"Війна не змінює людей, вона їх оголює", - чоловік, який дістав сина з-під завалу

Юрій Юношев пам'ятає, як у його будинок "прилетіло" від армії рф, коли там спали вісім людей. Це було 13 березня 2022 року в селі Зелений Гай на Миколаївщині. Він досі зупиняється, плаче, коли згадує, як діставав із-під завалів сина. Того ранку в сім'ї постраждали троє людей. Каже, що війна - це знову будувати будинок в 57 років та дізнаватися, що в тебе є друзі по всьому світу.

Журналісти ЦПР разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ в Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна" з’їздили в село та поспілкувалися з родиною про ті події.

Як вас застало повномасштабне вторгнення рф 24 лютого?

Ми були тут у селі. Виїжджати не збиралися. Чули розмови про війну, але думали, що такого не може бути. Взагалі ми живемо з дружиною та нашим молодшим сином. Але тоді до нас приїхали старша дочка з чоловіком та своєю подругою, середній син та молодша дочка. Усі вони сховалися в нас.

Під час атаки росії 13 березня сталося пряме потрапляння в центр будинку. Нас було вісім осіб, сусід ще ночував. У результаті двоє наших дітей, Семен і Маша, отримали поранення, а також подруга старшої доньки Ганни - Оксана.

Так вийшло, що коли на нас впала стеля, то ми змогли вибратися, а син – ні. Була пожежа. Сусіди прийшли на допомогу. Але сина я, звичайно, витяг, він так сильно кричав.

Ось так лежиш, спиш, і тут клац і ти відчуваєш, що так і поховати живцем можуть. І всі кричать, а ти просто вилізти не можеш.

Фото: ЦПР

Семена довго витягували, потім віднесли до сусідів. Пізніше з'ясувалося, що поранення отримала і Маша, просто вона відразу цього не побачила, не відчувала болю, та й не бачила, що довкола.

З приводу сина лікар сказав, що Семен народився в сорочці, великий уламок пішов кісткою. Але ми знаємо, що це не сорочка, а Господь.

Будинок Юношевих. Фото: ЦПР 

Який сенс було обстрілювати ваш будинок? Поруч перебували військові об'єкти?

Ні, я не розумію, чому вибір впав на наш будинок. Потім постраждала школа, там загинуло сім людей. Пізніше розбили ще будинки навколо нас, коли точився масовий постійний обстріл цієї території.

Влітку постраждали наші сусіди, у яких була тарілка із супутником. Можливо, це викликало якусь підозру у росіян.

Сусідні будинки після обстрілу. Фото: ЦПР

Чи зверталися ви до правоохоронних органів із заявою про злочин?

Ми написали заяву, щоб зафіксувати "приліт", отримати хоч якісь потім виплати.

Після цього ми виїхали до Ізмаїла, Одеської області. Нас туди запросили із нашої церкви, дали нам дім. Але як тільки діти стали на ноги, ми одразу повернулися.

Хоча повернулися лише з Машею. Син сказав, що йому важко тут перебувати. Тепер його друзі запросили до Америки і він поїхав до них, щоб відновитися.

Як ви вважаєте, чому російські військові вчиняють такі злочини?

Я скажу як людина, яка пізно прийшла до Бога - люди стали злими. Зло є і в росії, і в нас. Я думаю, що в росії багато солдатів не хочуть воювати, але їм доводиться це робити через уряд. Кожен робить свій вибір – ми захищаємось, вони нападають. Я б на їхньому місці, щоб не йти вбивати, сів би до в'язниці. 

Я знаю історію, коли до нас до церкви евакуювалася з окупації сім'я. Отож коли до них у будинок увірвалися російські 17-річні хлопці, то командир наказав розстріляти всю родину. Але солдати їх сховали, закидали їх там гілками і сказали - сидіть, поки ми не підемо. Тобто вибір має кожен. І вони теж тоді ризикували. 

Війна відкриває людські пристрасті. І коли мені кажуть, що війна змінює людей, це не так. Вона їх не змінює, а просто оголює.

Ця інформація зібрана та зафіксована Центром публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ у м. Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна". 

Ната Чернецька