03 липня 2024 р. 20:47

"Якщо ми повернемо всіх з полону, але одного ні, значить роботу не зробили", - юрист Координаційного штабу Вадим Жепало

10264

Фото надав співрозмовник

(Фото надав співрозмовник)

Юрист Південного регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Вадим Жепало говорить, що часто родичі роками проходять хибні шляхи через те, що не дослухаються до того, що їм радять юристи й він неодноразово мав такі випадки з тими, кого консультував. Журналістка Інтента відвідала Центр у Миколаєві й поспілкувалась з юристом про діяльність установи. Далі пряма мова.

Завдання юридичного напрямку роботи Центру

Перший і головний аспект нашої роботи — це знайти військовослужбовця або цивільну особу, яка незаконно затримана, позбавлена особистої свободи, зникла безвісти й повернути. Другий — це робота з родинами, можливість надати соціальний захист рідним. 

Нашим завданням є залучення фахівців з усіх органів влади до розв'язання проблемних питань з якими до нас звертаються. Наприклад, звертаються з проблемами військово-облікових документів військовослужбовця, який зник безвісти, або треба допомогти отримати з військової частини якісь документи чи отримати номер відкритого кримінального провадження за фактом зниклих безвісти. Це не означає, що я роблю оцінку цим документам, роблю висновки чи йду в частину сам просити документи. Я залучаю представника відповідних органів, чи частини, передаю їм інформацію про необхідність допомоги людині, яка звернулась, і ми беремо цю ситуацію під контроль.

Наприклад, звернулася пані Тетяна, що їй потрібна допомога від працівника поліції, ми передали інформацію працівникові поліції, він зробив свою роботу, повідомив юристу Центру, що ось пані Тетяна звернулась, її заяву прийнято, зареєстровано, надано витяг з реєстру, ми перетелефонували пані Тетяні, вона підтвердила, що все дійсно так і що вона знає, що їй далі робити. Контролюємо далі. 

Важливо розуміти, що Південний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який працює в Одеській, Миколаївській, Херсонській та Кіровоградській областях, як і ще 3 регіональні Центри по країні не дотичні до обмінних процесів. Та скільки б ми цього не пояснювали після кожного обміну ми отримуємо безліч дзвінків: "Чому ви не повернули мого?".

 
Зустріч із родинами полонених та безвісти зниклих. Фото: Координаційний штаб у Facebook 

Проблеми в комунікації з родичами полонених  

Людина, якій допомагають, має бути готовою цю допомогу прийняти та зрозуміти, що це саме допомога. Я не можу за людину написати клопотання до слідчого чи прокурора, вимагати в них якісь документи та матеріали справи. Бо саме родина має право з цим ознайомлюватися, отримувати копії тощо. Коли я спілкуюсь з родичами та бачу, що вони готові щось робити це одне, але буває, що людина переходить на емоції й каже, що це я маю робити. Я не маю статусу потерпілого, я не можу сказати слідчому, що до мене звернулась громадянка, яка має власне бачення цієї ситуації, тому працюймо по-іншому. 

Я нещодавно був у Вознесенську, звідти загинув військовослужбовець, мав зустріч з його рідними, висновок такий - весь їхній шлях впродовж двох років був хибним. Вони зверталися куди завгодно, але не хотіли зосередитися на тому, що їм радили юридичні організації. Ми  ж допомагаємо, підказуємо, направляємо, але робити це за людину не можемо.

У нас був дуже гострий період, коли ми налагоджували порозуміння з військовими частинами, бо родичі часто звинувачували командирів у тому, що сталось з їхніми рідними. А що може знати командир, який зараз бере участь у бойових діях, коли йому дзвонять родичі, яких він не знає, і вимагають від нього повернути їм рідних? Тим більше командири змінюються, та і до обмінів вони зовсім не дотичні. Я взагалі за те, щоб з військовими частинами комунікували через уповноважені органи. Я важко собі уявляю, що я сиджу в кущах Посад-Покровського під час наступу на Херсон, а мені телефонує мама захисника і каже, що я винен в тому, що не відправив кудись чиїсь документи чи в тому, що я тримаю її сина в полоні. Важливо поважати одне одного. 

