Ситуація з обмеженням роботи ЗМІ на півдні України: "Краще не казати, що ти журналіст"

Для медійної спільноти не секрет, що на півдні діють необґрунтовані обмеження роботи для представників і представниць медіа. Журналісти на собі випробували ігнорування їхніх запитів на знімання, ставлення командування до них, як до ворогів, перешкоджання здійсненню професійної журналістської діяльності, різні претензії тощо. Таке свавілля з допуском роботи ЗМІ на півдні почалося, зокрема, після поділу фронту на зелену, жовту та червону зони 17 липня 2023 року. Хоча вже до того працювати на півдні було не так доступно, як, наприклад, на сході. Журналісти ЦПР дослідили, чи змінялася ситуація. 

Пройшло майже пів року. За цей час на національному рівні неодноразово обговорювали тотальні заборони для роботи ЗМІ на півдні. Це питання підіймали на щорічному обговоренні National Media Talk, медійники надсилали до Генштабу листа з проханням розʼяснити причину таких масштабних обмежень, професійні кореспонденти висвітлювали цю проблему на своїх особистих сторінках, їхні висловлювання зазвичай підтримують такі важливі інститути захисту прав журналістів, як Інститут Масової інформації, Детектор медіа, Інститут регіонального розвитку преси. Але на жодну з цих заяв не було належної реакції командування. І судячи з інтерв'ю керівниці Об'єднаного координаційного пресцентру Сил оборони Півдня України Наталії Гуменюк для видання Інтент, покращень в комунікації не планується. 

Херсон квітень 2023 року. Фото: ЦПР/Альбіна Карман

Поліція перешкоджала нашій діяльності 

Якось влітку у Херсоні після знімання наслідків затоплення після підриву росіянами Каховської ГЕС ми з колегами прокинулись від гучних вибухів за кілька кілометрів у житловому районі міста. Приїхавши на місце обстрілу, ми підійшли до працівників поліції, щоб попередити їх про свою присутність, звісно, у нас були з собою прескарти та посвідчення. Але в агресивній формі нам сказали, що якщо зробимо хоч якесь фото, то через нас росіяни повторно обстріляють місто. При тому, що фото зруйнованого дитсадка на момент нашого приїзду туди вже було в мережі, а фото пошкоджених поруч будинків згодом опублікували на сторінці поліції. 

Під час нашої розмови з поліцією позаду стояла знімальна група одного з місцевих видань, які спокійно знімали. Зауваживши це працівникам поліції, ми почули російською мовою знову агресивну відповідь про те, що нам доведеться повертати свої камери через суд, якщо ми будемо тут знімати. А ще в нас просили видрукований дозвіл на знімання, що є протизаконною дією, а загалом дії поліціянта з шевроном "Поліція Одеської області" порушували статтю 171 Кримінального кодексу України про перешкоджання здійсненню професійної журналістської діяльности. 

Крім того, законодавство не забороняє журналістам знімати прильоти та руйнування цивільних об'єктів, воно лише обмежує час на публікацію, а саме від моменту прильоту до публікації фото чи відео цього прильоту має пройти 3 години, якщо це цивільний об'єкт. 

Село Давидів Брід, Херсонська область. Листопад, 2023. Фото: ЦПР/Альбіна Карман

Ми не стали продовжувати суперечку з поліцією на місці, оскільки навколо було багато постраждалих цивільних, які потребували допомоги правоохоронців. Але такі випадки ставались непоодиноко. Вони зменшують ефективність роботи ЗМІ й кількість публікацій про війну. А як показує досвід, в центральних та західних регіонах України про той самий Херсон знають не так і багато. Що вже казати про шпальти закордонних ЗМІ. 

Щоб не ставити в один ряд усіх працівників поліції зазначимо і наш позитивний досвід роботи з правоохоронцями на Донеччині. Восени ми змогли отримати дозвіл на фільмування північної частини Вугледару, де тоді волонтери будували пункт незламності. Отримати документ допомогли представники поліції, які зустріли нас в Кураховому. Але позитивних кейсів такої комунікації значно менше і вони не стосуються півдня. 

"Якщо хочете таке знімати — вступайте в ЗСУ"

Журналіст-фрилансер Іван Антипенко часто працював на півдні до того, як почали діяти "зони" для роботи ЗМІ. Зокрема, ще під час окупації рідного Херсону Іван багато працював у Миколаївській області, у тому числі знімав військових. Тоді, каже журналіст, процедура була не такою складною. 

