Життя поруч із фронтом: історія відродження фермерів із Херсонщини після деокупації

Повномасштабне вторгнення, повернення до деокупованої Білогірки, життя за 10 кілометрів від лінії фронту, зруйнований дім і відбудоване зі шматочків вцілілого подвір'я, врятоване насіння, голіруч розміновані поля та солодкі херсонські врожаї. Подружжя Євгена і Катерини Щербини попри небезпеку й труднощі повернулось додому, аби відродити життя в рідному селі та повернутися до справи, яку люблять понад усе – роботи на землі. Про все це далі в матеріалі Інтента. 

Моторошні спогади назавжди

До села Білогірка, в якому проживає подружжя Євгена та Катерини Щербини, окупанти зайшли навесні 2022 року. На той час саме цей населений пункт був потрібен росіянам для вигідного облаштування своїх позицій, а тому людям довелось натерпітися. Пара згадує: "Як тільки окупанти почали заїздити, лишали один за одним блок-пости та обходили кожну хату. Вони перевіряли документи й налаштованість місцевого населення. Одразу після цього до нашого невеличкого села їх зайшло до тисячі. Тоді почалось: вони грабували, займали пусті будинки, рили окопи прямо в городах, під чисту рубали наш ліс для будівництва своїх бліндажів. Навіть матраци з ліжок забирали. Якщо хтось не віддавав те, що просили, погрожували людям розправами, говорили, що гранату кинуть. Хто не боявся чинити спротив, потрапляв на підвали. Це моторошні спогади назавжди".

Все це було тільки початком, чим далі, ситуація погіршувалась. Згодом почались обстріли й ще більший натиск з боку окупантів, тож жити в невеличкому, колись квітучому селі стало нестерпно.

Лишатись не можна

Спочатку подружжя сподівалося, що все це невдовзі скінчиться. Вони ховалися від обстрілів у погребі, тому якийсь час змогли протриматися, але довго так тривати не могло. День за днем обстріли посилювались, тож Євген та Катерина вирішили виїздити.

"Ми виїздили не самі, речей могли взяти тільки по одній сумці на людину. Їхали з розумінням, що кожна хвилина може стати останньою, адже дороги прострілювались. Всюди були міни, тому потрібно було бути дуже обережними", – розповідає Катерина.

Окрім цього, не менш небезпечним було проїхати ворожі блок-пости. Там, говорить дівчина, перевіряли кожен міліметр машини, а головне чоловіків: "На одному з постів окупанти хотіли забрати наших хлопців, люто обстежували все. Вони навіть речі вивертали повністю. Дуже провокативні питання ставили, сипали ними різко, що неабияк давило психологічно. Але, дякувати Богу, ми вирвались".

Відбудували з руїн

Коли виїздили з окупації, подружжя твердо вирішило, що обов'язково повернеться за будь-яких обставин. Тому як тільки Білогірку було звільнено, Катерина і Євген одразу ж поїхали додому. Вони розповідають: "Картина, яка очікувала вдома була страшною. Ми не вірили своїм очам. Колись прекрасна Білогірка, була вщент розтрощена, засипана снарядами та майже безлюдна. Наш двір не став винятком. Все було понівечено, всюди уламки, скло з вікон, розкидані від вибухів речі, а інше майно розкрадене. Ми не знали за що й братися, але стали до роботи. Нам таки вдалося відбудувати все, фактично з руїн".

Фото надали співрозмовники 

Пара також згадує, оскільки лінія фронту певний час після деокупації знаходилась за 10 кілометрів від Білогірки, перебувати в самому населеному пункті було дуже небезпечно. Так одного дня подружжя потрапило під обстріл.

"Ми намагалися розбирати завали та знайти ще бодай щось вціліле з нашого майна, як раптом почався обстріл. На щастя не постраждали, але урок винесли й наступного разу були обережнішими", – говорить Катерина. 

