«Що буде з моєю країною?»: інтерв’ю ІзбірКома з журналісткою із Казахстану

За пів кроку до війни опинився надвечір 5 січня Казахстан. Держава, до якої від нашої країни – понад чотири тисячі кілометрів і про яку ми знаємо хіба що кілька речей: це колишня пострадянська країна, нею вже кілька десятиліть фактично керує людина на прізвище Назарбаєв і там у засланні перебував Тарас Шевченко. Однак події початку січня-2022 викликали неабияке зацікавлення наших співгромадян, адже що більшою стає хвиля насильства у Казахстані, то більше ми бачимо паралелей з ситуацією в Україні 2013-2014 років. Попри те, що 5 січня в Казахстані близько восьми годин був відключений Інтернет, ІзбірКом зміг поспілкуватися з місцевою журналісткою, аби розповісти читачам про те, що відбувається на вулицях міст цієї держави.

Журналістка, громадська активістка Асем Жапішева

- Я розумію, що для українців Казахстан – це далека країна, та й коротко всієї складності наших політичних особливостей не поясниш, тож скажу просто, що фактично Казахстан – це така собі суперпрезидентська республіка, тобто всі важливі підсумкові рішення приймає президент. У нас є парламент, але здебільшого він «ручний», завжди з пропрезидентською більшістю. За останні кілька років політичні права та свободи громадян сильно обмежувалися. З 2019 року, як тільки Назарбаєв пішов зі своєї посади (Нурсултан Назарбаєв пішов у відставку з поста президента Казахстану 19 березня 2019 року, проте він став довічним главою Ради безпеки країни, поки про його відставку не повідомив чинний президент Касим-Жомарт Токаєв 5 січня 2022 року. – Ред.), було багато протестів по всій країні, і вилилося це хіба що в обмеження громадянських прав та свобод.

- Узагалі останні кілька років у нас постійно напружена ситуація, насамперед пов'язана із соціальними проблемами громадян. Здебільшого в Казахстані протест завжди мав соціально-економічний характер, за винятком хіба що мітингів політичного характеру того ж таки 2019 року. Цього разу було так само: почалося все із заходу країни, де дуже сильно люди залежать від скрапленого газу: ним опалюють будинки, заправляють автомобілі тощо. З 1 січня, коли його вартість підвищилася вдвічі (з 60 до 120 тенге за літр, або, за курсом валют, з 3,78 до 7,57 грн. – Ред.), люди вийшли на протести. За останні два роки, зокрема й через коронавірусну пандемію, економічні показники Казахстану дуже впали, а соціальна напруга при цьому досить відчутна. Протести підхопили навіть у маленьких селах, а також у великих містах. І за чотири дні соціальний порядок денний переріс у політичний: тепер люди наполягають, щоб пішли у відставку і Назарбаєв, і Токаєв.

- Люди, які начебто протестували 5 січня, не мали відношення до тих, хто виходив на вулиці в попередні дні. Групи мародерів сильно налаштували людей проти протестувальників загалом, і за їхніми погромами перестали чути голоси учасників протестів. Весь день 5 січня на вулицях Алмати не було поліції та військових, вулиці та площі були порожніми, там орудували лише мародери, що взялися з нізвідки. Очевидці розповідали, що на дахах будинків були снайпери, які стріляли в людей.

- Що відбуватиметься далі – страшно уявляти. До путінського режиму у казахів погане ставлення, що буде, якщо вони введуть війська ОДКБ (країни ОДКБ, або Ташкентського договору – військово-політична міжнародна організація, до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан. – Ред.), я навіть не уявляю. Російські діячі неодноразово заявляли, що північ Казахстану – це територія Росії. Я не виключаю, що будуть спроби забрати цю територію (північ Казахстану, так званий Сірий Клин - регіон, що з кінця XIX—початку XX століття заселявся українцями. У 1917—1920 роках у Сірому Клині був розгорнутий рух за Українську Державну Автономію. Нині, за даними російських джерел, населення двох обласних центрів цього регіону – Петропавловська і Костаная – переважно складається з етнічних росіян. – Ред.). У влади був мільйон шансів не доводити до такого, провести реформи. Але… Що буде з моєю країною?

Від редакції. Вже після нашої розмови пізно ввечері 5 січня стало відомо, що Нікол Пашинян, колишній прем’єр-міністр Вірменії, який нині є головою ради колективної безпеки ОДКБ, заявив, що «у зв'язку зі зверненням Президента Республіки Казахстан Токаєва і зважаючи на загрозу національній безпеці і суверенітету Республіки Казахстан, викликаної, зокрема, втручанням ззовні, Рада колективної безпеки ОДКБ відповідно до статті 4 Договору про колективну безпеку прийняла рішення направити колективні миротворчі сили ОДКБ в Республіку Казахстан на обмежений за часом період з метою стабілізації і нормалізації обстановки в цій країні».

Авторка: Євгенія Генова

Фото: Reuters