю позбавлялися як незаконні, так і законні сальвадорські іммігранти. Одночасне позбавлення кількох сотень тисяч людей майна та можливості заробляти собі на життя могло призвести до гуманітарної катастрофи. Тож у 1967 році між Гондурасом та Сальвадором було укладено двосторонній договір про імміграцію, який намагався пом’якшити вступ закону у дію. Проте криза кінця 1968 року, через яку влада Гондурасу опинилася у критичному положенні, змусила президента Арельяно діяти агресивно. Лідер Гондурасу вирішив, що всю провину за своє недолуге правління можна перекласти на сальвадорських іммігрантів, тим більше законодавча база для цього кроку була так зручно підготовлена.

У січні 1969 року уряд Гондурасу відмовився подовжити із Сальвадором договір про імміграцію. У квітні уряд заявив про те, що буде позбавляти власності та висилати з країни всіх, хто придбав землю, але не може довести гондураське громадянство від народження. Одночасно у ЗМІ Гондурасу було запущено пропагандистську хвилю, яка пояснювала зростання безробіття та зниження зарплат засиллям сальвадорських мігрантів. Тож незабаром із країни почали депортувати не тільки колишніх власників землі, але й тих, хто приїхав із Сальвадору на заробітки.

У цей час Сальвадор намагався якимось чином впоратися з потоками біженців. У місцевих ЗМІ з’явилися матеріали про страждання людей та свавілля гондураських військових під час депортації. Тепер для вибуху лишалося тільки запалити сірник.

Тисячі сальвадорців покинули Гондурас і шукають притулку. Фото: AFP

Від футболу до ненависті один крок

У червні 1969 року у півфіналі відбіркового турніру до чемпіонату світу з футболу мали зустрітися Гондурас та Сальвадор. Фіналісти відбору мали визначитися у двох матчах. У разі необхідності призначався третій матч на нейтральному полі. Перша зустріч мала відбутися у столиці Гондурасу.

Для розуміння подальших подій треба зробити невеличкий відступ і зазначити, що для пересічних громадян Центральної та Південної Америки футбол є іманентною частиною культури. Він допомагає людям, усе життя яких проходить у боротьбі зі злиднями, поринути у дивовижний світ, в якому змагання відбуваються за справедливими правилами, а перемогу святкує найкращий. Для тих, у кого є талант, футбол стає однією з небагатьох можливостей вислизнути з коловороту зубожіння. Громадяни південних країн Америки вболівають за свою команду самовіддано і пристрасно, адже футболісти фактично представляють робітничий клас на міжнародній арені. Тепер до цього емоційного коктейлю залишилося додати конфлікт, який досяг найвищої точки кипіння.

Тож перед першою грою у столиці Гондурасу місцеві вболівальники влаштували під вікнами готелю, де розмістилися футболісти з Сальвадору, повноцінний нічний концерт із биттям вікон камінням. Поза сумнівом, нічні події вплинули на гру гостей, однак єдиний вирішальний гол господарі забили лише на передостанній хвилині. Заворушення почалися прямо на стадіоні і продовжилися на вулицях, оскільки обидві сторони шукали приводу для конфлікту.

У різних джерелах можна зустріти історію про те, як 18-річна дівчина з Сальвадору не витримала ганьби поразки та вистрілила собі в серце. Лишається тільки незрозумілим, як саме вона повідомила про причини скоєння самогубства. Так, історії смерті під час уболівання і справді іноді трапляються в Америці. Однак не слід забувати, що дівчина не була вболівальницею Бразилії або Аргентини. Якщо взяти до уваги футбольні успіхи збірної Сальвадору, можна тільки здогадуватися, як нещасній жертві подій удалося дожити до такого поважного віку. Можливо, постріл у серце вказує на дещо інші причини самогубства. Так чи інакше, сальвадорські ЗМІ підхопили цю історію, і прощання з загиблою мало загальнонаціональний характер. Сальвадор почав готуватися до прийому гостей.

Нічне гостювання футболістів Гондурасу у готелі Сан-Сальвадору напередодні другої гри перетворилося на облогу. Місцеві вболівальники з битами та мачете намагалися взяти будівлю штурмом та робили спроби підпалу. Наступного дня спортсмени з Гондурасу добиралися до стадіону під захистом військових. На самому стадіоні атмосфера була не краще. Місцеві спалювали прапори Гондурасу та погрожували гостям розправою. За таких умов грати гості не могли, тож зустріч завершилася "заслуженою" перемогою господарів поля з рахунком 3:0. Після завершення гри тренер збірної Гондурасу скаже, що їм пощастило програти цей матч. Футболістам судилося повернутися додому неушкодженими, а от гондураським уболівальникам довелося прийняти бій. Двоє з них загинули, десятки були госпіталізовані у тяжкому стані. У відповідь у Гондурасі почалося полювання на сальвадорців.

