"Інколи немає секунди, щоб лягти на землю і мати шанс вижити", - херсонський фотограф Олександр Корняков

Херсонці жартують над своїм життям, але це чорний гумор. Місто у депресії, бо люди там не мають відчуття безпеки. Це в ексклюзивному інтерв’ю Інтенту розповів Олександр Корняков - фотокореспондент медіаплатформи "Вгору", який провів в окупації понад п’ять місяців і виїхав, коли його почали шукати росіяни. Це історія опору міста, сміливості та світлин цієї війни.

Розкажіть, чим ви займалися та що відбувалося у місті з 24 лютого по 1 березня 2022 року?

Я не сказав би, що хаос, але місто було переповнене. Стільки людей повиходило на вулицю, по магазинах. Останні роки я не бачив таку кількість людей саме на вулицях. Черги. Люди злі були, коли щось починав знімати, то хотіли з кулаками лізти. Не ризикували, але дуже в грубій формі забороняли зйомку. Перші дні так пройшли. Під Херсоном шли бої, це в місті було чутно постійно. Вила сирена, але ніхто не знав як діяти. Зараз ті, хто знаходиться в місті чітко знають, що треба робити під час обстрілів.

1 березня, коли росіяни стали заходити в місто, всі сиділи по домівках, чули постріли. Перший БТР просто все розстрілював поперед собою, на всякий випадок, так розумію. От 1-2 березня місто було порожнім, бо люди боялися і вже так з третього числа стали виходити на вулиці потихеньку. Окупанти як заїхали, то одразу привезли знімальну групу свою, яка показувала, що все так добре, всі раді їм. Ми дивилися на це, як на іншу реальність та інший світ. Вони стали завозити гуманітарку, стояли фури, але майже ніхто не брав.

На початку березня були масові мітинги у Херсоні проти росіян, розкажіть як люди збиралися, що вас здивувало?

5 березня відбувся невеличкий мітинг, люди вийшли протестувати проти окупації. Після цього мітингу в соцмережах стали закликати вийти й показати те, що ми про росіян думаємо. І 6 березня відбувся найбільший мітинг. Як херсонець я щиро радію, що люди вийшли, не за гречку, як раніше бувало чи на якийсь концерт. Приблизно до 15 тисяч людей вийшло, коли не ходив в транспорт. Люди йшли пішки на цей захід і водночас черги не зникали. Скуповували останнє, що можна було купити. Мітинги - була воля людей. Коли мітинг вже закінчувався, був марш у парку слави і я знімав відео, то у мене рука втомилася тримати телефон. А люди все йшли.

Мітинг в Херсоні під час окупації. Фото: Тетяна Чехутська

Мітинг почався з того, що росіяни почали стріляти. Коли люди стали збиратися, то схопили хлопця - це побачили люди й кинулися на військових. Думаю, що вони просто злякалися, почали палити верх. Хлопця відбили, а люди все прибували. Проукраїнська позиція херсонців для них стала великим сюрпризом і перший час вони думали, що мітинги організовують СБУ. Одразу після першого мітингу почали хапати людей з українською символікою, їздити по домах, забирати з дому людей. Деякий час вони не стріляли, тому що самі були не готові й, можливо, не було команди. Тому перші мітинги проходили більш-менш спокійно, росіяни там огризалися, показували "факи". Але такого жорсткого розгону не було. Він почався, мабуть, 20 березня. Люди зранку вийшли на площу, до 2014 року там стояв пам’ятник Леніну, а потім розмістили фото загиблих херсонців на сході, і росіяни чи їхні поплічники там написали: "Убийцы детей Донбасса", "фашисты" та таке інше. Звичайно, що люди не могли це стерпіти, почали витирати. Росіянам таке не сподобалося і почався перший розгон. Вони використали шумові та газові гранати, почали стріляти - поранили літнього чоловіка. Я вже після звільнення Херсону дізнався, що йому ногу ампутували через це.

Які були настрої населення протягом окупації?