"Я приїжджав у Миколаїв, взаємодіяв на той час з пресофіцером Дмитром Плетенчуком або напряму з військовими підрозділами, писав буквально у ватсапі в ОК "Південь", їхні представники давали добро на знімання, в той же день давалось бойове розпорядження і дозвіл на виїзд в певну бригаду. Така процедура була не дуже довга і зрозуміла, і якихось сильних обмежень на той час не було. Після звільнення Херсона ситуація змінилась. Але коли ще в Херсоні працював Плетенчук, по місту можна було працювати, а там де дійсно було заборонено — він міг адекватно пояснити чому", — розповідає Іван Антипенко. 

Хоча і на початку звільнення Херсона ситуації траплялися різні. Зокрема, журналістів, які потрапили до Херсона майже одразу після звільнення позбавили акредитацій Міністерства оборони через те, що вони потрапили туди без дозволу військових. Однак, фото, які оприлюднили ці журналісти були унікальними кадрами радості зустрічі херсонців з військовими ЗСУ й завдяки їм ці фото побачив весь світ. 

Житель Чорнобаївки, грудень 2023. Фото: Іван Антипенко 

Процес подання запиту для знімання на півдні має приблизно такий механізм: журналіст (журналістка) має заповнити гугл форму, створену ОК "Південь", у відповідь на пошту їм надсилають електронний лист, в ньому зазначено, що потрібно написати запит на вказану у листі пошту з усіма деталями про себе, про те, що плануєте знімати, де, коли й так далі. І вже після цього зазвичай починаються проблеми. 

"Мені особисто на цей запит майже ніколи не відповідали. Я мусив дзвонити сам, питати, чи отримували мій запит, чи все нормально, чи погоджено, чи не погоджено, тобто я сам мав комунікувати й ця процедура вже стала займати від 3 до 5 днів — це дуже багато. Дозвіл як такий письмовий я ніколи не бачив і, підозрюю, що його не існує. Але були випадки, коли усно я отримував дозвіл після моїх дзвінків", — каже Антипенко. 

Херсон грудень, 2023. Фото: Іван Антипенко 

Журналістка "Слідство.інфо" Анастасія Горпінченко висвітлює війну з різних напрямків фронту. Отримати дозвіл для фільмування на півдні вона намагалась лише один раз, який запамʼятався їй не надто приємним досвідом. 

Влітку цього року Анастасія намагалась отримати дозвіл на знімання мобільно-вогневої групи в Одеській області. Спочатку, за словами журналістки, вона зіштовхнулася з неодноразовими претензіями до запиту, включно з питанням про опис авто, яким мають їхати журналісти. І згодом на черговий дзвінок, який журналістка здійснювала, щоб поцікавитися як справи з її запитом отримала відповідь від Наталії Гуменюк: "Якщо хочете таке знімати, то вступайте в Збройні сили". 

Для порівняння ми запитали Анастасію, чи були в неї схожі випадки з комунікацією на інших напрямки, за які відповідають ОК "Таврія" та ОК "Схід": "Загалом ні. З Таврією в мене був різний досвід, але чогось прям такого не було. Лише крайній раз мені за три хвилини буквально відповіли на запит щодо зйомок на Авдіївському напрямку, що напрямок для журналістів закритий". 

За час роботи наших журналістів на Херсонщині, їм лише одного разу вдалося отримати дозвіл для роботи — це був виїзд зі зведеною пошуковою групою Гуманітарного проєкту ЗСУ "НА ЩИТІ". Процедура займала багато часу, дозвіл був усним і на початку зйомок була присутня пресофіцерка. Щоправда, потім виникло чимало проблем з узгодженням матеріалу із самими військовими. 

Праця пошуковців, листопад, 2023. Фото: ЦПР/Альбіна Карман 

Ми надіслали інформаційний запит Командувачу Оперативно-стратегічного угрупування військ "Одеса" з питаннями про кількість отриманих запитів щодо роботи на півдні від представників і представниць ЗМІ в період від 17 липня 2023 року і про кількість наданих дозволів. 

Як зазначає у відповіді ОСУВ "Одеса": "В період з 17 липня по 15 грудня (фактично, за 5 місяців, — ред.) нами було відпрацьовано близько двох тисяч запитів". 

Але інформацію про кількість наданих дозволів ми наразі не отримали, оскільки розгляд запиту продовжили до 5 січня 2024 року. Як тільки ОСУВ "Одеса" надішлють повну відповідь на запит, ми доповнимо нею цей матеріал. 

