Меню
Соціальні мережі

14 вересня 2025 р. 23:11

"Якщо ми будемо молитися, то випросимо мир" — інтерв'ю з католицьким єпископом

This article also available in English

7429

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії Римо-католицької церкви Станіслав Широкорадюк говорить про корупцію як гріх та жлобство влади. Католики в Криму не можуть навіть молитися за мир, а в Одесі їм не повертають будинки. В інтерв’ю він зачіпає гостри теми - від конфлікту в Українському католицькому університеті до умов примирення з росією. Поговорили про можливий приїзд Папи Лева XIV в Україну, а також про те, чому святі люди мають одеський характер.


Дивіться повне інтерв’ю на youtube-каналі Інтент

Ви єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії. Як ви підтримуєте зв'язок з Кримом?

В Криму лишився мій єпископ-помічник. З ним залишилося вісім священників і три сестри монахині. Ми підтримуємо зв’язок через через WhatsApp, соцмережі та телефон. Тобто церква і там виконує свою місію, але з великими проблемами. Люди нас потребують, в нас там 13 парафій і усі вони підпорядковані Одесько-Сімферопольській дієцезії, тобто мені.

З якими основними проблемами вони стикаються? 

В нас дуже делікатний єпископ. Він говорить тільки про Євангеліє, про святі справи, церкву. В нього жодного слова немає про політику, навіть про мир молитись не можна, тому що в рф “немає війни”, “триває операція звільнення” і таке інше. Тому завдання священників в Криму- залишитись з людьми, не займатись політикою, не боротися з режимом, бо це немає сенсу. Але проголошувати слово Боже, і вони це роблять.

Як ви бачите роль католицької церкви в об'єднанні суспільства, яке переживає зараз війну, корупційні загрози і таке інше?

Церква завжди мала своє завдання. Воно не змінюється не від чого - проголошувати святе письмо. Люди мають пам'ятати про свою гідність, про спасіння своєї душі. Ми все одне станемо перед Богом - чи через війну, аварію, чи через природну смерть. І ми говоримо людям, що вони повинні бути завжди до цього готові. 

Але я не сказав би, що ми можемо об'єднати людей, скажімо, через богослужіння, через слово Боже. Бо людей в церкву не загониш. Сьогодні тільки якісь вибрані приходять, які насправді хочуть пізнати християнство. 

Більше об’єднує соціальна робота. Церква робить добрі справи - тисячі людей постійно отримують гуманітарну допомогу. 

І звичайно, об'єднує молитва за мир, за нашу Україну. Якщо ми будемо дружно всі молитися, то ми випросимо цей благословенний мир для нашого народу.


ФОТО: Інтент, Наталя Довбиш

Ви називаєте корупцію ненаситною сараною. Як на ваш погляд християнська громада та церков можуть ефективно протистояти цьому духовному виклику на практиці?

Я цю тему розкрив ще коли був на Майдані. Наприклад, перестаньте платити за оцінки в університетах, в учбових закладах. Я знаю таку історію, коли одна студентка прийшла до декана і каже: 

- Слухайте, я не буду давати на екзамени гроші.

- Чому?

- Бо я католичка, мені священник заборонив. Це гріх, це підтримка корупції.

- Добре, то не плати, тільки нікому не кажи, що ти так робиш.

Багато чого залежить від нас. Якщо ти працюєш, скажімо, помічником прокурора і знаєш, що справа фальшується, то ти підтримуєш корупцію. Покинь цю роботу.

Ви зазначаєте, що відсутність навернення серед людей — причина криз. Як церква може сприяти цьому наверненню у контексті сьогоденної України, де багато хто переживає травму війни та недовіру?

Важко це говорити, але небезпека смерті заставляє людей навертатися. І люди, які ніколи не були в сповіді, особливо військові, приходять і кажуть: "Я не знаю, що зі мною буде, але посповідайте мене, я хочу получити прощення гріхів". Оце вже є навернення.

