19 червня 2023 р. 09:31
Вибори президента Туреччини: знову Ердоган, але без колишньої переваги та впевненості
4676
Фото: Emrah Gurel/Associated Press
В останні дні весни турки обирали голову держави, і вперше в історії країни вони двічі прийшли на виборчі дільниці для того, щоб остаточний результат перегонів було зафіксовано. В Україні багато хто слідкував за політичними процесами в Туреччині того часу, бо в умовах війни з рф позиція цієї країни має не аби яке значення. Те як розвивалася ця виборча кампанія актуально й зараз тому, що багато в чому визначає політичний малюнок у цій чорноморській державі.
Конституційні реформи Ердогана
Ставлення до нацменшин і вплив першого туру
Конституційні реформи Ердогана
У Туреччині до 2007 року Президента Республіки обирав парламент – Великі національні збори. Однак того року депутатам це не вдалось, тому на той час прем’єр країни Реджеп Таїп Ердоган запропонував виборчу реформу. На референдумі громадяни підтримали ідею обрання очільника держави прямим народним голосуванням. На перших загальних виборах 2014 року Ердоган, який вже керував Туреччиною на посаді прем’єр-міністра з 2003 року, здобув перемогу в першому ж турі, набравши понад 50% голосів. І хоча після референдуму 2007 президентський термін триває 5 років, наступні вибори, що закінчились для Ердогана так само вдало, відбулись усього за чотири роки – у 2018.
2016 року Туреччину сколихнула спроба військового перевороту. Хто знайомий з історією країни розуміє, що в цьому не було нічого несподіваного. З 1960 року це був вже четвертий раз. Ця традиція була започаткована з моменту заснування Турецької Республіки 1923, військові гарантують дотримання світських ідеалів Мустафи Кемаля Ататюрка, творця цієї республіки. Коли зростала загроза збільшення ролі Ісламу в суспільному житті, військові виступали проти, а коли питання було врегульоване, повертались до казарм. Однак чергова організація перевороту дала збій, а президент Ердоган отримав після нього тільки більше популярності. Настільки більше, що наважився змінити систему влади в країні. 2017 року він запропонував конституційну реформу, і на референдумі турки підтримали ці пропозиції.
Протести проти путчу 2016 р. Фото: Emrah Gurel/Associated Press
Посади прем'єр-міністра та 26 міністрів було скасовано. Натомість Ердоган призначав віцепрезидент та 16 міністрів, які звітуватимуть лише перед ним. В усіх міністерствах було ліквідовано найвищу бюрократичну посаду заступника міністра. Крім того, 65 рад, комітетів і комісій були об'єднані в дев'ять президентських рад. Водночас реструктуризація ключових інституцій – Національної розвідки, Управління оборонної промисловості, Верховного командування Збройних сил і Ради національної безпеки – під повним президентським контролем – посилила владу Ердогана в питаннях безпеки.
Виріс вплив голови держави на судову систему, в тому числі на Верховний суд - єдиний орган, який має технічні повноваження нагляду за президентськими указами та їхньою конституційністю. Після реформи 12 з 15 його членів призначаються президентом. Парламент втратив значну частину своїх законодавчих та наглядових повноважень і не виконує роль стримування та противаг. Наприклад, не може, виносити вотум довіри, затверджувати президентські призначення або ставити запитання президенту.
Нові норми набирали чинності після виборів та інавгурації президента, а тому Ердоган на чолі своєї Партії справедливості та розвитку (АКР), заручившись підтримкою Партії націоналістичного руху (MHP), закликав провести вибори раніше. Президент Туреччини може обиратися лише на два терміни поспіль, але через конституційну реформу перебування Ердогана на посту 2014-2018 не враховували, що й дало йому змогу балотуватись у 2023-му.
Хоча 64-мільйонний електорат Туреччини глибоко поляризований, 69-річний лідер мав перевагу над своїми опонентами: союзники Ердогана контролюють більшість центральних засобів масової інформації. Через них він обіцяв високі темпи зростання економіки, шість мільйонів нових робочих місць і великий поштовх для туризму, хоча якраз через занепад економіки піддавався найбільшій критиці. Ердоган звинувачував своїх опонентів у підтримці ЛГБТ, тоді як його ісламістська партія позиціонує себе як таку, що стоїть на боці сім'ї, водночас він підкреслював свій успіх у модернізації Туреччини.
