Українські субмарини як стратегічний фактор: необхідність, кошторис та бази

У минулому матеріалі, присвяченому подіям у Чорному морі під час війни, ми обережно торкнулися теми підводних сил майбутнього українського флоту. Попри те, що в Стратегії розвитку ВМСУ до 2035 року субмарини згадуються тільки в контексті необхідності боротьби з ними, військово-політичне керівництво нашої країни неодноразово робило заяви про те, що такі одиниці у Військово-морських сил обов'язково з'являться.

"Плани передбачають до 2020 року відродити підводні сили у складі двох-чотирьох підводних човнів. Підводні сили мають стати елітою флоту і важливим бойовим, морально-психологічним і стримувальним фактором у регіоні", - говорив 2016 року в інтерв'ю виданню Defense Express тодішній головком ВМСУ адмірал Сергій Гайдук.

Не залишився осторонь теми субмарин і його наступник адмірал Ігор Воронченко: "До нас надходили пропозиції щодо закупівлі двох малих підводних човнів. Це дуже вдалий варіант застосування і відтягування безпосередньо сил на морі, а також перекидання диверсантів. Ще є таке поняття fleet in being, тобто маємо дещо, що можемо поставити для противника і відтягнути на себе дуже велику кількість сил", - зазначав він в інтерв'ю "5 каналу".

Нинішній комфлоту віцеадмірал Олексій Неїжпапа про плани щодо закупівлі підводних човнів жодного разу не заявляв, роблячи акцент на великих надводних кораблях на кшталт корветів класу "Ада" або безекіпажних апаратах (дронах). У тому числі підводних - але такі засоби, звичайно ж, ніяк не можуть замінити повноцінні субмарини. І все ж у флотських колах часто обговорюється питання підводних човнів.

Чи потрібні вони Україні в принципі

Сьогодні повноцінні підводні сили є тільки у двох чорноморських держав: росії (сім підводних човнів, з яких один, "Алроса", на вічному ремонті, а ще один, "Ростов-на-Дону", фактично знищено Силами оборони) і Туреччини (14 субмарин, половина з яких базується в Чорному морі).

Пошкоджений "Ростов-на-Дону". Зображення: focus.ua

Болгари свій єдиний підводний човен "Слава" (проєкт 633) вивели зі складу флоту у 2011-му, у румунів є "варшав'янка" (проєкт 877Е, такі самі, тільки без літери "е", стоять на озброєнні Чорноморського флоту росії) під назвою Delfinul, але він уже скоро двадцять років як у резерві, хоча в Бухаресті неодноразово заявляли, що збираються модернізувати й повернути його до ладу.

До початку війни Україна мала у своєму розпорядженні одну субмарину старого проєкту 641. Предмет безлічі жартів, інспірованих російською пропагандою, "Запоріжжя" (бортовий номер U01) на момент захоплення Криму у 2014-му році була єдиним підводним човном, що працював у північній частині Чорного моря. У 2012 році, після багаторічного і вельми витратного ремонту, він самостійно покинув завод, брав участь у навчаннях, а 3 серпня здійснив перше занурення на перископну глибину.

"Запоріжжя". Фото: Вікіпедія

Наявність такої одиниці у складі флоту неодноразово критикували фахівці. Говорили, що він дорогий в обслуговуванні, старий і тому становить небезпеку для власної команди, а ще даремний у військовому плані, тому що вихід його з Севастопольської бухти за наявності там російських військових приховати неможливо, але ж головна перевага підводного човна - саме в скритності. Однак завдяки "Запоріжжю" Україна тривалий час мала у своєму розпорядженні навчених моряків-підводників та досвід експлуатації подібних кораблів. Зараз, на жаль, цей потенціал втрачено практично повністю.

Але повернемося до питання, а чи потрібні нам у принципі підводні сили.

Військово-морський історик і теоретик флоту Максим Паламарчук вважає, що потрібні, але і робити на них ставку не варто: "Суто історично: середні держави, які покладалися на підводні човни в обороні проти сильнішого флоту, не досягали бажаного результату. Норвежці навіть не встигли розвернутися в 1940-му, поляки розвернулися в 1939-му, але на балтійських мілководдях нічого особливого у них не вийшло. Найкраще показали себе нідерландці під час оборони Індонезії (тоді Нідерландської Ост-Індії) від Японії, але певні завдані втрати навіть не дуже сповільнили противника".

Колишній заступник начальника штабу ВМС України капітан першого рангу Андрій Риженко категорично не згоден із цією тезою.

Андрій Риженко. Фото: УНІАН

"Звісно, підводні човни не повинні бути головною картою в нашій флотській колоді, але вони потрібні, - упевнений офіцер. - Дивіться, перед Військово-морськими силами стоїть операційне завдання, яке в НАТО називають Sea denial, "заборона моря". Йдеться про те, щоб не дати противнику навіть покинути свої гавані, запобігти будь-яким агресивним устремлінням у зародку. Спочатку наша оборона будувалася на береговій артилерії та морській піхоті, ми могли здійснювати вогневе ураження на 20 км. Потім, коли підійшли ракетні батареї, цю відстань збільшили до 250 км. Але в них теж є ракети, не забувайте. Зараз з'явилися морські дрони, здатні вражати цілі на значно більшій відстані, але вони несуть не такий великий бойовий заряд. Інша справа торпеди, звичайні торпеди, які можуть випускати підводні човни. Приховано підібратися до того ж Новоросійська і випустити, припустимо, дві торпеди - це гарантоване знищення будь-якого корабля.

