Дивовижний південь: місто сивої давнини

Місто з багатовіковою захопливою історією Очаків розкинулося на самому краю мальовничого місу, біля підніжжя якого дніпровські води зустрічаються з чорноморськими хвилями. Розташовано воно у степовій зоні півдня України, саме в тій частині, де Дніпро та Буг зливаються воєдино та впадають у Чорне море. Сиві води Дніпра та безмежні простори чорноморських степів — з одного боку німи свідки, а з іншого — промовисті розповідачі багатої історії цього краю, а також зберігаючи його таємницю. 

У рамках циклу "Дивовижний Південь" Інтент веде розповідь про одне з найдавніших та цікавих міст Миколаївщини — Очаків. Раніше ми розповідали про конкурента Мертвого моря з Одещини — лиман Куяльник, заповідну перлину Миколаївщини — Бузький Гард, батьківщину козацтва на Херсонщині — Станіслав, мусульманську столицю України — Бахчисарай та недооцінену здравницю Одещини на Будацькому лимані.

Перекази старовини глибокої

Немало посилок відповісти на дату заснування Очакова. Територія сучасного міста була заселена ще з давніх часів. Вибір білого міста археологами були зазначені форми для вилівків знарядь праці епохи бронзи, а на околиці міста — могильник IV-I ст. до нашої ери. В Очакові знайдено скарб ольвійських та давньогрецьких монет, а на Кінбурнській косі проти нього — залишки кількох грецьких та скіфських поселень та курганів. Завжди з наявних версій, на цій землі ще в I-III ст. наша ери знаходилося сарматське поселення Алектор, історія життя та гибелі якого залишилася загадкою.

Степові землі цієї місцевості — комори археологічних знахідок: спеціалісти поні знаходять сліди слов'янських поселень у дівчині Дніпра та на острові Березань, що датуються IX-XII століттями. Тут знаходиться вся свого часу найпівденніший форпост Київської Русі. Поселення ці були знищені численними ордами кочівників та ціле сторіччя Північного Причорномор’я залишилося малозаселеним. У XIII столітті землі були захоплені монголо-татарами та увійшли до складу Золотої Орди. Вбивство хана Джанібека у 1357 році ознаменувало собою початок розпаду цієї держави.

ФОТО: lb.ua

У XIV столітті на місці нинішнього Очакова генуезкими колоністами була зведена фортеця Лерич. Генуезці також заснували тут торговельний центр та порт. Після ситуації в регіоні була неспокійна через постійні набіги ногайців, генуезці з Лерича шукали захист у господарів Молдавського князівства, які вже мали в ті часи значну силу в Європі. У роки правління Олександра Доброго генуезкі сеньйори з фортеці Лерич добровільно стали васалами молдавського правителя. Але розбіжності між представниками династій, що панували в Молдавії в ті роки, призвели до того, що молдавські бояри стали вороже ставитися до своїх васалів з фортеці Лерич. Через те в 1455 році молдавські пірати з Четатья Албе (ніни Білгород-Дністровський) раптово атакували Лерич. Генуезці, що керували фортецею, були взяті у полон та відправлені до молдавського воєводи Петра Арона .

Відомо також, що в 15 сторіччі на території нинішнього Очакова Великий литовський князь Вітовт звів фортецю Дашев. Історики стверджують, що в межах політики розширення кордонів Великого князівства Литовського "від моря до моря", він поставив на півдні свої фортеці: Соколець (нині Вознесенськ), Дашев, Качукленів (Хаджибей, Одеса), Маяк-Каравул на Дністровському лимані (ніни Маяки Одеської області). 

У ті часи кримська знать "товаришувала" з литовськими князями. Наприклад, засновник династії Гіреїв (Гераїв) та незалежної Кримської держави, перший кримський хан Хаджі I Ґерай (Гірей) отримав військову та політичну підтримку від литовських князів (зокрема — Сигізмунда Кейстутовича та Казимира IV ) у боротьбі проти Золотої Орди. Після його смерті почалася міжусобиця за трон, в результаті якої до влади прийшов Менґлі Герай . Саме тоді Крим завоювало Туреччину. А в 1492 році кримський хан заклав місто на місці литовської фортеці Дашев, яке первинно мала назву Кара-Кермен — Чорна фортеця. 

