Арциз: 7 цікавих фактів про місто

Арциз розташований у Болградському районі Одеської області, він є адміністративним центром Арцизької міської громади та знаходиться від обласного центру на відстані у 156 км автошляхом М15 (Європейський маршрут E87). Відстань до Одеси залізницею від залізничної станції Арциз, що побудована у 1913 році – 173 км. 

Інтент продовжує розповіді про міста Одеської області. Вслід за Білгород-Дністровським, Рені, Подільськом, Ізмаїлом, Вилковим, Болградом, Татарбунарами та Саратою, розповімо про ще один цікавий населений пункт півдня Одещини – Арциз.

ЗОБРАЖЕННЯ: Інтент

Історія назви та походження міста

Арциз має багату історію, пов'язану з німецькими колоністами, виноградниками, стратегічним розташуванням на річці Когильник та давніми курганами.

Місто виникло 1816 року в період заселення Буджаку (Південної Бессарабії) німцями, після приєднання її до Російської імперії.

Відомо, що степові містечка, які засновані німцями-колоністами на Одещині у 1810 – 1830-х роках, отримували свої імена на спомин "перемог російської зброї", у наполеонівських війнах. Серед таких містечок – Тарутине (Бессарабське), Віттенберґ (Прикордонне), Бородіно (Буджак), Фершампенуаз (Садове), Париж (Веселий Кут) та інші.

Свою назву Арциз отримав також завдяки війні з Наполеоном. Походження назви Арцизу йде від французького міста Арсі-сюр-Об, тобто Арсі над Об (притока Сени), у Шампані, де 20-21 березня 1814 року відбулася битва при Арсі-сюр-Об. У цій битві перемогли союзні війська (до складу яких входила й армія Російської імперії) над Наполеоном.

У 1814 році 82 сім'ї німців (417 осіб) з Польщі відгукнулися на заклик імператора Олександра I переїхати на Південь Бессарабії, щоб колонізувати степ «номер чотирнадцять» на північному березі у гирлі степових річок.

Село спочатку носило ім'я Johanneshort ("Йоханнесхорт" – Фортеця Іоанна), але в 1819 названо ім'ям Арциз на підставі постанови російського уряду (за указом Олександра I) в пам'ять про здобуту перемогу союзників над Наполеоном I під Арсі (по-французьки Arcis).

У різний час селище мало різні назви: Альт-Арциз/Alt-Arzis, Арсіс 1-й, Старо-Арциз, Старий Арсіс, Іванівська, колонія №11. Наприклад, з дозволу опікунського комітету у 1824 році було засновано нове поселення – з'явився Neu-Arzis (Новий Арциз – Вишняки). А сам Арциз відтепер став називатися Alt-Arzis (Старо-Арциз).

ФОТО: Махала

Місце першої церкви та школи було розташоване трохи на захід від центру села, свідчить про те, що тут колись був "центр" села. І школа, і церква, ймовірно, були разом та існували до відділення Нью-Арцизу.

Поселенці швидко багатіли. В 1827 Арциз був однією з найбагатших німецьких колоній, де були 139 сімей або 660 чоловік, 7420 десятин землі, 98 кам'яних і 14 глиняних будинків, вітряк, 96 колодязів, налічувалося 272 коня, 1387 голів великого рогатого. Вирощували пшеницю, кукурудзу, ячмінь. Займалися садівництвом, були 123 виноградники. Були ярмарки у селищі – один на чотири села.

У 1844 році в Арцизі Самуелем Меске була заснована перша металообробна майстерня. Плуги, виготовлені там, дуже добре і легко ходили по землі. Саме завдяки цьому кількість клієнтів постійно зростала і компанія прогресувала. На початку ХХ ст.майтерня вже стала фабрикою плугів із слюсарним, ковальським, ливарним, столярним та малярним відділами з власним освітленням. Почали випускати нові плуги Weischkorn — трилезові, прості, легкі в експлуатації. Хороший продаж цих плугів дав можливість втілити в життя план випуску дво- і трикорпусних плугів за власним проектом. Сталь високої якості отримували з Піттсбурга (США). З 1913 по 1914 рр. вдалося замовити і отримати 640 одиниць сталі для відвалів (самоочистників) зі Штатів. Товар прибував на залізничний вокзал Лейпцига (Серпневе).