"Воєнний стан не скасовує законодавство"

Керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк каже, що після низки журналістських звернень щодо політики роботи ЗМІ на півдні та неодноразових публічних обговорень цього жодних покращень у сприянні для роботи журналістів на півдні не відбулось. 

"Ми отримували досі лише скарги на ОК "Південь" і, зокрема, на Наталю Гуменюк. До речі, скарги стосувалися не лише обмежень, які накладають або бюрократії, якої вимагають від журналістів понад те, що написано в Наказі Головнокомандувача, окрім акредитації ЗСУ, журналісти скаржились також на тон комунікації й відсутність поваги", - розповіла керівниця ІМІ. 

Вона переконана, що журналістські публікації, які професійно висвітлюють російсько-українську війну впливають на допомогу західних країн, донати та обізнаність наших громадян про те, що відбувається в Україні. Тому що слухаючи лише позитивні наративи, громадяни думають, що на фронті обійдуться і без них, і без їхніх донатів. 

Волонтери виїжджають на евакуацію місцевих жителів і тварин у затопленому Херсоні. 9 червня 2023. Фото: ЦПР/Альбіна Карман 

"Це все є результатом зусиль пані Маляр на посаді заступниці Міністра оборони, яка системно і не раз наголошувала, що журналісти винні в якихось прильотах і цю традицію продовжувала пані Гуменюк, яка в публічній комунікації дозволяла собі називати журналістів шпигунами, — каже Оксана Романюк, — Звісно, якщо така позиція є у тих, хто відповідає за комунікацію, то відповідне ставлення буде і у військових. Я не знімаю відповідальність із журналістів, які лізуть куди хочуть і порушують правила — такі є, — але перешкоджати всім підряд не логічно, не стратегічно і шкодить державі". 

Інколи колеги ризикують і обходять надмірні не встановлені законом обмеження, які командування створює на півдні, щоб висвітлювати та документувати війну. В тому числі так робили й наші кореспонденти, коли йшлося про суспільно важливі події. Оксана Романюк підтримує журналістів, які йдуть на такі ризики, оскільки, на її думку, обмеження, які виходять за межі положень Наказу Головнокомандувача 73, є протизаконними. Наприклад, якщо журналісту забороняють знімати в місті-мільйоннику Одесі якийсь пірс чи зруйновані обстрілами цивільні будинки в Херсоні. 

Херсонська набережна після підриву росіянами Каховської ГЕС, червень, 2023. Фото: ЦПР/Альбіна Карман

Схожа думка й у журналіста-фрилансера Івана Антипенка. Він вважає, що обмеження, які зараз створюють для преси на півдні є надмірними й подекуди нелогічними: "Наразі ситуація така, що на Херсонщині й подекуди на інших напрямках, простіше не казати, що ти журналіст і не чіпляти наліпки "преса". Люди їздять у всі зони на маршрутках, на таксі й вони можуть зняти все, що хочеш, і люди їздять абсолютно різні, але якщо дізнаються, що ти журналіст, то саме тебе з великою долею ймовірності можуть не пустити". 

Журналістка "Слідство.інфо" Анастасія Горпінченко каже, що головне, чого зараз не вистачає для полегшення роботи журналістів на фронті — це адекватної комунікації: "Вона інколи буває, а інколи ти думаєш "я не хочу більше працювати з репортажами". Багато командирів говорять, що хочуть комунікацію, відео, піар, як у 3 штурмовій, але при цьому все одно комунікують з журналістами як з ворогами. Тому хотілось просто б якоїсь людської взаємодії з повагою до роботи один одного. Коли журналісти входять у становище військових, хотілось би щоб інколи й пресофіцери входили в становище журналістів і намагалися зрозуміти, що ми теж робимо свою роботу і не хочемо нашкодити, а зробити її якісно, щоб люди мали більше уявлення про війну". 

Допомога пораненому військовому на стабпункті. Фото: Слідство інфо/Анастасія Горпінченко. 

***

Історичну війну яка відбувається на наших очах не можна приховувати, але саме цим займаються ті, хто перешкоджають медіа та надмірно обмежують їхню роботу. Якщо внутрішня державна система і надалі сприйматиме нас як ворогів, то для світу російська загарбницька війна на території України взагалі зникне. 

Журналісти та журналістки готові ризикувати, аби документувати війну, злочини росіян, показувати правду світові й українцям тилових областей, захищати права військових і цивільних. Але для цього нам потрібне адекватне сприйняття нашої роботи командуванням, пресслужбами, правоохоронними органами тощо. 

Альбіна Карман