"Україну постійно сканують три-чотири російські літаки", - речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат

Окрім дорогих систем ППО, ворожі безпілотники та ракети також збиваються кулеметами та іншою зброєю. Журналістка Джоан де Рійке для demorgen.be була на виїзді з мобільною вогневою групою ППО поблизу Києва. Інтент публікує в перекладі Артура Чупригіна.

Вечір середи 21 липня, 22:00, у лісі на південь від Києва. На піщаній доріжці серед хвойних дерев військовий на бронемашині спрямовує яскравий промінь прожектора в темне небо. Він повільно рухає його з боку в бік, вистежуючи шахеди та інші дрони росіян. Пронизливий промінь світить до трьох кілометрів.

Руслан дивиться крізь прилад нічного бачення: "Коли ми чуємо ворожий дрон, у нас є до десяти секунд, щоб його збити". Руслан несе службу в однієї з багатьох мобільних вогневих груп ППО. Їх створили за ініціативою військового штабу на початку цього року через нагальну потребу. Оскільки росіяни безперервно атакують Україну безпілотниками та ракетами, ЗСУ мусять використати всі наявні засоби задля забезпечення безпеки неба. На додаток до зенітних систем "Бук" та С-300, безпілотники та ракети також іноді збивають класичним способом з кулеметів, автоматів та іншої зброї.

"Час від часу ми використовуємо переносні зенітні ракети, такі як Stinger, — каже Руслан, - але вони дорогі. Ми не можемо дозволити собі їх часто використовувати".

З точки зору військової економіки, мобільні вогневі групи ППО мають перевагу. Вони здатні перехоплювати від 10 до 30 відсотків загальної кількості безпілотників, які ворог запускає в повітряний простір України. Руслан та його група виїжджає майже щоночі під час повітряної тривоги та разом з іншими мобільними групами боронять повітряний простір Києва.

Мобільні вогневі групи присутні в різних родах військ: Національної гвардії, Сухопутних військах та силах територіальної оборони. До останнього в більшості входять місцеві жителі, які добровільно доєдналися до армії. Зазвичай вони діють у п’ятьох: один стріляє з кулемета, решта – з автоматів. Але оскільки сьогодні повітряної тривоги ще не було, то вони проводять тренування для своєї групи, в складі якої дві захисниці.

"Дивіться", — пояснює Олександр, 64-річний колега Руслана, запускаючи невеликий дрон. Ми чуємо, як пристрій дзижчить над нашими головами. "Цей може піднятись на 88 метрів. Ми відстежуємо безпілотник, обчислюємо відстань і швидкість, а потім визначаємо коли саме вести вогонь". Він посміхається: "Звичайно, ми не збиваємо власні дрони, але це гарний спосіб тренуватися".

Боєць мобільної групи запускає дрон під час тренування. Фото Вінсента Хайгеса

Спочатку ворожі безпілотники запускали переважно вдень, але зараз атаки зазвичай вночі. "Ми можемо сидіти та очікувати ціль від опівночі до світанку, — каже Руслан, - вісімдесят відсотків нашого часу припадає на очікування, двадцять відсотків – на дії. Але кожен безпілотник, в який ми влучаємо, — це перемога".
Попри безсонні ночі та години очікування, Руслан наголошує, що мають сильну мотивацію. "Йдеться про наші власні родини, наші домівки, які ми захищаємо. Що ще нам робити? Лежати в ліжку і слухати, як росіяни вбивають наші родини своїми клятими ракетами?"

• Читайте також: Боєць підрозділу, що шукає тіла загиблих: "Чесно? Я вже мало що відчуваю"

Мій колега вказує на небо: "Там щось летить". На небі бачимо вогник. Він швидко рухається, а потім раптом зникає. Розвідувальний дрон? росіяни бачать нас? Чекаємо і слухаємо. Солдати знову заговорили: помилкова тривога.

Досягнення мети 

Ударні дрони Shahed, вироблені в Ірані, відомі своїм деренчанням, хоча від початку були оснащені глушниками, каже Руслан. "Але глушники сповільнюють політ через свою вагу та не дають перебувати в повітрі значний час, і саме тому росіяни їх знімають. Шахеди гучні, але це не означає, що їх легко відстежити". Складність виявлення шахедів пов’язана з висотою, на якій вони рухаються. Або точніше: низькою висотою, щоб залишатися поза увагою радарів, вони не підіймаються вище 100-150 метрів. Часто використовують річки та інші водойми, бо ті розташовані нижче на ландшафті, тому їх ще важче помітити.