У зовнішній політиці чинний президент виступає за багатовекторні відносини, розглядаючи Туреччину як "острів миру і безпеки". У реальності це виливалось у заморожування процесу вступу до ЄС та конфлікти всередині НАТО, членом якого Туреччина є з 1952 року. Зокрема вони ставались через закупівлю у росії ЗРК С-400, співпрацю з рф при побудові АЕС та блокування Туреччиною членства Швеції в Північноатлантичному альянсі. Водночас Ердоган займає тверду позицію з підтримки територіальної цілісності України, включно з Кримом, та продовжує просувати Анкару в якості посередника в російській війні в Україні, як у випадку вдалих переговорів стосовно зернової угоди.
Утім, велику частину виборців турбує авторитарний режим, що сформувався в державі. Провідні курдські політики були ув'язнені, а іншим опозиційним діячам загрожувала заборона на політичну діяльність. Дедалі більше турків звинувачують його у нестримній інфляції. Ердоган та його АКР зазнали широкої критики за слабку реакцію на подвійний землетрус в лютому, який призвів до 50 тисяч загиблих і залишив мільйони турків без даху над головою в 11 провінціях.
Наслідки землетрусу в Кахраманмарасі Фото: Metin Yoksu/Associated Press
Головний опозиційний кандидат на виборах – 74-річний Кемаль Киличдароглу, економіст і колишній держслужбовець. Він очолює Республіканську народну партію (СНР), засновану Ататюрком. Попри таку історію, партія вже багато років перебуває в опозиції, а тому для підвищення своїх шансів на президентство Киличдароглу заручився підтримкою ще п’яти партій, які разом утворили "Національний альянс".
Кемаль Киличдароглу. Фото: Serhat Zafer/Anadolu Agency
Центральним елементом програми опозиційного до Ердогана та АКР Альянсу було прагнення відійти від "виконавчого президентства", яке президент запровадив шість років тому, на користь того, що вони назвали "посиленою парламентською системою". Коротко кажучи, Киличдароглу хотів скасувати всі посилення президентської влади, що відбулись останніми роками, та повернутися до парламентської республіки.
Однак на першому місці для виборців стояло зовсім інше питання. Інфляція в Туреччині офіційно становить 43,68%, і турки переживають кризу вартості життя набагато сильніше, ніж будь-хто інший. Перші роки правління Ердогана були синонімом сильного економічного зростання та величезних будівельних проєктів, і Туреччина завжди суворо дотримувалася умов своїх кредитних угод з МВФ. Однак в останні роки його уряд відмовився від ортодоксальної економічної політики, тобто такої, що керується моделлю попиту та пропозиції. Він поступово підривав незалежність Центрального банку, звільнивши трьох його керівників поспіль. Інфляція злетіла до небес, відсоткові ставки утримувалися на низькому рівні, а в той час турецька валюта, ліра, знецінювалася для поліпшення торговельного балансу і стимулювання експорту.
Обіцянка відновити хитку турецьку економіку була наріжним каменем передвиборчої кампанії Киличдароглу. В одному з передвиборчих роликів він каже: "Якщо сьогодні ви бідніші, ніж учора, єдина причина – це Ердоган".
У зовнішній політиці Киличдароглу разом з Національним альянсом хотів перезапустити процес вступу до ЄС і зобов'язати Туреччину виконувати рішення Європейського суду з прав людини, що включатиме звільнення з-під варти багатьох діячів, затриманих з 2017 року. Він також заявив про необхідність посилити зв’язки в рамках НАТО, де Туреччина уже певний час сприймається як потрібний, але проблемний союзник.
Ставлення до нацменшин і вплив першого туру
Водночас Киличароглу заявив про мету нормалізувати відносини з режимом президента Сирії Башара Асада. Ердоган також ішов на нормалізацію відносин з Асадом – але лише у відповідь на тиск з боку опозиції, яка протягом усього сирійського конфлікту була проасадівською. І це прагнення не пов’язано з особистою симпатією. Під час передвиборчої кампанії опозиційний кандидат також заявив, що шукатиме фінансування Європейського Союзу для будівництва будинків, шкіл, лікарень та інших об'єктів інфраструктури в Сирії, а також заохочуватиме турецьких підприємців відкривати заводи та підприємства для створення там робочих місць. Усе це заради того, щоб здійснити репатріацію мільйонів біженців, що тікали до Туреччини впродовж усіх років сирійської громадянської війни, яка розпочалась 2011 року.
