"Шукай мене в полоні або серед 200": історії від родин військовополонених морпіхів

Ось уже понад 2 роки оборонці Маріуполя в російському полоні зазнають катувань, голоду, допитів, порушень людських прав. Можливо частина з них не повернуться додому живими. Їхні рідні продовжують вірити в краще й нагадувати про них в кожному місті країни. Маріуполь боронила ціла низка підрозділів Збройних Сил України та частин Національної Гвардії України. Через медійність полку "Азов" більшість бранців та полонених асоціюють саме з ним, але це не так. Журналістка Інтента поспілкувалась з кількома родичками військовополонених морських піхотинців 36 бригади.

"Моя боротьба за брата ніколи не припиниться"

"Поверніть мені моє життя з полону", — з таким плакатом Каріна (на фото) виходить щовихідних на акції в підтримку військовополонених та безвісти зниклих у Києві. Її брат Валерій - військовослужбовець 501 окремого батальйону морської піхоти, один із тих, хто потрапив у полон 4 квітня 2022 року. 

"Коли почалось повномасштабне вторгнення, він подзвонив вже коли вони з побратимами виходили до Маріуполя з Широкиного. У нього тоді був істеричний сміх, він не знав, що відбувається, казав: "Мама, я кровʼю плююся". Через кілька днів він знову дзвонив і казав, що в них немає їжі, але вони знайшли в розбитому магазині солодку воду і шоколадки. Ось це і були всього 2 дзвінки мамі та дружині за період блокади Маріуполя і ще мені міг інколи написати, що в нього все добре", розповідає сестра Каріна.

3 квітня вона втратила зв’язок із братом і вже наступного дня впізнала його на відео, де він з іншими військовими виходив у полон. На відео Валерій шкутильгав. Згодом 7 квітня дівчина впізнала свого брата вже на іншому відео, яке знайшла у пропагандистському пабліку, там він та інші полонені їли в столовій.

Світлина Валерія, яке Каріна знайшла в пропагандистському пабліку. Фото надала співрозмовниця

"Він говорив раніше, ще до 2022 року, що найбільше боїться потрапити в полон. Один раз за ці 2 роки з нами зв’язався звільнений з полону військовий, казав, що брат у Мордовії в колонії строгого режиму, що вони там стоять по 16 годин і що брат за своїх діток часто згадує. Їх у нього двоє. Софія старша (4 роки) і Артур молодший (3 роки). Софія часто дивиться на фото тата і каже, що тато на роботі заробляє грошики та привезе їм багато цукерок", — розповідає сестра Валерія.

Каріна продовжує щотижня виходити на акції разом із іншими родинами військовополонених, часом на акції до Києва також приїжджають інші рідні Валерія з Черкащини. 

"На його очах вбили найкращого друга"

Станіслав також з основним складом 501 батальйону зустрів повномасштабне вторгнення в Широкиному. Після виходу в Маріуполь в лютому 2022 року одразу не розказав дружині про те, що там відбувається насправді.

"На початку квітня вже була така ситуація, що до більшості рідних ніхто не дзвонив, але за кілька днів після чергової втрати зв’язку мій Стас до мене додзвонився. Я ще тоді думала, як це так, що до більшості не телефонують, а Стас якось дзвонить мені. Та вже потім, після того, як він потрапив у полон, я дізналася, що він був у госпіталі на заводі, а там було якесь місце, де ловив звʼязок. Мені про поранення він нічого, звісно, не говорив", — каже Марина.

Світлина, яку Станіслав зробив під час боїв у Маріуполі. Фото надала співрозмовниця

До 12 квітня вона мала зв’язок із чоловіком. Але ввечері о 18 годині вона почула в слухавці: "На цей час абонент не може прийняти дзвінок". Того ж вечора їй подзвонив вітчим Стасового найкращого друга і повідомив, що вони обоє потрапили в полон.

У серпні 2022 Марині від Станіслава прийшов лист зі стандартним змістом: "Живий, здоровий, одягнений, взутий. Не хвилюйтеся, я вас люблю, чекайте зустрічі".

Марина із сином. Фото з особистого архіву співрозмовниці

"У грудні хлопець, який був з ним в одній камері, подзвонив і сказав, що Стас дуже бойовий, згадує за мене, що він в нормальному стані, але скинув 20 кг. Розповідав, що їх сильно били, катували, але в перервах між побоями Стас усіх підтримував і жартував, підіймав усім бойовий дух, щоб не здавались. Потім ще у квітні 2023 вийшов чоловік з іншої колонії, я так розумію, що їх часто перевозили по місцях відбування полону, сказав, що вони були у Володимирській області, що там вже було краще, їх там майже не били, бо за рік вибили майже все, що хотіли, та бити вже нема кого, бо всі втратили багато ваги", — розповідає дружина військовополоненого.