У 1872 Арциз став управлінським центром Арцизької волості в Бессарабській губернії Бендерського, після Акерманського повіту, Клястицького округу. До нього входили села Арциз, Брієнни (Глінка), Friedenstal та Ново-Арциз, ще російська Павлівка та болгарське село Давлет-Агач (Dewlet-Agatsch). Останні два прагнули потрапити під управління інших територій, але "сувора німецька верхівка не хотіла відпускати їх". До переходу управління до Арцизу ці села належали колонії Тарутино (Анчократ) Аккерманського повіту, що у Клястицком колоніальному окрузі. Через три роки після заснування окружного відомства було створено в Арцизі поштово-телеграфну станцію. Підключення до телефонної мережі жителів почалося лише понад тридцять років, у 1909 році. У 1903 році в Арцизі з'явилася поштово-телеграфне відділення, а в 1905 – поштова станція.

У наступному десятилітті бельгійська компанія почала прокладати залізничну колію Аккерман-Бессарабська.

У 1916 р. була побудована залізнична станція, депо, майстерні, ткацька фабрика, що належала братам Майснерам, паровий млин та інше.

У першій половині ХХ століття Арциз двічі був окупований Румунієй. Після Першої світової війни був він у складі СРСР. У складі України – з серпня 1991 року.

Найбільший у Бессарабії ринок коней

Арциз у ХІХ столітті. ФОТО: Бессарабія.ua

Зручне розташування села в Аккерманському окрузі між цілим рядом німецьких сіл сприяло торгівлі. Навіть рання торгівля вже була розвиненою. Тому Арциз незабаром став одним із найбільш відвідуваних ринків на півдні Бессарабії, де зустрілися селяни нижньої та верхньої частини краю. Вже 1859 році тут проходили знамениті арцизькі базари.

В Арцизі продавалися коні, вівці, велика рогата худоба, шерсть, зерно, ремісничі вироби та інше. Тут пульс економічного життя Бессарабії виявлявся найбільш яскраво. У місті була штаб-квартира торгової промисловості. Арциз був як економічним центром, а й центром німецького етносу. Арцизький кінний ринок займав ключове місце і був відомий далеко за межами Бессарабії: німці постачали на ринок першосортних коней. Тут був єдиний синдикат з розведення коней.

На початку XX ст. в Арциз на базари приїжджали купці з Туреччини, Франції, Польщі та інших країн. Бувало протягом дня турецькі купці купували по 50-60 коней.

Загалом ярмарків у німецьких колоніях не існувало, але в колонії Тарутино та Старому Арцизі були базари через кожні два тижні. Обороти цих ринків приблизно можна було вважати: в Тарутиному – 25 тис. і в Старому Арцизі – 15 тис. рублів сріблом на кожному базарі.

Для муніципалітету ринок був хорошим джерелом доходу. Усі адміністративні та розважальні витрати були покриті з нього. Жодних особливих зборів не існувало на ньому. Населенню доводилося чистити та підтримувати порядок після та під час роботи ринку та на цьому заробляти. В результаті почали виникати торговельні та промислові підприємства.

Арцизький кінний ринок. ФОТО: Facebook / Арцизький історико-краєзнавчий музей

Справа в тому, що "кінь колоніста" був справжнім знаком якості завдяки унікальному поєднанню витривалості та швидкості, об’єкт бажання як для місцевих фермерів, так і для іноземних торговців. Згідно зі спогадами родини Герстенбергер (Gerstenberger), секрет сили цих коней полягав у їхньому напівдикому способі життя: молодняк до 2-3 років жив під відкритим небом (за винятком холодних місяців), не знаючи ані стайні, ані недоуздків.

На пасовище виводили тільки кобил і лошат, а також молодих самок, але не меринів, які були потрібні для щоденної роботи і яких тримали як стайняних коней. Жеребець був ватажком стада. Якщо стадо розходилося по пасовиську занадто далеко або якась тварина паслася трохи осторонь, жербець з витягнутою вперед шиєю і головою та відкинутими назад вухами галопом оббігав стадо, доки не збирав його разом. Потім він знову ставав посередині стада, випрямившись. Тварини знаходилися під наглядом "табунщика".

Тільки перед продажем на великому ринку в Арцизі коней ловили за допомогою аркана. Це було справжнє видовище: четверо чи п'ятеро чоловіків приборкували норовливу тварину, щоб одягнути на неї першу вуздечку.

