Міжнародна організація кримінальної поліції

У березні 2022 року суд Неаполя поставив крапку у надуманій справі українського оперного режисера Євгена Лавренчука та випустив його з-під варти. Він був затриманий на запит рф, але пізніше Інтерпол визнав, що червона картка на колишнього головного режисера Одеської опери була видана в росії з політичних мотивів.

Що ж таке Інтерпол – палиця у руках недобросовісних держав чи інструмент досягнення міжнародної безпеки? Міжнародна організація кримінальної поліції у серії публікацій Інтенту про глобальні міжнародні організації.

Загальна характеристика Міжнародної організації кримінальної поліції

Історія Інтерполу

Структура Інтерполу

Діяльність Інтерполу

Інтерпол та Україна

Висновки

Загальна характеристика Міжнародної організації кримінальної поліції

Міжнародна організація кримінальної поліції (далі – Інтерпол) – це міжурядова організація, яка займається координацією зусиль поліції та здійснює контроль за розповсюдженням злочинності у світі. Юрисдикція Інтерполу поширюється на всі види злочинів, при цьому члени організації не можуть безпосередньо виконувати поліцейські функції на території країн-членів. Членами Інтерполу є 195 країн світу. Штаб-квартира організації знаходиться у Ліоні.

Штаб-квартира Інтерполу у Ліоні. Фото: Вікіпедія

Історія Інтерполу

На початку XX століття спостерігалося зростання міжнародних подорожей та міжнародної комерції, що своєю чергою сприяло розвитку транснаціональної злочинності. Через це дедалі частіше обговорювалась необхідність створення міжнародної поліції. У 1914 році відбувся перший Міжнародний конгрес кримінальної поліції, в якому взяли участь 24 країни. Конгрес ухвалив ініціативу створення міжнародної поліції, однак на заваді стала Перша світова війна. Втім, на другому конгресі у Відні у 1923 році з'явилася нова організація – Міжнародна комісія кримінальної поліції. Саме з цього моменту веде свою історію Інтерпол.

Учасники Міжнародного конгресу у Відні у 1923 році. Фото: Інтерпол

Згідно зі Статутом нової організації, президентом Комісії мав бути голова поліції країни, в якій була розташована організація. Через це після аншлюсу Австрії Німеччиною і перенесення штаб-квартири організації до Берліну її президентами послідовно стали три високопосадовці СС – Рейнгард Гейдріх, Артур Небе та Ернст Кальтенбруннер. Можна констатувати, що під час війни Комісія перестала існувати.

Відродження організації відбулося у 1946 році з перенесенням штаб-квартири у Париж. У 1956 році організація набула теперішню назву та прийняла чинний Статут. Нарешті, у 1989 році Інтерпол переїхав до Ліону.

Структура Інтерполу

Генеральна асамблея є вищим керівним органом Інтерполу. Цей орган складається з представників усіх країн-членів організації. Кожна країна представлена одним або кількома делегатами, які, як правило, є головами поліції та вищими посадовцями міністерства внутрішніх справ. При цьому кожна делегація має один голос. Асамблея збирається раз на рік на сесію, яка триває близько чотирьох днів. Асамблея ухвалює рішення щодо програми її діяльності, визначає фінансову політику, обирає Генерального секретаря та членів Виконавчого комітету. Також на асамблеї обговорюються основні загрози та тренди міжнародної злочинної діяльності.

Країни-члени Інтерполу на світовій мапі. Зображення: Вікіпедія

Виконавчий комітет є керівним органом Інтерполу, який наглядає за виконанням рішень Генеральної асамблеї та за роботою Генерального секретаріату. Орган проводить засідання тричі на рік. Комітет складається з 13 членів, серед яких Президент організації, 3 віцепрезиденти та 9 делегатів. Президент обирається на чотири роки, а віцепрезидент та делегати – на трирічний термін. Це робиться у такий спосіб, щоб збалансовано представляти основні регіони світу. Комітет готує порядок денний для сесій Генеральної асамблеї та пропонує на її розгляд проєкти та робочі програми.