У XVI столітті усю північну частину Причорномор'я зайняли османи. Кара-Кермен став центром турецьких володінь між Дніпровським та Дністровським лиманами. На свій лад вони перейменували місто спочатку в Уз-Кале — Річкова фортеця, потім вона закривала вихід з Дніпра. Згодом, після укріплення фортеці її назвали Ачі-Кале, що перекладається як фортеця у моря. Майже три століття вона була відома під такою назвою.

У XVIII столітті місто складалося з великої фортеці на пагорбі та фортів на нижній терасі, зокрема — великого форту Гасан-Паші. Ачи-Кале став головною базою турецького флоту на північних берегах Причорномор'я. З початку російсько-турецької війни почалося постійне протистояння двох імперій за стратегічний вихід у Чорне море. У 1737 році армія Російської імперії взяла Очаків в облогу, розглядаючи його як головний форпост на північному узбережжі Чорного моря. В результаті турецька армія капітулювала. Захоплення провів маршал Христофор Мініх . Восени того ж року османи намагалися повернути свої колишні володіння, але даремно.   

З часом Очаків втратив свою роль значного торговельного центру у зв'язку з початком розвитку міста Одеса. Фортецю розібрали після поразки Росії у Кримській війні. З каменів фортеці був збудований унікальний острів-укріплення, який назвали Батарейним. Закінчили його будівництво в 1874 році. З часом острів був перейменований на Первомайський і довгий час був відомий під таким іменем. Зараз він має назву Козачий і представляє собою важливий стратегічний військовий об’єкт із забороненим доступом. А від фортеці в Очакові не залишилося й сліду.

Козачий слід в історії Очакова

Пропаганда рф стверджує, що до приходу імперії на цих теренах була пустка, однак це неправда. До Середньовіччя тут жили половці, а в Криму — кримські татари. Жителі регіону займалися землеробством та скотарством. Ще одна особливість регіону — вихід до двох морів, що відкривало шляхи для судноплавства.

Однак це не так. Як пояснює історик Сергій Білівненко , до російського приходу у 18 сторіччі на півдні України існувало Кримське ханство. А також були такі міста, як Очаків, Ізмаїл, Хаджибей (на його місці зараз сучасна Одеса) тощо. Ці міста були як багатонаціональними, так і поліетнічними — у них жили, серед інших, вірменів, євреїв та греків.

Так, російська історіографія нав'язує міфи про те, що історія Очакова обмежується здобуттям турецької фортеці російськими військами, ніби не було в його минулому литовських, кримських, козацьких "сторінок".

Насправді, як уже згадувалося вище, Очаків прогресував важливу стратегічну роль ще до приходу османів. А в XV–XVII століттях українські козаки неодноразово атакували османські укріплення в цьому регіоні, щоб контролювати чорноморське узбережжя. Однак місто було не лише військовим форпостом, але і значним торговельним центром, через який проходили товари з Європи, Криму та Близького Сходу.

Справжня історія Очакова — це історія боротьби за контроль над Чорноморським регіоном, у якому українські козаки та інші народи продовжували важливу роль, при спробі ролі імперських істориків викреслити їх із цією розповіддю. На сторінках історії Очакова вписані імена легендарних отаманів Івана Сірка, Петра Сагайдачного, Семена Палія, Сидора Білого, Захара Чепіги, Антона Головатого , які боролися за ці землі.

Взагалі, перші згадки письмовіки про козаків, що з'явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець XV ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галерею під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський , це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі. Так, 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського , Чингізіда і нащадка Мамая. Це перше письмова згадка про запорозьких козаків про, як під Тягинею, в низов'ях Дніпра, козаки взяли на абордаж османську галеру, з якої визволили невільників.