Особливе враження на мешканців сіл справляли перегони табунів на ринок, коли десятки молодих коней вільно і слухняно бігли за своїм провідником через кілька поселень.

Розвитку конярства сприяла сільськогосподарські виставки, які проводились в різних населених пунктах: Аккерман (1912), Арциз(1933), Тарутино (1906).

Різні поховання в одному кургані

Територія в районі сучасного міста Арциз була заселена давно. Про це свідчать наявні на березі річки Чаги, на захід від Арциза, чотири скіфські кургани. В одному з них розкопано поховання воїна IV ст. до н. е., де були знайдені золота чаша і військові обладунки (шолом і панцир, залізний меч, стріли, наконечники списа та ін.). Деякі з експонатів зберігаються в Арцизькому історико-краєзнавчому музеї.

На північному сході від міста Арциз, на височині, яка в народі називається Брієннською горою, розташований курган.

ФОТО: Facebook / Арцизький історико-краєзнавчий музей

Це стратегічне місце давало змогу кочовикам контролювати навколишні степи та водні шляхи. В середині ХХ століття на пагорбі зберігалися лише залишки первісного насипу, значно пошкодженого внаслідок господарської діяльності та оранки.

У наукову літературу він увійшов як "Арцизький курган" і розташовувався над правим берегом заплави річки Когильник, дещо вище впадіння в неї Чаги. Назва гори, відомої покладами вапняку та виноградниками, походить від німецької колонії Брієнн (нині село Глинка), що існувала тут у 1816–1940 роках.

До 1972 року курган не згадувався в дослідженнях і не був позначений на топографічних мапах. Його відкриття стало наслідком випадковості: археологічний загін під керівництвом Ірини Алексєєвої планував досліджувати інший об’єкт. На місці виявилось, що чорнозем для Центрального парку Арциза добували з іншого кургану, який і вирішено було дослідити. Це і стало приводом до початку розкопок — уже після часткового руйнування насипу.

Особливої уваги заслуговують ритуали, пов’язані зі спорудженням гробниці. Археологи виявили сліди спалених дерев’яних конструкцій — імовірно, надмогильного храму або навісу. Обвуглені рештки, попіл і розбитий посуд вказують на ритуал очищення вогнем. Також простежено послідовне чергування дарів — від військових предметів до прикрас, що символізує поєднання в образі покійного функцій воїна, жреця та, ймовірно, правителя.

Попри часткове пошкодження, археологам вдалося виявити унікальні знахідки. Курган містив три окремі поховання, що належали до різних історичних епох, культурних традицій і соціальних верств.

ФОТО: Facebook / Арцизький історико-краєзнавчий музей

В одному з них знайдено рештки чоловіка — ймовірно, воїна або представника знаті. Його поклали в просту дерев’яну домовину разом із залізним мечем, наконечниками стріл і списів, бронзовим дзеркалом. Розташування предметів свідчило про дотримання поховального обряду. Поруч — рештки жертовних тварин (коня і собаки), які, ймовірно, мали супроводжувати небіжчика у загробному світі.

Також у східній частині насипу виявлено пізніше поховання жінки з характерними рисами сарматської культури. При ній знайдено бронзові фібули, дзеркальце, намисто зі скла та бурштину, а також уламки посуду. Незважаючи на пограбування, яке сталося ще в давнину, збережені залишки вказують на високий соціальний статус покійної.

У центрі кургану виявлено головне поховання — прямокутну камеру (приблизно 3×2 м), викладену дерев’яними колодами та перекриту вапняковими плитами. Всередині — скелет чоловіка в скорченому положенні, покладений на спину, обличчям на захід. Разом із ним знайдено багатий супровід: мечі, наконечники стріл, дзеркала, прикраси, амфори, уламки ритонів і дерев’яні вироби. Усе це дало підстави вважати поховання "царським".

Легенди та скарби кургану

Курган користувався популярністю у місцевих німців. У 1907 р. саратський вчитель і краєзнавець Ф. Вагнер написав про нього сагу (Fiechtner 1964; Сапожников, Кашуба 2020), а уродженець с. Брієнн Гербер Остер (1918 р.) залишив есе "Курганные холмы в Бессарабии", присвячене цьому могильному насипу. У ньому наведена легенда про те, що вночі з пагорба виходять маленькі чоловічки і танцюють навколо, а з настанням дня знову ховаються під землю.

