22 листопада 2026, 06:30

Дивовижний Південь: Лемурійське озеро – рожеве море серед степу

This article is also available in English

Лемурійське озеро. ФОТО: vidviday.ua

Лемурійське озеро. ФОТО: vidviday.ua

Посеред посушливого херсонського степу, поблизу північного узбережжя Сиваша, розкинулася водойма незвичайного кольору. У теплу пору року, за сонячної та спекотної погоди, її вода набуває різних відтінків рожевого – від ніжного персикового до насиченого малинового, а береги вкриваються білосніжною кіркою солі. Сьогодні це місце відоме як Лемурійське озеро, проте ще в середині минулого століття цієї водойми не існувало. Саме про неї розповімо в черговому матеріалі постійної рубрики "Дивовижний Південь".

Від військової вирви до рожевого озера

Лемурійське озеро – невелика мілководна водойма поблизу села Григорівка на Херсонщині. Найвідоміша версія походження озера пов'язана з катастрофою радянського військового літака, яка, за місцевими переказами, сталася 26 серпня 1969 року.

Лемурійське озеро на тлі Сиваша. ФОТО: find-way.com.ua
Лемурійське озеро на тлі Сиваша. ФОТО: find-way.com.ua

Згідно з цією історією, літак упав неподалік від Сиваша, залишивши після себе глибоку вирву. Під час пошуків і вилучення уламків військові нібито ще більше поглибили котлован, діставшись водоносних шарів. Згодом заглиблення заповнилося солоною водою й перетворилося на озеро. У деяких переказах навіть називають глибину розкопаної вирви – близько 18 метрів. Утім, документального підтвердження цих обставин у відкритих джерелах немає, тому історія залишається місцевою легендою.

Незвичайна водойма отримала серед жителів навколишніх сіл просту назву – "Яма". Люди приходили сюди купатися й помічали, що завдяки високій солоності води на її поверхні значно легше триматися. У спекотну погоду вода інтенсивно випаровується, через що концентрація солей збільшується, а вздовж берегів утворюються соляні відкладення.

Таємниця назви

У 2000-х роках місцева влада та підприємці взялися розвивати туристичну інфраструктуру й популяризувати незвичайне озеро. Згодом постало питання про привабливішу назву для нього.
За спогадами колишнього голови Присиваської громади Сергія Кліщевського, спочатку в туристичних матеріалах використовували звичну назву "Яма", потім експериментували з варіантом "МайЯма". Зрештою після обговорення кількох пропозицій зупинилися на назві "Лемурійське озеро".

Її пов’язали з легендами про Лемурію – міфічний затонулий континент, який посідає помітне місце в езотеричних ученнях, зокрема в працях Олени Блаватської. Поширювалися навіть перекази, нібито водойма є залишком давнього Лемурійського моря. Жодного наукового підґрунтя такі уявлення не мають, проте загадкова назва закріпилася.

Секрет рожевої ропи

Незвичайне забарвлення Лемурійського озера пов'язане з життєдіяльністю мікроскопічних організмів, зокрема одноклітинної зеленої водорості Dunaliella salina. Вона пристосована до життя у воді з надзвичайно високою концентрацією солі, непридатною для більшості звичних водних організмів.

За високої солоності та інтенсивного сонячного освітлення водорість накопичує бета-каротин – природний помаранчево-червоний пігмент, який допомагає захищати її клітини від пошкодження. Саме завдяки йому зелена за своєю природою водорість може набувати помаранчевого або червонуватого відтінку. У дуже солоних водоймах на забарвлення води також можуть впливати інші мікроорганізми, зокрема солелюбні археї.

Інтенсивність рожевого забарвлення озера залежить не лише від життєдіяльності мікроорганізмів, а й від умов освітлення. За яскравого сонця, у похмуру погоду та залежно від кута падіння сонячних променів вода може виглядати по-різному.

Херсонський аналог Мертвого моря

Лемурійське озеро нерідко називають українським Мертвим морем через надзвичайно високу солоність води. За поширеними оцінками, концентрація розчинених солей у ньому може сягати 270–300 грамів на літр. Для порівняння, солоність Мертвого моря становить близько 340 г/л. Водночас мінералізація Лемурійського озера не є сталою та може змінюватися залежно від природних умов.

Лемурійське озеро порівнюють із Мертвим морем. ФОТО: find-way.com.ua
Лемурійське озеро порівнюють із Мертвим морем. ФОТО: find-way.com.ua

Ропа озера містить не лише хлорид натрію, а й сполуки магнію, калію та інші розчинені солі. Однак схожість із Мертвим морем за солоністю не означає, що хімічний склад двох водойм однаковий.

Бальнеологічні скарби

Окрім рожевої ропи, околиці Лемурійського озера відомі муловими сульфідними грязями (пелоїдами), характерними для солоних лагун і лиманів. Такі відкладення формуються внаслідок тривалого накопичення мінеральних та органічних речовин, які зазнають перетворень за участю мікроорганізмів. У середовищі з обмеженим доступом кисню можуть утворюватися сульфіди заліза. Мулові грязі зазвичай мають дрібнозернисту структуру й утворюють пластичну масу.

Поблизу Лемурійського озера розташовані грязьові ділянки Сиваша, які до повномасштабного російського вторгнення використовували для оздоровчих процедур. Відпочивальники наносили мул на шкіру, а після процедури змивали його водою.