Але коли все в порядку, люди про це не думають. Я спілкувався з фермером з Миколаївської області, коли всю його роботу знищила засуха та сарана. Він жалівся, що минулого року був величезний врожай. А я питаю: "А ти Богу тоді за це подякував?”. Ми не думаємо про Бога і оце наша проблема. 

Як про це говорити з людьми? Я не знаю. В Одесі мабуть треба проповідувати на морі (сміється - ред.). Я бачив таке душпастирство в Італії, коли люди в горах відпочивають, священник приїжджає, розкладає пересувну каплицю, б'є в дзвони, і люди приходять в неділю на службу Божу. Тобто церква йде за людьми.

А може треба приходити на базари? Це найбільша “святиня” сьогодні в неділю. Ніхто про Бога не згадує. Такий святий день люди використовують на торгівлю. То звідки брати Боже благословення? А Бог чекає на нас. Прийдіть, скажіть свої проблеми, І хто ходить регулярно, той відчуває, як насправді Бог допомагає.

В вас є досвід зустрічі зі Святим Іваном Павлом ІІ. Ви відзначали його гумор і доступність. Яким чином ці риси ви вважаєте вирішальними у духовному лідерстві, особливо у часи кризи? 

Ви знаєте, це була людина всесторонньо розвинута. В нього був оригінальний гумор. То не було щось штучне, це було природньо. Але це риса всіх святих. Святі люди завжди веселі - візьміть святого Франциска або святу Клару. Іван Павло ІІ радів життям. Він в кожній людині бачив свого брата, відверто говорив, і любив розвеселити співрозмовника.

Це так по-одеські.

Так, по-одеськи (сміється - ред.).


ФОТО: Інтент, Наталя Довбиш

У ваших промовах ви говорите: "молитися — так, але й діяти". Які конкретні ініціативи (соціальні, благодійні, екологічні) сьогодні координує або підтримує дієцезія?

Так, ми маємо для цього спеціальні організації. Наприклад, я заснував Карітас, який має офіційну історію з 1996 року. Ми створили будинки сімейного типу для тей сиріт. В Харкові я створив три будинки для самотніх матерів. Я вважаю, що не можна робити аборти, це гріх. В першому будинку в мене було 25 таких дівчат і 35 дітей. Ми створили свій дитсадок, де жінка могла залишити дитину, ходити до праці і таке інше. Ми створили будинки для престарілих. Це дуже велика інвестиція в людину. В людину, яка була покинута. 

Я вже не кажу про ці величезні фури, що ми возимо, а потім все роздаємо. Це дуже матеріальне, але воно теж потрібне. В нас тут кожний вівторок і четвер стоїть черга, щоб отримати продовольчий пакет приблизно на 800 грн. 

Також ми маємо можливості допомагати студентам, які хочуть вчитися, але немає за що. В нас створені гуртожитки для них, є стипендії. Тобто ми не тільки молимося.

Ви збирали підписи до петиції, де йдеться про те, що римокатолики в Одесі досі не отримали своїх будівель. Чому, на вашу думку, держава зволікає з їх поверненням?

Це показує плачевний моральний стан державних чиновників. Ніхто не думає про реституцію та справедливість. Для них існують тільки свої інтереси: плати і все порішаємо. Але ми не можемо так робити не тільки тому, що в нас немає грошей, а тому, що ми не підтримуємо корупцію. Наші будівлі це історична власність. Ми навіть не на все претендуємо. Йдеться про частину будинку, де займаються діти. Там в нас створені музикальна та недільна школи. Ми хочемо, щоб нам дали ці приміщення у безплатне постійне користування, навіть не у власність. Але немає з ким говорити, всі показують один на одного і все зводиться на Київ. Ось там  центр корупції.

Розкажіть про проблеми з владою.

Основна проблема в тому, що ми  не маємо приміщення. Наше приміщення стоїть, ми не можемо навіть взяти його в постійне користування. Натомість ми орендуємо щонайменше вісім таких різних місць, де платимо за оренду, щоб надати людям допомогу. Це справедливо? Ми платимо 10-12$ за квадрат. І ми своїх спонсорів просимо: "Не тільки дайте нам цю допомогу, а ще дайте нам заплатити за місце, де ми будемо це роздавати". Як це пояснити? 