Після матчу конфлікт перейшов на урядовий рівень. Спочатку обидві сторони обмінялися нотами протесту. 24 червня Сальвадор розпочав мобілізацію. Напередодні матчу країна розірвала дипломатичні стосунки з Гондурасом, незабаром після завершення третьої гри Гондурас відповів симетрично.

Третя гра відбулася на нейтральному полі у Мехіко і пройшла у напруженій боротьбі. Гондурас вів у рахунку 2:1, однак у додатковий час перемогу з рахунком 3:2 святкував Сальвадор. Після завершення гри на поле почали стрибати уболівальники, почалася бійка.

Збірна Сальвадору перед вирішальною грою проти Гондурасу. Фото: bbc.com

Продовження конфлікту було неминучим. У першій половині липня відбулося кілька сутичок між військовими обох країн, а 14 липня почалася повноцінна війна.

Алегоричне відтворення ситуації напередодні війни між Гондурасом та Сальвадором. Малюнок: si.com

Шестиденна війна

Сальвадорські сухопутні війська перетнули кордон сусідньої країни, рухаючись уздовж основних доріг. Водночас сальвадорські ВПС завдали ударів по аеропорту у Тегусігальпі, скупченнях гондураських військ біля кордону та інших цілях. У ніч на 15 липня гондураські літаки завдали ударів у відповідь, пошкодивши авіабазу та нафтосховища противника.

Склад ВПС обох країн важко було назвати потужним. З кожної сторони було до 30 військових літаків. При цьому вороги використовували американські гвинтові винищувачі з поршневими двигунами часів Другої світової війни. Через незадовільний технічний стан половина сальвадорських літаків навіть не змогла піднятися у повітря, тож Гондурас мав на цьому полі перевагу. Цікаво, що бомбардувальників на озброєнні противників взагалі не було. Щоб бомбардувати цілі, ВПС учасників конфлікту почали використовувати цивільну авіацію. При цьому бомби викидали прямо через ілюмінатори, тож точність влучання була невисокою.

Винищувач Р-51 "мустанг", який брав участь у Футбольній війні на боці Сальвадору. Фото: Вікіпедія

Якщо у повітрі домінував Гондурас, то на землі перевага була на боці Сальвадору. На кінець другого дня війни сальвадорці просунулися вглиб території противника на 8 км. 15 липня було скликано надзвичайну сесію Організації американських держав (далі – ОАД), яка закликала учасників конфлікту припинити вогонь, а також звернулася до Сальвадору з вимогою вивести війська. Утім, війна продовжилася, адже Сальвадор все ще мав потенціал для наступу. На 17 липня на деяких ділянках фронту сальвадорці змогли пройти вглиб території на 70 км. 18 липня ОАД запропонувала проєкт угоди про врегулювання конфлікту. Президент Сальвадору Фідель Ернандес у відповідь вимагав від Гондурасу виплати репарацій за напад на сальвадорських громадян та гарантій безпеки для іммігрантів. На 20 липня бойові дії було повністю припинено, однак війська Сальвадору продовжували утримувати позиції на території Гондурасу.

У ході перемовин із Сальвадором ОАД, по-перше, запропонувала відправити до Гондурасу представників організації для контролю за безпекою сальвадорських іммігрантів і, по-друге, погрожувала ввести проти країни економічні санкції. Сальвадор вивів війська з території Гондурасу 2 серпня. Платити репарації Гондурас відмовився.

Наслідки війни

Згідно з різними джерелами, у війні загинуло від 2 до 6 тисяч осіб. Фактично у війні програли обидві країни. Оскільки бойові дії проходили на території Гондурасу, країна зазнала матеріальних збитків та руйнувань, тисячі людей лишилися без житла.

Що стосується Сальвадору, наслідки навряд чи були кращими. Країні довелося докладати зусиль, щоб забезпечити економічні потреби депортованих з Гондурасу громадян. Незадовільні дії уряду мали наслідком тяжку громадянську війну, яка розпочалася через 10 років після Футбольної війни.

