Морські десанти поблизу Одеси: успіхи білих та червоних, фіаско путінської росії

Морські десантні операції - як і навіщо їх проводили в минулому, чи зберігається загроза такої з боку російської федерації сьогодні. Ну і головне - чому агресор не наважився на повноцінну висадку в найсприятливіший для себе момент, у лютому-березні 2022 року в циклі публікацій, які присвячені воєнній історії Півдня України.

Всупереч поширеній думці, в Одеській і Миколаївській областях сучасної України не так багато місць, зручних для морського десанту. Берег тут майже суцільно урвистий, під чи не прямовисними схилами - смужки пляжів. Спроба висадитися на них приречена на провал: розстріляють зверху і скинуть назад у море.

І все ж відносно придатні, десантонебезпечні, як висловлюються військові, ділянки є, хоча і перерахувати їх можна на пальцях обох рук. Розташовані вони поблизу гирл (проток) лиманів, де пляжі плавно, без обривів і скель, переходять у сушу. Ділянки ці вузькі, часто прикриті висотами, але все ж висадитися на них, щоб створити плацдарм, можна. І історія знає такі приклади.

Якщо йти вздовж берега від Дунаю в бік Одеси та далі, до Миколаєва, то зручними з військово-морського погляду є декілька місцевостей. Найпівденніша - біля села Приморське Ізмаїльського (до 2020 року - Кілійського) району, недалеко від Дунайського біосферного заповідника.

Далі йдуть курортні території поблизу Тузловських лиманів - Расєйка та Лебедівка. Підрозділи, що висадилися в цих точках, можуть розвивати успіх у бік трас М15 Одеса-Рені та Т1610 Татарбунари - Шабо, щоб відсікти від решти України Придунав'я з Бессарабією.

Придатні для цілей тих, хто висаджується, пляжі біля початку Будацької коси, біля Шаболатського лиману, а також Кароліно-Бугаз біля Дністровського. Ще привабливіший Чорноморськ (Сухий лиман). У принципі підходять одеські Пересип та Лузанівка (Хаджибейський і Куяльницький лимани), однак їх із трьох боків оточують панівні висоти, що робить операцію вельми ризикованою.

Ну і насамкінець не забуваємо про Григорівку (Аджаликський лиман) та Коблево, що біля Тилігульського. Тут метою десанту має стати автошлях М14 Одеса-Миколаїв.

Утім, відносна доступність перелічених місць очевидна і стороні, що обороняється, яка за наявності сил і засобів може вжити заходів щодо протидії десанту. Завдання їй полегшують все ті ж дороги, які тягнуться вздовж узбережжя, виступаючи в цьому разі в ролі рокадних. Вони дозволяють ефективно маневрувати підрозділами, перекидаючи їх на загрозливі напрямки.

Власне, Військово-морські сили України всі роки, що минули з моменту вимушеного відходу з Криму, що було пов'язано з втратою ними ударного потенціалу і можливості повноцінно контролювати навіть територіальне море, активно готувалися насамперед до контрдесантної операції.

Тут потрібно віддати належне командувачу ВМСУ у 2016-2020 рр. адміралу Ігорю Воронченку. Від самого початку танковий офіцер, він багато років очолював підрозділи берегової оборони та прекрасно розумів, у яку специфічну ситуацію потрапив національний флот. І які загрози з боку моря нависли над країною. Будь-які потуги швидко відновити надводні сили вилилися б у надмірне навантаження для державного бюджету без відчутного підвищення обороноздатності (на жаль, саме цим зараз ми й займаємося, витрачаючи величезні гроші, скажімо, на корвети типу "Ада"). Перше і головне завдання, яке почав вирішувати генерал, переатестований в адмірала - саме берегова оборона.

Ігор Воронченко. Фото: Вікіпедія

Тоді багато військових моряків, вважаючи себе "справжніми", щиро обурювалися діями комфлота: мовляв, дорвалися "чоботи" до керма, тепер хана перспективам завести власний корвет-фрегат-крейсер-авіаносець і хизуватися на ньому по морях-океанах. Усе поглине піхота та інші танкісти. 

