Як 30 років тому болградські десантники взяли штурмом військово-морську базу в Одесі

Процес бурхливого процесу розподілу радянського чорноморського флоту ледь не вилився в повноцінну війну між Україною та росією. Українські моряки кинули виклик імперії тоді, коли це, як то кажуть, ще не було мейнстримом. Інтент продовжує серію нарисів, присвячених історії, сьогоденню та майбутньому України як морської держави. 

Ввечері 9 квітня 1994 року в Одесі капітан першого рангу Олег Феоктистов, командир 318-го дивізіону кораблів резерву тоді ще спільного Чорноморського флоту, повертався з міста на базу, розташовану в Практичній гавані порту. Він був у гарному настрої: щойно поспілкувався зі старими друзями. Але поспішав, бо час був пізній, майже 22:00, та й узагалі надовго розташування без начальства залишати не варто було. 

На базі вже два роки вирували неабиякі пристрасті: поділ флоту між Україною і росією виливався в перманентні конфлікти між людьми. Значна частина особового складу надводних сил відмовлялася присягати українському народові, морпіхи, які охороняли базу, в основному були за Україну. Морські прикордонники здебільшого вже дали присягу на вірність Україні. Феоктистов був росіянином і як міг чинив опір українізації. Зокрема, він усіляко заохочував несанкціоновані виходи в море кораблів, які в дорозі змінювали радянський військово-морський прапор на андріївський. І не поверталися, беручи курс на Севастополь.  

Останній такий інцидент трапився ввечері 8 квітня, у п'ятницю. Прапор із синім косим хрестом підняло гідрографічне судно "Челекен", на борту якого знаходилася радіонавігаційна апаратура, знята напередодні з маяків. Це призвело до руйнування системи навігації в Одеському морському районі. 

Гідрографічне судно "Челекен" 

Був в історії з "Челекеном" і кримінальний аспект. Український військовий моряк та літератор, капітан першого рангу Мирослав Мамчак у своїй книзі "Гібридно-флотська війна" пригадує: "Треба сказати, що у штабі ВМС відстежували комерційну діяльність окремих начальників ЧФ і встановили, що вони заробляють на контрабанді, використовуючи гідрографічні та допоміжні судна "спільного" флоту. Зокрема, начальник штабу ЧФ віцеадмірал Петро Святашов разом з керівництвом гідрографічної служби й тилу флоту організували "комерційні" круїзи за кордон. На суднах "спільного флоту" таємно від української сторони возили контрабанду. Вийшовши з порту, кораблі міняли прапор неіснуючого ВМФ СРСР на прапор ВМФ росії. Вони приймали статус екстериторіальності, завдяки чому безперешкодно ходили по Чорному морю і не підлягали огляду. Часто їх курс пролягав до Болгарії, саме з цієї країни "Челекен" прибув в Одесу. За оперативною інформацією, в трюмах судна, крім викраденого гідрографічного устаткування, перебував контрабандний товар – цукор".  

Мирослав Мамчак. Фото: Вікіпедія

Заступник командира бригади капітан другого рангу Микола Жибарєв намагався перешкодити відплиттю. Він повідомив про те, що відбувається, оперативному черговому ВМС України, який, своєю чергою, зв'язався з Генштабом. За шість хвилин було отримано наказ: зупинити "Челекен". 

На причал прибув підрозділ української морської піхоти. Жибарєв піднявся на борт "Челекена" для переговорів, але його заарештували. 

Щоб все-таки дати судну вийти в море, Феоктистов направив на причал взвод автоматників зі складу свого дивізіону, наказавши їм стріляти без попередження в разі спроб затримати "Челекен". Матроси навели зброю на морпіхів і змусили їх покинути базу. Гідрографічне судно вийшло з гавані.

Його намагалися переслідувати та перехопити катери прикордонних військ України – з боку Одесі та  Криму. Були навіть підняті в небо винищувачі-перехоплювачі Су-15 української ППО, що базувалися в кримському Бельбеку, проте росіяни вжили контрзаходів - "Челекен" зустріла корабельна ударна група Чорноморського флоту, яка супроводила судно до стоянки в Севастопольській бухті.  

...Капітан першого рангу Феоктистов уже підходив до КПП, коли до нього метнулося кілька тіней. Офіцера повалили на землю і скрутили. За лічені хвилини базу заполонили озброєні люди в камуфляжі. Матросів поставили обличчям до стіни, офіцерів і мічманів змусили лягти на підлогу. 

База Військово-Морських сил України "Південь", Практична гавань одеського порту. Фото Сергій Смоленцев

Таким був хід у відповідь українського командування, яке вирішило покласти край бурхливій діяльності росіян в Одесі та доручило Болградській дивізії ВДВ розібратися з нелояльними моряками.  

"Хлопці на пропускному пункті навіть не зрозуміли, що сталося. Десантура, озброєна до зубів, увірвалася в штаб, усіх пов'язали, почали бити. Скрутили навіть літніх телефоністок. Черговий схопив пістолет, хотів стріляти, але його поклали на підлогу. Хоча добре, що він не встиг дослати патрон у ствол. Інакше десантники почали б стріляти. Що було б тоді, я навіть боюся уявити... Війна", - згадує очевидець тих подій Леонід Краснов. 

Феоктистова доправили до комендатури, особовий склад дивізіону вивезли вантажівками до Чабанки, де моряків допитали працівники військової прокуратури. Надалі офіцерів із сім'ями відправили потягом до росії, а матросів-строковиків розподілили по українських військових частинах. 

До 8-ї ранку 10 квітня в День звільнення Одеси від німецько-фашистських загарбників 318-й дивізіон уже був розформований, замість нього утворили Західний морський район ВМС України.  

Тодішній командувач Військово-морських сил віце-адмірал Володимир Безкоровайний згодом назвав те, що трапилося в ніч з 9 на 10 квітня 1994 року в Одесі, "моментом істини": "Психологічна ситуація в частинах Чорноморського флоту від Миколаєва до Ізмаїла, де офіцери та мічмани не могли зважитися перейти служити до збройних сил України, різко змінилася.  Вплив росії на західний регіон ослаб, і протягом трьох-чотирьох місяців усі військові частини на півдні перейшли самостійно або були передані нам".

Володимир Безкоровайний. Фото: ВВС

Таким був останній "гарячий" епізод тривалого україно-російського протистояння, яке увійшло в історію під скромною назвою "розділ Чорноморського флоту": уже 15 квітня 1994 року президенти росії та України Борис Єльцин та Леонід Кравчук підписали в Москві угоду, згідно з якою ВМС України та Чорноморський флот рф повинні були базуватися окремо. 

Переговори щодо формату поділу та кількості кораблів і суден, які залишаться в підсумку у сторін, тривали до травня 1997 року, коли в Києві було підписано три угоди, які врегулювали (як тоді здавалося) проблему. 

До 2014 року ще було далеко.... 

У наступних матеріалах розповімо про інші епізоди цього напівзабутого конфлікту: повстання на СКР-112, випадок із підводним човном "Алроса", важкий процес українізації морської піхоти та інші.  
 

Іван Суданов