"У нього один берць, другого нема". Як лікується поранений штурмовик

"У нього є один берць. Вам це треба? Другого нема", — питає в дружини військового лікар у Запоріжжі 4 жовтня. Днем перед тим, 3 жовтня, 128 гірсько-штурмова Закарпатська бригада здійснювала штурм на Запорізькому напрямку. Богдана дізналася про поранення її чоловіка Едіка, який був на тому штурмі, пообідні. Ввечері вже їхала до Запоріжжя, не знаючи, ні де її чоловік, ні які в нього поранення, не маючи з ним зв’язку. Одне знала від побратимів: важкий. Аж о 22:56 3 жовтня, коли Богдана вже їхала до Запоріжжя, вона дізналася в якій лікарні її чоловік. Він був в реанімації, під’єднаний до апарату штучного дихання. Наступного дня о 12:09 їй повідомили, що Едік вже дихає сам. Вже бувши в Запоріжжі, майже за добу після поранення, Едіка з дружиною евакуювали до лікарні імені Мечникова у Дніпрі. 

Журналістка ЦПР Альбіна Карман відвідала пораненого друга в шпиталі. 

Переписування Богдани та побратима її пораненого чоловіка. Скрин надано Богданою 

9 жовтня. У Дніпрі дуже холодний день. Стабільна ціна бахіл по місту — п'ять гривень. Замерзаючи на вулиці, шукаємо з Богданою одна одну серед корпусів лікарні й ідемо в бахілах у палату номер два, де її чоловік Едік та ще один військовий, якому ампутували кінцівку. 

У палаті Едіка світло, з-за помаранчевих штор видно Дніпро. Він вже може сам сидіти, дикція за кілька днів покращилася, але слух так само залишається поганим. 

Богдана годує Едіка й намагається пояснити йому, що сьогодні в нього дуже хороший обід, навіть дали млинець із сиром. Щоб Едік почув їй потрібно повторити кілька разів, при цьому вона мило дивиться йому в очі й плавно махає ложкою манки, яку остуджує. Едік мовчки дивиться на кожну ложку манки, щоб акуратно її зʼїсти. 

На десерт Едік сам їсть йогурт. 

— Виходьте, — обхід палат і перев’язки починаються якраз тоді, коли Едік все доїдає. Ми з Богданою сидимо в коридорі. В руках чай в лікарняній чашці, який вона взяла мені, й кава-раф, яку Богдана попросила привезти їй. 

Руки Богдани з каблучкою із заручин та обручкою. У Едіка такі ж самі, але одне з кілець він двічі губив на штурмах і потім замовляв нові. 

— Ти вже знаєш яку суму потрібно зібрати на реабілітацію? — питаю.

— Суму ми ще не знаємо, але вже збираємо гроші. Йому точно потрібно буде робити пластику вух (барабанних перетинок), яка коштує 40 тисяч гривень. Крім того, у нього буде довга реабілітація, а ще в нього немає амуніції, все залишилось на штурмі, — "окрім одного берця" забула додати Богдана. 

Тим часом до нас підходить лікар. 

— Евакуація до Львова у середу, 11 жовтня, у нього операція 10 жовтня, тому цього тижня ви не поїдете. Треба чекати до наступної середи, — каже Сергій Тарнапольський, лікар Едіка.

— Можете більш детально описати його стан? — питаю для коментаря. 

Читайте також:

— Зараз його стан середньої важкості. Планується невелика операція, задача якої очистити численні рани тулуба та кінцівок і частину з них зашити, щоб наблизити час його евакуації до військового шпиталю на заході України. Там ще він буде досить довго лікуватися, у тому числі буде реабілітація черепно-мозкової травми. Можливе накладання вторинних швів на рани, які довго загоюються. Перспектива добра, він пройде реабілітацію і може бути повністю реабілітованим, активним. Зараз життю нічого не загрожує, але функція поки що порушена. 