У будь-якому разі, безпілотники, особливо "Шахеди", для України актуальна проблема. Кожен день обстрілюють домівки, промислові та військові об'єкти. Російські ударні безпілотники "Шахед" типу 131 і 136 використовуються в Україні з вересня 2022 року. Більший за розміром "Шахед-136", має 3,5 метри в довжину і 2,5 метри в ширину, може долати 2500 кілометрів, розвиває швидкість до 200 кілометрів на годину, несе 50 кг вибухівки та коштує близько 20 000 євро. Для порівняння, ракета протиповітряної оборони IRIS з Німеччини, яка використовується в Україні, коштує 380 000 євро. Таким чином, дрони камікадзе використовуються як відносно дешеві та руйнівні дрони. За липень цього року було зафіксовано 242 дрони типу "Шахед-136", 44 з яких вразили цілі, решту збили, повідомляють повітряні сили України. "Але цей відсоток все ж таки досягає мети та завдає серйозної шкоди та найгірше - калічить і забирає людські життя, - каже Руслан. - Кожне життя цінне. Саме тому ми це робимо".

У цивільному житті Руслан займається будівництвом басейнів. "Того ж дня, коли почалася повномасштабна війна, я пішов добровольцем в армію". Його колега Олександр, прізвища чоловіки не називають з міркувань безпеки, до війни мав свій бізнес. Торік він теж прийшов сам до військкомату. Відтоді їхнє життя пов’язане зі знищенням безпілотників. "Шахеди порозумнішали, — каже Олександр, - там, де раніше вони йшли прямою траєкторією до своєї мети, зараз є вбудовані програми, які дозволяють їм краще маневрувати та ускладнюють їхнє знищення".

Росіяни часто запускають свої безпілотники з Криму та з міста Приморсько-Ахтарськ на Азовському морі. З півночі вони відправляють дрони з Курська. "Часто росіяни посилають першу хвилю дронів, щоб відвернути увагу ППО. У той час, коли ми стежимо за одним, інший вже розгортається для атаки. Ми також вчимося – і в нас краще вдається їх збивати. Це як гра в кішки-мишки.

"Спробую виспатися, — каже Олександр, прощаючись, – і якщо буде виклик, ми знову на бойовому чергуванні".

Запитуємо, чи можливо залишитися з групою та спостерігати за їхньою роботою. "Такого варіанту немає, - звучить рішуче. - Не дозволено. Це надто небезпечно". Причина зрозуміла - це військова таємниця, яка забороняє розголошення місця бойового чергування.

• Читайте також: Як 70-річна камера, що висвітлювала Корейську війну, документує злочини рф в Україні

Уже після 23:00 ми залишаємо ліс. Опівночі в Києві починається комендантська година, а до цього в нас є час на зустріч з Тарасом, підприємцем, який надає прожектори для мобільних вогневих груп ППО.

Гігантський промінь світла 

23:30, за пів години до комендантської години. Ми мчимо вздовж промислового масиву на околиці Києва. Тарас телефоном підказує нам дорогу. Ми зиґзаґом їдемо старими фабричними цехами та складами й бачимо світло на одному з дахів. "Я тут!" — кричить Тарас.

Заходимо в будівлю фабрики, йдемо по сходах і відкриваємо скрипучі залізні двері, які ведуть нас на дах. "Не наступайте на острівки червоного кольору, — попереджає Тарас. – Вони заржавіли, і ви можете наскрізь провалитися". Через дах ми підходимо до драбини, на яку потрібно піднятися. І раптом ми стоїмо на даху, з якого відкривається панорамний вид на нічний Київ. З краю бачимо Тараса, який стоїть перед столом, на якому виставлено два прожектори. Чому він хоче зустрітися з нами посеред ночі на богом забутому даху незрозумілого індустріального комплексу на околиці Києва – для нас загадка. Але це незабаром стає зрозумілим.

За допомогою АК-47 цілять у безпілотник під час тренування. Фото Вінсента Хайгеса

Тарас направляє велетенський промінь світла на місцевість, щоб показати, як далеко б'є промінь. Він направляє прожектор на житловий будинок, оповитий темрявою, за кілька кілометрів від нього. Будівля відразу підсвітлюється, люди вдома можуть злякатися від раптового яскравого світіння. "Сягає чотирьох кілометрів та має потужність 425 Вт", — звучить гордо. Тарас водить прожектор у всі боки. Запитуємо, чи не привертаємо ми занадто багато уваги таким шаленим променем світла над Києвом. Але Тарас знизує плечима, і каже, що тут він це може робити.

