"Нотатки смерті" та чай під обстрілами: як 24 ОМБр боронить Донеччину

У Торецьку сонячний осінній ранок. Погода зовсім не відповідає сумному вигляду міста, де оселі переважно порожні або зруйновані. Місцевих жителів тут залишилось зовсім мало — на перший вигляд, військових тут більше, ніж цивільних. 

Кореспондентка Центру публічних розслідувань Альбіна Карман відвідала позицію 24-ї ОМБр імені короля Данила на Донеччині. 

Цю бригаду ще називають Королівською. Вона виконувала бойові завдання в складі операції Об’єднаних сил на Луганщині. Воїни героїчно тримали оборону міст Попасна, Золоте, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. У кінці серпня 2022 почали деокупацію Херсонщини. Потім був Соледар, Бахмут — і зараз військові продовжують обороняти Донеччину. 

В будинку військових самотньо висить рожева ялинкова прикраса. Комбат готує чай перед тим, як ми підемо на позицію, тим часом кілька разів через прильоти трохи сиплеться дах. 

Побут військових 24 ОМБр у Торецьку. 

Комбат "Оскар" заварює чай.

У чергового пункту управління вогнем батареї Юрія в цьому будинку найрозкішніше крісло – з нього він слідкує за зображеннями з дронів і періодично, якщо є якийсь сигнал, до нього підбігають інші. 

"Ми спостерігаємо за польотами безпілотників, за позиціями ворога й отримуємо координати якихось вогневих засобів чи скупчень піхоти та відпрацьовуємо ці цілі", – каже Юрій. 

Військовий говорить, що потреба у безпілотниках, а особливо у fpv-дронах є завжди, бо, як показала практика, в таких дронів немає конкурентів зі знищення ворога на найближчій дистанції. 

Військовий 24 ОМБр Юрій. 

"Нам приходять координати, ми наносимо вогневе ураження і завдяки відео з дронів відбувається коригування. Ось зараз в онлайн режимі ми бачимо розвідку позицій ворога, пошук їх артилерії та піхоти", — вдивляємося разом з Юрієм у монітор. 

Допиваємо чай і йдемо на позицію. Колись населені вулиці виглядають безлюдно – ми йдемо повз хащі й вони, видно, утворювалися тут не від початку повномасштабного вторгнення, а ще від початку російсько-української війни на сході. 

Військові 24 ОМБр та волонтери у Торецьку. 

— Стій, — каже комбат, — бачиш нашу установку? 

— Там? – оглядаю перед собою всі хащі та показую на ті, що видаються трішки світлішими за інших. 

— Не там, — в його посмішці видніється задоволення собою, —  отже, добре маскуємось. 

Командир 1 батареї 24 ОМБр "Оскар". 

"Оскар" – командир самохідної артилерійської батареї. На Донеччині військовий з 2014 року. Каже, що цей регіон вже можна назвати другим домом: "Особливо після початку повномасштабної війни це не просто дім, це місце, де ми перебуваємо 90% свого часу". 

Військовий 24 ОМБр Іван та волонтер Андрій на позиції поблизу Торецька. 

Біля "Гвоздики" червоніє спіла шипшина. Один за одним до нас підходять військові, які тут чергують. Вони усміхнені та спокійні. І серед цього спокою помічаю записник "Нотатки смерті", примотаний до ноги військового "Гриви". 

Записник на нозі військового 24 ОМБр.

Військовий 24 ОМБР "Грива" на позиції. 

Коли ми всі стоїмо і говоримо біля "Гвоздики", то здається, що десь у минулому житті ми цілком могли б отак зустрітися біля якоїсь кавʼярні чи в когось на дні народженні. Але ми пригинаємось, бо чуємо свист снаряда і ця мрія швидко руйнується. 

Старший навідник Андрій. 

Старший навідник Андрій до 2018 року був музикантом, але потім захотів змін у житті. Відтак вже шостий рік хлопець несе службу переважно на сході країни. 

"Вони частіше працюють по нас, ніж ми по них. У них поки що більше снарядів, ніж у нас, але артилерії, думаю, все ж у нас більше. Ось цей населений пункт, де ми зараз, вони рівняють із землею щодня", – каже Андрій і на якусь мить замовкає, задумуючись.  

Ми сидимо біля бліндажа під пекучим осіннім сонцем і ще якийсь час обговорюємо наш з  Андрієм рідний Хмельницький, де буденне життя значно безтурботніше. Тим часом ворог продовжує обстрілювати Торецьк. 

До 2017 року військовий 24 ОМБр  Андрій був музикантом. 

Про безтурботне життя згадує і військовий Роман. Він родом зі Львівщини, містечка Жовкви, що за кілька кілометрів від польського кордону. До повномасштабного вторгнення Роман переважно їздив за кордон на заробітки. 

"24 лютого зранку прокинувся, почув, що почалася повномасштабна війна, допив свою каву і поїхав до військкомату. 2 години на збори й на схід", — розповідає військовий із посмішкою. 

— Не шкодуєте, що зробили такий вибір? – питаю. 

— Не шкодую.

— А як ставитесь до тих чоловіків, які залишились за кордоном? 

— Як я можу ставитися, хай заробляють гроші, як їм совість дозволяє. Але взагалі не дуже добре, бо нам би стало в пригоді, якби ці чоловіки приїхали воювати, аби могли нас замінити. Тут теж можна гроші заробити, хай приїжджають. 

Військовий 24 ОМБр Роман. 

Навіть на позиції військові хвилюються, як в кадрі виглядатиме їх побут, хвилюються за шматок поролону на гіллі, за розкидані рукавички. Поки розглядаємо їх побут, то на позиції мовчать усі, слухаючи голос з телефону. "Грива" записує у свій блокнот "нотатки смерті" — тобто, координати, куди стрілятимуть по ворогу. 

Військовий 24 ОМБр Андрій. 

Військовий Андрій залазить в "Гвоздику", військовий Іван дає ще кілька настанов. Коли чекаєш пострілу, здається, що це триває дуже довго. 

Налаштовуємося на гучний звук, бо руки зайняті камерою, аби закрити вуха. Військові відходять якомога далі у хащі.

На хвилину запановує повна тиша. 

— Триста тридцять три! — лунає глухим голосом з "Гвоздики", підіймається пил і летить в очі, осипається листя і все свистить. 

На наступні постріли ми вже вуха закриваємо. 

"Якщо вже вибрав бути військовим, то йди до кінця, — каже комбат після пострілів. — Мотивації нам додала повномасштабна війна після того, як загинуло багато друзів. Такої армії, такої кількості військових у нас не було раніше. Для нашої української історії зараз найкращий час". 

Дорогою назад ми зустріли й тих, хто звинувачував українських військових в обстрілах і тих, хто просив хлопців берегти себе. Бійці кажуть, що які б неоднозначні думки не зустрічали серед населення, вони битимуться за Донеччину до кінця.

Альбіна Карман