З того, що вона дізналась від звільнених з полону, її чоловік відбував полон в Оленівській колонії, в селі Пакіно Володимирської області та СІЗО №2 в Камишині Волгоградської області. У всіх цих місцях полонених піддавали тортурам.

Зокрема, на "прийомці" в Оленівській колонії одразу після того, як морські піхотинці потрапили до полону, днрівці закатували найкращого друга Станіслава, який через важкі поранення лежав на носилках. Це відбулось на очах Станіслава та інших побратимів. Звільнений з полону медик морської піхоти, повідомив, що днрівці тоді не підпустили його до пораненого. Тіло закатованого не повернули.

"Фото для онуків"

"Востаннє тато був на моєму дні народженні, коли мені виповнилось 16 років. Цього року мені 19", - каже донька полоненого морського піхотинця Ольга. Крім батька, у неї в полоні дідусь, рідний дядько загинув в боях за Маріуполь. Імена полонених і загиблого родичі не розголошують.

Ольга з альбомом. Фото: Інтент/Альбіна Карман

24 лютого 2022 року родина переїхала з Миколаєва до Баштанського району, думали, що там буде спокійніше. А 26 лютого тато, дядько та дідусь Ольги вирішили йти захищати Батьківщину.

"З татового телефона подзвонили мамі на Viber, ми думали, що це він, але це були російські солдати, які сказали, що тато в полоні. В травні подзвонили бабусі з Червоного хреста, що в полоні також і дідусь", — каже Ольга. Дівчина впевнена, що в полоні її батька часто перевозили з одного місця в інше, але точного його місця перебування зараз родина не знає, бо крайня звістка з якимись даними була давно. Також невідомо нічого про дідуся. Дівчина хвилюється, що він мав проблеми зі здоров’ям спини.

"Виходив нещодавно хлопчик, який повернувся під час обміну у квітні, він був з татом в одній камері, сказав що він тримається, вірить. Тато завжди був з гарним почуттям гумору", — ділиться дівчина.

Від початку започаткування акцій у підтримку військовополонених дівчина виходить на них нагадувати про своїх рідних. Після кожної акції Ольга друкує фото й вклеює у великий альбом з назвою "Для онуків". Каже, коли батько й дідусь повернуться з полону - покаже їм, що вони за них боролися.

Світлини з акції в Миколаєві, які Ольга збирає в альбом. Фото: Інтент/Альбіна Карман

"Бубочка, шукай мене в полоні або серед 200"

Морський піхотинець Андрій Ординський починав свою службу ще в Криму. Після виходу з півострова у 2014 році продовжив службу. Повномасштабне вторгнення з основним складом бригади зустрів на околицях Маріуполя.

"На початку березня він мені подзвонив і сказав, що вони відійшли на оборону Маріуполя і зайняли завод імені Ілліча. На зв’язок виходив нечасто. Розповідав, що криють з артилерії та авіації, ведуть ближні бої. Води не було, тому зливали технічну. Їжі теж майже не залишилось", — розповідає дружина полоненого Анастасія.

Після отриманої травми хребта в АТО Андрій кожні 4-5 місяців проходив лікування, бо титанова конструкція давила на нерви й спричиняла ускладнення — відмовляла права нога.

Андрій Ординський. Колаж надала Анастасія Ординська

"Коли запитувала, чи має він якісь знеболювальні, бо я завжди йому складала аптечку, відповідав, що все віддав медикам, бо багато поранених", — каже дружина полоненого.
У квітні 2022 року задля збереження життів особового складу командири морської піхоти вирішили йти на прорив з Маріуполя на підконтрольну Україні територію, було декілька спроб, але з великими втратами.

"12 квітня коханий подзвонив рано вранці, сказав, що були не дуже вдалі прориви, але в них є ще пару варіантів, як вийти. Попередив, щоб я його шукала, якщо не вийде на зв’язок. Цитую: "Бубочка шукай мене в полоні або серед 200, знаю, ти точно знайдеш". Я знайшла його в полоні живим на початку травня 2022", - розповідає Анастасія.

Анастасія з донькою на акції. Фото з особистого архіву співрозмовниці

До квітня 2024 року вона мала від чоловіка лише один лист і одне підтвердження від звільненого побратима. Згодом вона знайшла звільненого з полону хлопця, який був з її Андрієм в одній камері: "Він розповів, що Андрій більш менш здоровий, але дуже худий. У мого чоловіка зріст 177-178 см, до полону вага була 87 кг, а звільнений з полону сказав, що зараз він важить приблизно 55-60 кг. Дуже погане харчування. Але ліки дають якщо треба, вже не б’ють так, як раніше".

На момент виходу цього матеріалу Анастасія отримала від чоловіка ще один лист.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Альбіна Карман