• Читайте також: Екскедебіст Сергій Жирнов: "Людина, яка відвідувала Маріуполь та Севастополь у березні цього року, - не путін"

Тарас розповідає, що до війни продавав прожектори для концертів і спортивних заходів. "Коли почалася війна, індустрія згасла. Невдовзі я зрозумів, що своїми товарами я можу бути великою допомогою військовим, і вони це також усвідомили. Спочатку я все віддавав безкоштовно, а тепер прошу грошей, хоча це небагато. Прожектори коштують від семисот до кількох тисяч євро. Ми маємо за щось існувати".

Вибухи 

Близько 1:30 ночі нас налякали гучні вибухи неподалік нашої квартири у середмісті Києва. "Ось так звучить, коли збивають російські дрони", — пояснює мій колега. Слідує кілька вибухів, потім знову тихо, за винятком повітряної тривоги. Наступного ранку читаємо, що відбулася "сильна атака на Київ" із застосуванням двадцяти безпілотників "Шахед" і двох російських крилатих ракет "Калібр". Усі вони були перехоплені українською ППО. Уламки спричинили сильні пожежі в деяких квартирах. Постраждало четверо людей.

Наразі за Україною спостерігають десять російських розвідувальних безпілотників, – каже Юрій Ігнат наступного дня після обстрілу Києва. Речник Повітряних сил ЗСУ України дивиться на екран перед собою, де постійно відображається стан справ у повітряному просторі. "Водночас на кордонах активно діють і російські літаки-розвідники. Україну постійно сканують три-чотири російські літаки. Вони відстежують операції протиповітряної оборони та запуски ракет і вживають заходів на основі цих даних. Наприклад, вони відправляють безпілотники в місця, де працюють мобільні вогневі групи ППО, і намагаються посіяти сум'яття, запустивши відразу кілька хвиль. Іноді Шахед спочатку літає по колу 3 рази, і ніхто не знає, яка в нього програма. Потім він раптово нападає. Це непередбачено, і це робить його ще більш небезпечним".

Юрій Ігнат. Фото: Новинарня

За зовнішню лінію оборони навколо Києва відповідають мобільні підрозділи ППО, пояснює речник. Центральна лінія оборони захищена системами протиповітряної оборони короткої та середньої дальності, такими як "NASAMS", "Бук" і С-300.

"Протягом минулої ночі 25 відсотків шахедів збили мобільні групи. З часом ефективність цих груп зростає, але захистити весь повітряний простір над Україною від російських атак неможливо. У нас на це не вистачає ресурсів. Наші власні винищувачі старі, на деяких літаках сімдесятирічні радари. Нам потрібно 150 нових літаків, щоб повністю замінити наш застарілий авіапарк. Така заміна можлива вже після війни, але ми не можемо чекати. Вони нам потрібні зараз, принаймні частина".

• Читайте також: "З погашеним світлом та закритими шторами", - залізничники про перші дні повномасштабного вторгнення

"Тож чекаємо на F-16 та інші сучасні винищувачі країн НАТО, про які говорять місяцями. Але поки нічого конкретного, — каже Юрій Ігнат. - Підготовка українських бойових пілотів, яку також проводитимуть бельгійські інструктори, ще не розпочалася", - підтверджує речник. "Всі пілоти зараз в Україні. Попередньо навчання повинні розпочатися наприкінці серпня. Немає "секретного навчання", яке б вже відбулося, як тут і там іноді кажуть. Єдине конкретне навчання відбулося в Аризоні в березні цього року. Брали участь двоє українських пілотів. Пілоти, які підходять для навчання, незабаром матимуть великий бойовий досвід і більш ніж достатній наліт", - пояснює Ігнат. За словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, перші F-16 реально можуть бути розміщені в Україні навесні наступного року. Ігнат вважає, що це можна зробити з січня: "Якщо в серпні або вересні розпочнеться підготовка пілотів, їх можна буде підготувати за чотири-шість місяців. У будь-якому випадку це змінить правила гри".

Joanie de Rijke

Артур Чупригін