Через війну постраждали торговельно-економічні стосунки між обома країнами та була призупинена діяльність ЦСР. Зіпсовані відносини між країнами давалися взнаки у вигляді регулярних сутичок на сальвадорсько-гондураському кордоні упродовж 70-х років. Мирний договір між країнами було підписано тільки у 1980 році.

Чи став Сальвадор чемпіоном світу з футболу

Ні, не став, однак шанс зіграти на чемпіонаті світу все-таки отримав. Після перемоги над Гондурасом у півфіналі у вирішальних матчах на Сальвадор чекала збірна Гаїті. Після перемоги над гаїтянами на виїзді 2:1 сальвадорці неочікувано програли на своєму полі 0:3, тож їм у черговий раз довелося грати вирішальний матч. У третій грі, яка відбулася у столиці Ямайки, сальвадорці святкували перемогу 1:0 у додатковий час.

У фінальній частині чемпіонату світу Сальвадор потрапив у групу із СРСР, Мексикою та Бельгією. Центральноамериканська команда програла усі три матчі, не забивши жодного м’яча. Утім подібний результат не є підставою для глузування. Сам факт присутності Сальвадору на чемпіонаті світу можна вважати значним успіхом для народу маленької країни, яка упродовж століть потерпає від внутрішніх конфліктів, війн та економічних проблем.

Збірна Сальвадору пропускає гол від Бельгії на чемпіонаті світу 1970 року. Фото: si.com

Висновки

Футбольна війна є такою подією, до якої заведено ставитися іронічно. Зрештою, як можна серйозно ставитися до війни, яка відбулася між двома "банановими республіками", мала таку кумедну назву, тривала лише 6 днів та за основну ударну силу мала застарілі літаки часів Другої світової війни? Насправді будь-який збройний конфлікт заслуговує на повагу і дозволяє зробити широкі узагальнення.

Центральна Америка була і лишається типовим регіоном "третього світу" з шаленою нестабільністю, тяжкою корупцією, високим рівнем бідності та злочинності. У чому полягають причини такої негативної стабільності регіону? Основною причиною є, вочевидь, експлуатація регіону розвиненими країнами. Спочатку упродовж століть регіон експлуатувала Іспанія, потім до "м’якої" економічної експлуатації долучилися США. Фактично у таких країн, як Гондурас та Сальвадор, ніколи не було можливості відчути себе суверенними у прийнятті рішень. І найближчим часом на такий шанс їм не варто розраховувати, оскільки вони входять у сферу впливу США як сусідні території. Утім, приклад країн південно-східної Азії має надихати багато колишніх колоній.

На нашу думку, відсутність у країн Центральної Америки досвіду незалежної ментальності призводить до браку справжніх національних лідерів, які могли б поставити інтереси народу вище власних. Через це упродовж історії до керма у країнах регіону приходять енергійні авантюристи, які прагнуть на посаді отримати більше грошей і влади. Подібна систематична руйнівна діяльність дедалі більше підриває економічні основи держави, яка набирає боргів і все глибше поринає у наркотичну залежність від потужних глобальних гравців і міжнародних фондів. Самі ж дрібні диктатори готові на будь-які маніпуляції заради збереження влади. Скажімо, Футбольна війна є типовим прикладом зовнішнього конфлікту, який дозволяє відвернути населення власної країни від внутрішньої кризи. Таку страшну технологію неодноразово застосовували диктатори різних епох.

Футбольна війна довела, що впродовж короткого історичного відрізка між двома народами можна штучно утворити потужну ксенофобію. Ксенофобія є інфекційною хворобою, яка поширюється там, де наявний низький рівень освіти та самоповаги, ширяться численні комплекси, а життя проходить у боротьбі зі щоденними злиднями. На нашу думку, країнам Центральної Америки доведеться подолати довгий шлях, щоб повністю вакцинуватися від цього лиха.

Футбольна війна демонструє, наскільки небезпечною може бути неконтрольована міграція у великих розмірах. Звісно, самочинне присвоювання землі на чужій території навряд чи можна оцінити схвально. При цьому важко зрозуміти, що робити вихованому на ідеях гуманізму лідеру, якщо на його території знаходиться кілька сотень тисяч нелегалів. Необережні різкі рухи у такій ситуації можуть розцінюватися світовою спільнотою як геноцид. Вочевидь, цинічного авантюриста такі дріб’язкові питання зупиняти не повинні.
Футбольна війна відбулася у минулому столітті на протилежному кінці світу за специфічних умов. Однак при уважному дослідженні чужого досвіду у ньому несподівано можна відшукати окремі паралелі з власним життєвим шляхом.

Олег Пархітько