Дивовижний Південь: недооцінена здравниця Одещини

Одещина має безліч природних лікувальних ресурсів. Інтент вже розповідав про конкурента Мертвого моря – Куяльницький лиман та його потужну бальнеологічну базу. Цього разу розмова піде про курорт, який володіє не менш цінними "скарбами". 

Чорноморське узбережжя Одеської області славиться не тільки затишними піщаними пляжами, теплим ласкавим морем, мальовничими пейзажами та безліччю історичних пам'яток. Система лиманів "прикрашає" майже весь південний берег України, омитий Чорним та Азовським морями. Неподалік від найбільшого на Одещині – Дністровського лиману, на відстані 18 км від міста Білгород-Дністровський, розкинувся невеликий лиман – Будацький (Будакський) або Шаболатський, як ще його називають. Він простягнувся вздовж берегової лінії Чорного моря та має довжину 17 км і ширину всього 1500 метрів. Площа водного "дзеркала" складає понад 3000 гектарів. Як і у випадку з усіма лиманами, від моря Будацьке озеро, а ця водойма має і таку назву, відокремлює піщана коса, яка має однойменну назву – Будацька. Але до неї ми повернемося трохи пізніше.

Будацьке озеро 

Будацький лиман. ФОТО: sergeevka.org

Будацький лиман є частиною єдиної екосистеми "Дунай-Дністер". Це зумовлює постійний водообмін, обмін мінеральними речовинами, рослинними та тваринними ресурсами у межах усіх озер та лиманів лагуни, розташованих у міжріччі Дунаю та Дністра. Найбільш тісний зв'язок у Будацького лиману з найближчим "сусідом" – Дністровським лиманом. Науковці вважають, що лимани утворилися внаслідок розгалуження гирла Дністра, тому обидві водойми не мають чітких кордонів та пов’язані між собою болотистими плавнями. Ці заболочені ділянки - улюблене місце гніздування перелітних качок, лебедів, гусей та надійне середовище проживання для великої кількості чайок, бакланів та осілих качок.

Будацький лиман нерідко називають озером. Це пов’язано з тим, що він практично повністю відділений від Чорного моря вузьким піщаним пересипом, нагадуючи за формою та гідрологічному режиму водойму озерного типу. Із-за низької проточності та високого рівня випаровування у спекотний період часу, вода у Будацькому лимані стає надзвичайно солоною, що характерно саме для озер, а не для заток. В історичному контексті назва "Будацьке озеро" закріпилося завдяки його використанню як закритого лікувального джерела.

Бальнеологічні скарби Будацького лиману 

Мінеральні ванни. ФОТО: sergeevka.org

Невелика глибина цього лиману, яка в середньому складає 105 см, сприяє швидкому прогріванню його вод у літній період до 28 -33 градусів Цельсія. Саме ці фактори стали основними у формуванні його бальнеологічних ресурсів. Води лиману мають мінералізацію понад 30 відсотків та хлоридно-натрієвий склад. Окрім того, під водоймою сформувалися пласти підземних вод, що за складом наближені до Миргородських та Куяльницьких лікувальних джерел.

Майже повна відсутність сполучення Будацького лиману з морем привела до утворення у його надрах середньомінералізованих, слабкосульфідних хлоридно-натрієвих мулових відкладень з високим змістом органічних речовин та багатим колоїдним комплексом. Ці властивості наділяють грязі унікальним цілющим потенціалом, що успішно використовується у лікуванні недугів опорно-рухового апарату, шкіри, шлунково-кишкового тракту, нервової, дихальної, репродуктивної та сечовивідної систем. Але завжди треба пам'ятати, що лікувальні процедури чудодійними муловими лиманськими грязями повинні проводитися за призначенням та під наглядом лікарів, саме тоді вони принесуть максимальну користь без шкоди для організму.

