"Культура України може бути не тільки україномовною", - Євгеній Стасіневич

Думка про те, що мова визначає все у культурі - відповідь попереднього часу. Про це разом поговорили із Євгенієм Стасіневичем - літературним критиком. Читайте скорочену версію та дивіться велике інтерв’ю про Гоголя, біографічну літературу, наліпку “Розстріляного відродження”, харківську атмосферу. 

Я зустріла в одному з ваших подкастів тезу, яка мені сподобалася і мені здається, вона має працювати в контексті деколонізації. Про те, що є українська культура і є культура України. Можете нам прояснити, де в цьому різниця. 

Я думаю, що це ви чули про це в контексті Гоголя. Це теза початково не моя, але яка мені відгукнулася. Є тексти написані українською, але до яких можуть бути питання саме генезису. Звідки вони? Де коріння?  І так само може бути до текстів не україномовних, а російськомовних в нашому випадку, і, наприклад, польськомовних. Бо є ж так звана українська школа в польській літературі. Думка, що тільки мова все визначає - все-таки відповідь попереднього часу. Попри те, наскільки зараз наголошено сильно мовне питання, і як нам ще треба ним займатися і в лагідній і не лагідній українізації. Однак шлях української культури й літератури показує, що питання мови не є остаточним. І от випадок Гоголя, коли мова написання - російська не є остаточною відповіддю, що він російський письменник. Бо якщо уважно подивитися, проаналізувати, порефлексувати - стає видно, і не тільки мені, й іншим дослідникам, що там є глибше саме українське коріння. І воно йде в добу бароко. Далі треба цю розмову масштабувати, показувати, де та що він бере від цієї барокової традиції. А вона теж дуже складно збудована. Але він (Гоголь, - ред.), врешті, пише російською там, хоча він не так багато часу насправді в Росії провів - переважно був в Європі.  Але його коріння тут.  І тому це культура України. Українська культура - все-таки україномовна. А культура України може бути не тільки україномовною, але її коріння та імпульси тут. 

У таких же висловах можна говорити про Бруно Шульца, який був в Дрогобичі в міжвоєнну добу - він вважається класиком польського модернізму. Так само можна говорити про письменників з Одеси та кримські контексти, що це в найширшому розумінні - культура України. І це не є софістика, хтось може сказати, що знайшли якусь лазівку, щоб туди все засунути або нікого не викидати. Не про це мова, а про те, що ми маємо відповідально ставитися до того, що відбувалося або виходило з цієї території в різний час. Якщо ми справді у письменника, який пише не тільки українською, помічаємо ці речі, чому ми маємо атрибутувати як тільки польський письменник чи тільки російський письменник… Це вже складніше визначення. Мені подобається це визначення про Гоголя, що він український класик російської літератури. Так і є.  Є феномени, явища, які не звести до одного слова. От притиснути до стінки і спитати: воно українське чи не українське? Не все так можна пояснити.  Для Гоголя потрібна як мінімум формула в чотири слова: український класик російської літератури. І все одно не кінцева точка, а початкова. І далі ми починаємо говорити. Тому мені здається, що це хороший концепт, щоб вести непрості розмови. Є українська культура, вона україномовна. А є культури України, які знаходяться між собою в різних зв'язках. 

Книжковий ринок в Україні важка така історія. Витіснення російського ринку відбувалося в декілька етапів. Все це довго, важко, але ось повномасштабною віною ми говоримо про певний сплеск книжкового українського ринку. Ви все ж минулого року назвали його "риночок", я розумію, бо він маленький.  Але чого не вистачає? Авторів чи інфраструктури? 

Я думаю, що більше не вистачає інфраструктури та ресурсів під цю інфраструктуру.  До повномасштабного вторгнення, західні книжкові мережі, коли їх запрошували, запрошували зайти в український ринок питали про ємність ринку. Тоді ємність ринку була в межах 200 мільйонів доларів.  Не знаю, як зараз, але можемо уявити, що це не сильно кудись посунулося. Хай 300 це стало з усіма ризиками та втратами. А вони кажуть, що буде мільярд доларів, тоді кличте. Тобто їм треба в три-чотири рази більший ринок. Вони заходять і це ще більше масштабується тоді. Тому йдеться все-таки про інфраструктуру. 