Крім того, ми регулярно висаджуємо в Криму диверсійні групи. Як це відбувається зараз? Люди з титановими, вибачте, яйцями, висуваються бурхливим Чорним морем на гумових катерах. Якби в нас були підводні човни, ми могли б випускати такі групи в безпосередній близькості від берега.

Та й узагалі, наявність в України субмарин серйозно ускладнить життя ворогові. Він побоюватиметься за свій торговий трафік через Керченську протоку, за морське постачання військ на окупованих територіях. Буде змушений формувати конвої. Це витрати, відволікання сил і засобів. Це саме те, що називається fleet in being - флот впливає самим фактом свого існування. Класика!".

Які саме субмарини потрібні

У свій час командування серйозно розраховувало на отримання німецьких субмарин класів 206 (застарілий, але для наших завдань годиться) та 212 (робили для ФРН та Італії, але отримав Ізраїль після модернізації).

Однак проти цього варіанту є досить серйозні заперечення. Перше і головне - ціна питання: 300-600 млн євро. Ми такі гроші просто не тягнемо. Друге - надлишкові характеристики субмарини. 1,5 тисячі тонн водотоннажності, 56 метрів довжина, 27 осіб команди, 30 діб автономність, дальність застосування 8 тисяч морських миль. Це явно не для Чорного моря, а для океану.

"Нам потрібні підводні човни, що працюють на мілководді, малі, щось на кшталт радянських "крихіток" часів Другої світової війни", - каже капітан першого рангу Риженко.

І такі одиниці, за інформацією деяких джерел Україні пропонували та пропонують. Наприклад, кілька років тому, каже джерело в командуванні ВМСУ, флот мав усі шанси отримати одразу три субмарини класу DG-160 виробництва італійської компанії DRASS1 (Drass Galeazzi Underwater Technology S.r.l.). Побудували їх у румунській Тімішоарі для Саудівської Аравії. У якийсь момент політичні обставини поставили контракт із саудитами під питання, тому італійці запропонували ці човни нам за, можна сказати, смішні гроші - по 50 мільйонів євро штука. На жаль, в Києві відмовилися, вирішивши, що краще витратити гроші на корвети класу "Ада" (300 млн євро одиниця).

DG-160 - це повноцінна мала субмарина довжиною 32,2 м, шириною 4,12 м. Форма циліндрична, що дозволяє розганятися під водою до 18,5 км/год. У надводному положенні човен може розвинути швидкість 15,7 км/год. Має чотири торпедні апарати калібру 533 мм, два засоби доставлення бойових плавців на палубі. Може нести до шести морських мін. Для України ідеально.

Важливо ще те, що корабель легко розбирається на секції, які можна перевозити на великогабаритних вантажних авто. Це дає змогу виводити його в море з будь-якого пункту, обладнаного пірсом. Не потрібна повноцінна база!

Чому це важливо? І знову ми звертаємося до географії, яка, як відомо, доля. Північно-західна частина Чорного моря, на берегах якої розташовуються наявні бази Військово-морських сил України, на жаль, не придатна для прихованого розгортання підводного флоту. Глибини, на жаль, не дозволяють.

У північно-східній частині Одеської затоки це до п'яти метрів, у південно-західній - до 14 метрів. На підхідних каналах до порту і біля деяких причалів штучно підтримуються глибини 16-18 метрів, однак і цього недостатньо для прихованого висування субмарин. Найбільш мілководна частина порту - п'ять метрів - припадає якраз на Практичну гавань, де військово-морська і прикордонна бази. В умовах повітряної та космічної переваги ворога, можна навіть не намагатися.

Будь-який вихід підводного човна з Одеси, Південного, Миколаєва та Очакова одразу буде зафіксовано. До моменту, коли субмарини дійдуть до кінця шельфу, де можна сховатися в товщі води, під термоклином, вони будуть багаторазово відстежені. Підсумком стане загибель корабля та команди…

Вихід із цього становища кілька років тому запропонували співробітники науково-дослідного центру Збройних сил України "Державний океанаріум" Валерій Михайлов, Наталія Кучеренко та Маргарита Капочкіна, які опублікували статтю у відкритому для публіки збірнику наукових праць Військової академії Одеси. Матеріал називався "Перспективи відродження підводного флоту України".

Кітайський підводний човен. Фото: Суспільне

Автори звертають увагу на цікавий факт: Східний та Південний флоти ВМС Китайської Народної Республіки базуються в дельтах великих річок, Янцзи та Чжуцзян відповідно.

"Більш сприятливі навігаційні умови в дельтах річок - це здебільшого неможливість формування поверхневих хвиль, постійні за напрямком течії (що сприяють швидкому виходу кораблів на оперативний простір, - ред.), низька прозорість води, - зазначають дослідники. «Ми дійшли висновку про певні переваги дислокації підводних човнів у дельті річки Дунай....Створення такої бази на 35% скорочувало б терміни виходу на глибини 75 м і на 25% - понад 100 метрів", - пишуть дослідники.

Отже, короткий висновок: субмарини Україні потрібні, дешевий варіант їх отримати є і проблема базування в принципі вирішувана.

Так за чим справа?

Іван Суданов