Херсон, мабуть, єдине місто в Україні, яке на той час раділо вибухам. Та сама Чорнобаївка, хоча правильно називати Міжнародний аеропорт Херсон. Бо саме на цій ділянці аеропорту відбувалися удари. Коли чули вибухи, то підіймався настрій, бо нас звільняють, треба трохи почекати й знову будемо вільні, в Україні. Люди продовжили опір, почали з'являтися графіті, жовта стрічка. Але це не було чітко організовано, а позиція людей. До звільнення Херсону, якщо кілька днів було тихо, то люди духом падали, казали, що нас не звільняють. Ще росіяни розповсюджували чутки, що ми не потрібні країні.

Мало хто переоформив документи. Росіяни кілька разів переносили останню дату, наприклад, для підприємців. Спочатку було до 1 червня, потім до 1 серпня - час, щоб перереєструватися по російському законодавству. Переважна більшість не зробила цього. Звичайно були ті, хто співпрацював з ними, зламався і пішов працювати в їхні установи. Як росіяни не намагалися в обіг вести свої рублі та змусити всіх працювати тільки за рублі, то не виходило. Біля кожного будинку свої магазини, люди там тримали термінали, таємно там можна було розраховуватися гривнями. Моя близька родичка змушена була йти працювати на центральний ринок і вони навіть не боялися казати, коли солдати приходили, що треба гривні, а не рублі. І вони слухняно йшли, шукали чи міняли гривні та приходили із гривнями.

Як ви зрозуміли, що росіяни шукають вас?

З перших днів у мене майже немає фото, тому що неможливо було знімати. А під час першого мітингу, я думав, що людей буде небагато і побоявся взяти фотоапарат. Тому перший раз знімав тільки телефоном. Наступного разу я вже ризикнув і взяв старий радянський об'єктив. З кожного мітингу є фото. Як росіяни розігнали мітинги в Херсоні, то я деякий час не знімав, потім вирішив знову знімати телефоном. Подумав як це робити непомітно, приглушити екран, вимкнути звук, носив з собою сумку та великі білі навушники, як відволікаючі елементи. Так працював деякий час, поки мої знайомі не повідомили, що мене розшукують росіяни. Я точно не знаю причин, можливо, за проукраїнську позицію ще до повномасштабної війни. Я зі Стремоусовим судився, з Балюком, багато з ким були конфлікти. Якось пощастило, 5 з половиною місяців я пробув в Херсоні. Потім ризикнув поїхати, коли була ротація фсбшників, і опинився в Одесі.

Олександр Корняков. Фото: Інтент/Наталя Довбиш 

Друзі повідомили про ротацію й порадили на свій страх та ризик спробувати виїхати. Я сів на мікроавтобус. Блокпости зупиняли, інколи перевіряли документи, доїхавши до Василівки, черга була днів на 10, але у нас була зайнята черга. У перший день не пропустили нас, тоді машин 20 випустили лише. З наступного дня на вечір нас пропустили і я поїхав. Телефони перевіряли в інших, мені пощастило. У мене навіть із сумки ніхто не перевіряв речі. Я акуратно виклав речі на травку, приховав там об'єктив, він (російський військовий на блокпосту, - ред.) подивився, що сумка порожня, а речі всі викладені, та й все. Це була хитрість, бо зі сторони поглядав як вони робили. Мій знайомий, який на четвертий день черги, здається їхав, то у нього двоє дітей - пропустили. А були знайомі, які виїжджали з волонтерами, то точно тиждень стояли.

Чому, на вашу думку, росіянам вдалося так швидко захопити Херсонщину?

Ще у 2014-2016 роках я багато разів їздив на Чонгар та Каланчак, там стояли наші військові. Точно заміновано було, були їжаки, якісь бетонні спорудження. Влада змінилася і цього не стало. Були якісь підрозділи на адміністративній межі з Кримом, але їх було дуже мало. 59 бригада стояла на полігоні, по ній одразу вдарили росіяни. Легендарна для херсонців бригада, саме вони утримували росіян і вони не могли перейти в Дніпро.