У нас є динаміка, але не має якогось екстенсивного розвитку.  Звісно, війна.  Але нам не вистачає масштабування. Ми любимо говорити про видавництва, які відкрилися та нові книгарні-кав'ярні. Це все точкові пунктирні речі. Це важливі ланки, але не вони роблять все. Як ці гроші заводити?  Легша відповідь, щоб держава не заважала. Не чекати від неї цього. Держава може займатися Інститутом книги. Це значить промоцією нас туди (закордон - Ред.).  Але здебільшого, щоб не заважали. Можуть дати якісь знижки на площу під книгарню.  Але базово - це все одно якесь лояльне ставлення до цього. Розуміти, що це бізнес і має працювати за законом бізнесу. Тому він не впав у 2022 році.  Може, в 2025 році це заслабка вже відповідь. Але говорить про те, який шлях пройшли від 2010 року до 2022 року.  У 2010 —  поява першої дистрибуції, першої мережі книгарень. Станом на зараз, скільки у нас цих мереж? Дві-три на Україну.  Де є великих книгарень? У великих містах. Ось дуже конкретні питання.  Іноді треба відходити від культурного словника і йти в економічний словник.

ФОТО: Інтент, Наталя Довбиш

Я закінчувала в університеті видавничу справу. І, знаєте, я остання, хто в Одесі закінчував видавничу справу, бо її закрили у 2015 році. Я питаюся до того, що ви літературний критик. Ця професія є, вона живе і як стати літературним критиком?  

Її немає в переліку професій, якщо ви говорите про формальний вимір цього. Напевно, більшістю це мисляться як відгалуження літературознавства. У цьому є правда, це справді одне поле, але ж чомусь існують різні визначення: літературознавець і літературний критик. Зазвичай це ділиться на три: історія, теорія і  критика. І от критика насправді займає місце між ними двома. Добре бути критиком, у якого фундамент філологічний, він знає історію, але для критики потрібно оперування теоретичними моделями. Ти працюєш в сьогоднішній літературі. Не виключно, але зазвичай з'являється нове. Щось таке безпрецедентне. Тобі треба на цю безпрецедентність відповідати так само - концептуально якоюсь пропозицією теоретичною. І треба висновувати теоретичні пропозиції.  Добре бути за освітою філологом, але можна і без цього. У нас в історії є чимало прикладів критиків, які не були навіть гуманітаріями початково. Як стати критиком? Сильно хотіти ним бути. Потребує, як на мене, незалежної позиції. Я не дозволив собі за всі ці роки стати частиною будь-якого видавництва. Це зв'язує руки і зобов'язує. Як я можу оцінювати чиїсь книжки, якщо я сам є частиною видавництва. Це б розв'язувало фінансові руки, бо у тебе є ядрова робота. Ти туди ходиш і не думаєш, скільки лекцій треба прочитати, скільки подкастів записати, скільки рецензій написати, скільки книжкових клубів провести. Але це моя така ставка на це. Мені доводиться швидко рухатися. Але так я можу залишатися незалежним критиком. Треба розуміти,  що ви платите натомість, щоб називатися критиком, не просто літературознавцем. 

Критика може бути не тільки текстова. Я, звісно, людина текстів. Я теж хотів би бути критиком,  який читає, пише різне і досліджує. Але так непросто. І тому доводиться шукати інші формати для реалізації себе як критика. Лекція теж може бути проявом літературної критики. Її можна прочитати більше як літературознавець. Коли ти не загострюєш, коли ти переказуєш факти, коли ти історично до цього підходиш, як історик літератури. Коли ти критик, ти неуникно маєш давати оцінки, інтерпретувати. Критик зобов'язаний підставлятися, інтерпретувати, говорити про якість цього, бути нелюбленим, бути обпльованим. Бо якщо ти сам сповідуєш якесь загострення, звісно, воно буде і у відповідь.

Марія Литянська