І справді, ВМСУ, немов забувши про своє головне призначення, зосередилися майже повністю на береговому компоненті. З корабельних програм реалізовувалися тільки "гюрзи" та "кентаври", ну ще й розвідувальний "Сімферополь". Зате почали швидко розростатися з'єднання морської піхоти, які отримали до 2019 року танкові батальйони та власні бригадні артгрупи. До початку повномасштабної війни Україна мала в особі "штормових беретів" повноцінний корпус, здатний виконувати найширший спектр завдань. Морські піхотинці діють на вістрі всіх наших контрударів. Вони звільняють території в Запорізькій області, а ще б'ються на лівому березі Дніпра в Херсонській.

Крім того, була відтворена буквально з попелу повноцінна артилерійська бригада, 406-та, імені генерал-хорунжого Алмазова, у флоту з'явився власний реактивний полк, 32-й. До речі, українські Військово-морські сили - єдині на планеті, в яких є подібна частина.

І все це господарство активно навчалося. Зараз уже можна сказати, що нікого так не ганяли, як сили берегової оборони. Морпіхів могли перекинути з точки біля Маріуполя на самий південь Одеської області, артилеристи стріляли в районі Лебедівки, Коблевому й в Олешках. Відпрацьовувалися найрізноманітніші тактичні схеми, багато з яких здавалися паліативними (від нашої бідності), але в підсумку спрацювали.

Далі був проєкт "Нептун", глибока модернізація комплексів С-125, придбання "гарпунів" і "байрактарів". Секретна програма надводних дронів. І багато чого ще.

В історії сучасної Одеської області було два приклади успішних десантних операцій. Одну з них було здійснено в серпні 1919 року Збройними силами півдня Росії (ЗСЮР, так називалося оперативно-стратегічне об'єднання білих військ під командуванням генерал-лейтенанта Антона Денікіна) проти підрозділів Червоної армії, що контролювали тоді Одесу.

Висадці, здійсненій на косі Сухого лиману, в межах сучасного Чорноморська, передувало досить потужне селянське повстання, але до моменту початку операції червоним вдалося його придушити. Ба більше, губернській ЧК вдалося виявити підпільні білі організації в місті й заарештувати деяких лідерів.

ЗСЮР не зуміли забезпечити секретність підготовки операції, і в загальних рисах її задум був відомий противнику. Однак денікінцям вдалося зберегти в таємниці головне - місце висадки. Більшовики вирішили, що вона відбудеться між Одесою і Миколаєвом, у Коблевому, і стягнули туди основні сили. У підсумку біля Сухого лиману червоних підрозділів практично не було, і десант не зустрів опору. З моря артилерійську підтримку йому надавали кораблі Білого флоту, до якого приєдналася британська ескадра. Повітряну розвідку вели британські гідролітаки, один з яких червоноармійцям вдалося збити. Одесу зайняли досить легко протягом двох днів, 23 і 24 серпня.

Другий успішний десант висадили вже червоні. Це було під час Другої світової війни, у розпал Одеської оборонної операції. Мова про події в Григорівці 22 вересня 1941 року. Метою десанту був розгром румунських підрозділів, які, відтіснивши захисників Одеси в східному секторі оборони, просунулися до Чабанки та Гільдендорфа (Красносілки), звідки могли обстрілювати з артилерії центр міста і порт. Висадку здійснили силами 3-го Чорноморського полку морської піхоти за підтримки кораблів Чорноморського флоту, літаків бомбардувальної авіабригади та винищувального авіаполку.

Десант був комбінованим - на ділянку між Аджалицьким лиманом і селом Свердлове викинули до взводу парашутистів, поставивши перед ними завдання розладнати комунікації противника. Одночасно з боку міста завдали удару частини Приморської армії, серед яких був танковий батальйон.

Григорівський десант. Фото: хроніка СРСР

Як і денікінці в 1919-му, радянське командування зуміло скористатися фактором несподіванки. Протягом доби було розгромлено дві румунські піхотні дивізії. Григоріївська операція стала першим морським десантом ВМФ СРСР на Чорному морі й прикладом грамотної підготовки та вдалого вибору місця і часу висадки.