Склад Виконавчого комітету Інтерполу. Зображення: Інтерпол

Генеральний секретаріат займається щоденною координацією роботи всієї організації. Орган консультує країни-члени, які потребують допомоги у проведенні розслідувань. Штат Секретаріату складає близько тисячі осіб, які представляють понад сто різних національностей. Орган очолює Генеральний секретар, який призначається на п’ятирічний термін та може бути один раз переобраний. У 2014 році на цю посаду було призначено німецького правоохоронця Юргена Штока. У 2019 році його було переобрано на другий термін.

Генеральний секретар Інтерполу Юрген Шток. Фото: Вікіпедія

Інтерпол має 6 регіональних бюро, які допомагають країнам-членам обмінюватися досвідом та спільно боротися зі злочинністю. Вони розташовані у Буенос-Айресі (Аргентина), Яунде (Камерун), Абіджані (Кот-д’Івуар), Сан-Сальвадорі (Сальвадор), Найробі (Кенія) та Хараре (Зімбабве). Також Інтерпол має 3 представництва та 3 відділення зв’язку у різних частинах світу, що допомагає співпрацювати з окремими регіонами та іншими міжнародними організаціями. До цього слід додати, що кожна країна-член утворює власне національне центральне бюро (далі – НЦБ) для співпраці з Інтерполом.

Діяльність Інтерполу

Інтерпол намагається тримати під контролем міжнародне пересування злочинців. Заради цього організація надає країнам-членам доступ до баз даних, які допомагають перевіряти людей, їхні документи та транспортні засоби. Доступ до баз мають посадовці НЦБ, однак він може бути наданий і правоохоронцям, які працюють на кордонах своїх держав.

Інтерпол ввів у практику систему повідомлень – міжнародних запитів про співпрацю та сповіщень про наявність загрози, які допомагають країнам-членам ефективно обмінюватися інформацією щодо злочинів. Повідомлення умовно поділені за кольорами. Так, на вимогу країни-члена, міжнародного суду або трибуналу Інтерпол може видати на особу, яка переховується, червоне повідомлення. Це сигнал для всіх країн-членів організації, що відповідну особу необхідно затримати.

Про червоне повідомлення Інтерполу. Відео: Інтерпол

Синє повідомлення вказує на необхідність зібрати інформацію щодо підозрюваного; пурпурове повідомлення – на збір інформації щодо звичайного для певного злочинця образу дій; зелене містить попередження та надає відомості щодо злочинців, які можуть продовжити злочинну діяльність в інших країнах; жовте повідомлення допомагає винайти людей, які пропали безвісти.

Система повідомлень Інтерполу. Зображення: Інтерпол

Країна-член може попросити Інтерпол організувати спеціалізовану групу для виїзду на територію країни та надання безпосередньої допомоги. Такі групи бувають двох видів: групи реагування на інциденти та групи підтримки визначних подій. Група реагування на інциденти займається аваріями, природними катастрофами та злочинами. Така група виїздить на місце події, щоб надати експертну оцінку та розслідувати ситуацію. Група підтримки визначних подій створюється для того, щоб допомогти країні-члену підготувати та безпечно провести подію міжнародного значення. Такі події регулярно викликають інтерес з боку злочинних та терористичних організацій. Уперше група підтримки визначних подій була організована для проведення Олімпійських ігор у Солт-Лейк-Сіті у 2002 році. Загалом було організовано понад сто подібних груп.

Група реагування в Найробі у січні 2019 року. Фото: Інтерпол

Командно-координаційний центр Інтерполу працює цілодобово для того, щоб представники поліції кожної країни-члена могли терміново звернутися по допомогу. Центр координує роботу різних НЦБ, отримує та обробляє інформацію, яка надходить, проводить миттєву перевірку інформації через бази даних, моніторить та аналізує відкриті джерела новин тощо.

Операційна кімната в Ліоні. Фото: Інтерпол

Інтерпол на постійній основі займається аналізом та систематизацією інформації про злочини. Такий аналіз, зокрема, стосується соціодемографічної інформації про злочинців, а також інформації про час і місце скоєння злочинів. На основі аналізу Інтерпол регулярно розсилає доповіді для країн-членів.