Зараз в коридорі чекає звільнений з полону, в нього є питання щодо документів, подальшого проходження служби, а його родичі мене не чули, коли я їм це на зустрічах вже пояснював. 

Статус полоненого 

Статус наших осіб, які знаходяться в полоні, вплине надалі на стягнення, репарації, звернення до міжнародного трибуналу, це буде грати величезну роль після закінчення війни. Але треба пам’ятати, що статус військовополоненого може мати військовослужбовець, який є у списку військової частини, який на момент полону виконував свої обов’язки. Бо, наприклад, військовослужбовець, який потрапив у полон, перебуваючи в себе вдома в окупації, вже не є військовополоненим, він — цивільний заручник.


Зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти. Фото: Координаційний штаб у Facebook

Маємо зараз підходити до механізмів визначення статусів відповідально тому, що згідно з юридичними визначеннями та положеннями багато нюансів. Наприклад, важливо людина є учасником бойових дій і вона брала участь у збройному формуванні, чи вона просто привезла воду для військовослужбовців, прилетів снаряд і загинули ті, хто воду привіз і ті військовослужбовці, яким її привезли. У них різні статуси — це важливо, бо за кожен злочин визначена своя відповідальність. 

Крім того, ми працюємо над купою питань, які не висвітлюють. Зараз ми працюємо над змінами до Закону про оздоровлення дітей, велика кількість роботи зосереджена над впровадженням допомоги в громадах для соціальної допомоги, над тим щоб удосконалити механізми в випадках як зміна проживання неповнолітньої дитини, в якої батько зник безвісти. Здавалося б просте питання, для державного рівня це не проблема, але для кожної такої людини окремо — це проблема. Нарахування пенсій по втраті годувальника, розпорядження майном безвісти зниклої особи, якщо чоловік був власником квартири й особистих рахунків, як цивільній дружині тепер отримати право на користування? Правова допомога тим, кого засудила росія. Таких питань безліч і їх не висвітлюють, а ми над цим постійно працюємо, надаючи безоплатну юридичну допомогу. 

Зараз Україна пише історію міжнародних воєнних процесів. Ми зробили неймовірний стрибок в організації та створенні механізмів. В інших країнах такого ніхто не робив. Я не кажу, що всі механізми працюють бездоганно. Є фактор навантаження, війни, суб’єктивні особливості різних людей, прогалини в законодавстві, все це трапляється. Але для цього і створили Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. 

Акції в підтримку полонених 

Найдурніше, що собі зараз дозволяють українці — мірятися горем. Я завжди нагадую, що по всіх містах майорять безліч прапорів біля тих, хто вже не повернеться. Важливо розуміти, що ми всі в одному човні. Мені прикро спостерігати за родичами військових, які сваряться між собою, як це було між рідними морських піхотинців та азовців, які хотіли проводити акції в підтримку полонених окремо. 

І якщо вже говорити про акції, то мені не зрозумілий наратив: "Поверніть з полону". До кого це звернення, до нас? Так я їх не брав у полон. Бо складається враження, що полонених не хоче повернути Україна, але ми нікого не тримаємо в підвалах. Це має бути вимога до росії. Невже ви думаєте, що нам подобається тримати їхніх полонених у себе і ще витрачати на них гроші та від Червоного Хреста, слухати, що їм по умовах тут ще щось не так? Я не кажу, що акції не потрібні, я присутній на цих акціях, я виступаю там від імені Центру й пояснюю це. 


Фото: Інтент/Альбіна Карман

Але ми маємо велику проблему — немає на державному рівні загального розуміння інформації. І це стосується не тільки Координаційного штабу, Уповноваженого з прав людини, поліції, юстиції та так далі, але й усіх людей. Я можу довго це пояснювати, багато про це говорити, але я розумію, що всі не почують і для них це не матиме значення, поки усіх полонених та цивільних заручників не повернуть. Якщо ми повернемо всіх полонених, але одного ні, значить свою роботу не зробили. 

Альбіна Карман

Поділитися