Для нас всіх було дуже дивним, що уже в обід росіяни були під Херсоном, у Каховці. Звичайно, я не можу сказати зрада чи ні, але ось така, мабуть, позиція влади. І військові жалілися, що не могли нічого робити. Тільки за три дні до вторгнення дали можливість.

Переважна більшість вважає, що в перші дні влада нас кинула. Далі - якийсь був час, коли владі довіряли. Я не знаю жодного чоловіка, крім якихось партійців, хто підтримував би владу. Люди постійно стикаються з проблемами. Місцева влада, воєнна адміністрація намагаються щось робити і я б не сказав, що вони працюють погано, але у людей дуже багато питань. у Херсоні не дивляться телемарафон, тому що вважають, що це брехня. Розповідають одне, а в місті бачиш інше. Масово люди не сприймають.

Чи здивував вас колабораціонізм Сальдо?

Сальдо завжди був проросійський. Він дуже хитра людина. Ще у 2012 році я прийшов працювати в ЗМІ, то він не реагував на те, що писали про нього. Він хитрий, лицемір і намагався під кожного підлаштуватися. Я ніколи не намагався вступати з ним в якийсь контакт. І от в перший день вийшло відео, де він зі Стремоусовим сидів на якійсь нараді "спасения Херсонщины" чи якось так, коли росіяни проводили мітинг. Їх там було дуже мало. Ну Сальдо дали "кличку" у Києві, коли йому дали по лобі - чмошнік, ось так переважно в народі його називають.

Чому ви судилися зі Стремоусовим?

Я був на пресконференції, на яку запросили транспортники, через спробу забрати їхній бізнес. Тоді прийшов Стремоусов і з ним близько 20 "спортсменів", які намагалися зайти на пресконференцію. Їм не дозволяли, вони не знайшли нічого кращого, ніж вибити скло над дверима і зробити кілька пострілів, щоб залякати. Стремоусов був там організатором, а я - один із позивачів у суді, які постраждали. Суди йшли, заарештували двох людей, а йому зійшло з рук. Хоча було відео, де він дає їм команди. Але на той час Стремоусова використовували майже всі при владі. Він на цьому заробляв, мабуть, хороші гроші. До того ж він був партієць Ківи, а це поліція. Тому і питання вирішувалися, можливо, навіть на рівні Авакова.

Яким було звільнення Херсону?

Два місяці я їздив в херсонському напрямку до військових знімати. Я бачив, що нас звільняють і запевняв близьких. Одного дня я був у 28 бригаді нам дозволили познімати "на нулі". Командир каже, що зараз приїде танк, БМП - постріляємо. Запустили Дрон, а росіян немає на позиції. Ми подумали, що вони на іншу позицію перейшли, запустили інший - немає знову. Почали телефонувати іншим підрозділам, там така ж ситуація. Це було 9 листопада і я вже в той час зрозумів, що, можливо, зробив останній постріл з танка перед звільненням міста. Бо росіян уже не стало. 11 листопада - це вже було свято для всіх херсонців.

Фото: Олександр Корняков

Чи траплялися вам розмови про ймовірність підриву Каховської ГЕС?

Ми про це думали, ще до вторгнення. Гребля була кілька років без ремонту і люди боялися, що раптом вона зруйнується. 6 червня я прокинувся рано і вже в новинах побачив, що підірвали ГЕС. Поїхав на мікрорайон Корабел, розумів, що буде евакуація. Поки їхав, це близько 7 ранку, то бачив, яка швидка течія. Знімав евакуацію, а росіяни в цей час обстрілювали район. Не довго познімав, бо поліція не хотіла нашими життями ризикувати, вода вже стала на береги виходити. Усі дні проводив або на воді, або біля води. Потім знімали вже наслідки.

Що для вас безпека зараз?