Крім того, не маючи протидії, кримський хан Менґлі І Герай вимушений був уперше жалітися великому князю Литовському Олександру І на дію "черкас" з козацької ескадри.

Найвідоміший "козацький" епізод стався після того, коли у 1659 році військова рада запорожців проголосила Івана Сірка кошовим отаманом Війська Запорозького Низового. Починаючи з 1660 року до 1679 року неодноразово запорізькі козаки під командуванням флотоводця та кошового отамана Івана Сірка зробили походи на узбережжя і не раз штурмували фортецю Очаків. У зв'язку з підготовкою до нового наступу султанський уряд ще навесні 1679 р. початок будівництва в пониззі Дніпра двох фортець-городків. Турецький уряд уже давно мав намір збудувати на Дніпрі фортеці, які були опорними пунктами під час походів на Лівобережну Україну. 25-тисячне військо мало виступити проти Запорозької Січі. Саме з цим турецьким походом історична традиція пов'язує знамениту відповідь запорожців та їх кошового отамана Івана Сірка турецькому султану.

ЗОБРАЖЕННЯ: Очаківському порталі

Під Очаковом у полі
Запорізька Січ гуля;
Йван Сірко в хмільному колі
Повстанцем меді кружля.
Над козацьким буйним станом
Засвітила ніч свічки;
Пишуть лист кошем султану
Запорізькі козаки…  
( Григорій Громовий "Під Очаковом у полі").

Пам'ятки Очакова

Свято-Миколаївський собор 

Свято-Миколаївський собор — найстаріша будівля в місті, а також єдина, яка вилилася під час російсько-турецької війни у ​​1788 році. У той час Очаків ще знаходився під владою турків, а собор був мусульманською мечеттю.

ФОТО: travels.in.ua

Точно невідомо, коли була зведена релігійна споруда, але вірогідно дані, що її будівництво збігається з періодом заснування фортеці на цій території наприкінці XV ст. У 1788 році коли Очаків був епіцентром військових подій, фортеця була зруйнована, в мечеті — значно пошкоджено. Трохи згодом над нею звели дерев'яний купол. С тих пір будівля вже стала належати православній церкві. Поступово були прибудовані вівтар, притвор та дзвіницю. З 1842 року церква іменувалася військовим собором, на початку ХХ століття тут відкрилася церковноприходська школа для дітей з бідних сімей.

У радянську епоху церкву спіткала доля, типова для всіх релігійних споруд тих часів. У тридцяті роки минулого сторіччя церкву закрили та перетворили на Будинок піонерів. З 1960 року у соборі розміщувався краєзнавчий музей ім. О.В.Суворова. Тільки в 2000-х роках собор повернули парафіянам та відновилися церковні богослужіння у ньому.

Музей мариністики імені Р. Г. Судковського 

Очаків — батьківщина відомого художника-мариніста XIX століття Руфіна Гавриловича Судковського, на частині якого в місті відкрито перший в Україні музей, присвячений мариністичному живопису. Це різновид образотворчого мистецтва, у якому головним об'єктом зображення виступає море.

ФОТО: discover.ua

Мариністичний музей був відкритий у 1982 році на базі Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна. Будівля музею була побудована ще до революції, а в часі Радянського союзу використовувалася як казарма та поліклініка.

У сьогоденні часи музей зберігає понад 600 творів образотворчого мистецтва. Експозиція музею має три зали. Перша зала присвячена життю та творчості Руфіна Судковського. У той період мариністика не була популярним видом живопису, що додає особливої ​​цінності картинам майстра. На них зображені пейзажі Миколаївщини: озеро Березань, Кінбурнська коса, Дніпро-Бузький лиман. У цьому залі можна побачити 17 витворів Руфіна Судковського, а також архівні світлини, документи та особисті речі.

Другий зал музею представляє роботи художників-мариністів кінця XIX — початку XX ст., серед яких перлина експозиції — оригінальні зразки творчості І. Айвазовського: етюди "Прибій" та "Море", а також полотно "Захід сонця у Малоросії". Третій зал експозиції містить художні твори живописців ХХ століття.

