Збереження культури під час війни: вишита пам'ять про Херсонщину

Захоплення, яке допомагає наближати перемогу, рятує душу від туги за домом, а разом з тим популяризує українську культуру, примножує та зберігає нашу спадщину для наступних поколінь. Херсонська мисткиня Юлія Бондаренко завдяки вишиванню допомагає нашим захисникам і безпритульним тваринам Херсона, розповідає Україні та світу про звірства росіян на її рідній Херсонщині, а також нагадує всім, що частина  Херсонської області все ще окупована.

Фото надо співрозмовницею

Діяти, як підказує серце 

До повномасштабного вторгнення Юлія Бондаренко жила у Херсоні, працювала вчителькою мистецтва в школі та допомагала одному з місцевих притулків для тварин. Події 24 лютого 2022 року все змінили. Замість звичних уроків тепер дівчина мала уроки з виживання в окупованому місті. Та навіть в таких умовах думала не про власну безпеку, а про порятунок тих, хто був повністю беззахисним.

"Я завжди вважала, що в будь-яких ситуаціях потрібно діяти, як підказує серце. Тоді воно говорило мені, що треба рятувати найбеззахисніших - тварин. Вони, на відміну від людей, чисті та абсолютно щирі, заслуговують уваги та турботи більше, аніж люди. Тому за будь-якої можливості намагалась підгодовувати їх або ж шукати їм нових господарів. Цим рятувала і себе, бо крім мистецтва, моєю терапією все життя були тварини", – зазначає Юлія. 

Одного дня заради порятунку пухнастих херсонка ризикнула власним життям. Аби знайти та евакуювати в безпечне місце кішку поїхала до Антонівки, яка на той момент вже була небезпечною зоною. Ту "операцію з порятунку", каже, запам’ятала надовго: 

"Я дізналась про домашню кішку, яка злякавшись вибухів втекла під час евакуації господарів. Її шукали, але марно. Стало шкода, а тому  поїхала зі своїм хлопцем її шукати. Ми розуміли, що в будь-який момент могли опинитися під обстрілом, проте вирішили ризикнути. Виявилось, не дарма, знайшли не тільки кішку, а й покинутого песика. Раділи не довго, дорогою назад зустріли двох росіян. Вони наставили на нас зброю і мовчали, а ми продовжили потиху їхати. Серце вилітало з грудей, та на щастя стріляти вони не стали. Лише тримали нас під прицілом аж поки ми не від’їхали далі".

Для песика, розповідає херсонка, вдалось знайти чудову родину, а ось врятована кішка стала пухнастим талісманом та ще однією з натхненниць мисткині під час роботи над виробами.

Робити щось особливо важливе і водночас корисне  

Активно займатись вишивкою мисткиня почала наприкінці травня 2022 року, після виїзду з окупованого на той час Херсона. Тоді, згадує Юлія, поєднались туга за домом та потреба бути корисною. Тож, вона вирішила спробувати повернутися до заняття, яке полюбляла раніше.

"Коли ти далеко від дому, шукаєш його у найменших дрібницях, хочеться робити щось особливо важливе та водночас корисне для нього. Тому не могла сидіти склавши руки, вирішила спробувати подарувати людям, які далеко, частинку дому та водночас закривати збори на потреби хлопців за допомогою того, що можу – вишивання", – розповідає Юлія.

Вишивати мисткиня почала традиційні українські сорочки. Спочатку використовувала популярні орнаменти. Так з’явилась перша сорочка, яку Юлія віддала для благодійного збору на рації. 

"Мала на меті відтворити щось пов’язане з домом, щоб надати цим речам особливу цінність і особливу вартість - не грошову, а саме емоційну. На щастя мені вдалось, першу сорочку тут же було продано за щедрий донат від німця, дружиною якого була херсонка. Потім ще одна вишиванка поїхала нагадувати про рідний дім в Нідерланди. Це був лише початок ", - згадує майстриня.

Пізніше Юлія почала заглиблюватись в тему, вивчати українські орнаменти, їх особливості та значення. За допомогою звернулась до підручників О. Гасюк "Вишита Україна", І. Чмоли "Українська вишивка", Л. Бебешко "Українські вишиванки". Саме там знайшла низку орнаментів, характерних для різних регіонів країни, а головне – Херсонщини. Їх і використала для оздоблення наступних виробів.

"Орнаменти – це не просто вишиті елементи, вони можуть розповісти значно більше, ніж ми думаємо. До прикладу на вишиванках Херсонщини часто красувався півень, який символізує силу та захист, або ж вишивали ромб – символ родючої землі, добробуту та оберегу. Тому наступні мої вироби вже створювались зі своїми історіями", – зазначає херсонка.

Все це надихнуло Юлію на виготовлення ще й різних корсетів та ладунок з орнаментами інших регіонів і окремо херсонських. Так, вже скоро вдалось придбати рації, мавік, корм тваринам та, навіть, FPV-дрон.

