"5 липня всі очікували вибух на ЗАЕС, ми підготували протигази заздалегідь", - нікопольці, що залишились у місті

Мешканці Нікополя кожен день бачать ЗАЕС, де брязкають зброєю рашисти. Люди, які залишились у місті, розуміють всі ризики, але залишаються в рідних домівках та кожного дня долають проблеми, пов’язані з обмілінням  Каховського водосховища після його підриву, і страждаючи від постійних обстрілів ворога. На початку липня співробітник Інтента побував у Запорізькій області з експедицією волонтерів.

"Росіяни настільки близько, що є лише секунди, щоб спуститися в сховище, коли вони атакують", - каже жителька Олена і показує на величезне висохле Каховське водосховище, яке стало таким через підрив дамби в ніч на 6 червня, додає: "П'ять кілометрів. Це вся відстань". У березні 2022 року електростанція потрапила до рук російських військових. Відтоді питання безпеки ЗАЕС викликають велике занепокоєння не тільки в Україні, а й у світі. Більшість українського персоналу "Енергоатому" все ще перебувають на робочих місцях і працюють під тиском окупантів.

Вид на ЗАЕС через Каховське водосховище з берега Нікополя. Фото: Артур Чупригін

У найближчому до ЗАЕС підконтрольному Україні місті люди живуть під постійним страхом катастрофи. При цьому їм вистачає й інших проблем. У Нікополі повна відсутність водопостачання. Відтоді як дамбу підірвали, водосховище обміліло, і з крана не витекло жодної краплі.

Під палючим сонцем можна побачити градирні та шість ядерних реакторів. Вони знаходяться у стані холодної зупинки та лише один у стані гарячої зупинки. Напруга навколо гігантського енергетичного комплексу зросла. Президент України Володимир Зеленський заявив, що росіяни заклали вибухівку на даху реактора, а російська пропагандистська машина заявляє, що тепер українці хочуть здійснити там "нищівний теракт".

Літо на півдні України зазвичай спекотне та посушливе, температура 30 градусів і вище. І тепер, коли величезний резервуар води зник, спека зростає. Старі будинки та їхні мешканці на березі стогнуть від спраги. Крім того, сусідство з росіянами - важкий тягар, нікопольці постійно під прицілом та майже щодня під обстрілом. 

Людмила живе сама. Фото Вінсента Хайгеса

Літня жінка йде з повним візком п’ятилітрових бутлів "технічної води" для миття та обприскування посівів на своєму городі. Людмилі 73 роки, вона прожила тут понад три десятиліття. "Мій чоловік помер: від хвилювань після обстрілів у нього стався інсульт. Одній важко приходиться. Сусіди поїхали ще до війни. Я жила на іншому березі до приходу російських окупантів, мої діти та решта родини залишилися там. Вони або вже мертві, або до них неможливо дістатися - про їхню долю мені нічого не відомо". Людмила безпорадно дивиться на нас сумними блакитними очима. "Так, я одна. Спочатку померла моя мама, а потім і мій чоловік. Тепер я чекаю своєї черги (посміхається). Якщо щось тут трапиться, то це миттєва смерть - вже тут мене і поховають". Вона, як і решта, дуже побоюється можливої катастрофи на ЗАЕС.

Вона йде показувати свій сад. Під виноградними лозами бігає собака. "Мій єдиний товариш. Мені його віддав військовий, щоб я піклувалася, коли він пішов на фронт. Це було півтора року тому. Тільки ось цікаво де він, бо за цей час більше на звʼязок не виходив".

Її город, наперекір таким умовам, ще достатньо зелений завдяки технічній воді, яку щодня привозять до міста або дістають через свердловини. "Я можу жити завдяки тому, що росте в моєму саду, хоча стає дедалі важче через брак води".

Чим загрожує така сусідка, як окупована ЗАЕС

Шість реакторів атомної електростанції не працюють з вересня минулого року, що зменшує небезпеку в разі надзвичайної ситуації. "Це означає, що радіоактивного йоду-131 більше немає", — розповідає нам у розмові незалежна експертка з ядерної енергетики та безпеки Ольга Кошарна. "Але якщо рівень охолодження реакторів падає, температура підвищується - і реактор разом з паливом можуть розплавитися, вивільняючи інші радіоактивні речовини, які можуть спричинити онкологічні захворювання при тривалому впливі".

Ольга Кошарна. Фото: "Енергоатом"

Вона вказує і на іншу небезпеку, якщо зникне охолодження і в цей час буде обстріл по атомній електростанції. "Радіоактивні речовини, що потім викидаються, створюють безпосередню небезпеку для території в радіусі щонайменше 10 кілометрів. У залежності від напрямку вітру станеться й так, що доведеться ховатися й людям, які живуть на відстані 50 кілометрів від електростанції".

