ГУАМ - організація країн, які мають "гарячі точки" завдяки росії: шлейф сподівань, що не справдились

Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова розуміють, що цілі схожі, опонент один на всіх, а ось зі спільними кроками якось не склалося. У росії безумовно радіють, що ГУАМ не перетворилася на потужну міжнародну організацію, але чи варто прощатися з перспективами ГУАМ читайте в матеріалі Інтенту з циклу публікацій про діяльність локальних міжнародних організацій.

Загальна характеристика Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ

Структура ГУАМ

Напрями роботи ГУАМ та спроби їх реалізації

ГУАМ та Україна

Висновки

Загальна характеристика Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ

Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ (далі – ГУАМ) – це міжнародна організація, яка об’єднує чотири держави пострадянського простору: Азербайджан, Грузію, Молдову та Україну. ГУАМ – абревіатура з назв країн-членів. Підставою для створення організації стали спільні політико-економічні погляди країн. До цього у Статуті висловлено "глибоку стурбованість у зв’язку з триваючими неврегульованими конфліктами й зростаючими загрозами безпеці". Штаб-квартира ГУАМ знаходиться у Києві на Майдані Незалежності. Офіційними й робочими мовами організації є англійська та російська.

Штаб-квартира ГУАМ у Києві. Фото: Вікіпедія

У 1997 році було засновано консультативний форум ГУАМ, який мав перетворитися на міжнародну організацію. На той момент було достатньо очевидно, що інтереси країн у складі СНД не збігаються. Щобільше, за активного сприяння росії у 1990-ті роки у Молдові відбувся конфлікт у Придністров’ї, у Грузії – в Абхазії та Південній Осетії, а Нагірний Карабах в Азербайджані за підтримки російських військ був захоплений Вірменією. Тож заснування ГУАМ фактично затвердило наявність розбіжностей між країнами колишнього СРСР. У 1999 році Азербайджан, Грузія та Узбекистан вийшли з ОДКБ – військово-політичного блоку з країн СНД під проводом росії. У цьому ж році Узбекистан приєднався до ГУАМ, що призвело до зміни назви на ГУУАМ. Щоправда, у 2005 році Узбекистан покинув структуру. Власне міжнародна організація ГУАМ була утворена у 2006 році, коли голови чотирьох країн підписали Київську декларацію та Статут.

Зображення: Вікіпедія

Структура ГУАМ

Структура ГУАМ включає дві ключові ланки – Раду та Секретаріат. Основним органом організації є Рада. Вона проводить роботу на рівні голів держав та урядів, міністрів закордонних справ, національних координаторів та постійних представників. Вочевидь, найважливіші рішення приймаються Радою голів держав та урядів. Вона розробляє основні напрями діяльності ГУАМ, приймає рішення щодо внутрішнього устрою організації, обговорює міжнародні проблеми. Засідання Ради голів держав проводяться, як правило, раз на рік.

Секретаріат здійснює організаційно-технічне забезпечення діяльності ГУАМ. Секретаріат готує та представляє Раді щорічні звіти про свою діяльність, а також про діяльність ГУАМ. На чолі органу та всієї організації стоїть Генеральний секретар, який обирається Радою міністрів закордонних справ на чотири роки. 1 січня 2016 року на цю посаду заступив азербайджанський дипломат Алтай Ефендієв. У 2019 році він був переобраний на другий термін.

Алтай Ефендієв. Фото: ГУАМ

Щороку одна з країн-членів по черзі бере на себе головування в ГУАМ. Така країна забезпечує належну роботу організації, координує усі заходи, забезпечує виконання прийнятих рішень. З 1 січня 2023 року головування перейшло до України.

Напрями роботи ГУАМ та спроби їх реалізації

Міжнародне співробітництво. Мета цього напряму полягає у координації зусиль країн-членів при розв'язанні спільних проблем, лобіюванні власних інтересів у роботі міжнародних організацій та підписанні корисних міжнародних угод.

На цьому шляху ГУАМ має помірні успіхи. Зокрема, організацією підписано кілька десятків документів, налагоджено діалог з країнами Північної Америки, Європи, Японією та міжнародними організаціями. Помітною віхою у діяльності ГУАМ став виступ єдиним фронтом на засіданні Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ у 2005 році, де країни-члени вимагали від росії вивести війська з Абхазії, Південної Осетії та Придністров’я. Також у 2006 році на 61-й сесії Генеральної асамблеї ООН країнам-членам вдалося висунути на обговорення питання про "заморожені конфлікти" на території пострадянського простору, попри спротив росії. Під час цієї сесії Президент Грузії Міхеіл Саакашвілі звинуватив росію в "анексії" та "бандитській окупації". Загалом можна резюмувати, що міжнародне співробітництво ГУАМ не призвело до жодних конкретних наслідків.

Військове співробітництво. У межах цього напряму обговорювалося створення за зразком НАТО спільних збройних сил та можливості побудови системи спільної безпеки.