Будацька коса

Будацька коса. ФОТО: На море і в гори

Починаючи від курорту Затока до селища Курортне тягнеться піщана смуга – Будацька коса. З однієї сторони вона омивається Чорним морем, з іншого – Будацьким лиманом. Ширина коси на різних ділянках варіюється від 50 до 200 метрів. Саме цією відстанню коса розділяє між собою морські та лиманські води, являючи собою своєрідну природну дамбу. З її допомогою чорноморські хвилі намагаються блокувати вихід прісної дністровської води у свій власний простір. 

Вже багато тисячоліть дане піщане утворення стримує собою води Дністра, майже запобігаючи їх проникнення у море. В південній частині Будацької коси річці вдалося таки нейтралізувати перекриття і вона потихеньку просочується у Чорне море. Але це нерівний бій, тому з часом у нижній течії Дністра створився величезний резервуар прісної води – Дністровський лиман.

Будацька коса – відносно "молоде" утворення, з’явилася вона у кайнозойській ері.  Довгий час морські хвилі, вздовжберегові течії та вітри працювали над "будівництвом" природного піщаного насипу.  Поверхню коси покриває дрібнозернистий пісок кольору червоного високопробного золота, тому відпочинок у цій курортній зоні нерідко порівнюють з рекреацією на знаменитому іспанському курорті Коста-дель-Соль.

Зі сторони лиману береги Будацької піщаної смуги майже повністю покриті травою та очеретом, а берегова лінія, що простягається вздовж Чорного моря – це суцільна пляжна зона. Коса має вкраплення забудови та туристичної інфраструктури біля селищ Затока та Сергіївка, від Сергіївки до селища Курортне взагалі немає ніяких признаків цивілізації – практично повна відсутність відпочивальників. Саме це місце приваблює поціновувачів "дикого" відпочинку на одинці з природою.

Історична довідка

Курорт Сергіївка. ФОТО: sergeevka.org

З давнини привабливі землі Причорномор'я були зоною інтересів представників різних народів та культур. Береги Шаболатського (Будацького) лиману — не виключення, вони мають багату стародавню історію. Археологічні розкопки підтверджені свідоцтвами про перебування людей на цих територіях. Історія регіону — поєднання впливу трипільської спадщини, грецької та кочових культур, а пізніше — й османської присутності. Це все сформувало унікальний культурний ландшафт чорноморського узбережжя Одещини.

Основні фізично-хімічні лікувальні властивості ропи Будацького лиману були відкриті вченими Одеського наукового товариства курортологів наприкінці 19 століття. В той час на узбережжі водойми утворилося поселення, яке складалося з 15 дворів та мало назву Шаболат-Сергіївка. На початку минулого сторіччя на березі  Шаболатського лиману була побудована грязелікарня, що поклало початок розвитку курорту. Багато років заради оздоровлення сюди приїжджали, в основній масі, жителі Молдови. Згодом на косі були виявлені мінеральні джерела, воду з яких стали використовувати в лікуванні хвороб шлунково-кишкового тракту.

Міст у Сергіївці. ФОТО: sergeevka.org

У 1972 році через лиман виріс пішохідно-транспортний міст завдовжки понад 1 км, який створив сполучення між селищем Сергіївка та морською косою. Після цієї події почала розвиватися пляжна зона, що зумовило ще більший потік відпочивальників. Розквіт курорту відбувався у 1970-90-ті роки. Саме у цей час у селищі активно йшло будівництво та відкриття санаторіїв, також дитячих оздоровчих закладів і таборів, баз відпочинку та готельних комплексів.

На жаль, під час відкритої збройної агресії рф проти України, Сергіївка підверглася обстрілу зі сторони агресора. Дев'ятиповерхівка, дитячий садок та деякі санаторії значно постраждали. 