Повертаємося в палату. 
— Чого тобі б хотілося найбільше?
— Пишімо питання, — Едік не почув і почав шукати чи то листочок, чи то телефон. 
— Я перекладу, — перебила його Богдана, — Чо-го… то-бі…б…хо-ті-ло-ся…най-біль-ше?
— Воювати, — відповідає і щиро посміхається Едік, — Не "затрьохсотитися" і продовжувати боронити батьківщину. Скажімо так, я для себе зробив недостатньо. 
— Ну, ось. Ще є питання? — незадоволена чоловіковою відповіддю Богдана мені вже розповідала, що він рветься на фронт.

Поранення Едіка "Фріца" після штурму. 

Інколи видно, що Едік дратується через те, що погано чує. А ще він хвилюється, що не зможе повернутися до того рівня академічного ораторства, який мав до поранення. Хлопець визнає, що все ще болять рани, хоч уже легше. В очі постійно кидаються сині нитки в його голові. 

Наступні питання пишу Едіку на телефоні:

— Що саме тебе змушує думати про повернення до війська? 

— Я командир відділення, я не можу покинути людей, відповідальність є. Банально, я вже влився в армійську двіжуху. До цивільного життя я, звісно, звикну, але це вже після перемоги.

Поранений штурмовик Едік "Фріц" з дружиною Богданою в лікарні. 

Едік набирається сил, самостійно підводиться, сідає і розповідає про свої штурми під Соледаром. Це було до того, як вони переїхали з бригадою на Запорізький напрямок. Говорить повільно, перебираючи в голові кожне слово. Ми не перебиваємо: "Штурми в нас тоді, фактично, були цілодобово. Лише перший день обійшовся без штурмів, бо ми зайняли позицію, окопалися і не виказували себе. Але під час одного з боїв нас переважаючою кількістю противник вибив із позицій і ми відійшли. Так вийшло, що ми посадили свого кулеметника на дорогу, через яку росіяни перебігали, тож, фактично вийшло, що і ми були в пастці й вони були в пастці — йшла війна на виснаження. Ми вели вогонь, але я сидів і постійно думав про записки, які Богдана написала мені й вони були в рюкзаку на позиції, з якої нас вивели. Я попросив побратима мене підмінити, пішов до старшини: "Або ми будемо сьогодні відбивати ту позицію, або я піду сам". Старший каже: "Зараз все буде, не кіпішуй, підемо вперед". Він не підвів, ми позиції відбили, рюкзачок забрали. Чудо, що росіяни не почистили мій рюкзачок, бо вони вже були в тих окопах". 

— Цього разу рюкзак втрачено на Запорізькому напрямку і перше повідомлення, яке я отримала з реанімації: "Бодя, в мене погані новини. Я про... рюкзачок із записочками, — швидко додає дружина. 

Едіку важко говорити, видно, що він втомлюється, тому хлопець лягає на лікарняне ліжко відпочити. Згодом бере планшет — щодня Едік пропрацьовує моторику, пишучи нотатки в планшеті. Перша була про те, як йому вперше після поранення вдалося самостійно сходити в туалет, друга – про дружину Богдану. Сьогодні його нотатка про жука, який сидів на шторі й слухав наші розмови. 

"Едік допиває свій чай. Його готують до операції", — публікує кружечок Богдана на своєму Telegram-каналі для кола друзів. О 12:55 вона скидає відео в особисті: 

— Як ти почуваєшся після наркозу? — питає Едіка. 

— Нормально. Трішки слабкість з очевидних причин і замерз як собака, бо в операційній було холодно, — повільно вимовляє і замотується в ковдру. 

Лікар військового Сергій Тарнапольський після операції припускає, що реабілітація Едіка може бути швидшою, ніж вони прогнозували спочатку, що дає надії на його швидше перевезення до Львова. 

*** 
До речі, той один берць, який залишився в Едіка після штурму, все ж викинули у смітник.

Альбіна Карман