Бальнеологічні процедури
Бальнеологічні процедури. ФОТО: ukrinform.com

Степ тисячоліть

Навколишні степи зберігають сліди тисячолітньої історії. Близькість до Криму та переправ через Сиваш робила цю місцевість важливим простором для пересування людей у різні історичні епохи.
Одні з найдавніших свідчень перебування людини в цій частині Присивашшя належать до пізнього палеоліту. Поблизу села Нововолодимирівка археологи виявили стоянку "Нововолодимирівка ІІ", яку датують приблизно 20 тисячами років тому. Її відкрив у 1983 році археолог Микола Оленковський. Під час розкопок дослідники знайшли кістки бізона та дикого коня, а також близько двох тисяч крем'яних виробів – різців, скребачок, вістер і дрібних пластинок. Знахідки свідчать про життя мисливців, які населяли ці степи за часів останнього льодовикового періоду.

Ця стоянка має статус пам’ятки археології національного значення і є основною пам’яткою нововолодимирівської археологічної культури. У навколишніх степах збереглися також сліди поселень скотарів доби бронзи. Зокрема, поблизу Нововолодимирівки зафіксовано близько 160 курганних насипів, які датують II тисячоліттям до нашої ери. У наступні століття ці землі входили до простору кочових народів Причорномор’я, зокрема половців і ногайців.

У XVII–XIX століттях через південні степи пролягали чумацькі шляхи до кримських і присиваських соляних промислів. Сіль, яка природним шляхом кристалізувалася в солоних водоймах, була цінним товаром. Чумаки перевозили її воловими возами до різних регіонів України. Для таких подорожей вони об’єднувалися у валки, які очолювали досвідчені отамани.

Сільське оточення Лемурійського озера

Поблизу Лемурійського озера розташовано кілька сіл, історія яких пов'язана із заселенням Півдня України в XIX столітті.

Григорівка

Село Григорівка, розташоване приблизно за чотири кілометри від Лемурійського озера, є адміністративним центром Присиваської громади Каховського району. Офіційною датою його заснування вважається 1869 рік. Поселення виникло завдяки переселенцям із Київської та Подільської губерній. Серед його давніх назв – Чокрак і Великий Чокрак.

Цікаво, що вихідці з Київської губернії переважно оселялися в північній частині села, яку називали "Київщиною", а переселенці з Поділля – у південній, відомій як "Кам'янеччина". Ці частини села відрізнялися й релігійними традиціями: серед мешканців "Київщини" було багато католиків, а на "Кам'янеччині" переважали православні. У 1890 році в Григорівці збудували мурований римо-католицький костел, який став однією з архітектурних пам'яток села.

Нововолодимирівка

Невелике село Нововолодимирівка розташоване біля Сиваша. Його заснували 1872 року на території тодішнього Дніпровського повіту Таврійської губернії. Поселення належало до Першо-Костянтинівської волості.

Нововолодимирівка має й іншу, історичну назву – Тугарек, яка збереглася в місцевому вжитку навіть у XXI столітті. За місцевим поясненням, вона має кримськотатарське походження й означає "постоялий двір".

За переписом 2001 року тут проживала 161 особа, у 2018 році – 52, а в енциклопедичних даних за 2021 рік зазначено вже 42 жителі. Таким чином, за два десятиліття чисельність населення села скоротилася майже вчетверо.

Першокостянтинівка

Село Першокостянтинівка розташоване на південний захід від Григорівки, неподалік шляхів до Перекопського перешийка. Його заснували 1861 року на місці колишнього татарського поселення, відомого під назвою Малий Чокрак. За однією з місцевих версій, сучасну назву село отримало на честь Костянтина Івановича, який керував переселенням людей у цю місцевість. Поселенці нібито прозвали його Добросовісним.

Історія цієї частини Присивашшя тісно пов'язана з Перекопом – одним із головних шляхів суходільного сполучення з Кримом. На Перекопському перешийку збереглися залишки давньої оборонної лінії – рову й валу завдовжки близько 9,5 км. У XV–XVII століттях укріплення відновлювали та посилювали правителі Кримського ханства, а їхнім головним осередком стала фортеця Ор-Капи.

Під час Другої світової війни цей напрямок знову мав важливе військове значення. 13 вересня 1941 року село окупували німецькі війська, а 30 жовтня 1943 року радянські підрозділи витіснили їх із Першокостянтинівки. За місцевими історичними даними, у війні брали участь 350 жителів села, 158 із яких загинули.

Лемурійське озеро під російською окупацією

До повномасштабного російського вторгнення біля Лемурійського озера діяла туристична інфраструктура, зокрема, альтанки та душові з прісною водою. Однак у 2022 році територія Присиваської громади, де розташоване озеро, опинилася під російською окупацією.

Альтанка для туристів у селі Григорівка. ФОТО: ukrinform.com
Альтанка для туристів у селі Григорівка. ФОТО: ukrinform.com

Війна завдала значної шкоди водогосподарській системі Півдня України. Після руйнування російськими військами греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року Каховське водосховище спорожніло, а Північно-Кримський канал втратив основне джерело водопостачання. Це спричинило масштабні зміни в роботі зрошувальних систем і водному режимі територій, залежних від дніпровської води.

Водночас достовірних відомостей про те, як війна та зміни водогосподарської системи вплинули безпосередньо на Лемурійське озеро, бракує. Через російську окупацію доступ до водойми обмежений, тому її сучасний екологічний стан залишається недостатньо дослідженим.
 

Юлія Сичова

Поділитися