ЗОБРАЖЕННЯ: Facebook / Арцизький історико-краєзнавчий музей

Ще там описана історія пошуку скарбів в 1873 р.: "довгим зимовим вечором сиділи три молоді бурсаки і розповідали страшні історії про легендарний пагорб, в якому має бути захований скарб. Якби у них був цей скарб, то вони б стали багатими, а тому вирішили його добути. Ініціатор Ханнесле разом з бурсаками вночі підібралися до пагорба з лопатами і тачкою. Вони зрили верхівку і при світлі ліхтарів зробили прямовисний хід-шахту глибиною кілька метрів. Позаяк взимку робіт на полях та виноградниках не було, цього довго ніхто не помічав. Хлопці вже підраховували, скільки ночей їм залишилося копати, щоб знайти жаданий скарб, утім про їхні пошуки стало відомо. Сільський староста і пристав були здивовані нічною працею шукачів скарбів. Обурений староста під страхом покарання наказав негайно припинити розкопки. За одну ніч хід повинен мав бути заритий разом з мотузками і блоками. Незважаючи на всі зусилля, бурсаки не змогли засипати шахту за одну ніч, тому вирва ще довго залишалася свідченням цієї історії".

За 60 років потому, колишній бюргер Йоханнес Хойзер (Häuser) святкував своє 80-річчя, тоді він повідав своїм нащадкам історію мисливців за скарбами, закінчивши її словами: "…в той час я і був Ханнесле". Згодом його небога Антонія стала письменницею, відомою як автор книги "старожитності" (Die Altertumsforscher), де й повідала, що пагорб був популярним місцем дозвілля для молодих і старих. У 1930 р. на його верхівці поставили дерев’яну піраміду заввишки 8 м.

Є й цікава розповідь Г. Остера. Там говориться, що через багато років після репатріації бессарабських німців до прадідівщини, на степовому плато для потреб радянської армії вирішили збудувати військовий аеродром. На заваді стала Брієннська Гарматна Могила, яку мали знести. Археологи "з великим здивуванням виявили в її підніжжі скарб з золота, срібла та дорогоцінних каменів". Ці твори мистецтва були вилучені і знаходяться в Одеському археологічному музеї. У 1994 р. Г. Остер разом земляками побував на малій вітчизні і побачив, що "з семи курганів, які колись були близько Брієнне, зберігся тільки той, який стоїть на краю гори над школою і тоді ж він в останній раз піднявся на нього…" (Oster 2013).

ФОТО: Facebook / Арцизький історико-краєзнавчий музей

Зараз в Арцизі активно використовують туристичний маршрут "Скіфська тропа", під час якого уяасники опиняються на вершині пагорбу.

Космодром поруч

Біля Арцизу розташований колишній військовий аеродром. Він був одним із найбільших в Україні та мав злітно-посадкову смугу, здатну приймати всі типи радянських бойових літаків. Більш того, цей військовий об'єкт вважався резервним для посадки космічного корабля багаторазового використання "Буран".

ФОТО: Бессарабія.ua

Колишня стратегічна авіабаза "Червоноглинське" в Арцизі на початок лютого 2026 року залишається у неробочому стані, хоча питання її відновлення неодноразово піднімалося на державному рівні. Так, у 2017 році Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про відновлення військового аеродрому у місті Арциз. Тоді ж Генштаб підготував клопотання до Арцизької міськради щодо виділення земельної ділянки. Після того, як понад 20 років тому Арциз залишили військові (у 2003 році), вся територія авіабази – 840 га – відійшла місту. Проте реалізація проєкту неодноразово відкладалася та до війни так і не була здійснена. Досі на самій ЗПС можна побачити бетонні блоки, які тут встановили у 2014 році, щоб запобігти можливій висадці російського десанту.

ФОТО: неофіційний сайт міста Арциз

Злітними смугами летовища до війни користувалася тільки єдина на Одещині сільськогосподарська авіакомпанія "Альбатрос". Завдяки цьому вдалося зберегти капоніри аеродрому.  