От зараз величезна проблема з військовими ветеранами, які до нас приходять. Вони потребують реабілітації. Я готовий зроби центр, де можна було б їх приймати і лікувати. Ми маємо практику в цьому, ми знаємо, як це робити і маємо фахівців, але приміщення надавати ніхто не хоче. Мені здається, що тут не тільки немає патріотизму чи моралі, тут просто якесь жлобство. 

Наприклад, реставрація нашого собору тривала 18 років, бо він був повністю зруйнований. А тепер тут відбуваються концерти, ми даємо місце для органної музики, співаків. Тобто крім того, що ми маємо кожну неділю шість богослужінь, ми ще плануємо концертну діяльність, щоб люди культурно розвивалися. Ну хоча б щось Одеса цінує. Хай хоча б через мистецтво пізнають Бога.

Ви б хотіли, щоб Папа Римський приїхав до України?

Дуже хотів би. Я вже мав зустріч з Левом XIV. Це зовсім інший Папа. Він не такий оригінальний як Франциск, і не такий веселий як Іван Павло ІІ. Доречі, Папа Франциск мав поведінку, яка нам не завжди подобалася, ми її не розуміли. А цей настільки делікатний, що складається таке враження, що він соромиться, дуже обережний. Якщо така людина би приїхала до нас, благословила нашу землю, то напевно та війна перестала б нищити все, що робиться сьогодні.

Чи є католицькі кола на заході, які говорять про необхідність примирення з росією? І як ви особисто розумієте християнське прощення у ситуації, коли війна ще триває і злочини тривають щодня?

Питання прощення завжди актуальне. Ми молимося: "Отче наш, прости нам наші провини, як і ми прощаємо". Тобто ми готові простити, тільки скажіть, кому? Хто нас про це прощення просить? Нас просять: "Підставте голову, ми вас будемо вбивати". І коли говорять про примирення, ми кажемо: добре, але примирення має свої умови. Так, Бог милосердний, він прощає, але, по- перше, усвідом свій гріх. Май тверде намірення більше цього не робити. Покайся за цей гріх, визнай його і відшкодуй. Ось ці умови. І Бог прощає. Скажіть, будь ласка, в рф готові це робити? Готова ворожа фашистська росія сказати, що так, ми усвідомили гріх, ми просимо у вас прощення? Якщо би ми почули це, напевно, більшість людей це зрозуміли. Чи усвідомить це колись російський народ? Чи це прокляття, яке падає на багато поколінь, бо невинна пролита кров взиває помсти з неба?

Нещодавно режисерка Наталка Ворожбит розповіла, що її доньку не поселили в колегіум Українського католицького університету через ЛГБТ прапор у соцмережах. Ваше ставлення до цієї ситуації?

Знаєте, ми толеруємо кожну людину. Якщо хтось приходить до мене до сповіді, я не питаю про орієнтацію. Якщо ти хочеш прощення гріхів - це твоє право. Но коли ця людина рекламує свій гріх, ставить прапор ЛГБТ і  не тільки не кається, а ще й інших заохочує, як це можна прийняти? УКУ -  це католицький університет, це моральність. Таким чином ми захищаємося, а хтось приходить, невідомо чи зі своєї ініціативи, чи проплачений, бо найбільше сьогодні проплачують такі маскаради, і хоче зробити рекламу. Ну то добре, роби, але не в УКУ.  Це не те місце. І я вважаю, що заклад зробив все правильно. Я не хочу, щоб діти, які там  вчаться, бачили таке. Доречі, ЛГБТ свій прапор вкрали в пацифістів, трішки його змінили. І це дійсно була гарна ідея борців про мир. А ЛГБТ цю ідею вкрали і перевернули з голови на ноги.

Цим матеріалом Інтент продовжує цикл відеорозмов зі священнослужителями півдня України. Мета цього циклу - показати якомога ширшу і повнішу картину релігійного життя.

Ната Чернецька

Поділитися