Очаківський військово-історичний музей 

Відкриття Очаківського військово-історичного музею відбулося в 1972 році в будівлі Свято-Миколаївського собору — колишньої мусульманської мечети. Згодом музей переїхав у нове приміщення в центрі міста, а з 2008 року оновлений музей відкритий для відвідувачів.

ФОТО: ОВІМ

Експозиція музею міститься в трьох залах і представляє близько двох тисяч експонатів, які відображають історичну картину краю від поселень останніх часів до подій Другої світової війни. Перший розділ експозиції присвячено освоєнню Причорноморських степів східними слов'янами Київської Русі у IX-X ст. та перебудову частини земель північного чорноморського узбережжя у складі Польсько-Литовської держави.

Другий зал висвітлює історичні факти турецько-татарського панування на Північному Причорномор'ї в XV-XVII століттях, зведення фортеці на території нинішнього Очакова та Кінбурнського укріплення. Проводиться експозиція знахідками, виявленими під час українсько-турецьких археологічних експедицій 1997-1998 років — монетами татарського ханства, прикрасами того періоду, деталями військового спорядження тощо.

Третій розділ експозиції присвячений походам запорозьких козаків до Очакова та їх славним подвигам: Дмитру Вишневецькому та врятуванню ним із фортеці чималої кількості невільників; Петру Сагайдачному, який прославився морськими походами проти турок; Івану Сірку, що у 1669 році здійснив вдалий військовий маневр, звільнивши з фортеці Очаків православних полонених.

Є серед експонатів музею й історичні об'єкти, що демонструють події боротьби між Росією та Туреччиною за узбережжя Чорного моря. Цю частину експозиції супроводжують картини, гравюри, діорами, вогнепальна та холодна зброя, нагороди, трофейні знамена, монети, турецькі печатки та ін.

Раніше музей мав назву «Очаківський військово-історичний музей імені О.В.Суворова», але у травні 2025 року був перейменований обласною Миколаївською радою, внаслідок широкомасштабного військового вторгнення РФ на територію України.

Очаківська берегова батарея

Берегова батарея, що розташована на півночі від Очакова, була побудована на початку ХХ століття. Ваше озброєння складалося із застарілих гармат зразка 1898 року, що мало низьку швидкість. У 20-х роках була проведена модернізація батареї і на ній були встановлені 152-мм гармати. Саме тоді їй надали порядковий номер 15.

ФОТО: rest.guru.ua

У роках 1939-40 років згідно з планом переозброєння батарей берегової оборони Чорноморського флоту, на 15-й батареї були встановлені чотири 203-мм гармати. При взаємодії з береговою батареєю № 22, що містилася на острові Первомайський (нині Козачий), 15-та батарея мала здатність забезпечити прикриття Очакова та акваторію Дніпро-Бузького лиману. У 1941 році Очаківська батарея була підірвана під час наступу військових німецько-фашистських загарбників.

Після Другої мвітової війни територія 15-ї батареї використовувалася частинами ПВО та зв'язківцями. У 90-ті роки вона була занедбана і понад 10 років не мала охорони. За цей час усіх металевих конструкцій було вкрадено. Однак після 2008 року на території батареї знову повернулися військовослужбовці — тепер цей об'єкт під охороною.

***

Тут лише деякі пам'ятки Очакова. Околиці міста сівої давнини містять чимало цікавих природних та історичних об'єктів, серед яких — Національний історико-археологічний заповідник "Ольвія", легендарні острів Березань, Кінбурнська та Тендрівська коси, Національний природний парк "Білоберіжжя Святослава", острів Козачий (Майський) та інші. Але це вже — тема іншої розмови.

У своєму віці славне місто Очаків зазнало багато ворожих захоплень, війн, руйнувань. Здавалося, ці всі події залишилися в далекому минулому, але, на жаль, зараз воно знову потерпає від ворожих атак загарбників. Місто постійно обстрілюється російськими окупантами.

Юлія Сичова