22 грудня 2023 р. 22:07

Загадковий наказ адмірала та перша присяга: як народився український військовий флот

Фото: blackseanews.net

(Фото: blackseanews.net)

"Інтент" продовжує серію військово-історичних нарисів, присвячених минулому, сьогоденню та майбутньому України як морської держави, здатної дати відсіч будь-якому флоту, який посміє зазіхнути на наші береги та акваторії, торгові шляхи, життя та здоров'я громадян.

Сьогодні знов про події перших років незалежності. І йтиметься про загадковий епізод, який мав місце в січні 1992 року, коли країна тільки-но визначалася з тим, як бути далі. Очевидно, тоді був один із тих моментів, що називають переломними, доленосними. Така собі точка біфуркації, розвилка історії, якщо хочете. Те, що сталося потім, те, що відбувається сьогодні, — багато в чому результат тих подій, дій та рішень головних учасників.


Присяга моряків-прикордонників в Ізмаїлі. Фото: Трасса Е-95

Отже, на початку 1992 року Україна могла отримати, та й отримала весь Чорноморський флот колишнього Радянського Союзу. Але, як кажуть, щось пішло не так...

"Я склав присягу на вірність народу України. Одним із перших. Що мною рухало, етнічним росіянином? По-перше, розуміння, що нічого нового, попри всі горбачовсько-ельцинівські реформи, в росії не буде. Я надто знаю цю країну та народ. Я вже тоді розумів, що все виллється в ту чи іншу форму імперії, що буде совок №2, совок, який завжди ненавидів, хоч і служив йому до розпаду. Тоді стояв вибір — чи совок, чи Україна. Я вибрав Україну і не шкодую про це. Я пройшов захоплення Криму 2014-го, АТО, бачу, що відбувається зараз. Це моя батьківщина, моя країна, я люблю її народ, його мову, культуру та гордість. І я теж пишаюся – тим, що українець, український офіцер!".

Ці слова одного зі старших офіцерів (вже відставних) Військово-морських сил України я записав у свій блокнот минулого року. Використовувати ту бесіду з журналістською метою не планував, моряк згоди на повноцінне інтерв'ю не давав, тому називати його ім'я не буду. І все ж пару цитат варто, на мою думку, привести.

Ми розмовляли про напівзабутий епізод нашої новітньої історії, перше по-справжньому серйозне зіткнення Києва та Москви, яке увійшло до нечисленних книг та енциклопедій під сухою назвою "розділ Чорноморського флоту".

"Ти розумієш, вони (росіяни, - Ред.) збудилися ще задовго до проголошення незалежності, - зітхав сивий моряк. – Крим завжди був особливим регіоном, тут було багато росіян, багато совків. І тут їх почали накручувати на повну програму. З кожної праски мчало: хохли то, хохли се. Прийдуть, змусять мову вчити, флот відберуть і таке інше. На мою думку, ніде в Україні такої ударної, я б навіть сказав, чорносотенної пропаганди не було. Включилися всі рупори — особливо старався Севастопольський міськком компартії".

Після акту Ради 24 серпня 1991 року розпал пристрастей зріс на порядок. У поки що єдиному Чорноморському флоті стався розкол: частина особового складу була готова вступити до лав Збройних сил України. Чесно визнаємо, що менша, але тут треба враховувати особливість комплектування ВМФ СРСР. Радянський флот, як і армія, комплектувався за принципом екстериторіальності, тобто люди служили далеко від дому, найчастіше в інших республіках, більшість моряків ЧФ була з рф, тоді ще РРСФР. Інша частина з піною біля рота відстоювала позицію: жодного корабля, жодної бази "хохлам". Доходило до бійок, а Київ та Москва в той час вели складну гру.

Тоді багатьом було очевидно, що молодій державі, крім іншого, потрібен флот: по-перше, довжина берегової смуги (два моря), по-друге, критична залежність економіки від морської торгівлі. Звичайно, до тонкощів на кшталт ешелонованої активної оборони з боку моря — від "заборони берега" (Сoastal denial) до "заборони моря" (Sea Denial) ще не заходило, але в цілому було ясно, що кораблі необхідні. А також морська піхота, авіація та берегова артилерія.


Леонід Кравчук та Боріс Єльцин. Фото: df.news

Як до проблеми ставилося вище керівництво країни, сказати складно, але, схоже, перший президент Леонід Кравчук був готовий поступитися під тиском свого російського колеги Бориса Єльцина, який пропонував зберегти "стратегічні сили", до яких він відносив і флот під "загальним" контролем — читай, московським.

Для моряків Чорноморського флоту навіть розробили спеціальну присягу на вірність СНД. росія любить часто дорікати українським офіцерам, які починали при Союзі, що вони "присягнули", а "присягу вдруге не дають". І що, мовляв, російські офіцери залишилися вірними цій максимі — не було тоді для них окремої присяги на вірність росії. Проте саме Москва в січні 1992 року мала намір привести весь Чорноморський флот до присяги Співдружності Незалежних Держав як один із варіантів зберегти "об'єднані сили".

В укладених 8 грудня 1991 року Біловезьких угодах закріплювалося, що "держави-члени Співдружності зберігатимуть і підтримуватимуть під об'єднаним командуванням спільний військово-стратегічний простір, включаючи єдиний контроль над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою".