Попри весь ризик та небезпеку пара не здавалася й продовжувала прибирати подвір'я. Євгену довелось самотужки виносити з городу та з двору снаряди, відбудовувати все зі шматочків вцілілого майна. Коштів на капітальний ремонт тоді не було.

Любов до землі сильніша за страх 

Завершивши ремонтні роботи у дворі подружжя взялося відновлювати справу свого життя. До війни вони займалися землеробством, вирощували щедрі врожаї полуниці, пшениці й славних херсонських баштанних культур. Але на момент повернення і городи, і поля були повністю заміновані, що унеможливлювало будь-які роботи. Та навіть це не стало для них перешкодою. Євген почав розміновувати їх голіруч, на власний страх і ризик. 

"Земля – те, без чого ми не можемо! Тому нам потрібно було розв'язувати цю проблему. Ми зверталися до спеціалізованих служб, але на це або кошти великі потрібні, або черги великі, довгі очікування, а часу в нас не було. Тож вихід був один - робити це власноруч. Тим паче любов до землі сильніша за страх" – розповідає Євген. 

Окрім розмінування, чоловіку довелось ще й обробляти землю самотужки, мотоблоком. Адже через вибухонебезпечні "подарунки" в землі, ніхто не погоджувався загнати на поле велику техніку. А власна ж разом зі всім обладнанням згоріла під час обстрілів. Катерина згадує: "Землю Женя обробляв з іконою в руках, адже щоразу це був великий ризик. Віра рятувала й заспокоювала. Так одного разу, чоловік мотоблоком вирив нерозірваний снаряд. Диво, що не зачепив його, інакше б могло статися непоправне".

Фото надали співрозмовники

Херсонські кавуни й дині найсмачніші 

Завдяки титанічній праці Євгена парі таки вдалося обробити землю та посіяти кавуни й дині. Насіння вберегли від окупантів, тож воно пережило окупацію, виїздило, повернулося і діждалося свого часу у 2023 році, надавши можливість підготуватися до майбутнього сезону. І хоча через посушливий клімат цього літа врожай був не таким багатим, проте як завжди солодким та соковитим. За інформацією Херсонської ОВА цьогоріч херсонським фермерам вдалося виростити й зібрати 20 тисяч тонн кавунів та динь. Серед них і вирощені Євгеном та Катериною. 

"Наші херсонські кавуни й дині найсмачніші. Думаю, з цим мало хто посперечається. Поласувати ними приїздять навіть з інших областей, або просять надіслати поштою. А все через те, що вирощені вони з любов'ю під херсонським сонцем на щедрій, родючій землі", – зазначає Катя. 

Цього сезону пара садила різні сорти: кавуни "Талісман", "Балатон", відомий всім "Продюсер" та дині "Ефіопка" й "Ананаска". Врожай не розчарував. Розповідають, навіть законсервували, аби можна було посмакувати взимку. Всім любителям радять куштувати кавуни прямо на полі, говорять, так смачніше. 

Фото надали співрозмовники

Без віри й праці не буде нічого

Зараз пара підсумовує результати цьогорічного сезону та готується до нового. Тому роботи ще багато: "Зараз знову обробляємо землю технічно та від шкідників, вносимо добрива, адже це основа для майбутнього врожаю. Плануємо знову, як колись, до війни, сіяти пшеницю та соняшник".

Наразі серед основних проблем для подружжя лишається згоріла аграрна техніка. Кажуть, що без неї обробляти такі великі ділянки землі вручну мега складно. Тому звертаються до організацій, які можуть відшкодувати зіпсовану техніку, та поки безрезультатно, але Катя зазначає: "Щоб там не було, які б труднощі не спіткали, ми радіємо, що вдома і займаємось улюбленою справою. Хочу, аби кожен мав можливість повернутися додому. Головне не опускати рук, вірити та діяти, бо без віри й праці не буде нічого! А працювати українці вміють". 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Анна Шаповал