08 липня 2024 р. 23:14

"Якщо зайдуть росіяни, то вже буде чхати на склади з аптечками" - Rebel Volunteers

14093

Фото: Альбіна Карман, Інтент

(Фото: Альбіна Карман, Інтент)

Rebel Volunteers — одні з найпотужніших волонтерів півдня, які з кінця лютого 2022 року до сьогодні продовжують свою діяльність. Свою назву пояснюють тим, що між собою вони всі рівні і всі головні. 

Головний напрямок їхньої роботи — допомога військовослужбовцям Сил оборони України. Все починалось із наляканих місцевих жителів Миколаєва, які в чатику одного з месенджерів намагались допомогти один одному під обстрілами, а продовжилось власною громадською організацією, яка співпрацює з десятками військових підрозділів.

Зараз в складі Rebel Volunteers 11 людей.

Журналістка Інтента побувала в штабі миколаївських волонтерів та дізналась більше про їхній досвід.

"Діяльність постійно зростає" 

Христя: На початку повномасштабної війни ми починали з допомоги цивільним. Перші свої гроші ми з Ігорем вклали в допомогу цивільним – дурні ми. Я завжди розказую, і дітям своїм буду цю історію розказувати, як жінка ходила по дворах роздавала всім наш номер —  і нам приходили купа повідомлень. Одним із них було: "пайка". Типу жінка так попросила пайок, навіть нормально написати не намагалась…

Рік ми годували цивільних, але терпіння закінчилось, та і ситуація в Миколаєві вже стабілізувалась після звільнення Херсона. Плюс тоді ж заїхали багато іноземних організацій, а іноземні капітали спрямовані допомагати лише цивільним. Водночас ми тоді вирішили, що будемо допомагати лише військовим. 

Фінансування допомоги зараз відбувається завдяки донатам — грантів для допомоги військовим немає.

Волонтерка Rebel Христина. Фото: Альбіна Карман

Катя: Все почалось з чатику, який створив хтось із місцевих і додав туди небайдужих знайомих, а знайомі — знайомих і так далі. Там обговорювали ситуацію по місту, де є бензин, провольство — потреб було багато і треба було самоорганізуватись, бо у всіх був страх. 

Штаб у нас зʼявився через 3 місяця від початку повномасштабного вторгнення. Приміщення подарувала моя подруга, в якої тут був магазин. Ми одразу поділили, що в підвальному приміщенні будемо складати тактичну медицину, на другому поверсі — дитяче харчування і гігієну. Взагалі кожен мав свій спектр відповідальності за різні організаційні речі. Але за 2 роки команда по трішки почала сипатися — у когось свої особисті проблеми, хтось приєднався до армії, комусь треба працювати — все розуміємо. 

Тепер розподіл обовʼязків відбувається обговоренням. Наприклад, Христя пише список потреб, ми перевіряємо ситуацію на своїх банках з донатами, прикидаємо, хто що можемо закрити і розбираємо по пунктах, хто чим допоможе найближчим часом. 

Про пік діяльності сказати важко, бо вона постійно зростає вгору і вгору.

Волонтерка Rebel Катерина. Фото: Альбіна Карман

"Ми намагалися померти в Херсоні"

Таня: Тут усі намагались померти в Херсоні.

Катя: А ти коли могла померти?

Таня: Ну, от я не в Херсоні, я ще до звільнення Херсона, коли гнали машину військовим на Миколаївщині, під міномет потрапила. А наші Ігор і Вагіф після підриву росіянами греблі Каховської  ГЕС (6 червня 2023 — ред.), під міномет теж потрапили. Вони тоді евакуювали в Херсоні тварин.

Волонтерка Rebel Тетяна. Фото: Альбіна Карман

Катя: Я прожила в Херсоні 5 місяців поруч із підрозділом мого чоловіка. У Херсоні люди взагалі проживають якесь надлюдське життя. Ти можеш стояти на касі, продавчиня каже: "Секунду", — стається прильот , — "А тепер можете платити, бо термінал міг звʼязок втратити". Мені подобалась така атмосфера, бо ти ніби живеш в якомусь прикольному фільмі: ідеш, позаду все вибухає, а тобі треба на ринок, бо він працює до 13 години, а мені треба купити військовим картоплі, бо інакше ми будемо знову їсти мівіну. 

Я не забуду того, що відбувалось після ротації росіян на початку жовтня 2023. До того ми більш менш розуміли в яку пору відбуваються обстріли, а після ротації це було постійно і не завжди навіть було чути виходи. 