Схоже на те, що обговорення подібних питань стало однією з основних причин виходу Узбекистану з ГУАМ. Зокрема, Президент Узбекистану Іслам Карімов у 2005 році у листі заявив, що його країну не влаштовують "акценти організації на вирішенні заморожених конфліктів, формуванні спільних збройних блоків і перегляді існуючих систем безпеки". Питання про створення спільного миротворчого батальйону ГУАМ обговорювалося під час саміту у Тбілісі у червні 2008 року, однак проти виступив зокрема Президент Молдови Володимир Воронін. Як відомо, вже у серпні 2008 року відбулася П’ятиденна війна, під час якої збройні сили росії увійшли на територію Грузії. Фактично війна припинила рух у напрямку військового співробітництва.

Економічне співробітництво. У межах цього напряму пріоритет надавався двом основним ідеям – створенню зони вільної торгівлі та організації транзиту каспійських енергоносіїв.

Що стосується зони вільної торгівлі, країнам так і не вдалося остаточно узгодити всі юридичні питання. У діяльності ГУАМ з 2008 по 2015 рік фактично відбувалася перерва. У 2017 році у Києві відбувся саміт, на якому навіть було підписано низку документів щодо імплементації зони вільної торгівлі. Передбачалося, що зона запрацює в тому ж році, однак цього так і не сталося. У транзит енергоносіїв необхідно було вкладати серйозні кошти, будуючи інфраструктуру та транспортні магістралі. Таким чином, економічний напрямок співробітництва так і не набув практичної реалізації.

Політичні цілі створення ГУАМ великою мірою закладалися у контексті посилення впливу Росії у межах СНД. Не дивно, що появу організації підтримали НАТО та ЄС, яким був необхідний хвилеріз на шляху російської експансії. Загальний вектор політичної орієнтації ГУАМ був спрямований на зближення з Європою. Інша справа, що навіть на момент створення організації політичні цілі країн-членів не збігалися. Азербайджан та Узбекистан планували лишатися в Азії та тримати певну відстань як від росії, так і від Європи. Якщо говорити про сучасну політичну ситуацію, керівництво Грузії скоріше орієнтується на Росію, ніж на євроінтеграцію. Отже, реалізація європейського вектора у форматі ГУАМ також була неможливою.

ГУАМ та Україна

Україна є однією з засновниць ГУАМ, бере участь у роботі всіх її органів та є стороною договорів у межах організації. Україна здійснювала головування в ГУАМ з травня 2006 по червень 2007 року, а також у 2010, 2015, 2019 та 2023 роках.

Статут про створення міжнародної організації ГУАМ був підписаний Президентом Віктором Ющенком, після чого аж до російського нападу на Грузію у 2008 році у межах організації відбувалася значна активність. Ставши Президентом України, Віктор Янукович заявив, що робота у форматі ГУАМ не є актуальною. Інтерес до ГУАМ в Україні повернувся після початку російської агресії 2014 року. У першу чергу обговорювалася можливість створення зони вільної торгівлі. Вочевидь, після повномасштабного російського вторгнення в Україну діяльність у межах ГУАМ загалом відходить на другий план.

Висновки

ГУАМ як консультативний форум був заснований у 1997 році як певна противага зростанню впливу росії у СНД. ГУАМ об’єднав країни, які вже відчули на собі російську загрозу або, як Україна, мали зіткнутися з нею пізніше. Проблема консультативного форуму, а пізніше міжнародної організації ГУАМ полягала в тому, що країни-члени так і не змогли виробити мету функціонування організації. Як показує міжнародна практика, за таких умов навіть певна спільна економічна зацікавленість не може зробити організацію ефективною.

Максимальну злагодженість дій країни-члени ГУАМ виявили у 2005-06 роках, коли намагалися тиснути на Росію у міжнародних організаціях. Вважаємо, що російсько-грузинська війна 2008 року мала б стати кінцем ГУАМ: подія показала, що союзники не готові та й зрештою нічим не зобов’язані разом протистояти російській агресії. Повернення інтересу до ГУАМ в Україні після російської агресії 2014 року вважаємо дещо формальним: Україна "увійшла до клубу" тих, хто був атакований Росією. Утім, це ніяк не розв'язувало питання відсутності мети функціонування організації.

ГУАМ був створений наприкінці XX століття як клуб за спільними інтересами – неприйняттям російської агресії. Однак за відсутності мети та вектору розвитку такий клуб не може існувати довго, оскільки без серйозного спільного стимулу пріоритети швидко змінюються. За 26 років існування ГУАМ не може похвалитися жодним конкретним результатом своєї діяльності. До роботи такої організації дуже важко привернути інтерес з боку масової аудиторії та інвесторів. Отже, очікувати якихось звитяг від ГУАМ у майбутньому навряд чи варто.

Олег Пархітько