06 травня 2024 р. 21:53
Швидше освятити сир, яйця і вино: як святкують Великдень у Краматорську
11673
Віряни прийшли на Богослужіння до Свято - Троїцького собору у Краматорську. Фото: Вінсент Хайгес
Для українців це третє святкування Великодня за час війни. Велике свято, але нині менше за кількістю вірян, що приходять в церкву, ніж у попередні роки. Але, з такою ж іскрою надії. Про те, як святкують Великдень у Краматорську розповідає бельгійська журналістка Джоан де Рійке для видання DeMorgen, Інтент публікує в перекладі Артура Чупригіна.
"Я не виїжджаю, тому що Бог каже мені залишатися тут, тому що на все воля Божа" - каже прихожанин Олег, електрик Краматорського комунального господарства, під часом розмови перехрестившись. "Ну що ти таке кажеш?", – відповідає священик Сергій Капітоненко. "Ми, як церква УПЦ, абсолютно не кажемо людям про те, що вони повинні залишитися. Половина міста виїхала і мешканці міста мають повне на це право, ми поважаємо кожного, хто вибирає свою безпеку і їде в інші місця". Сергій дивиться на Олега, який хитає головою, і відправляє його до колеги - священника Іоана, який перед входом до церкви благословляє людей та святить їхні пасхальні кошики.
Ранок неділі, сьогодні Україна святкує православний Великдень. Ми стоїмо перед залитим сонцем Свято Троїцьким собором Краматорська, головним храмом міста, що сховався в зелених деревах Ювілейного парку. Незважаючи на війну, у Краматорську все квітне. Звідусіль до нас віють солодкі пахощі цвіту каштанів та акацій, купа білих квітів на деревах надає місту на Донбасі святкового вигляду. Це, у поєднанні з віруючими, одягненими за обрядом на Великдень, майже змушує забути, що за п’ятдесят кілометрів на південний схід йде шалений бій. Гуркіт української артилерії в передмісті Краматорська повертає нас в контекст.
Захопити до 9 травня
У стратегічно важливому місті Часів Яр тижнями точаться запеклі бої. Росіян зібрано 25 тисяч військових, про це повідомив у неділю вранці речник ОСУВ "Хортиця" Назар Волошин. Росіяни хочуть взяти місто до 9 травня, у дату, коли Росія святкує перемогу над нацистською Німеччиною. Але вона не зможе цього зробити, сказав речник.
Росіяни ще в передмісті зі східного боку, дорога до центру ще довга. Водночас в українській військовій розвідці не виключають, що падіння Часового Яру є питанням часу. Коли росіяни захоплять місто, вони, безперечно, будуть намагатися рухаються далі на Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ і Слов'янськ.
Священик Сергій. Фото Вінсент Хайгес
Завоювання Краматорська та Слов'янська було б катастрофічним, оскільки це означає кінець кістяку української оборони на Донбасі. Тому життєво важливо, щоб російські війська не потрапили до Часового Яру, наголошує речник. Про нові поставки американської зброї ми не чуємо жодного слова.
Комендантська година
У Краматорську жителі сильно стурбовані. "Ми усвідомлюємо, що росіяни скоро зможуть стояти перед нашими дверима», – каже священик Сергій. "Але я зберігаю надію і впевнений у нашій армії. Цілу ніч ми молилися за свободу нашої країни і за безпеку воїнів".
Через те, що в Краматорську комендантська година, а Великодня меса починається вночі, минулу ніч на служінні у церкві провели близько сотні людей. Сергій відпочине декілька годин, а потім ввечері знову буде готовий до служіння о четвертій годині дня.
Тим часом люди невеликими групами приходять на пасхальне освячення. Подружжя спочатку окроплює дитину свяченою водою, потім йде великодній кошик. Жінка відкриває банки з водою – вода повинна бути освячена і відкрита сосудах – і переставляє сир, ковбасу салямі та пляшку вина так, щоб щітка для святої води освятила все. Після освячення вони йдуть додому святкувати Великдень із сім’єю, традиційно з їжею та, якщо можливо, пляшкою напою, хоча придбання алкоголю на Донбасі заборонено, поки триває війна.
Відвертий сапер
Біля церкви також з'являється багато військових. Анатолій (42) в армії, каже, з 2002 року. "Це перший раз за десять років, коли я мав можливість піти до церкви. Весь цей час я був десь на фронті". Анатолій – прізвище він воліє не називати – всю свою військову кар’єру виконував роботу сапером. Зараз він обіймає звання капітана служби розмінування.
Зі своїм худим, напруженим обличчям і простим поліетиленовим пакетом, у якому є пачка вафель, пляшка води та кілька яєць, які він хоче освятити, чоловік справляє враження втомленого та дещо сумного. Зараз він і його команда активно виконують завдання у Часовому Ярі. "Ми мінуємо і воюємо. Там пекло. Але росіяни наразі не рухаються вперед".
Алтар. Фото Вінсент Хайгес
У Анатолія вільний час, але його можуть викликати в будь-який момент і тоді він повинен повернутися на фронт. Коли ми запитуємо, як він оцінює ситуацію в Часовому Ярі найближчим часом, він дивиться на нас відверто і відповідає: "Що ви самі думаєте?". Він тримає руку прямо перед собою. Його рука тремтить. Після чого торкається голови - "Різні струси"
Але він все ще тут, і з ним все добре, він нюансує, що ще цілий. "Мене злить те, що так багато молодих чоловіків в Україні гине. Інші відмовляються йти на військову службу. А Захід? Дякуємо за зброю, але вона трохи запізнилася".
Анатолій пропонує нам солодощі. Потім він розуміє, що дещо більш бурхливий тон може не зашкодити і говорить: "Росіяни можуть просуватися, але не можуть нас зламати. Можливо, ми помремо. Але ми не здаємось. Україна є і залишиться нашою країною". Після чого окроплює себе і свої зім’яті пасхальні сподівання святою водою і уходить під весняне сонце.
Joanie de Rijke
Артур Чупригін