Центр публічних розслідувань персоналізував тих, хто може бути причетним до смертельної атаки по мирному населенню Сергіївки  1 липня 2022 року російськими військовими. Після цього, за повідомленням ГУР, в рф ліквідували Дмитра Голенкова, пілота 52 важкого бомбардувального авіаполку повітряно-космічних сил рф (в/ч 33310), який базується на аеродромі "Шайковка" в Калузькій області та має на озброєнні бомбардувальники Ту-22М3. Голенков причетний до вбивств українців 1 липня 2022 року. Тоді три ракети Х-22 подолали відстань від місця пусків до цілі всього за декілька хвилин. У результаті – повністю знищена база відпочинку "Годжі" і значних руйнувань зазнав дев’ятиповерховий житловий будинок. А найстрашніше – 22 загиблих і 39 поранених цивільних. Також внаслідок удару ЗСУ по Льгову у Курській області, ймовірно, загинув командир 52-го полку дальньої авіації, полковник Олег Тимошин, причетний до ракетного обстрілу по курортному селищу Сергіївка у 2022 році.

Стародавня пам’ятка — Аккембетський курган

Кургани можна зустріти майже на всіх континентах нашої планети. Це один з різновидів грандіозних похоронних споруд, які прадавні люди зводили для поховання своїх правителів та осіб знатного походження. На території сучасної України такі вічні пам’ятники називали "царськими могилами". Широко відомі Мелітопольський, Олександрівський та Гермесов кургани, Кам’янське городище, Чортомлик і Товста Могила, в яких серед знахідок було багато зброї, прикрас, знарядь праці, предметів побуту, що були виготовлені й використовувалися ще задовго до наступу нашої епохи. 

Аккембетський курган. ФОТО: Вікіпедія

Однією з найвідоміших та найцікавіших поховальних споруд є Аккембетський курган (Попова могила), знайдений у XIX столітті на території виноградників села Біленьке. Давня назва поселення — Аккембет походить від цього могильника, оскільки з турецької має переклад — Біла гробниця. З географічної точки зору, Аккембетський курган споруджений на плато, яке формує північний берег Будацького лиману.

Дана поховальна споруда належить до трипільської культури, переважно до її найпізнішого усатівського періоду, який розвивався на території Північного Придністров’я, Молдови та Західного Причорномор'я. Аккембетський курган являє собою єдину пам’ятку, що збереглася до наших днів і залишилася від громади, яка проживала на узбережжі Будацького лиману. Інші могильники були знищені ще у середині минулого сторіччя під час господарського освоєння цих земель.

Верхня частина Аккембетського кургану також була зруйнована у наслідок сільськогосподарської діяльності жителів даної місцевості. Тому теперішня висота могильника ледь досягає семиметрової відмітки при діаметрі 60 метрів. Не дивлячись на те, що курган зазнав такого варварства, його насип нараховує 7 стратиграфічних шарів, в яких знайдені залишки 27 різних культур минулого. Ізотопний аналіз показав, що вік більшості поховань Аккембетського кургану дорівнює біля 2800 рокам до нашої ери. Тим самим могильник визнаний важливою археологічною пам’яткою епохи енеоліту та бронзового століття.

Як доїхати

До війни було декілька способів дістатися з Одеси до Будацької коси та лиману. Зараз залишився майже один:

• До руйнування росіянами мосту із залізничного вокзалу Одеси їхати на електричці, яка слідкувала до Білгорода-Дністровського, до станції "Бугаз" та на автостанції у центрі Затоки пересісти на маршрутний автобус 6.
• Також можна було від автостанції ринок "Привоз" в Одесі на маршрутці "Одеса — Білгород-Дністровський" їхати до центральної автостанції у Затоці, після чого також обираємо автобус маршрут 6.
• На автомобілі від Одеси до руйнування мосту можливо було доїхати по трасі Р70 через Великодолинське та Овідіополь або по автодорогах М27 та Т1641 через Чорноморськ, Санжійку і Грибівку, проїхавши через Затоку
• З Києва до курорту шлях складає через місто Одеса, до якого курсують рейсові потяги та автобуси. 
• На автомобілі з Києва їхати по трасі Е-95 через Одесу.

Юлія Сичова