Важливо розуміти, що на цей пункт кампанії, як і на курдське питання, дуже вплинули результати першого туру виборів. У ньому Ердоган отримав 49,24%, а Киличдароглу – 45,07%, хоча передвиборчі опитування пророчили саме другому незначний відрив, навіть із можливістю бути обраним за один тур. На тлі дуже високої явки у 88,8% розрив у 4% насправді представляє 2,5 мільйона голосів. При цьому після оголошення офіційних результатів Сінан Оган, який за результатами першого туру посів третє місце, набравши 5,17% голосів, публічно підтримав Ердогана.
Сінан Оган та Реджеп Таїп Ердоган після першого туру. Фото: Associated Press
Після того, що в штабі Киличдароглу сприйняли як поразку, характер його кампанії суттєво змінився. До першого туру він звертався до людей за допомогою відеороликів, знятих у затишних умовах на домашній кухні, створюючи разючий контраст своєму суворому опоненту. Однак перед другим туром почав демонструвати більш рішучий образ й інші зміни, які виявились не тільки у зовнішньому вигляді.
Киличдароглу покладав великі надії на голоси націоналістів. Якщо перед першим туром він заявляв, що репатріює сирійців на добровільній основі протягом двох років, то після нього почав казати, що Ердоган "не захистив кордони та гідність Туреччини", звинуватив його в тому, що той "привіз до Туреччини 10 мільйонів мігрантів" і попередив, що їхня кількість може зрости до 30 мільйонів, не надавши жодних доказів наведених ним цифр. Відтоді в турецьких містах з'явилися білборди з усміхненим Киличдароглу поруч із гаслом "Сирійці підуть!".
Фото: Khalil Hamra/Associated Press
Результати першого туру принесли й дилему в передвиборчу кампанію Киличдароглу. Ще у квітні він засуджував політику турецької влади, яка вішала на всіх курдів ярлик терористів, та обіцяв звільнити політичних ув’язнених у разі своєї перемоги. Курди, виснажені репресіями проти них, що тривають у країні майже безперервно з заснування Республіки 1923 року, покладали обережні надії на опозиційного кандидата. Прокурдська Народно-демократична партія (HDP), яка зберігала мовчання більшу частину кампанії, все ж офіційно підтримала Киличдароглу. Після першого туру вони разом із Партією зелених і "Лівим майбутнім" (YSP) підтвердили свою підтримку єдиному кандидату в президенти від опозиції у другому турі.
Але курдські виборці були стурбовані тим, що Киличдароглу уклав угоду з ультраправим лідером Умітом Оздагом в питанні боротьби з "тероризмом", оскільки це зазвичай стосується курдських бойовиків. Крім того, угода передбачає збереження судових вироків, які призводять до призначення довірених осіб у місцевих муніципалітетах. Після місцевих виборів 2019 року щонайменше 48 з 65 муніципалітетів, на яких перемогла прокурдська Народно-демократична партія, очолили довірені особи, призначені урядом через звинувачення в тероризмі.
Розподіл голосів у другому турі. Зображення: Randam/Anadolu Agency
Пізно ввечері 28 травня голова виборчої комісії повідомив, що з результатом у 52,1% (за явки 85%) Реджеп Таїп Ердоган переміг у другому турі, таким чином продовживши своє двадцятирічне правління ще до 2028. Сам він оголосив про свою перемогу ще до публікації офіційних даних і привітав рішення народу "не змінювати курс держави". Прихильники чинного президента вийшли на вулиці, щоб відсвяткувати результати виборів. Варто зазначити, що рішучу перемогу Ердоган здобув переважно в сільській місцевості, а от у великих містах та околицях більшість голосувала за Киличдароглу, віддавши йому 47,9%.
Опозиційний кандидат висловив сум з приводу оголошених даних, але не назвав це поразкою. Він поскаржився на найбільш нечесну виборчу кампанію, хоча у його штабі не робили офіційних заяв щодо фальсифікацій при самому голосуванні, та пообіцяв, що продовжуватиме політичну боротьбу, очолюючи Національний Альянс і надалі.
Зважаючи на те, що Ердоган не висловлював конкретних планів з покращення стану економіки, залишається лише здогадуватись, у якому стані Туреччина прийде до виборів 2028 року. Водночас двобока зовнішня політика продовжить бути особливістю цього члена НАТО, який, проте, стабільно декларує підтримку територіальної цілісності України.
Олексій Воронко