Я поїхала в Херсон забрати свої речі і речі чоловіка з квартири в якій ми раніше жили. Сама їхати не хотіла, покликала з собою Ігоря і Христину. Опівночі я сиджу біля вікна в нашій пошкодженій обстрілом квартирі, біля мене сидить Ігор і навпроти — Христя. Тиша, ми розмовляємо, кухня припорошена пилом. Я чую свист і все починає летіти через вікно на нас. Ми почали спускатись з 5 поверху, щоб забрати машину, бо одну машину я вже в Херсоні втратила. Буквально, стоячи за 1 метр від машини, я кажу Ігорю з Христею: "Машина нормально" — і тут летить міна, врізається в будинок поруч і на нас летить скло… Ми пішли в бомбосховище, ще кілька разів було чути прильоти міни, а потім почався обстріл з танків.

Христя: Зазвичай у них тоді чергувалися обстріли з артилерії, танків і РСЗВ і от ми піднімалися в квартиру на РСЗВ, бо воно більше працювало по Дніпровському району, а арта і танки — по Корабельному, на якому ми були.

Христя в штабі Rebel Volunteers. Фото: Альбіна Карман

Катя: Ми вийшли в квартиру, коли обстріли перейшли на інший район міста, одягнуті лягли спати на канапу. Христя з Ігорем ще дивились відео "Як послабити турнікет", а я написала своїм: "Я вас люблю", — бо розуміла, що є можливість не прокинутись. 

О 5 ранку я прокинулась і чую по звуку як наближається артилерійський обстріл. О 5:50 все в квартирі почалось сипатись. Я так швидко ніколи ще не збиралась.

Ігор: Та ми один одного отак просто взяли і пішли. 

Катя: Ми спускаємось і бачимо, як палає сусідня будівля. У нас не було багато часу сидіти в підвалі, треба було їхати, але ми ще повернулись із 5 поверху забрати речі. А потім ми поїхали у будинок, де жили військові з підрозділу мого чоловіка, щоб забрати речі, які вони забули, і контужену собаку. Ми згрібаємо всі розкидані речі з обох будинків, які були на одній ділянці, складаємо навулиці і тоді поруч починає прилітати.

Ігор: Ти цього не пам'ятаю, але коли на город біля будинку другий раз прилетіло, ти просто завмерла.

Катя: Обстріл продовжується і ми продовжуємо грузитися, все швидко і хаотично настільки, що ми закинули собаку за кермо. У висновку довелось розвертатись, зробивши коло в сторону ближче до обстрілів. 

Ігор: Кожного разу, коли ми потрапляли під обстріл, я підозрюю, що нас попередньо відстежували дрони, бо все було достатньо прицільно.

Крило з лівого берега Херсонщини, яке військові 79 прикордонного загону подарували волонтерам. Фото: Альбіна Карман

Катя: Я так слухаю наші історії і розумію, що шансів померти було значно більше ніж 1 чи 2.

Христя: Та ми зараз отут сидимо і я не можу сказати, що є гарантії, що сюди зараз не прилетить.

"Недоторканний запас"

Катя: Якщо говорити про наболіле, то в мене багато питань до всіх фур, які завозили гуманітарну допомогу, особливо в період після підриву Каховської ГЕС, і до держави в цілому. Нам із сіл Херсонщини дзвонили безліч людей, що їм треба корм для тварин, ковдри і подушки, поїсти, ліки — треба все. А ми бачили цілі колони фур, які все це везли, і не розуміємо, де це поділось. Я подзвонила колишній працівниці мерії Херсона, питаю де це все, вона каже: "На складах"…  

Тьма ситуацій, коли ми їхали на якийсь склад по бинти для перев’язок, а у висновку бачили, що в них лежать хороші аптечки, якими можна укомплектувати хлопців. Для чого це зберігати? Якщо сюди зайдуть росіяни, то вже буде чхати на ці склади з аптечками, вони нам не допоможуть і підозрюю, що людина з ключами втече першою.

Посортовані медикаменти на штабі Rebel Volunteers. Фото: Альбіна Карман

Вже зі всіх сторін наболіло, якщо чесно, бо ми знаємо частини, в яких це на складах лежить, бо це, мовляв, "недоторканний запас", але для того, щоб недоторканний запас робити, треба хлопців усім забезпечити спочатку, а не складати все на складі, поки хлопцям необхідне возять волонтери. Потім ми через певний час дориваємось до тих складів, а там вже все протерміноване.

Альбіна Карман

Поділитися