У Нікополі, де до війни проживало 120 тисяч жителів, за інформацією Нікопольської районної військової адміністрації залишилася половина. Містянам лячно, але вони залишилися. Марія та Ігор, фотографиня і відеооператор кажуть, що намагаються контролювати своє хвилювання, хоча це не завжди вдається: "Далі ніж до кінця тижня нікопольці не будують плани". Молоде подружжя "трохи готове" до можливої екстреної ситуації на атомній електростанції.

Фото з сімейного архіву Марії та Ігоря 

"Оскільки в ніч на 5 липня всі очікували вибух на станції, ми підготували протигази заздалегідь", — розповідає Ігор. Водночас Марія сміється: "Ігор купив їх на початку року. Тривожні розповіді про ЗАЕС нас лякали, звісно, треба було щось робити, якщо ми хотіли тут залишитися. На щастя, Ігорю вистачило розуму вжити деяких запобіжних заходів. Поки я витрачала гроші на одяг, він купував маски та захисні комбінезони". Ігор швидко дістає жовтий плащ і одягає його разом із респіратором. Ще й таблетки йоду кладе на стіл. "Звичайно, цього недостатньо, — каже чоловік через маску, - але це краще, ніж нічого".

Подружжя не думає розлучатися з містом. "Ми народилися та виросли в Нікополі, і вже два роки живемо в цій гарній квартирі. Ми обговорювали це - залишити місто - означає відмовитися від усього, що в нас є тут. Ми любимо це місто, цей будинок. Зараз допомагаємо як волонтери в сусідньому населеному пункті. Після тих новин 4-5 липня дуже великий відтік людей з міста. Є ймовірність, що щось піде не так, але ми даємо собі раду. Якщо це таки станеться, ми застрибуємо в автівку і їдемо звідси на невизначений час. У місті немає атомних бомбосховищ по типу підземних бункерів".

Забезпечити головним

Волонтер Дмитро Дейнега стоїть перед свердловиною біля свого дому. Глибина - 86 метрів. Три тижні тому її відновили, і два тижні з цього - вимивали всередині. Тепер вона забезпечує достатньою кількістю технічної води десятки людей у навколишніх домах. "Воду ми відкриваємо тричі на день", — зазначає Дмитро.

На запитання, чи хвилюється він з приводу провокацій на ЗАЕС, каже: "Кожен у Нікополі усвідомлює небезпеку. Тому ми так часто не говоримо про це. Ми тільки викликаємо безлад, коли порушуємо цю тему". "Готуватися потрібно", - і це звучить впевнено від нього. Він показує свій "підземний світ". Ми йдемо в бомбосховище, де Дмитро разом з дружиною організував фітнес-клуб. Коли почалася війна, і Нікополь постійно обстрілювали ракетами та касетними бомбами, подружжя перенесло свій бізнес до підвалу. Чоловік проводить до спортзалу довгими коридорами, душовими та туалетами, спальними приміщеннями аж до сауни. "Тут можуть знаходитися одночасно більш як триста людей. У нас є все необхідне: вода і їжа, є ліжка і ковдри, ліки. При будь-якій ситуації протримаємося довго. Навіть якщо це не ядерне бомбосховище, в ньому принаймні безпечніші, ніж на поверхні".

У бомбосховищі Дмитра Дейнеги. Фото: Вінсента Хайгеса

Ольга Кошарна просить додати з приводу ЗАЕС: "Дуже важливі слова… хочеться, щоб це якось прозвучало в статті. Ядерний тероризм з їхнього боку - це все, що вони зробили під час цієї війни на Чорнобильській та Запорізькій АЕС. Тут посилаємося на 2-гу статтю Міжнародної конвенції по боротьбі з актами ядерного тероризму, що всі ці дії, які вони зробили, має розслідувати Міжнародний суд у Гаазі. Всі міжнародні організації, Рада оборони ООН, сама ООН у цілому, Міжнародне атомне агентство виявилися безсилими за 500 днів, щоб зупинити росію. 

Вони не пускають гуманітарну місію в затоплені райони на лівому березі після вибуху на греблі. Заступником голови МАГАТЕ Рафаеля Гроссі є Міхаіл Чудаков - росіянин, росія не обмежена у своїх правах і привілеях. Вона порушила всі міжнародні конвенції, включаючи Додатковий протокол I до Женевських Конвенцій стаття 56 про заборону на напад та будь-які військові дії біля дамб, АЕС та інших установок і споруд, що містять небезпечні сили. Країна-агресор порушила всі чинні правила, і світ не в змозі знайти інструменти контрзаходів. Персональні санкції та санкції проти росатому не були прийняті в Європі. Лише кілька санкцій, можливо, США і Великобританія виграють. Система глобальної безпеки абсолютно зруйнована з точки зору ядерної та радіоактивної безпеки. Всі міжнародні організації повинні бути переформатовано, щоб знайти конкретні ефективні заходи для припинення ядерного тероризму". 

Артур Чупригін