Фото надане співрозмовницею

"Тиша степу" 

Всі вироби створені майстринею, окрім нагадування про дім та допомоги війську мають ще низку важливих завдань. Одним з них є збереження нашої культури та традицій. Тому минулої осені вона об’єднала все створене в один єдиний проєкт під особливою назвою – "Тиша степу".

"Це не просто назва. Це данина нашому південному регіону – краю степів, теплого сонця та сильних людей, які зараз переживають складні часи. Для мене Південь – це не лише кавуни, море та родючі землі. Це місце, де кожен подих наповнений історією та свободою. Частина Херсонщини досі перебуває під російською окупацією і тиша степу набула нового значення - це пауза перед поверненням до рідного дому, момент сили та очікування свободи. Ось що я вкладаю в цей проєкт. А ще це моя боротьба за волю та  мій ключ до збереження традицій і культури рідного краю", – пояснює Юлія.

Проєкт, ділиться мисткиня, також допомагає їй самій не здаватися. А, вишивка дає змогу не  лише примножувати та популяризувати нашу культурну спадщину, а й розповідати Україні та світу про звірства окупантів на Херсонщині. 

"Дуже важливо, щоб світ навколо бачив всі злочини росіян. Про них треба говорити. І я спробувала зробити це за допомогою вишивки на поясних кишеньках (ладунках). Вони – моя окрема любов, мій спосіб ділитися тим, що болить, нагадувати, розповідати та допомагати. На них я переказую історії тих, кого вбила росія" – зазначає майстриня.

Під час окупації Херсонщини російські військові здійснили й продовжують здійснювати численні злочини не лише проти місцевого населення, але й проти природи. Одним із найтрагічніших випадків стала масова розправа над оленями, які жили в заповідниках та природоохоронних територіях області. Окупанти розстрілювали беззахисних тварин задля розваги, ігноруючи закони та норми моралі. Зараз від цього продовжує страждати й заповідник Асканія-Нова, де росіяни час від часу влаштовують сафарі. Юлії вдалось дізнатись багато таких історій, їх і вишила на кишеньках. 

Фото надане співрозмовницею 

"Загиблі тварини тепер назавжди житимуть на моїх кишеньках, як символи скорботи та нашої пам’яті про невинних жертв війни. А ще, вони допомагатимуть іншим, адже кошти від продажу виробів йдуть на корм для безпритульних тварин. Кожного разу закуповуючи корм переконуюсь як же багато добрих та відповідальних людей", – говорить Юлія.

Фото надане співрозмовницею

Кишеньки херсонської майстрині навіть було продали на благодійних аукціонах в Канаді під час туру при свічках українського інді-рок-гурту "Vivienne Mort", який за отримані кошти допомогає нашим захисникам. До кишеньок Юлія обов’язково кріпить спеціальні картки, в яких розповідає про вишите. Тож тепер про історії загиблих тварин дізнаються і на іншому континенті. 

Мій маленький скарб

На досягнутому Юлія вирішила не зупинятись, минулого року пройшла навчання зі збирання уставкової сорочки. Зізнається, що й уявити собі не могла, що тканини й нитки так її захоплять. Завдяки новим знанням та навичкам тепер мала можливість відтворити дещо особливе для лівого берега Херсонщини – уставкову сорочку з колекції викладача Юлії, видатного херсонського етнографа Віктора Кисіля.  

Фото надане співрозмовницею 

"Відтворена вишиванка з лівобережжя Херсонщини за матеріалами Віктора Кисіля – мій маленький скарб. Завдяки його багаторічній праці ми маємо змогу зберегти унікальні зразки народного одягу. Віктор Іванович досліджував особливості херсонського регіону, повертаючи до життя красу, яку могли б назавжди втратити. Його робота – неоціненний вклад у збереження нашої історії. І я радію, що тепер також роблю свій малесенький вклад", – ділиться майстриня.

Цю сорочку етнограф отримав під час своїх наукових досліджень від старенької бабусі з Голої Пристані, а до Юлії вона потрапила від його дружини. На жаль, а ні кому вона належала першочергово, а ні щодо вишитого на ній орнаменту інформації не збереглось. Проте відтепер вона стала ще одним нагадуванням про лівобережжя Херсонщини, яке попри все було і буде українським. 

"Вважаю, що зараз як ніколи потрібно зберігати речі, які поєднують нас з минулим. Адже як доводить історія, в будь-який момент все може перевернутись, а найцінніші речі можуть викрасти. Тому сорочка є таким собі символом української культури, яка має відтворюватись та перероджуватись. Якщо не збережемо нашу спадщину з минулого, не буде й майбутнього", – підсумовує майстриня.

Фото надо співрозмовницею

Нещодавно Юлія закінчила роботу над унікальною схемою вишивки цієї сорочки. Тож тепер на сторінці проєкту "Тиша степу" її можна отримати за донат на допомогу ЗСУ. Це, зазначає  майстриня, не лише можливість підсилити наших воїнів, а й зробити власний внесок у справу наближення перемоги. 

Анна Шаповал