30 грудня 1991 року в Мінську українська делегація підписала угоду про Стратегічні сили (по суті, об'єднані сили СНД), погодившись включити до складу останніх "об'єднання, з'єднання, частини, установи, військово-навчальні заклади ракетних військ стратегічного призначення, військово-повітряних сил, військово-морського флоту, протиповітряної оборони, управління начальника космічних засобів, повітрянодесантних військ, стратегічної та оперативної розвідки, ядерно-технічної частини" тощо.

Іншими словами, Україна погоджувалася залишитися не тільки без морської компоненти, а й повітряної, що загрожувало перетворенням її національних Збройних сил, які ще тільки народжувалися, на фікцію.

І тут сталося несподіване, дивне, фантастичне. На початку січня до Києва терміново прибув тодішній командувач Чорноморським флотом Ігор Касатонов. З уже підписаним наказом про перепідпорядкування ЧФ... Україні. Що керувало воєначальником? Не зрозуміло. Відомо лише, що у ті дні він скаржився підлеглим на мовчання Москви і вважав, що на флот "забили".


Ігор Касатонов. Фото: Вікіпедія

Щодо подальших подій оповідання учасників та очевидців радикально відрізняються.

"2-3 січня 1992 року Кравчук провів у Києві нараду з вищим військовим керівництвом, на якій був присутній командувач Чорноморського флоту Ігор Касатонов. І в особистому спілкуванні Кравчук нібито сказав Касатонову, що великого флоту Україні не потрібно", - це версія "Радіо "Свобода".

Капітан 1 рангу у відставці екснардеп Євген Лупаков згадує, що в ході наради вирішили наступне: хто хоче служити Україні, приймає присягу на вірність українському народу, хто ні – "валіза, вокзал росія". І Касатонов був готовий присягнути, але вже 10 січня скасував свій наказ.

Перший командувач ВМСУ віцеадмірал Борис Кожин стверджує, що нарада Кравчука була 9 січня: "Президент України Леонід Кравчук приділив багато уваги питанню відродження Військово-морських сил України на базі української частини Чорноморського флоту. Командувач ЧФ Касатонов своїм виступом та відповідями на поставлені запитання не задовольнив Леоніда Кравчука, і він виставив адмірала з трибуни (цей випадок транслювався українським телебаченням). Президент України Кравчук мав усі підстави своїм черговим указом зняти Ігоря Касатонова з посади командувача ЧФ, а команди знятого командувача вже ніхто не виконував. Повернувшись на Чорноморський флот, командувач скасував своє рішення щодо підпорядкування ЧФ Україні та розгорнув шалену антиукраїнську діяльність".


Борис Кожин. Фото: Вікіпедія

Історик Богдан Якимович упевнений, що справа в іншому: "Але коли на початку січня 1991 р. до Києва запросили командувача, членів військової ради ЧФ та командирів об'єднань в аеропорту їх зустрічав на розбитому автобусі "неголений" сержант, що дуже образило адмірала. Та й Леонід Кравчук поводився нерішуче, ні до чого нікого не зобов'язував насамперед адмірала Касатонова".

Сам Кравчук незадовго до своєї смерті в інтерв'ю виданню "Лівий берег" казав, що не бачив Касатонова в ті дні: нібито його навіть не повідомили про приїзд адмірала.
"Я не знав цього. Міноборони мені нічого не говорило. Не інформували й Кучму. Тож причина не в нашій бездіяльності, а в тому, що довгий час системи української влади від кореня до крони не існувало", - зазначив він.

Касатонов у своїх інтерв'ю обережно обходить цей момент, наполягаючи, що завжди був за росію-матінку. І що українізувати весь Чорноморський флот із самого початку хотів Кравчук.

"Спочатку, до Біловезьких угод 8 грудня 1991 року, Кравчук заявляв, що такий великий флот, як Чорноморський, Україні не потрібний, що їй потрібний невеликий флот. Він це особисто мені говорив під час нашої зустрічі. Але коли відбулися вибори, коли було остаточно оголошено про кінець СРСР, то Україна показала свої амбіції, заявивши, що вона забирає весь флот, який знаходиться на її території... Я негативно сприйняв те, що флот відразу став українським. Але не лише я. Всі кримчани, севастопольці, моряки такий перехід під Україну оцінили як величезне лихо".

Отже, встановленим фактом можна вважати те, що в період з 1 по 10 січня існував наказ адмірала Касатонова про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію України. Однак трапилося щось, що змусило його передумати. Що ж? Напрошуються два варіанти. Перший — воєначальник справді посварився з Кравчуком, який не хотів задовольняти якісь його амбіції. Тобто історичний розворот породжений суто особистим чинником.

Другий варіант видається найімовірнішим: на Касатонова (або на Касатонова та Кравчука одночасно) натиснули з Кремля. Можливо, й погрожували якимись силовими наслідками.

Хай там як, вже 17 січня адмірал, виступаючи у Кремлі, заявив: "Всіх кримчан охопило почуття величезного лиха, схоже на те, що було, коли почалася велика вітчизняна. Цей раптовий перехід під Україну, зміна громадянства, орієнтирів, зміна історії — все це не можна. І те, що із цим пов'язане, є неправомірним".

Почалося протистояння, яке триває досі.

Щодо моряків, то, не чекаючи наказу з Києва, вони почали українізуватися самостійно, так би мовити, знизу.


Водолази, які перші прийняли присягу. Фото: slovoprosvity.org

18 січня 1992 року присягу на вірність українському народу прийняла третя рота водолазів під командуванням капітана третього рангу Олександра Клюєва. Так народилися Військово-Морські сили України.

Далі буде…

Іван Суданов

Поділитися

14 грудня 2023 р. 22:34

Місця сумних побачень