В Херсоні ти в постійній напрузі. Я б не сказав, що постійно страшно, кілька разів вже попадав під обстріли, які були в кількох метрах і в будинок мій прилетіла міна. Депресія в Херсоні. Люди намагаються жартувати, але ті, хто приїжджають, бачать чорний жарт. Ми жартуємо над собою, пострілами, над своїм життям. Першу ніч, як приїжджаю в Одесу, то сплю спокійно, навіть коли шахеди та ракети літають. Потім прокидаюсь такий поломаний, втомлений, адже вся напруга зникає. Бо в Одесі все одно не так страшно. Від пуску міни чи снаряду в Херсоні може пройти, як секунда, так і 10, ти не встигнеш не те, що побігти, а навіть лягти на землю, щоб мати хоча б шанс вижити.

2 лютого 2023 року. Розбір завалів після обстрілу. Фото: Олександр Корняков

Ви часто буваєте в Одесі і якийсь період тут жили, то ж, яку різницю ви вбачаєте в житті тут та вже у звільненому Херсоні?

Я не з тих людей, які засуджують за більш менш безпечне життя. Коли на Донбасі йшла війна ми ж теж ходили в кав'ярні чи ресторани. Люди живуть, але хотілося, щоби люди допомагали армії та тим, хто у скруті в прифронтових містах, селах. Хочеться, щоб люди не забували, що десь іде війна. В Херсоні ти не відчуваєш безпеки.

Ви зазначали, що фотограф працює механічно, а емоції вже з’являються під час перегляду фото. Ви переглядаєте сам на сам фото, зроблені за період окупації?

Я уже сам заплутався в той кількості виставок, яка була. В Україні 32 ніби було. Приходиться переглядати ці фото теж. Коли працюєш, якось не так сприймаєш труп чоловіка, а вже вдома готуєш фото, то тебе доганяє розуміння. Нещодавно говорив із ведучим, який мені каже, що Херсон - це обличчя війни. Я згоден. Зараз думаю підібрати ряд фотографій, які так і назву. Треба показати, що відбувається в місті, обстріли та життя.

Напередодні вторгнення я викладав фотографії в медіашколі. На практичних заняттях по місту ходили й фотографували. Це переважно були дівчата, коли їх фотографував, сказав, що це може вийти крайня фотографія мирного міста. Так воно і вийшло.

23 лютого 2022 року, крайне фото у мирному Херсоні. Фото: Олександр Корняков

З чим у вас асоціюється Херсон?

Сам не асоціюю Херсонщину з кавунами, для мене якась шароварщина. Останні роки Херсон занепадав. І правління Сальдо, при якому майже перестали будуватися будинки. В Херсоні на пальцях однієї руки можна порахувати скільки побудували житла за крайні роки. Сальдо ж будівельник і при ньому Херсон перестав будуватися. Бо він на цьому заробляв. Хотів мати свою десятину з будинків. Мені розповідав забудовник, який здається зараз і в Одесі, і в Києві, що вони повиїжджали з Херсона і стали будувати в інших містах. Бо постійно хотіли тягнути з них гроші.

Чи живе в Херсоні молодь наразі, чи зустрічаєте ви в Одесі херсонців?

Мене дуже вразило, коли я переїхав в Одесу, то стільки дітей грало надворі й багато молоді. За час окупації я звик, що по Херсону ходять переважно люди старші за 40 років. Тому радісно було це бачити. В Херсоні такого немає. Мені колись дали завдання сфотографувати дітей на дитячому майданчику, закохані пари і я навіть накричав на менеджерку, бо де я їх знайду.

У 2022 році офіційно зареєстрованих ВПО було 21 000, саме з Херсона. Але насправді їх було більше, тому що багато хто не реєструвався. Після звільнення міста багато людей ще доїхало. Я інколи зустрічав по 2-3 людині протягом кількох годин. Багато знайомих в Одесі, може хтось і залишиться. Це вже буде їхній вибір, якщо нікуди буде їхати, то звичайно люди можуть не повернутися. 

Марія Литянська