Повернемося у 2022 рік. Наскільки ми можемо судити, російське командування серйозно планувало доповнити свої операції на півдні України висадкою навіть не одного, а кількох морських десантів. Щоправда, всі вони ніяк не могли носити оперативного характеру і потребували тісної взаємодії з наземними силами. Грубо кажучи, щоб висадитися біля Одеси, росіяни мусили спочатку прорватися до неї сушею. Уся справа у відсутності в агресора достатньої кількості засобів доставлення та висадки. На початок вторгнення ворог мав на Чорному морі 13 великих десантних кораблів, що лише здається значним числом. Для перевезення батальйону морської піхоти з технікою потрібно чотири-п'ять таких одиниць, тобто сумарно ці БДК могли доставити до берега до 2000 морпіхів і до 50 бронемашин.

Війська рф тренуються десантуватися. Фото: пропаганда країни-агресора

Протистояти їм готувалися вже згадувані бригади морської піхоти, з артилерією і танками, берегові артилеристи та реактивники, а також потужна 28-та окрема механізована бригада, яку українське командування досить довго тримало в тилу - саме на випадок десанту. І це не рахуючи частин територіальної оборони, які спішно формувалися в ті дні. За найгрубішими підрахунками, загалом на відбиття висадки противника Сили оборони могли кинути до 10 тисяч осіб і кілька сотень одиниць техніки. Більш ніж достатньо, щоб перетворити будь-який морський десант, не пов'язаний за місцем і часом із проривом наземних сил, на суїцидальну акцію для агресора.

До того ж у перші дні повномасштабної війни Військово-морські сили України здійснили масштабне мінування на десантонебезпечних напрямках, передусім біля Одеси, Чорноморська, Південного і гирла Дунаю, значно обмеживши супротивника в маневрі.

Першу спробу висадки з моря противник здійснив у ніч на 26 лютого в районі Коблевого. Це сталося відразу після невдалого вертолітного десанту в Миколаєві, до якого проривалися танкові та мотострілецькі підрозділи. Коблевську висадку зірвала 28-а бригада, яка знищила катер ворога і до взводу морпіхів (мабуть, якийсь спецпідрозділ). 27 лютого російські БДК з десантом на борту маячили у прямій видимості з берега біля одеської Лузанівки, але на висадку росіяни не зважилися.

У перших числах березня ескадра агресора з'явилася за 40 км від Чорноморська. За даними командувача оперативного командування "Південь" генерал-майора Андрія Ковальчука, вони планували висадитися і заволодіти цим містом, щоб не дати Силам оборони перекинути резерви до Миколаєва, куди проривалися підрозділи 7-ї десантно-штурмової дивізії ворога.

Одночасно до берега підійшли російські ракетні та артилерійські кораблі, які розпочали методичний обстріл узбережжя. Назустріч їм вийшли українські патрульні катери та судна забезпечення, які почали робити відчайдушні маневри, ухиляючись від ворожого вогню. Як виявилося, їхньою метою було підманити противника в зону дії замаскованих батарей РСЗВ. І це вийшло! Тоді пошкоджень зазнав російський корвет "Василь Биков". На жаль, ця перемога була оплачена дорогою ціною - випущеною з літака ракетою був вражений і затонув катер типу Island "Слов'янськ".

Навчання Сі Бриз. Фото: Сергій Смоленцев

Проте загроза несподіваного удару з берега змусила окупантів відмовитися від десантної операції та відвести кораблі у відкрите море. Так було зірвано найнебезпечнішу спробу десанту поблизу Одеси. Надалі Сили оборони почали методично усувати саму загрозу.

Потоплення крейсера "Москва", знищення або пошкодження 5 із 13 БДК, деокупація острова Зміїний, удари по пунктах базування ЧФ і захоплених газових вежах - усе це дало змогу очистити від ворога північно-західну частину Чорного моря та убезпечити наш регіон. А заодно - вивільнити сили, які були залучені в береговій обороні. Результатом стало звільнення Правобережжя.

Повторюся: Збройні сили України, зокрема ВМС, свідомо і наполегливо готувалися саме до такого сценарію. Тому їх і супроводжував успіх. 

Іван Суданов