Меню
Соціальні мережі
розділи
24 липня 2026, 18:38
Герої не вмирають: Станіслав Імамов
This article is also available in English455
ЗОБРАЖЕННЯ: Інтент
"Мій чоловік хотів, щоб ми всі були щасливі, - каже Наталя Імамова. - Він воював за кожного з нас і за всю Україну".
Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників "Герої не вмирають".
Командир стрілецького відділення 184 батальйону 122 бригади ТрО молодший сержант Станіслав Рудінович Імамов загинув 28 грудня 2023 року біля села Студенок на Сумщині. Його автівка попала в засідку ворожої ДРГ.
Про його життя, любов до народних танців, добре серце, невтомність на роботі та на військовій службі розповіли дружина бійця Наталя та брат Ростислав.
"Ми познайомилися в 2016 році у Білгород-Дністровському на Одещині в театрі під час виступу, - згадує Наталя. - Він був у танцювальному колективі, а я – в акторському складі. Я тоді ще завершувала школу.
ФОТО надане співрозмовниками
Стас разом зі своїм братом-близнюком Ростиславом танцювали наші народні танці, гопак, а також польку, балет і латиноамериканські танці. Їм це подобалося, і вони були чудовими танцюристами, їх любили і поважали у нас. Вони були дуже заводні. А взагалі-то брат Ростислав був трохи більш серйозним у житті.
ФОТО надане співрозмовниками
Серце Стаса було добрим. І він завжди був усміхненим. Навіть коли приходив виснаженим з роботи, міг піти допомогти комусь, якщо просили. Ми працювали разом в Білгороді на заводі "Оріон", а потім ще в Одесі в мережі супермаркетів".
"Ми – близнюки, - розповідає Ростислав Імамов. - Стас був більше жвавий та шебутний, а я більш стриманий. Думаю, брат був і більш трудолюбивий.
В житті різне було. І плутали нас інколи, і подобалися ми одній дівчині якось. Але близькі друзі, звісно, нас розрізняли. Строкову ми також разом проходили, в Саратському районі, біля кордону з Молдовою.
Коли почалася повномасштабна війна, Стас вже 3 березня був у війську. Ну а я, звісно, слідом за ним. Ну а як же ж? Брат вже воює, ми ж завжди разом. І я пішов 8 березня, але попав до 61-го мобільного батальйону. І перший рік ми служили в різних підрозділах".
"Коли почалося повномасштабне вторгнення, у Стаса вже була за плечима строкова служба, - згадує Наталя Імамова. – Чоловік добре вивчав та поважав військову справу. Він дуже переймався за родину, вважав за свій обов’язок йти захищати всіх нас. Тим більше що до війська пішов і його найкращий друг, і брат згодом. І Стас казав, що нізащо не здасться в полон.
ФОТО надане співрозмовниками
Стас був і під Бахмутом, там він отримав поранення. Лікарі дістали уламок із ноги.
Ростислав був спочатку на гарячих точках, а потім став медиком. Стасу вдалося таки перевести до себе брата, але разом вони провоювали тільки місяць.
ФОТО надане співрозмовниками
Незадовго до своєї останньої подорожі Стас телефонував мені і казав, що на Сумщині було дуже гаряче. А ще ми говорили про наші плани на Новий рік, який ми хотіли зустріти разом. На жаль, цього не сталося.
ФОТО надане співрозмовниками
А потім вже зателефонував Ростислав. 28 грудня на автівку, в якій був чоловік, вороги влаштували засідку. Водієм скоріш за все був Валентин Бершадський. Стас був біля водія, і на них прийшовся основний удар.
Ростислав та побратими зібрали групу, щоб допомогти. Але ворогів була занадто багато".
"Стас дуже добре проявляв себе з перших же днів у війську, - каже Ростислав Імамов. - Ще коли його підрозділ в Ізмаїлі стояв на Одещині, було помітно, що інші хлопці його поважають та до нього прислуховуються. Тому і командиром став згодом.
У брата п’ять нагород, з них дві – посмертно. Стас майже завжди був на жартах. Казав, валю цих довбаних окупантів, та й ще медалі за це отримую.
ФОТО надане співрозмовниками
Безстрашний був у бою. І шуткувати не забував. Кидає раз гранату в підвал, звідти окупанти кричать. А Стас їм: "Шо кричите, тихо померли всі там". І наступну кидає.
ФОТО надане співрозмовниками
28 грудня садив його з побратимами на ту автівку. Кажу: "Братуха, давай обережно". А він: "Все буде зашибісь". І поїхали, на жаль, в останню путь.
Ми всі, хто йшли до армії, знали, як воно може бути. Брат добре валив окупантів. Завдяки йому й таким, як він, ми живемо і йдемо до перемоги".
"Стас загинув, щоб ми всі тут були щасливі, він дуже того хотів, - каже Наталя. - Я пишаюся чоловіком. Він завжди хотів добра для мене, для своїх рідних та для всієї України".
Антон Терехов