Четвертий власний герб міста на Одещині

Зараз майже кожен населений пункт України має власний герб. Але на початку 1990-х це було радше винятком, ніж правилом — тоді герби мали лише найбільші міста. Перед 175-річчям Арцизу, яке визначалося у 1991 році, лише три міста Одеської області — Одеса, Ізмаїл та Білгород-Дністровський — мали власні герби. Арциз також вирішив долучитися до цієї когорти.

"Рішення про створення герба було затверджене на засіданні виконкому. Згодом ми оголосили конкурс на найкращий ескіз герба та приз у розмірі 1000 рублів", — згадує тодішній міський голова Василь Райчев.

На розгляд конкурсної комісії було подано 36 варіантів, однак жоден з них не відповідав заявленим вимогам. Усі роботи було відхилено, але вони не зникли безслідно: голова міськради передав ескізи до історико-краєзнавчого музею, де вони стали частиною експозиції.

"Ми не відмовилися від ідеї створити герб. За сприяння народного депутата УРСР Юрія Яковича Стадійчука до Арциза було запрошено професійного геральдиста з Кіровоградщини. Саме він допоміг нам у створенні офіційного символу міста", — розповідає пан Василь.

Геральдист кілька днів ходив зі мною містом, розпитував про засновників Арциза, про спадщину, яку вони залишили. На той час це ще був Радянський Союз, і відкрито говорити про те, що місто заснували німці, було заборонено. Але геральдист наполіг на тому, що пам’ять про засновників має знайти своє відображення в гербі.

Значки до 175-річчя міста Арциз. ФОТО: Махала

Звернувши увагу на те, що перші німецькі будівлі в місті були зведені з місцевого каменю-ракушняку, він вирішив включити до герба символ кам’яної кладки. Іншим важливим елементом стала залізниця заснована також у німецький період, у 1913 році, — адже саме з Арциза вона розходиться двома напрямками: на Ізмаїл та Бессарабку. Вона символізує розвиток промисловості та зв’язки міста.

Ще одним ключовим образом став лелека з каменем у лапі — центральна фігура герба. Це водночас був символ миру, щастя, готовності до захисту та нагадуванням про військову присутність в Арцизі. Доповненням до композиції мала стати виноградна лоза — знак родючості, та процвітання.

"Геральдист дуже серйозно поставився до роботи. Він сказав, що герб має бути таким, щоб витримав випробування часом, навіть якщо зміниться влада. І він мав рацію — минуло вже 34 роки, а герб лишився незмінним", — зазначає Василь Савович.

У результаті герб набув форми варязького геральдичного щита з базою, верхня частина якого поділена тридільно-вилоподібно лініями, що символізують залізничні напрямки.

У першій, лазуровій частині щита зображено лелеку з каменем у лапі; у другій і третій — золоту виноградну лозу на червоному фоні. У нижній частині — золота кам’яна кладка з датою заснування міста — 1816 рік.

Кожен колір у гербі має своє значення: лазур символізує красу та велич, червоний — мужність і хоробрість, а золото — багатство, справедливість і великодушність.

Офіційне затвердження герба відбулося 19 квітня 1991 року на сесії Арцизької міської ради. А вже в червні того ж року, під час урочистого святкування 175-річчя міста, герб був вперше представлений широкій громадськості. 

Місцевий "Біг-Бен"

До 200-річчя Арцизу в центрі міста встановили архітектурний комплекс з баштою та годинником, який місцеві жителі та туристи жартома називають "Арцизьким Біг-Беном".

Ця годинникова вежа швидко стала місцевим символом, архітектурною родзинкою та символом неоготичного стилю в міській забудові. Свою назву вона отримала тому, що нагадує зменшену копію відомої лондонської вежі, хоча й має свої унікальні риси.

Місцевий Біг-Бен. ФОТО: Архітектурні та природні пам'ятки України

"Біг-Бен" – популярне місце для фотосесій та орієнтир для зустрічей. Воно особливо має популярність серед весільних кортежів та туристів. На відміну від оригіналу, арцизька вежа – це затишна міська споруда, що підкреслює культурний та історичний розвиток Бессарабії.

Годинник на вежі функціонує, показуючи точний час мешканцям міста, а сама вежа до збройної агресії рф та її атак на енергоінфраструктуру України часто підсвічувалася в темну пору доби, що надавало центру міста затишної та романтичної атмосфери, схожої на вечірній Лондон.

Володимир Шкаєв