Інтерпол докладає зусиль до професійного вдосконалення представників поліції країн-членів. Заради цього було організовано Віртуальну академію Інтерполу (платформу для цифрового навчання) та Глобальну академію Інтерполу (мережу для регіональних тренінгів). Навчання охоплює всі види злочинів та включає різні аспекти роботи над ними. Інтерпол співпрацює з громадськими та приватними організаціями, щоб отримати доступ до останніх технічних досягнень. Це дозволяє регулярно вдосконалювати навчальну методику.

У 2016 році Інтерпол організував "Діалог" - міжнародний форум, на якому збираються представники регіональних бюро та інших значних міжурядових організацій для підтримання дискусії та координації зусиль щодо боротьби з міжнародною злочинністю. "Діалог" збирається щороку та публікує звіти дискусій.

Інтерпол та Україна

Українські правоохоронні органи почали співпрацювати з закордонними колегами у рамках Інтерполу у 1990 році, коли було створено НЦБ Інтерполу в СРСР. Україна вступила до Інтерполу в 1992 році. Українським бюро організації тоді виступило Міністерство внутрішніх справ, у зв’язку з чим апарат відомства було збільшено на 35 одиниць. Наразі функції НЦБ виконує Нацполіція України.

У 2021 році НЦБ України було опрацьовано 81 251 звернення. Найбільш інтенсивна співпраця у попередні вісім років відбувалася з Росією, Польщею, Чехією, Німеччиною та Молдовою. Найпоширенішими злочинами, щодо яких у 2021 році йшов обмін інформацією в українському НЦБ, були шахрайства, розшук транспортних засобів, грабежі та крадіжки, вбивства.

Діяльність НЦБ України у 2014-21 роках. Зображення: Юридична газета

Після російського вторгнення в Україну у 2022 році міністри внутрішніх справ Великобританії, США, Канади, Австрії та Нової Зеландії написали листа у штаб-квартиру Інтерполу із закликом ухвалити рішення про призупинення доступу росії до систем організації. Пізніше міністерка внутрішніх справ Литви звернулася до Інтерполу з вимогою виключити росію та білорусь із лав організації.

10 березня 2022 року Генеральний секретаріат Інтерполу оприлюднив заяву, у якій вказувалося на обмеження прав російського НЦБ. З того часу рф не має право надсилати повідомлення безпосередньо до НЦБ країн-членів Інтерполу, але повинна пересилати їх до Генерального секретаріату організації. Якщо повідомлення будуть визнані такими, що відповідають правилам Інтерполу, Секретаріат буде розсилати їх країнам-членам. При цьому у заяві було зазначено, що у конфлікті організація буде триматися нейтралітету.

У жовтні 2022 року під час Генеральної асамблеї Інтерполу Україна поставила питання про створення процедури призупинення членства країн у складі організації. Більшість делегатів країн-членів підтримали пропозицію України. Утвореній робочій групі було доручено надати свої висновки та пропозиції з цього питання до початку роботи нової Асамблеї восени 2023 року.

Висновки

У масовій культурі Інтерпол іноді зображається як всюдисуща глобальна поліція з необмеженими можливостями. Насправді співробітники Інтерполу не мають права виконувати оперативно-розшукову роботу на території країн-членів. Винятком є лише ситуація, коли країна-член просить Інтерпол утворити спеціалізовану групу для виїзду на територію країни. Сильні сторони організації полягають у координації спільних міжнародних зусиль, утворенні потужних баз даних та системній аналітичній роботі з інформацією. І в цьому плані знайти альтернативу діяльності організації неможливо, про що свідчить наявність 195 країн-членів.

Організацію іноді критикують за те, що своїми червоними повідомленнями вона оголошує в міжнародний розшук осіб, які знаходяться в опозиції до влади певної країни. При цьому зазначимо, що стаття 3 Статуту Інтерполу "суворо забороняє здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру". На захист організації необхідно сказати, що вона намагається бути політично нейтральною. Інша справа, що не в кожному окремому випадку можна легко розібратися, чим викликаний запит країни-члена.

Інтерпол наразі не має процедури для звільнення членів організації чи призупинення їхнього членства. Однак ідея появи такої процедури була схвально сприйнята делегатами Генеральної асамблеї 2022 року. Будемо сподіватися, що ухвалення такого рішення на наступній Асамблеї дозволить невдовзі поставити питання й про перше звільнення.

Олег Пархітько